Бори над Самарою

Чим живе військовий лісгосп.

У далекому 1949 р. на базі частини лісів Новомосковського лісгоспу Мінлісгоспу УРСР був організований військовий лісгосп. У 1977 р. до його складу передали Чугуївську лісодільницю Ржищівського лісгоспу. За період існування пережив кілька реорганізацій, перейменувань. У вересні 2013 р. згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України військовий лісгосп увійшов до сфери управління Держагентства лісових ресурсів. Що являло собою підприємство на той час? Перебувало, образно кажучи, у боргах, як у шовках. За словами начальника обллісоуправління Валерія Величка, «не знали, що з ним робити». Кардинально ситуація почала змінюватися після призначення директором спеціаліста з великим досвідом керівної роботи в лісових господарствах Василя Іваніва. Через півтора року всі борги було погашено, на підприємстві наче відкрилося друге дихання. Про сьогодення ДП «Новомосковський військовий лісгосп» – наша розповідь.

…Василь Іванів переїхав на Дніпропетровщину з Криму 2014 року. Родом він із Івано-Франківщини, де 1976 р. починав трудову діяльність у лісовій галузі й водночас заочно навчався у Львівському лісотехнічному інституті. Згодом доля закинула до півострова: працював на різних посадах у Сімферопольському ЛМГ (лісничим Красногірського лісництва, начальником деревообробного цеху, директором лісгоспу), заступником голови Рескомітету. Останні вісім років обіймав посаду голови Республіканського комітету профспілки працівників лісового господарства. І ось уже маже 5 років, як довірили керівництво військовим лісгоспом. На перших порах довелося нелегко, адже той раніше перебував в орбіті Міністерства оборони, працював за іншими нормативними документами. На низькому рівні велося лісове господарство, відставали з переробкою деревини, не все гаразд було з охороною насаджень від пожеж, шкідників, хвороб. Про це ведемо мову з директором.

– Лісгосп, – розповідає Василь Михайлович, – це єдиний масив площею 18 тис. га, розташований у Новомосковському та частково Павлоградському районах. Також маємо 2,1 тис. га лісу в Чугуївському районі сусідньої Харківщини. До роботи я приступив навесні, якраз у пору розгортання садивної кампанії. А сіянців для створення нових лісокультур не виплекали – довелося оперативно закуповувати на Запоріжжі. Таким чином постало переді мною перше пріоритетне завдання – лісовідновлення. Того ж року в трьох із чотирьох лісництв – Вільнянському, Знаменівському, Красноліському – заклали розсадники основних лісотвірних порід. Почали налагоджувати систему крапельного зрошення, виготовляти короби для ущільненого вирощування садивного матеріалу. Наступними роками вже задовольняли власні потреби в сіянцях, а торік навіть поділилися із запорізькими колегами, поповнивши касу підприємства на 100 тис. грн. У повній готовності підійшли до цьогорічної садивної кампанії – маємо все для того, аби в оптимальні строки виконати роботи зі створення й доповнення культур у лісовому фонді.

– Як бачите, в нас переважно соснові ліси, які тягнуться на багато кілометрів уздовж річки Самари, – продовжував директор. – Улітку маса відпочиваючих на берегах, що викликає проблеми з охороною від вогню. Поставити надійний заслін йому – ще одне з найголовніших завдань. Завдяки сприянню обласної ради та обллісоуправління, які 2015 року виділили понад 700 тис. грн, придбали пожежний модуль і камеру відеоспостереження. Значну увагу приділили влаштуванню мінералізованих смуг та догляду за ними і за протипожежними розривами, обладнанню місць для відпочинку та паління, встановлюванню попереджувальних аншлагів. З настанням пожежонебезпечного періоду цілодобово ведуться чергування спостерігачів із відповідною технікою. Але не обійшлося і без гірких уроків: неабияке випробування всім довелося пройти 2017 року, коли одночасно виникли загоряння лісу в 30-ти місцях. Злагоджені дії лісівників і військових перепинили хід вогню. Якщо загалом того року трапилася 131 пожежа, то вже минулого – на сотню менше. Далася взнаки активна робота із запобігання лиху…

Нині на озброєнні в лісівників – два модулі для патрулювання та гасіння пожеж. Потребують ще стільки. Встановили вишку та дві камери для відеоспостереження, але й цього недостатньо, аби охопити весь масив. А от коштів для придбання не мають, оскільки держава відмовилася від фінансування степових лісгоспів, залишивши їх наодинці зі своїми проблемами. Власні ресурси у військового лісгоспу дуже обмежені, хоч і стараються їх поповнювати, розвиваючи переробку деревини. Однак і тут не розбігтися – із 18 тис. га лісу половину зарезервовано під заказник. Що росте в ньому? Перестійні вільха та осика. Бодай на якійсь частині цієї площі могли б створити молоді здорові насадження, та не мають права: заборонено. Як і заборонено проводити рубку головного користування на решті території. Здійснюють лише суцільно-санітарні та вибіркові рубання. Тільки охороняють від пожеж, браконьєрів також і 2 тис. га лісу в Чугуївському лісництві. Несуть немалі затрати, які покривають, переробляючи деревину, отриману від рубок догляду і санітарних в інших трьох лісництвах. Що дає цех переробки – в коментарі під нашою традиційною рубрикою «Пряма мова».

– Як би важко не доводилося нам за складної економічної ситуації, але стараємося виконувати покладені на підприємство завдання, – наголосив директор Василь Іванів. І порадив побувати в якомусь лісництві.

Що ж, я скористався порадою Василя Михайловича і завітав до Знаменівського. Як з’ясувалося, лісничий Петро Демчук родом із Житомирщини, з династії лісівників. Дід Федот Федотович був лісником колгоспного лісу в селі Великі Деревичі, батько Петро Федотович майстром лісу Любарського лісництва. Сам Петро Петрович до 2014 р. трудився в кількох поліських лісгоспах, а тоді переїхав з родиною на Дніпропетровщину до дочки Людмили, теж, до речі, лісівника з вищою освітою – обіймає посаду менеджера зі збуту у військовому лісгоспі. Тут і йому, лісівникові з багаторічним стажем, запропонували посаду лісничого.

Лісничий Знаменівського лісництва Петро Демчук у розсаднику лісових культур

– Маємо 5,5 тис. га пісків, де привільно себе почуває лише сосна звичайна, – знайомив зі своїм господарством. – Але не садимо чистих лісів, з протипожежною метою дотримуємося схеми: 4 р. сосни і 2 р. дуба. Змішаний ліс – стійкий ліс. Дуба шпигуємо жолудем, а сіянці сосни вирощуємо в розсаднику площею 0,6 га. Для проби, а також як символ до новорічних свят і кримську сосну висіяли.

Розсадник закладали вже за Петра Петровича. Тут знайшлася робота і для дружини Людмили Максимівни, і сина Максима. Прекрасні сіянці в ньому – то заслуга родини Демчуків. Разом працюють і на шишкосушарці – за сезон переробляють понад 3 т шишок, і в коробах, де експериментують із різними декоративними породами, і на догляді за культурами.

Прощаючись, лісничий висловив давню мрію: побудувати базову теплицю для сіянців сосни звичайної та декоративних інтродуцентів. «Але самотужки нам не витягнути, бо котрий рік боремося за виживання, – сказав. – Якщо буде фінансування – будуть ліси на Півдні. Не буде – загинуть і ті, що є, що створені важкою працею. Степовикам твердо потрібна допомога уряду».

Коли ж на Печерських пагорбах прислухаються до голосу Людей Лісу?

ПРЯМА МОВА

Василь Іванів: «300-літні дуби на садибі лісгоспу – як еталон для нас»

Василь ІВАНІВ, директор Новомосковського державного військового лісгоспу:

– На території садиби лісгоспу ростуть дуби, яким, за переказами, понад 300 років. Вони оголошені пам’ятками природи, охороняються. Бо для лісівників слугують еталоном, до якого слід прагнути. Нелегко ростити ліси в посушливих степових умовах, але для нас це – головне завдання. Тому щороку створюємо культури в лісовому фонді на площі понад 40 га, ще на 20–25 га проводимо сприяння природному поновленню.

Минулого року на ведення лісового господарства витратили 3,3 млн грн. Оскільки бюджетного фінансування немає, виживаємо за рахунок власних коштів, а також завдяки допомозі ресурсних областей (торік вона становила 3688 тис. грн). Чистий дохід від реалізації продукції становив 8,3 млн грн, із них пилорама забезпечила 3 млн грн. Переробці приділяємо особливу увагу ще й тому, що це додаткові 10 робочих місць. Нині працюємо над розширенням її. З отриманих коштів сплатили податків, зборів та інших обов’язкових платежів 4,4 млн грн. Дещицю вклали в оновлення матеріально-технічної бази та соціальний розвиток, зокрема, середню зарплату підняли з минулорічних 4061 грн до 5245 грн. В центрі нашої уваги – турбота про молоді кадри: прийняли в лісівничу родину 4 випускники Лубенського лісового коледжу, 3-м дали направлення на навчання в Харківський університет.

Хочу подякувати всьому колективу, кожен член якого сумлінний, знаючий працівник, кожен – на своєму місці. Я нікого не звільняв, ставши біля керма, не забажали далі разом трудитися лише 4 чоловік, що не вписалися в програму діяльності лісгоспу, яку ми спільно розробляли. Нам вдалося за короткий термін впровадити електронний облік деревини. На нову програму перейшла працювати бухгалтерська служба на чолі з ініціативним головним бухгалтером Наталією Неліпою. Упевнено тримає курс на поглиблену переробку сировини деревообробний цех під керівництвом підприємливого Володимира Логвиненка. Радують здобутки і в лісовирощуванні. Головний лісничий Наталія Качур, лісничі з невеличкими дружними колективами готуються переходити до плекання садивого матеріалу основних лісотвірних порід із закритою кореневою системою, в декоративному розсадництві впроваджують метод зеленого живцювання. Творчо підходять до будь-якої справи лісничі Знаменівського лісництва Петро Демчук, Красноліського – Роман Гончар, Чугуївського – Анатолій Чепенко, Вільнянського – Олександр Черняк, котрий нині проходить службу в лавах Української армії, а обов’язки лісничого тимчасово виконує Михайло Береза. До будь-кого можна заїхати – і побачити багато цікавого.

Микола ПУГОВИЦЯ,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top