Бобер. Шкідник чи товариш?

Теперішні відносини людини з бобром – яскравий приклад штучної регуляції чисельності дикої тварини.

Вже кілька років столицю України «заселяє» бобер. То у Феофанії погриз дерева, то у Гідропарку колонію заснував, то у Дарниці рятують від нього дерева металевою сіткою. Врешті-решт ця «експансія» ледь не завершилася трагедією. Цього року у Дарницькому районі старожил-бобер потрапив у браконьєрський капкан. Тварину місцеві жителі врятували, а кривдник утік від поліції.

Необізнаному читачеві може видатися, що це добрий знак – бобри живуть поряд із людиною без проблем. Проте старший науковий співробітник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена Аліна Мішта запевняє: бобри прийшли на дніпровські острови не через сприятливі у нас умови.

– Наші дослідження показали, що у межах Києва зустрічається декілька поселень бобрів, переважна більшість – понад 80% – на Дніпровських островах, – зазначає вона. – Кожного року їхня колонія розселяється. Але коли їжі недостатньо, як у випадку з островами, малеча має відселитися і шукати де б знайти притулок. У місті ж, на жаль, немає таких місць, де б вони могли прогодуватися. Адже за день один бобер з’їдає 800 грамів рослинної їжі. Відповідно – шкодить деревним посадкам.

Отже, для колонії бобрів потрібно багато харчів. І у великому місті тварини навряд чи прогодуються, оскільки вони споживають не лише водяні рослини, а й деревину. До їхнього раціону пасує майже три сотні видів рослин. Та й не кожне дерево їстиме цей гризун. На харчі тварині ідуть дерева з м’якою деревиною – осика, верба, береза, тополя. Тверді, неїстівні породи ця працелюбна тварина використовує як будівельний матеріал. Дерева завтовшки 10–12 см бобер перегризає за півгодини, а великий дуб за кілька ночей вони кладуть на землю.

Саме надмірна працьовитість цих тварин у будуванні загат та гребель зіграла злий жарт і стала наріжним каменем відносин із людиною. З одного боку, бобри греблями покращують гідрологічний режим ґрунтів. І це добре для країв, де вони мешкають. Піднімається рівень води не лише на річці, де бобри будують загати, а й ґрунтові води. Але одночасно підтоплюються господарства. Науковці Інституту зоології провели опитування серед мешканців сільської місцевості, поряд з якими жили бобри. У 5 випадках із 16 люди ставилися до бобрів нейтрально. У 10 випадках діяльність бобрів оцінили позитивно. І один випадок – негативно через те, що городи було затоплено.

Спосіб життя бобра зачіпає не лише приватників, але й лісові господарства. Підтоплення лісових угідь через боброві загати є й за кордоном, й у нас. Чимало випадків зафіксовано у вітчизняних національних парках, які багаті на водні угіддя. А в Канаді, скажімо, «боброві» збитки оцінюються майже у мільярд доларів через неможливість проводити лісозаготівельні роботи. Одну з їхніх загат тут видно навіть з космосу. В Канаді вони вважаються шкідниками.

Крім того, коли будується дорога через болотисту місцину шляхом насипання ґрунту, бобри одразу ж заселяються у ній. І дорога «пливе». Подібні проблеми з’явилися у чехів, у німців. У Польщі бобри ледь не загубили історичний міський парк у місті Жирардув, збудований ще у ХІХ столітті. Підкопи, зроблені тваринами, пошкодили гідротехнічну систему, якій понад 100 років.

Так от, ще на пам’яті пожежі 2012–15 років у Чорнобильській зоні, коли столицю затягнуло торфовим димом. Причини загорянь на торфовищах – здебільшого наслідки меліорації боліт. Вогонь тут може повільно тліти на великій глибині. Загасити його можливо, лише повністю заповнивши водою, що, зазвичай, не під силу місцевим підрозділам ДСНС. Здатність бобрів заповнювати водою болота тоді ж запропонували активісти НЕЦу. Суть ідеї занадто проста: на місця колишніх боліт слід випустити цих тварин, відловлених там, де вони своєю чисельністю вже завдають шкоди, вони з часом у силу природних особливостей набудують греблі, що спричинить підняття рівня води. Як приклад відновлення таким способом болота наводиться Солобожанський Національний природний парк. Здається, усе просто.

Передувала цьому надмірна популярність тварини. Ще за часів Київської Русі боброве хутро оцінювалося вище за соболине. За нього платили золотом. Як і за інші особливості цього гризуна. Через це заборонялося вирубувати лозу та випасати худобу біля бобрових поселень на відстані кинутої палиці від краю води – до 50 метрів. Саме на таку відстань бобер може виходити харчуватися. Лише бобровник – спеціальна посада на Русі – займався промислом бобра. Левова частка здобутого бобра експортувалася до Європи. Там у середньовіччі вважали, що бобер, як і водні птахи – риба. Через його лускатий хвіст. Саме тому його споживали навіть у піст. Модними тоді були і капелюхи та шапки з цієї культової тварини. Міркували, що від цього навіть покращуються розумові здібності гомо сапіенса. Винищували його тоді не лише через хутро. Бобровий струмінь (струя), або висушені залози біля кореня хвоста мали властивості на кшталт сучасної віагри. До речі, у ряді країн споживають боброве м’ясо і сьогодні. Особливо смачним вважають хвіст.

Саме через ці властивості популяція бобрів на межі ХVIII–XIX століть була практично винищена у Європі. На території України залишилося трохи більше двох сотень особин. І лише завдяки тому, що гризуна було включено до Червоної книги він нині заселяє практично всі області. І хоча тварину вже вилучено з Червоної книги, вона залишилася під захистом Бернської конвенції. Неоднозначна ситуація з бобром склалася і серед мисливців.

– На сьогодні практично всі наші мисливські господарства повністю відмовилися від використання такого цінного, на мою думку, мисливського виду як бобер,– розповідає начальник Управління мисливського господарства та полювання Державного агентства лісових ресурсів України Іван Шеремет. – Невеликий відсоток використовує лише Львівська область та Київська – 1%. По-друге, бобер – нічний звір. А законодавством полювання через годину після заходу сонця заборонено. Капкани теж заборонені. Попиту на боброве м’ясо чи хутро теж сьогодні у нас немає. Тому відстежувати вдень і стріляти його справа досить складна і не варта того. Як результат – ніхто не купує ліцензії на його відстріл.

Отже, маємо стати свідками другої хвилі експансії бобра в Україні. Яким же чином вирішити таку непросту проблему? Зарубіжний та вітчизняний досвід свідчить: руйнувати загати – невдячна справа, за день-два вона відбудовується. У США у місті Ноултон після кількарічної війни у прямому сенсі з тваринами, мешканці Нью-Джерсі змирилися з лихом і навіть почали відзначати День Бобра 21 червня. З іншого боку – робота бобра оздоровлює водні ресурси, сприяє їх очищенню. У тій же Польщі, Німеччині та Бельгії з цими «шкідниками» не борються, а заробляють на них «бобровим туризмом». Туристів возять до нацпарків і показують бобрів та їхню працю. Якщо гризунів стає занадто багато, їх відловлюють і перепродають країнам, де їх немає, наприклад, у Великобританію. Вітчизняні науковці поки нічого не пропонують конкретного. Хоча необхідність регулювання чисельності цієї тварини вже настійно стукає у двері.

Віталій ГОПКАЛО,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top