Дивіться, милуйтеся, радійте

Рукотворна оаза під Хмельницьким – наочна колекція наших можливостей, мірило того, якою може бути Україна.

Оазу створили трудівники Пархомівського лісництва під керівництвом єдиної в області жінки лісничого Людмили Шевчук. Рік тому відбулося її відкриття.

Якщо бути точнішим, то на околиці села Пархомівці на території лісництва виріс не просто поодинокий цікавий об’єкт. Але про все за порядком.

Хто дихає садом. На Хмельниччину Людмила приїхала – після закінчення Львівського лісотехнічного інституту в 1985 році. Приїхала на батьківщину чоловіка Ігоря, з котрим побралися під час навчання у виші. Перші три роки працювали на різних посадах у кількох лісгоспах області, а тоді Ігорю Воніфатовичу довірили кермо Пархомівського лісництва. Справи ладилися, вимальовувалися гарні перспективи. Якби не горе: у 2004-му в одній з робочих поїздок Ігор Шевчук трагічно загинув. Хоч як важко було Людмилі Вікторівні, але згодом пристала на пропозицію директора Хмельницького лісомисливського господарства Ігоря Бурковського очолити лісництво – аби продовжити те, що не встиг чоловік, аби втілити в життя його мрію посадити молодий сад, розбити дендропарк, капітально реконструювати контору, перетворивши стару непоказну споруду на квітку з каменя. Разом з Ігорем креслили проект, уже й будівельники взялися за кельми…

Довелося весь тягар звалити на свої жіночі плечі. Велике щастя, що лісничий створив дружний колектив, що всі підтримали ідею, кожен знайшов своє місце в оновленні садиби, в народженні сучасного офісу – саме так, офісу, а не контори (вже від однієї назви віє чимось сірим, канцелярським, а лісництво – то ж зелене, живе). Через два роки справляли новосілля – на околиці села виросла оригінальна адміністративна споруда, яка прикрасила б і центр великого міста. Паралельно закладали сад – за новими технологіями. На місці викорчуваних старих порепаних дерев шикувалися ряди молоденьких – яблунь, груш, вишень…

– Як же без саду? – ділилася думками Людмила Вікторівна. – Україну здавна інакше, ніж яблуневою, вишневою не називали. Тепер дуже боляче, коли бачиш біля осель змарнілі, занепалі насадження. А це ж – поезія, це – пісня. Ми душу плекаємо, коли плекаємо сади. Згадаймо, як писав наш земляк, великий вчений-селекціонер Левко Платонович Симиренко: «Хто дихає садом, той дихає музикою і поезією життя, молодістю і довголіттям».

Усі дружно взялися й за впорядкування садиби. Живопліт із ялин, альпійські гірки, зелені скульптури з окремих екзотичних рослин чи груп – ялівців, туй, самшитів… «Вирізьблені» за допомогою садових ножиць, садової драбини – переважно самим лісничим. «Я ж інженер лісового господарства, до того ж за спеціалізацією садово-паркове будівництво, – сказала. – Тобто на нинішній манер «зелений архітектор».

А це, вважай, і ботанік, і поет, і історик, і будівельник, і художник… Така Людмила Шевчук. Слухав її й пригадував зустріч з іншим самобутнім ландшафтним архітектором, на жаль, уже покійним, Олексієм Вороном, котрий залишив після себе диво-дендропарк на Рівненщині, в Клесівському лісництві. «Дехто вважає, – переповідав мені, – що лісівникам належить лише садити ліс, а далі – не мій кінь, не мій віз, нехай туркоче, куди хоче. Я дотримуюся іншої думки. Треба не просто садити, а творити. І не лише бори та діброви – треба повертатися до формування садово-паркового господарства».

Не тільки лісівник і наша героїня. Своєрідно підійшла до проектування дендропарку. Яку концепцію обрати – підказала Наталія Ігорівна, дочка, вона ж інженер Ботанічного саду Хмельницького національного університету, аспірантка Інституту агроекології і природокористування НААН. Працюючи над дисертацією на тему: «Екологічні функції та енергетичний потенціал лісових насаджень Поділля в умовах зміни клімату», заклала в Пархомівському лісництві низку дослідів, подала чимало ідей. Зокрема й цю: має бути не просто дендропарк, а навчально-пізнавальний екологічний центр. Оскільки територія його невелика, вирішили концентрувати рослини квадратами, щоб у кожному «основа – то була ботаніка, а верх – дендрологія».

Територія дендропарку поділена на квадрати, в кожному висаджені грунтовкривні рослини подільського краю, кущі або дерева

Тепер уся виділена площа поділена зеленою огорожею на квадрати, де висаджені ґрунтовкривні рослини подільського краю, в тому числі, й червонокнижні. Тут бачимо морозник східний, гвоздику дельтоподібну, сантоніну кипарисовидну сизу, звіробій чашечковий, конвалію лісову, медунку темну, первоцвіт весняний, щитник чоловічий… Та ще плюс у кожному квадраті присутні кущові рослини, окремі чи композиціями – перстач, кизильник горизонтальний, багряник японський, стахіс шерстистий… Представлені також колекції різних вейгел, чубушників, пухиреплідників, стрижених шпилькових найрізноманітніших форм: ступенево-прямокутні, з кулями чи свічками на зелених стовпах, у вигляді спіральки, кулі чи квадрата… Усього не перерахувати.

Колекція постійно поповнюється, дендропарк розростається – він уже став місцем паломництва екскурсантів, школярів з обласного центру та навколишніх сіл; збільшується кількість весільних пар, бажаючих сфотографуватися серед незвичайних скульптур. Аж просяться сюди слова, мовлені свого часу відомим академіком Дмитром Лихачовим: «Сади і парки – це той важливий рубіж, на якому об’єднуються людина і природа. Немає нічого більш захоплюючого, заворожуючого, хвилюючого, ніж вносити людське в природу, а природу урочисто, «за руку» вводити в людське суспільство: дивіться, милуйтеся, радійте».

Тут є на що дивитися, є чим милуватися. Є де й відпочити, причому активно.

«Краса і користь одночасно» – почув від мешканців Пархомівців.

У здоровому тілі – здоровий дух. Прилеглу до парку територію урочища Переймська дача відвели під рекреаційну зону зі спортивно-оздоровчим комплексом. Поле для міні-футболу, волейбольний майданчик, куточок для силових видів спорту та змагань у рукоборстві… Рік тому в професійне свято лісівників відбулося урочисте відкриття й перші турніри. Тепер після роботи, у вихідні дні сюди приходять свої працівники з дітьми та внуками, приїздять колеги з інших лісництв, навідується сільська молодь – умови для занять спортом просто чудові.

Але це ще не все. Поруч звели альтанку з перлогою, змонтували зручні гойдалки для малечі. Альтанка стала затишним місцем для тих, хто полюбляє проводити час за спокійними та розвиваючими іграми. Прямо на підлозі влаштували шахівницю – фігури з дерева у зріст дворічної дитини у вільні хвилини змайстрував водій Володимир Куліковський, натхненник і організатор різних турнірів. Якщо на вулиці холодно, мають змогу зіграти партію в шахи, шашки в закритому утепленому приміщенні. На 2-му поверсі обладнали оглядову вежу, звідки відкриваються прекрасні види на сад, дендропарк, з якими органічно злилося адміністративне приміщення, інші будівлі, що стали його частиною, продов­женням. Проектували й будували альтанку самі ж працівники під керівництвом лісника Володимира Філясова.

Під час обідньої перерви партію в шахи люблять зіграти майстер лісу Анатолій Ксенжук і водій Володимир Куліковський

– Нас в усьому підтримує директор підприємства Ігор Бурковський, – розповіла Людмила Вікторівна. – Лісгосп турбується не лише про виробничі показники, а й про соціальний розвиток, про створення належних умов для праці та відпочинку лісівників, про оздоровлення їх та членів їхніх родин. Відчуваючи турботу про себе, люди трудяться з подвійною енергією, добиваються добрих результатів на своїх ділянках…

Отаку оригінальну альтанку збудували лісівники, за нею – спортивний комплекс. Майстер лісу Олег Петросюк і помічник лісничого Анатолій Дем’янчук перевіряють, чи прижилися всі екзотичні рослини навколо споруди

Директор ЛМГ Ігор Бурковський: «У нас місцями рельєф, наче в горах, але це не заважає працювати над розвитком дорожньої мережі»

Я свідомо не акцентую увагу на виробництві – про лісогосподарську діяльність Хмельницького ЛМГ минулого року детально розповідала (у вересні та грудні) газета «Природа і суспільство». Скажу лиш, що за підсумками І півріччя 2017 р. колектив вийшов переможцем трудового суперництва серед підприємств обласного управління лісового і мисливського господарства, йому вручено перехідний прапор. Назву кілька цифр: реалізували продукції на 40,9 млн грн, обсяг реалізації на одного штатного працівника становить 207,6 тис. грн. Ці цифри говорять багато.

А тепер – про ще один важливий аспект.

Новою дорогою – до нового лісового кордону. Разом з Ігорем Володимировичем та Людмилою Вікторівною їдемо до урочища Волосівецька дача. Їдемо зі швидкістю до 80 км/год – добротною трасою, прокладеною лісівниками.

– Кілька років тому, – згадує директор, – мій робочий день розпочинався з дзвінків обурених селян: «Ваші лісовози розбивають наші дороги». Такі дзвінки вже майже припинилися. Навпаки: лунають слова подяки, які висловлюють люди. Бо ми активно почали займатися дорожнім будівництвом – з метою поліпшення лісотранспортної мережі вже проклали дороги з твердим покриттям загальною протяжністю близько 15 км. Усі вони спроектовані Національним лісотехнічним університетом України. У підсумку скоротили відстань вивезення деревини з лісосік на нижній склад у середньому на 30 км, значно зменшили витрати на транспортування її. Це стало важливою подією не лише для нас, а й для місцевих жителів, оскільки дало змогу скоротити відстань між сусідніми селами Ярославкою та Пархомівцями, Волосівцями та Гнатівцями Летичівського і Хмельницького районів відповідно, також між Загінцями й Грем’ячкою Деражнянського і Віньковецького районів. Між деякими населеними пунктами раніше взагалі не було транс­портного сполучення, ми в буквальному розумінні з’єднали їх зі світом. І продовжуємо працювати над розвитком дорожньої мережі.

Уже 6-й рік живе на лісовому кордоні лісник Юрій Ковалюк  з дружиною Оленою й донькою Діаною. Задоволені, адже для них створено тут усі умови

Водночас звернули увагу на покинуті приміщення колишніх лісових кордонів, взялися відновлювати їх. Навіть якщо десь залишився тільки фундамент від старого кордону і є надія, що поселиться спеціаліст, – розпочинаємо нове будівництво. Уже маємо півтора десятка таких, що заселені, чи майже готові до заселення лісниками, майстрами лісу. На кордони привнесли сучасні умови, вирішили питання з водою, світлом, опаленням – і не знаємо проблеми з кадрами. Спеціалісти в основному молоді, беручкі, всі мешкають у лісі, тож під їхнім контролем закріплені масиви перебувають і вдень, і вночі. Відтак поменшало браконьєрства, не спостерігається самовільних рубок…

І ось ми на місці – на лісовому кордоні Юрія Ковалюка. Уже 6 років він тут лісником, живе з дружиною й дочкою. Охоче показують капітально відремонтоване силами підприємства помешкання (залишилося тільки веранду добудувати), просторі кімнати, кухню-їдальню (частину кухонних меблів закупив лісгосп). Передбачено всі зручності. Для Діанки облаштовано дитячий майданчик, без проблем вона дістається до школи – відвозить і привозить автобус. «Залишається тільки з повною віддачею працювати», – підсумував Юрій.

Лісник Володимир Філясов біля будинку, в якому після капітальної реконструкції мешкатимуть дві лісівничі родини

Дорогою назад ми заїхали на кордон лісника Пархомівського лісництва Анатолія Вільчинського, потім до лісника Володимира Філясова і помічника лісничого Анатолія Дем’янчука, котрі мешкатимуть у будинку на дві родини… Скрізь кипіла робота. З усього видно: розроблена у Хмельницькому ЛМГ програма відродження практики минулих літ – цілодобової охорони лісу та підтримки спеціалістів підприємства у вигляді забезпечення житлом безпосередньо на довірених ним лісових кордонах успішно виконується. Що не рік, то з’являються нові будівлі, причому оригінальні, з якоюсь родзинкою. «Усе, що робимо на своєму підприємстві, має бути красивим», – вважає директор Ігор Бурковський, і такої ж думки дотримується колектив.

Підтвердження цього – і рукотворна оаза на околиці села Пархомівці, створена лісівниками під керівництвом Людмили Шевчук. Вона – наочна колекція наших можливостей, мірило того, якою може бути Україна.

Микола Пуговиця,
Хмельницька область,
фото автора,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top