Зелені амбасадори можуть виявитися зеленими

Хто і навіщо бере на службу «зірок».

У 2018 році на міжнародному форумі з відновлювальної енергії WindEnergy Hamburg 2018 нашу Руслану Лижичко, як кажуть, красу і гордість України, було призначено Послом Відновлювальної Енергії. Тепер у неї в Україні, як повідомляють ЗМІ, є свій Офіс Амбасадора ВЕ, і МЗС України підписало з нею якусь угоду про спів­працю у сфері пропагування відновлювальної (зеленої) енергетики. Ну, що ж, цьому можна і порадіти, але є деякі застереження для артистки, яка все ж таки не є спеціалістом у сфері екології. Та й в інших галузях теж. Лісівникам запам’ятався випадок, як Руслана запально знімала «викривальний репортаж» про незаконне рубання лісу в Карпатах, у той час як лісівники просто розбирали наслідки вітровалу. А громадських захисників Дністра від побудови шести гребель ГЕС дуже здивувала нещодавно підписана угода між нашим Амбасадором ВЕ та ПрАТ «Укргідроенерго», яке саме й планує це будівництво.

Так от, що варто зауважити.

Перше. Під відновлювальною, яку ще називають зеленою, в Україні розуміють альтернативну атомній і тепловій енергетиці, тобто сонячну, вітрову і геотермальну енергетику. Але багато хто, навіть серед недалеких екологів, вважає «зеленою» й гідроенергетику. Звичайно, що з подачі лобістів будівництва нових гідроелектростанцій в Карпатах, на Дністрі, Південному Бузі та інших річках України. Лобісти це роблять тому, щоб добитись фінансування з держбюджету або під гарантії держави нових станцій. Те, що наші річки міліють і їхній енергетичний ресурс фактично вичерпався, їх абсолютно не цікавить. Для них головне – одержати підряди на високовартісні об’єкти, щоб мати великі прибутки. Розуміючи, що громадськість буде виступати проти, намагаються запудрити її мізки термінами «відновлювальна», «зелена», тобто така, що відновлюється і невичерпна, а крім того, екологічно чиста. Для Руслани тут криється одна небезпека – безсовісні люди її можуть використати як прикриття для просування будівництва в Україні екологічно шкідливих споруд.

Друге. Так, розвивати сонячну і вітрову енергетику треба, але я не розумію, для чого її треба рекламувати. Якщо вивчити історію світового промислового розвитку і розвитку енергоспоживання, передчасна реклама нічого доброго ніколи не давала. Нафта замінила вугілля, а газ став замінювати нафту лише тоді, коли нове ставало дешевшим, а старе вичерпувалось або ставало дуже дорогим. Сонячна і вітрова енергетики стануть домінувати тоді, коли для цього настане час, але ні на день раніше. Такі закони розвитку людської цивілізації. Не виключено, що за цією рекламою стоять фірми, які виготовляють обладнання для вітрових і сонячних електростанцій. Отже, і в цьому аспекті Руслану можуть використати.

Третє. Інтернетом пройшла інформація, що Руслана висловилася проти атомної енергетики. Виходить, що вона належить до когорти людей, серед яких чимало й екологів, які необачно виступають за те, щоб її зовсім ліквідувати і замінити так званою відновлювальною. Так ось, без атомної енергетики Україні не обійтись. Що було б з нами у 2014–2016 роках, коли були проблеми з вугіллям і мазутом, якби не наші чотири діючих АЕС?! У той критичний момент їхня частка у виробництві електроенергії зросла майже до 60%, якби не вони, Україна як самостійна держава перестала б існувати. Отже, атомна енергетика (звичайно, що в обсязі необхідного мінімуму) потрібна, перш за все, з точки зору національної безпеки. Уявімо ситуацію, коли АЕС немає, є лише сонячні і вітрові електростанції, а ворог на нас напав у безвітряну погоду і вночі. Що ми будемо робити? Це така іронія, але, враховуючи викладене, порадив би Руслані перед тим, як говорити про вирішення якоїсь проблеми, добре її вивчити!

Павло СЕРГІЄНКО,
інженер-будівельник,
журналіст-еколог,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top