Важке зітхання ярів

У 2018-му виповнилося 60 років з часу створення Канівської ГЛМС і 55 років – Ржищівської. З чим ідемо до пам’ятних дат?

Більше половини території Канівського району в середині минулого століття вразила ерозія. Щороку поглиналося 200–300 га земель.

Лихо за лихом. У серпні 1931 р. піщані виноси з ярів Канівщини перегородили Дніпро, загальмувавши на кілька днів рух водного транспорту. Біда не навчила коржі з маком їсти, тож через три роки знову постукала у віконце. Пароплави діставалися до неіснуючого нині села Селища, і пасажири змушені були сходити на берег, ішли пішки, а далі сідали на корабель, який піднімався сюди з пониззя – від Дніпропетровська. Роботи з розчищення русла тривали досить довго і обійшлися в кругленьку суму. Але й цим, проте, не обмежилося: вершини ярів швидкими темпами підходили з лівого і правого боків до шляху, що з’єднував Канів з Черкасами та Києвом. Головний яр на ім’я Винарський перерізав би його, якби вчасно не спохопились і не побудували лоток-швидкотік завдовжки 55 метрів – одну з перших гідроспоруд, якій уже більше ста років, і вона й досі надійно служить.

Зелене диво на голих канівських кручах творили жіночки – садили й доглядали ліс

Однак та перемога людини була локальною: лише в цьому районі у середині минулого століття нараховувалося 5,5 тисячі ярів і небезпечних відвершків. Вони займали майже 13 тис. га. Ерозія уразила 56% території: з кожного гектара за рік змивалося в Рось, Росаву, Дніпро у середньому 34 т ґрунту, а за значних злив – і сотня тонн. Щороку поглиналося 200–300 га земель. Напровесні та після сильних дощів на далекі відстані було чути, як ревуть у проваллях шалені водяні нурти, як з шумом падає й падає в них земля.

Так встановлювали залізобетонний лоток-швидкотік

На початку 1958 р. розпочався широкий наступ на яри – тоді заснували Канівську гідролісомеліоративну станцію (ГЛМС). Трохи більше як за 25 років колектив її здійснив те, чого не могли зробити впродовж століть сільські громади та різні організації. Головне – вдалося до мінімуму скоротити змив та знесення ґрунтів, врятувати від руйнування тисячі гектарів родючих чорноземів. За рахунок чого? Розповідає Заслужений лісівник України, заступник начальника Черкаського облуправління лісового і мисливського господарства Микола Рижков, котрий упродовж 22 років уміло керував спершу станцією, а з 1991 р., коли уряд реорганізував її в Канівський лісгосп, цим підприємством.

– Процеси водної та вітрової ерозії не були б зупинені, – говорить Микола Федорович, – якби не звели 433 тис. погонних метрів водовідвідних і водозатримних валів, 94 лотки-водоскиди, якби не створили 11 тис. м наорних валів і 13 тис. га протиерозійних насаджень, не затерасували 3470 га крутосхилів. А ще додаймо до цього виположені яри, рекультивовані угіддя… Комплексними лісомеліоративними заходами закріпили 1990 глибоких урвищ і близько 3,5 тис. вершин, дію ярів зупинили на площі майже 19 тис. га…

«Усе, що залишилося від лотка». Інженер В’ячеслав Яценко та економіст лісгоспу Віра Загородня оглядають наслідки дії ерозії

Таким чином у районі значною мірою стабілізували екологічну ситуацію. Ерозійні процеси припинили не лише на сільгоспугіддях, а й у святому для кожного українця куточку країни – на Тарасовій горі. Привітно тепер зустрічають гостей, котрі приїздять до Канева вклонитися Кобзареві, навколишні гаї та діброви. Лісові насадження стали однією з основних складових комплексу меліоративних робіт на всіх крутосхилах – коли лісистість району на початку діяльності ГЛМС становила 18,3%, то лісівники довели її до 35%. Культури, створені на врізних та наорних терасах за різними схемами змішування в рядах і міжряддях не лише досі виконують захисну функцію, а й самі перетворились на цінні об’єкти наукових досліджень.

З метою ознайомлення з методами відновлення сильноеродованих земель у Каневі побували фахівці США, Канади, Німеччини, Польщі, Болгарії, Чехії, навіть деяких арабських країн. «Відвідавши ГЛМС через сім років, ми переконалися, що означає на практиці здійснення комплексу гідролісомеліоративних робіт. Перед нами постав ландшафт як втілення мрій будь-якого агролісомеліоратора», – записали в Книзі відгуків і пропозицій (перша сторінка її була заповнена понад 40 років тому!) молдовські спеціалісти. «Кожен, – це вже з вражень білорусів, – хто бачив канівські землі раніше і побачить їх нині, неодмінно захоплюватиметься роботою справжніх «лікарів землі». Не можна цьому не порадіти. Праця та розум людей перемагають стихію».

Прекрасні слова.
Але потім…

Про загрозу, яка нависає над краєм, два десятиліття тому говорив мені Олексій Чабан (на жаль, уже покійний). Це він, людина-легенда з Надросся, починаючи з 1961 р., день у день бульдозером нагортав і гоїв рани землі, нарізав тераси на схилах. У старому блокноті зберігся запис схвильованого монологу Олексія Пилиповича: «Коли була створена ГЛМС, скептики твердили: марна робота, мало сил, не перебороти лиха. Сил справді було не дуже, але великими були прагнення, настрій на здобуття перемоги. Ось ця віра і допомагала нам у нелегкій роботі.

І ми відвоювали в стихії тисячі гектарів землі. Тривалий час станція залишалась зразком боротьби з водною стихією не лише в Україні. І ось тепер мені, ветеранові, який віддав благородній справі понад чверть століття, доводиться казати гірку правду: увага до врятованої землі послабла. Святотатством вважаю вести мову про примноження багатств і спокійно (а воно саме так і є) спостерігати, як руйнується те, що вже створено».

Наче у воду дивився Олексій Пилипович.

Незагоєні рани кровоточать. Разом з інженером лісового господарства підприємства В’ячеславом Яценком та економістом Вірою Загородньою ми їхали асфальтівкою, що веде з Канева до Ржищева, по кілька разів зупиняючись між селами. Виходили з автомобіля, йшли ліворуч чи праворуч до ближнього лісу і натикалися на свіжі провалля.

– Оцим ярам, що перед Грищенками та за ними, залишилося подолати метрів 15 і дістануться траси, переріжуть її, – сумно констатував В’ячеслав Миколайович. – А таких діючих ярів уздовж доріг, серед лісів, полів не злічити.

– Держава давно не фінансує створення захисних насаджень на землях державного лісового фонду, не кажучи про будівництво нових гідроспоруд чи хоча б ремонт існуючих, – додала Віра Яківна. – Лісівникам самотужки цього питання не вирішити.

Загальну картину в конторі лісгоспу змалював головний лісничий Сергій Пустовойт:

– Відколи Україна стала незалежною, на гідролісомеліоративні роботи кошти не виділяються. До 2010 року дещицю перераховували сільські ради за статтею «лісовтрати», а тепер і того немає. Лісівники залишені наодинці з лихом. А воно розростається. На території господарства сьогодні понад 70 діючих ярів – голими руками на голому ентузіазмі їх не приборкати. Потребують негайного капітального ремонту більше десятка складних гідроспоруд. Кожні 8–12 років потрібно відновлювати вали, вони ж бо замулюються, розмиваються. Ґрунти тут такі, що кріт прориє землю, і цього вже досить, аби вода проклала нову дорогу і понесла за собою родючу землю в прірву. Лише водозатримних валів у нас 425 погонних кілометрів – це відстань приблизно від Черкас до Запоріжжя чи Херсона. Свого часу обвалували фактично всі яри в районі, з’явилась можливість регулювати норовливі водяні потоки на тисячах і тисячах гектарах… Та понад чверть їх потребують якнайшвидшої реконструкції. Через кілька років термінового лікування вимагатиме вже більше половини ярів…

Інженер лісового господарства В’ячеслав Яценко: «Ярузі залишилося просунутися метрів на 15–20, і вона переріже трасу Канів–Київ»

Як бачимо, проблема загальнодержавного масштабу. І стосується вона не тільки Канівського лісгоспу, а й сусіднього Ржищівського – про нього я розповідав у статті «Знову «норов» демонструють яри», опублікованій 03.11.2017 р. у газеті «Природа і суспільство». Там теж була організована ГЛМС, теж залишила помітний зелений слід на зраненій землі. А загалом наприкінці 60-х років минулого століття в Україні діяли 32 такі гідролісомеліоративні станції. Було розроблено генеральну схему протиерозійних заходів на десятиліття вперед – передбачалося засадити деревами й кущами всі яри та балки, закріпити піски, створити широку систему лісосмуг. Для організації захисних насаджень у республіці щороку виділяли 10–12 млн карбованців. Та ще плюс бюджетні асигнування на будівництво гідротехнічних споруд, випуск сучасної потужної техніки для роботи на стрімких схилах, кам’янистих ґрунтах, високобугристих пісках… Влада йшла на це тому, що думала про майбутнє землі. Чого не скажеш про сьогоднішню нашу країну, в якій охорона і захист найбільшого національного багатства звелися до проголошення закликів берегти це багатство.

Інженер охорони і захисту лісу Інна Немаш оглядає чудові соснові культури, створені на пісках, де пройшовся буревій

На початку 2018-го виповниться 60 років з часу створення Канівської ГЛМС, восени відзначатиметься 55-річчя Ржищівської. З чим ідемо до пам’ятних дат?

«Усе ж не опускаємо рук, віримо в здоровий глузд» – такі слова я чув не від одного лісівника в Каневі. Лісгосп на чолі з мудрим, підприємливим керівником Едуардом Симоненком працює стабільно, нарощує обсяги реалізації лісопродукції. За 11 місяців її відпустили на суму 27422 тис. грн (торік за відповідний період – на 25801 тис. грн). Не мають заборгованості перед бюджетом – усього податків і зборів за цей час перерахували майже 9,9 млн грн (минулого року – близько 5,4 млн грн). Дбають про добробут членів трудового колективу, який нараховує 95 чоловік – так, середню зарплату довели до 8780 грн.

Майстер лісу Михайлівського лісництва Руслан Міщенко з юним помічником під час акції «Майбутнє лісу у твоїх руках»

Основним напрямком діяльності підприємства, площа лісового фонду якого становить 26,3 тис. га, є підвищення продуктивності, захисних і корисних властивостей лісів, задоволення зростаючих потреб народного господарства в деревині, захист яружно-балкових земель від водної ерозії. Як повідомила інженер охорони і захисту лісу Інна Немаш, щороку створюють близько ста га лісових культур, у тому числі, 20 га нових лісів. Для цього заготовляють до 3 т насіння, під керівництвом досвідченого лісничого Сергія Боровика в Софіївському лісництві вирощують у межах 1 млн сіянців, чим повністю забезпечують потреби в садивному матеріалі. Оперативно усунули наслідки бурелому, який 2012 р. пошкодив 70 га рукотворних лісів, посаджених за часів ГЛМС на сипучих пісках Степанецького лісництва – тепер там шумить чудовий молодий ліс.

Лісничий Софіївського лісництва Сергій Боровик: «Щороку в розсаднику вирощуємо до 1 млн сіянців»

Плідно працює лісгосп і з місцевими громадами – йде назустріч проханням закладів і установ соціальної сфери, допомагає малозабезпеченим жителям сіл, воїнам та ветеранам АТО, зокрема, відпускає їм дрова за пільговими цінами. Дбають лісівники і про те, аби населення мало змогу цивілізовано відпочити, набратися сил на природі – з цією метою в кожному лісництві створили сучасні рекреаційні пункти. У відкритті капітально відреставрованої в Бучацькому лісництві славнозвісної Роженої криниці, яка, за переказами, пам’ятає ще князів Київської Русі, взяв участь начальник обл­управління лісового і мисливського господарства Олександр Дзюбенко. Він зазначив, що облаштування й збереження історичних, природних пам’яток є пріоритетом у діяльності державних лісових підприємств.

І насамкінець про тривоги канівців. По-перше, вони співзвучні з тими, що лунають нині з уст колег в усій країні. Працівники лісгоспу проти реалізації Стратегії реформування лісового господарства до 2022 р., кулуарно прийнятої нещодавно на засіданні Кабміну. Вони за реформування, причому обома руками, але підтримують Стратегію, напрацьовану фахівцями лісового господарства, науковцями, міжнародними експертами та оприлюднену для широкого ознайомлення громадськістю. По-друге… В краї поширюється ідея організації чергового національного природного парку, причому найбільшого в області (площею понад 126 тис. га) – Середньодніпровського. У лісгоспі виступили проти цього, адже в проекті передбачається вилучення з лісогосподарського виробництва земельних ділянок трьох лісництв – Канівського, Михайлівського, Бучацького (5834,2 га). А це майже четверта частина лісового фонду підприємства. Передача їх для створення НПП, ймовірно, призведе до розформування державного підприємства «Канівський лісгосп». Лісівники наводять ще цілу низку аргументів «проти», але то тема окремої розмови, до якої лісівничі видання з часом повернуться. Скажу від себе лиш таке: Черкащина має негативні приклади створення НПП та інших заповідних об’єктів на своїй території вольовими рішеннями, без належного бюджетного забезпечення. Чому ж вони нічого не вчать ініціаторів народження нових аналогічних об’єктів? І далі множитимемо злидні під вивіскою заповідності?

Микола ПУГОВИЦЯ,
Черкаська область,
фото автора,
Віри ЗАГОРОДНЬОЇ,
Наталії СЕГЕДИ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top