Ліс, який бачать у сні

Болить душа в лісівників і за долю насаджень у степу, і за долю унікального «мертвого моря».

Близько трьох років тому я побував у лісівників Ширяївського лісгоспу, після чого підготував для «Лісового і мисливського журналу» статтю «Біда стукає в наші двері». Уже сама назва говорить про зміст її – про болі й тривоги трудівників зеленого цеху зони посушливого Півдня країни.

– Розташоване підприємство на території трьох адміністративних районів – Іванівського, Любашівського, Ширяївського, – розповідав тоді директор Василь Якименко. – Площа держлісфонду 5244 га, водночас ще майже стільки лісу, створеного свого часу лісівниками і переданого колгоспам, є нічиїм. Лише в Любашівському районі, дякуючи місцевій владі, взялися виготовляти за власні кошти правоустановчі документи на 773 га таких масивів. Понад 3 тис. га земель було передано нам під залісення за програмою «Ліси України», та от профінансувати навіть виготовлення державних актів на право користування забули. В зв’язку з відсутністю бюджетного фінансування в 2016 р. працювали за скороченим робочим днем (4-х чи 2-х годинним). Виживали за рахунок реалізації дров і декоративного садивного матеріалу, вирощеної сільгосппродукції (маємо 88 га землі), виготовлення дерев’яних садових меблів і віників із сорго. Та ще за рахунок матеріальної допомоги, яку надали три лісгоспи Рівненщини. Торік колектив залишили 18 осіб – по суті, третина його. Станом на 1 січня 2017 р. всі працівники звільнилися за згодою сторін, оформились на біржу праці та в статусі громадських інспекторів з надією поновлення бюджетного фінансування продовжують охороняти лісові масиви від знищення. На жаль, існує небезпека, що їхнього ентузіазму вистачить не надовго. Не хочеться вірити, що все, створюване десятками років, може зникнути за дуже короткий період.

Василь Васильович очолює лісгосп уже 10 років. Загального ж лісового стажу має майже 40 років – і все на Одещині. Про те, чим живе підприємство сьогодні, він розповідає окремо, ми ж завітаємо до одного з підрозділів його – Северинівського лісництва.

– Наше лісництво найстаріше в лісгоспі, – повідомила лісничий Наталія Попозоглова. – Тут є насадження, закладені ще до війни, чимало нових. Верхній ліс, Нижній ліс, Верхній сад – це урочища, справжні рукотворні оази, які мусимо берегти в степу, мов зіницю ока. На Одещину ми прибули за розподілом з Рівненщини, після закінчення Березнівського лісотехнікуму, разом з Олександром Москвичом. Нині він мисливствознавець – добився підвищення поголів’я диких тварин, спільно з активістами повів рішучу боротьбу з браконьєрством. Я ж працювала спершу на Іванівській дільниці ЛМС, після ліквідації її – в місцевому лісництві. З 2009-го уже лісничим у Северинівці. Раніше щороку садили понад сотню гектарів лісу, останнім часом займаємося лише доглядом, доповненням. Пишатися є чим – культури дуже гарні. І це на землях меліофонду, на суцільних невгіддях, на ділянках, де ріжуть ракушняк. Маємо в лісгоспі затверджену програму розвитку лісового господарства на перспективу, маємо до чого докладати рук – чого варта нагальна потреба обсадження Куяльницького лиману, та ба… Все впирається у відсутність фінансування.

Цього року, як відомо, на ведення лісового господарства у південних і східних регіонах певні кошти виділяються зі спецфонду держбюджету. Крім того, що їх обмаль, вчасно не надходять на місця. Ось уже майже половина вересня минула, до професійного свята підійшли, а ще й за серпень не отримали ні копійки, – бідкаються лісівники. А северинівці налаштовані повернутися до головного свого завдання – створення нових лісів. Востаннє садили у 2013 р. – на деградованих землях Бузинівської сільської ради. Тепер радує той молодий ліс площею 72 га, хоча й нелегко дається догляд за ним. За суворих кліматичних умов, за безгрошів’я, а відтак неможливості поповнення технічного парку, за браку робочих рук.

Трудяться 13 чоловік – на 1778 га лісу, розкиданого у 23 кварталах. Залучають найманих робітників, стараються не допускати пожеж, самовільних рубок. Заслуга невеличкого колективу – що рукотворне зелене диво зберегли, утримують у доброму стані. Влітку в урочищі Верхній сад дозволили влаштувати православний табір, де відпочивало півсотні дітей з обласного центру – в наметах, серед природи, без смартфонів та інших атрибутів цивілізації. «Ми навіть не уявляли, що за якихось 40 км від Одеси може бути така краса», – дякували насамкінець гості.

Творці тієї краси серед степу – працівники Северинівського лісництва на чолі з Наталією Попозогловою. До речі, її родина по лінії мами Ольги Яківни Тимощук має 168 років лісівничого стажу. Справу попередніх поколінь продовжує Наталія Дмитрівна. З нетерпінням чекають у лісництві, коли виїдуть садити сосну кримську, ясен, акацію, гледичію на 6-гектарній ділянці, виділеній місцевою сільрадою. Уперше садитимуть з 2013-го: перерва затяглася з вини держави, яка залишила лісівників-степовиків наодинці з їхніми проблемами. А садити є де – наберуться сотні гектарів, що не використовуються в сільському господарстві. Та ще коли врахувати береги Куяльницького лиману…

Лиман – то особливий біль і одеських лісівників. Він – найвідоміша морська затока країни, яку в усьому світі знають як українське «мертве море», природну оздоровницю з цілющими грязями. Сьогодні ж вона рухається до статусу солоної калюжі. Звинувачують у цьому видобувачів піску у верхів’ях лиману, перекриття дамбами малих річок, що впадають у нього, а саме комбінація прісної та морської води, яка змішується в лимані, робить воду та грязі затоки лікувальними. Схрещуються списи навколо унікального куточка, ведуться дискусії щодо порятунку, а віз і нині там. Вихід підказують лісівники – треба почати зі створення зеленої запаски навколо водойм. «Свого часу, – зауважила Наталія Попозоглова, – силами Северинівського лісництва частково залісили правий берег річки Великий Куяльник, а от лівий залишається голим». Підтримують їхню думку і вчені Одеського екологічного університету: треба впорядкувати стік головної річки і обсадити її береги, створити навколо лиману ландшафтний парк.

…«Есть город, который я вижу во сне», – співається у відомій пісні про Одесу.

Є ліс, який бачать у снах лісівники – навколо «мертвого моря» Одеси. Вони здатні створити такий ліс навколо лиману, та хто прислухається до їхньої думки? Хто нарешті прислухається до голосу «зелених» лицарів Степу, які волають про допомогу держави.

– Болить душа за ліс, за наш степовий ліс, на який ніхто в країні уваги не звертає, – сказала екс-директор Ширяївського лісництва Катерина Репко.

– А які ж насадження залишили після себе нащадкам! Та вже немає практично лісосмуг, така ж доля чекає на ліси, якщо держава не змінить ставлення до галузі, до працівників її. Ми прийшли на піски, каміння, а тепер погляньте, як зелено навкруги. Та чи довго ще так буде?, – із сумом запитав пенсіонер Микола Яровенко, який із 46 років трудового стажу 37 років працював на посаді лісничого.

Сумніви, болі, тривоги… І все ж, з професійним святом вас, трударі зелених нив! Вірмо, що і в лісове віконце загляне сонце, що і на лісовій вулиці буде свято. Свято без сліз на очах.

 

ПРЯМА МОВА

Василь ЯКИМЕНКО, директор Ширяївського лісгоспу:

– Головним завданням підприємства є створення нових ґрунтозахисних лісів та збереження існуючих. Загальна площа земель, що перебуває в постійному користуванні, становить 13,5 тис. га, зокрема, лісів – 4,7 тис. га. Розкидані вони в трьох районах – Ширяївському, Любашівському, Іванівському. Тісно співпрацюємо з місцевими владами, відчуваємо розуміння наших проблем. У кожному районі розроблено програми з охорони, відтворення та раціонального використання лісів.

Поступу вперед заважає нестабільність фінансування галузі, нестача кадрів, стара техніка, неможливість відремонтувати старі приміщення, законодавча недосконалість щодо передачі до державного лісового фонду раніше створених лісів і земель меліоративного фонду. На ведення лісового господарства за півроку спрямували близько 2,7 млн грн, зокрема, за рахунок спецфонду 1,5 млн грн, місцевого бюджету – 57 тис., власних коштів – 100 тис. і трохи більше 1 млн грн – допомоги та інших джерел. За цей час реалізували продукції на суму 510 тис. грн, сплатили податків 1004 тис. грн.

Напередодні Дня працівника лісу хотілося б сказати добре слово про наших працівників, особливо ветеранів галузі. Це, передусім, Микола Яровенко, з 1976 р. і до 2012 р. – лісничий Жовтневого лісництва. Трудився пліч-о-пліч із дружиною, майстром лісу Галиною Яровенко – на їхньому рахунку понад 5 тис. га створених лісів. Не випадково, мабуть, кажуть, що у степового лісового господарства жіноче обличчя. Не можу не назвати Катерини Репко, котра з 1978 р. обіймала посаду помічника лісничого, а з 2001 до 2009 рр. – директора Ширяївського лісгоспу. Під її керівництвом з’явилося понад 2 тис. га нових лісів. Вагомий зелений слід залишила в степах Одещини і Олена Барладян – спершу як помічник лісничого Вікторівського лісництва Ширяївської ЛМС, з 1983 р. як інженер лісових культур лісгоспу. Досі трудиться в господарстві. Продовжує успішно керувати Северинівським лісництвом Наталія Попозоглова, а в Троїцькому працювати помічником лісничого Надія Якименко, завдяки якій розквітло учнівське лісництво «Пролісок». Чимало доброго можна сказати про мисливство­знавця Олександра Москвича, наставника молоді Володимира Бурдика, інших трудівників.

Наш лісгосп – звичайне степове лісове підприємство, яке старається вижити в сьогоднішніх умовах, зберегти колектив та довірені ліси. Дуже хочеться вірити, що суспільство все-таки повернеться обличчям до природи і зрозуміє, що коли ми черпаємо в ній життєві ресурси, то повинні, щось повертати.

Микола ПУГОВИЦЯ,
Одеська область,
фото автора,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top