Спасибі тобі, ліс…

До Дня працівника лісу запрошуємо до глибинки Сіверського краю.

Чим пишаються поліщуки і що хотіли б перейняти у сябрів.

На кордоні з Республікою Білорусь обабіч міжнародної траси Київ–Гомель гості, котрі їдуть до нас через КПП «Нові Яриловичі», неодмінно зупиняються біля торговельного павільйону «Лісовичок». Їх зустрічає вишитий майстринями Сіверського краю український прапор, зустрічає чарівна господиня Олена Дмитрієва. Пропонує дари лісу, вітамінні чаї, соки, каву, сувеніри…

Лісовичок встановив «Добрянський лісгосп», який уже давно дружить із колегами з Гомельського державного виробничого лісогосподарського об’єднання Білорусі. Сусіди приїздять один до одного в гості, обмінюються досвідом, влаштовують спортивні змагання. В першій декаді серпня, коли я перебував у відрядженні на Сіверщині, там якраз проходила чергова, ХVII Міжнародна спартакіада чернігівських і гомельських лісівників. Змагалися на різних майданчиках з дев’яти видів, у тому числі, й на стадіоні в Добрянці з футболу. Так от, цікава інформація: ворота української команди захищав найповажніший за віком голкіпер Іван Горохівський. Він же – Заслужений лісівник України, директор, котрий уже багато років очолює підприємство в цьому селищі і під чиїм керівництвом воно вийшло на передові позиції серед 12-ти державних лісгоспів області. До його дружного колективу і запрошую напередодні Дня працівника лісу. Якими здобутками можуть похвалитися, що хвилює, чим ще, крім лісу, живуть?

Комплексом із зберігання та переробки лісового насіння завідує майстер лісу Новояриловицького лісництва Агнеса Слободська
Лісничий Новояриловицького лісництва Михайло Мамоненко: «У коробах і теплицях плекаємо щороку до 300 тисяч штук сіянців сосни звичайної»

Рідко який подорожуючий не зупиниться на Дяковій горі – так називають мальовничу місцевість на північній околиці райцентру Ріпки. Вона лежить обіруч тієї ж міжнародної траси на Гомель. Люди зупиняються, щоб помилуватися навколишніми краєвидами, відпочити. Затишні альтанки, зручні лавки, місця для розваг дітей… Подарували цю казку для мандрівників працівники Ріпкинського лісництва, яке ось уже майже 30 років очолює Олександр Зогий. До півсотні автобусів, що їдуть з Білорусі чи повертаються додому, зупиняються тут упродовж дня, і пасажири дякують. А господарям тепло на душі від теплих слів сябрів.

Коли Олександр Петрович приймав лісництво на початку 90-х років, контора його містилася в непоказній хатині і більше – ніяких споруд, не кажучи вже про якесь упорядкування. А тепер… Тепер тут непросто гарно, а все продумано до дрібниць, аби працювалося з настроєм. Милує зір оригінальним дизайном офіс лісництва, вражає красою обсаджена екзотами садиба, чистотою та порядком – господарський двір.

Неабияке задоволення отримує директор лісгоспу Іван Горохівський, відвідуючи декоративний розсадник Новояриловицького лісництва

Вражає і ліс, якого в користуванні 6 тис. га. Переважно хвойний. Навіть практикують сприяння природному поновленню – погляньте на знімку, яке прекрасне соснове насадження віком 7 років, створене таким методом. Щороку скільки зрубають стиглого, стільки садять молодого. Вводять рядами березу, родючіші ділянки віддають під дуб звичайний. Насадження доглянуті, хоча є виняток – заповідні урочища Нова Зімниця і Присторонська дача, віднесені до ПЗФ. «Мені шкода, що там дерева – утрьох не обійняти, а вони пропадають, на них короїд бешкетує, – бідкався лісничий. – Зрубати б вибірково і дати можливість молодняку рости – ні, не можна. Білоруси дивляться на наш сушняк і дивуються, в них без усяких погоджень вибирають пошкоджене і натомість садять здорові саджанці, причому більше й більше – із закритою кореневою системою».

Свого часу в лісгоспі був один базовий розсадник, тепер кожне має невеличкі свої. А от посівний матеріал головної породи готують на базі Новояриловицького лісництва, де торік відкрили сучасний комплекс із зберігання та переробки лісового насіння. Пригадую, років 15 тому я був у цьому лісництві, яким керувала єдина жінка серед семи лісничих – Ганна Слободська. Керувала вміло – що не рік, то за підсумками змагання колектив входив до трійки призерів. Чверть століття обіймала відповідальну посаду, аж поки не підкосила важка хвороба і не забрала в інші світи. Залишила після себе гарні бори та добру пам’ять. Із 2013-го за кермом – Михайло Мамоненко, котрий до того був помічником лісничого. Заклали розсадник декоративних порід, розширили лісовий, побудували теплиці площею 0,15 га – у них та в 4-х коробах плекають до 300 тис. сіянців.

Лісничий Олешського лісництва Микола Сорока оглядає стан сіянців сосни та дуба в розсаднику

Найбільше, чим пишаються, насіннєвим комплексом, яким завідує майстер Агнеса Слобідська, дочка Ганни Іванівни. Після закінчення лісового вишу в столичному Голосієві продовжує справу мами в її ж лісництві. Із задоволенням продемонструвала новітнє обладнання комплексу, за яке, як повідомив лісничий Михайло Іванович, підприємство заплатило майже 1 млн грн. Відтак не знають проблем з підготовкою та зберіганням насіння. Переробляють за сезон більше 1 т шишок, які привозять з усіх лісництв. Отриманий посівний матеріал зберігають у холодильнику.

Щороку садять у межах 50–60 га лісу в Олешському лісництві – на ділянках після головного користування та суцільно-санітарних рубань. Раніше й на деградованих землях садили, яких чимало в окрузі, та останніми роками місцеві ради ні гектара не виділяють. «Засівають чим завгодно, збирають мізерні врожаї, а під ліс не дають», – зауважив лісничий Микола Сорока. Він один із найдосвідченіших серед колег – до корпусу лісничих влився 1992 р. Під його керівництвом на справжню оазу перетворили садибу, заклали шкілку екзотів – велику партію саджанців для озеленення навіть закупив НУБІП, купляють організації, установи, населення. Садивним матеріалом головних порід забезпечують розсадники. Посіви утримують у чистоті, підживлюють. Садять однорічками, вони найліпше приживаються в місцевих умовах. Із супутніх порід вводять такі, що не призводять до зміни головної. В розсаднику крім сосни плекають і сіянці дуба, берези. У Миколи Григоровича постійно проходять практику молоді лісники, майстри з інших лісництв – їм є чого повчитися в Сороки.

Свій почерк, свої родзинки мають і керівники чотирьох інших лісництв – про всіх в одній статті не розкажеш. Кожен – на своєму місці, кожен живе турботами про примноження зеленого багатства краю.

– Ведення невиснажливого господарства, створення стійких, високопродуктивних насаджень – щонайперше наше завдання, – підкреслив головний лісничий Денис Землянко. – У нас чисто поліський регіон. У держлісфонді із 41 тис. га чільне місце (75%) займає сосна звичайна, у межах 12% – береза повисла та 6% – дуб звичайний. Маємо потужну лісонасіннєву базу, вирощуємо достатньо високоякісного садивного матеріалу. Щороку створюємо до 250 га нових насаджень. На жаль, ліси суттєво потерпіли від короїда. Лихо в тому, що всі заходи проти шкідника в країні лише називаються боротьбою, насправді це просто прибирання результатів його діяльності. А треба хоча б на крок йти попереду. Ми ж позаду плентаємося зі своїми нормативними документами, інструкціями, правилами, які давно слід кардинально змінювати…

І в розмові з очільником лісгоспу Іваном Горохівським не можемо не торкнутися проблем, які останніми роками зусібіч атакували галузь. Але спершу, бодай, коротко про нього та його стежку до лісу.

Лісничий Ріпкинського лісництва Олександр Зогий і головний лісничий Денис Землянко цікавляться ростом і розвитком молодого соснового лісу, створеного шляхом сприяння природному поновленню

За велінням долі. Він народився та виріс на Поділлі, на чарівній Тернопільщині. «Що характерно, – усміхається, – мій день народження, 20 вересня, ще за часів Союзу часто співпадав з Днем працівника лісу. Отже, сама доля веліла стати лісівником. А ще дуже вплинула книга Леоніда Леонова «Русский лес», зі шкільних років зачитувався нею. Відтоді притягував до себе ліс, мов магнітом. Навіть уві снах приходив. Ще задовго до закінчення десятирічки я твердо знав, куди вступатиму на навчання».

Вступив одразу ж. А по закінченні Львівського лісотехнічного інституту попросився на Чернігівщину – поманило нове, незвідане. Працював у кількох лісгоспах, долаючи професійні сходинки, поки в 1993–му гендиректор об’єднання «Чернігівліс» не запропонував очолити один із найбільших в області Добрянський держлісгосп. Тепер позаду десятиліття праці на директорському посту. «Усе, чого досягли, – завдяки старанням та наполегливості колективу», – час від часу наголошував Іван Олексійович, коли знайомив з підрозділами підприємства. Називав головного інженера Вячеслава Киченка, начальника нижнього складу Віктора Червоного, головного лісничого Дениса Землянка, головного механіка Юрія Скугаєва, провідного інженера лісового господарства Олександра Тищенка, лісничих, лісників, майстрів, лісорубів… І журнальної сторінки не вистачить, аби перерахувати всіх, чиїми руками твориться добробут, твориться краса.

Господиня «Лісовичка» Олена Дмитрієва на кордоні з Білоруссю завжди радо зустрічає гостей України

Якби ще увага держави… Розмову починаємо з Його величності лісу.

– Зупинюся на тому, про що мрію, – говорить. – Це вирощування садивного матеріалу із закритою кореневою системою. Кліматичні зміни, нашестя шкідників, зменшення робочої сили на селі вимагають шукати нові підходи, впроваджувати нові технології. Щоб мати можливість садити ліс із весни до осені, треба забезпечити потреби у високоякісних сіянцях із ЗКС. Таким шляхом пішли білоруси і досягли неабияких успіхів. Нині все впирається в кошти, але можна об’єднати зусилля лісгоспів та створити єдиний центр для всієї області, як зробили це наші земляки львів’яни, роблять хмельничани.

– Знаю, наскільки гостро раніше стояла у вас проблема з пожежами…

– Гостроту зняли, встановивши в шести із семи лісництв системи відеоспостереження. Ними охоплюємо всі масиви та ще частково сусідів – білоруси теж бачать наші прилеглі території, постійно обмінюємося інформацією, вирушаємо, коли треба, на допомогу. Плюс забезпечили підрозділи протипожежною технікою, необхідним інвентарем. Значно поліпшилася ситуація і з охороною від браконьєрів – тут тісно співпрацюємо з прикордонниками, місцевими громадами.

– Що можна сказати про виробничу діяльність? Мене неабияк здивував той факт, що зберегли виробництво березового дьогтю – ніде подібного в лісгоспах країни не бачив.

– Продовжують переробку деревини два цехи – у Добрянці та Олешні. Останніми роками в них повністю оновили обладнання, оснастили сучасними лініями, верстатами іноземного виробництва. За 6 місяців поточного року від усіх рубок заготовили 61,2 тис. куб. м ліквідної деревини, з них 10,4 тис. куб. м переробили. Реалізували продукції на 73,1 млн грн, сума від експорту пиляних матеріалів становила 7,8 млн грн. Що стосується виробництва березового дьогтю, то займаємося цим, бо є значний попит з боку фармацевтичних фабрик. Де ж їм ще брати дьоготь, хіба з Китаю завозити? Та й підприємству жива копійка. А копійка до копійки…

– Загалом це податки, можливість розвиватися, вкла­дати в соціальну сферу…

– Що-що, а податки чим далі, то більше беруть за горло. За пів року сплатили до бюджетів усіх рівнів 30 млн грн. Рентна плата за спеціальне використання лісових ресурсів становила 13 млн (43% від усіх податків). У Білорусі, на відміну від України, рентна плата йде на спецрахунки лісгоспів і використовується ними на ведення лісового господарства, оновлення лісових фондів. Та й держбюджет там до 30% фінансує галузь. Лісгосп платить лише три податки – на прибуток, на зарплату і ПДВ. У підсумку не порівняти нас, наприклад, за технічним озброєнням. У них харвестери і форвардери, причому власного виробництва. Організували потужну машинобудівну компанію, яка не тільки виготовляє їх та низку інших механізмів, а й обслуговує, вчить користуватися. Але ми не опускаємо рук.

– Статистика каже, що підприємство тримає на своїх плечах економіку глибинки.

– Так, разом із Папернянським кар’єром скляних пісків забезпечуємо більшу частину надходжень до бюджету Ріпкинського району. Для району і селища лісгосп – головний життєвий двигун. Збудували чудовий стадіон, допомагаємо місцевій школі, опікуємося учнівським лісництвом, повністю утримуємо дитячий садок, де виховуються і діти лісівників. Спільно з профспілкою сприяємо оздоровленню членів колективу та їх родин – ось і в серпні за рахунок лісгоспу близько півсотні діток два тижні відпочивали на морі в Очакові. Робимо все можливе, аби забезпечити гідне життя своїм працівникам. Середню зарплату за сім місяців довели до 13598 грн. Дбаємо про естетику, про красу: сьогодні відпочиваючі із задоволенням зупиняються не лише на Дяковій горі, а й на Голубих озерах, інших рекреаційних пунктах. Працюємо з великою надією в майбутнє галузі, сподіваємося, що держава нарешті зверне на неї належну увагу.

…Насамкінець для вас, трудівники галузі, напередодні професійного свята даруємо рядки прекрасного вірша поета Анатолія Тарана:

Спасибі тобі, ліс,
за добру твою справу,
Що ти все ріс і ріс,
не думавши про те;
І не претендував
на винятковість, славу,
А справу ти творив
могутньо-величаву:
Єднав ти землю
й сонце золоте.

Спасибі вам, лісівники, бо й ви творите справу могутньо-величаву, саджаючи, доглядаючи, охороняючи тих могутніх велетнів зелених, які єднають землю й сонце золоте. З Днем працівника лісу вас! Мирного неба, міцного здоров’я, щастя і добра вам та вашим родинам.

Микола ПУГОВИЦЯ,
Чернігівська область,
фото автора,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top