Смертоносні чужинці

Інвазії – одна з основних загроз існуванню живого на планеті.

Науковці всього світу говорять про біологічну інвазію, як про другу за значенням після руйнування оселищ загрозу для збереження природного біологічного різноманіття. До найнегативніших порушень можна віднести інвазії шкідливих організмів (комах, грибів, вірусів, бактерій…), гібридизацію їх із місцевими видами, витіснення місцевих видів, мутаційні зміни, виникнення нових рас і видів патогенів тощо. Приклади глобальних інвазій відомі у медицині і сільському господарстві, але не менш загрозливі вони й для лісових насаджень.

Про це говоримо з докторантом кафедри лісівництва Національного лісотехнічного університету України, кандидатом біологічних наук Іриною Мацях та доцентом цієї ж кафедри, кандидатом сільськогосподарських наук Володимиром Крамарцем.

– Чи насправді тема інвазії така актуальна в цілому світі? І чи достатньо уваги їй приділяють в Україні?

Ірина Мацях. Конвенція про біологічне різноманіття під терміном «інвазійний вид» розуміє чужорідний вид, проникнення та/або розповсюдження якого стається поза межами його природного ареалу та який загрожує біорізноманіттю місцевих природних комплексів, конкуруючи з місцевими видами або спричинюючи їх загибель. Пропоную поговорити про лісові інвазійні види. Ця тема цікава і вартує уваги, бодай, з огляду на те, що громадськість загалом недостатньо ознайомлена із цим колом проблем.

– Коли в Україні вперше заговорили про інвазії?

– І.М. 90 років тому – 1929-го. Тоді з’явилося перше повідомлення про голландську хворобу в’язів на території Поділля, збудником якої є гриб офіостома в’язова (Ophiostoma ulmi). Раніше цей патоген був поширений на території Південно-Східної Азії, зокрема, в Китаї, де розвивається на азіатських видах в’язів.

– Володимир Крамарець. Історія прибуття цього патогену в Європу є цікавою та повчальною. На початку ХХ століття французи, передчуваючи небезпеку з боку Німеччини (перед Першою світовою війною), розпочали роботи із будівництва укріплень на прикордонних територіях. Тоді такі роботи виконувалися в основному вручну. На той час Франція була великою колоніальною державою, і для швидкого виконання значних обсягів робіт із будівництва укріплень були залучені люди з Китаю. Їхали найбідніші. Відповідно везли з собою якісь пожитки у кошичках із гілок азіатських в’язів. І в такий спосіб завезли до Європи цього збудника хвороби. Європейські види в’язів виявилися дуже уразливі до нового патогену. А чому хвороба називається голландською? Та тому, що у 1920-х роках масове ураження в’язів спостерігалося саме в Голландії. Приблизно до 40-х років ХХ ст. більшість сприйнятливих дерев відмерли, й ефект від хвороби в Європі почав зменшуватися. Зараз триває другий потужний і більш руйнівний спалах цієї хвороби, який спричинив відмирання в’язів у Європі, Західній Азії та Північній Америці. Ця інвазія спричинена новим дуже патогенним видом Ophiostoma novo-ulmi.

Із таким патогеном дуже важко боротися. Після проникнення під кору гілок в’яза цей гриб починає активно розвиватися – його міцелій (грибниця. – Т.К.) заповнює судини у гілках та стовбурі дерева. Це припиняє доступ вологи із поживними речовинами, внаслідок чого дерево досить швидко гине. Якісь ефективні методи боротьби станом на сьогодні відсутні. Все зводиться до швидкого проведення санітарних рубок та вивезення на переробку деревини, спалювання кори і гілок, обробки пнів антисептиками. Важливе значення має боротьба з невеликими жуками – заболонниками, які є одними з основних розповсюджувачів хвороби. Проте існують програми в Італії, Німеччині та Франції, де працюють над пошуком стійких до голландської хвороби дерев.

– А людині ті грибкові захворювання рослин не завдадуть шкоди?

– В.К. В організмі людини розвиватися ці патогени не будуть. Шкоди може завдати хіба суха гілка, як на голову впаде… Але економічні збитки можуть бути досить значними. Наприклад, за оцінками експертів із Великобританії, якщо збудник відмирання ясена знищить 95% усіх ясенів в Об’єднаному Королівстві, то це коштуватиме економіці Великобританії 15 млрд фунтів стерлінгів. Водночас зникнення окремих деревних порід із лісових насаджень призведе до збіднення біорізноманіття – всохне дерево, то пропадуть і всі інші живі організми, з ним пов’язані. Окрім патогенних грибів, є також інвазії шкідників. Зі Східної Азії через Росію на Європу наступає ще один небезпечний інвайдер – ясенева смарагдова златка. За останніми даними, вона вже виявлена в насадженнях ясена на території Воронезької області на кордоні з Україною. Дуже показовим прикладом інвазії лісового шкідника є й білий американський метелик. Потрапив до Європи з Північної Америки в 40-х роках ХХ ст., швидше за все, з якимись вантажами. Донедавна в Україні його бачили тільки на Закарпатті та в південних районах (в Одеській, Миколаївській, Запорізькій та Донецькій областях), доходив до Кривого Рогу. Тепер цей шкідник трапляється у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій та інших областях.

– Які дерева пошкоджує?

– В.К. Починаючи від дуба, ясена, клена і закінчуючи плодовими деревами, волоським горіхом. Загалом може пошкоджувати до 300 видів дерев і чагарників. При живленні гілки обплітає шовковими нитками, формуючи так зване павутинне гніздо. Павуки тут ні до чого – просто шовкові нитки, які виділяють гусениці, подібні до павутинок. У таких гніздах гусениці живляться. За рік це два покоління гусениць. Гусениці, вироджені з однієї кладки яєць, можуть повністю оголити плодове дерево 10–15-річного віку.

– І.М. Цей метелик до Європи приїхав з Азії – з самшитами, садивним матеріалом для озеленення. Спочатку – до Європи (Італія, Нідерланди, Франція, Німеччина, Великобританія), де самшиту є дуже багато в озелененні. Зараз із території Угорщини та Словаччини проник в Україну (на територію Закарпаття). Кущі, заселені самшитовою вогнівкою, покриваються павутиною, на листках та гілках з’являються скупчення шкурок від личинок та їх екскременти. Гусениці вогнівки можуть повністю знищити зелену частину рослини за лічені дні. Зимує молода гусениця між листками у маленькому коконі, густо сплетеному з шовкових ниток. Навесні самки відкладають яйця на нижній бік листків, гусениці живляться близько 3–4 тижнів. Шкідник за сезон в Європі дає 2–3 покоління. В наших широтах його природні вороги до кінця не вивчені, однак такі роботи ведуться.

– Чимось обприскувати можна такі рослини, аби позбутися шкідника?

– В.К. Якщо вчасно виявити пошкодження гусеницями, то в принципі проблеми можна уникнути. Добре діють будь-які контактні інсектициди (зокрема, з групи синтетичних піретроїдів), які дозволені для використання на присадибних ділянках. Тобто проблема полягає у тому, щоб вчасно виявити пошкодження на початкових стадіях. Птахи тут також не зарадять. У самшитових листочках містяться алкалоїди. Коли гусениця живиться листками, вона насичується цими алкалоїдами і стає несмачною для птахів. Самшитова вогнівка вже є на Закарпатті, в Одеській області і в Криму.

– І.М. Цікава ситуація трапилась із самшитом на території Грузії, де самшит колхидський утворює природні ліси. Живе до 800 років. Самшитові гаї сотні років були візитівкою цієї країни. Дерева цього самшиту можуть сягати висоти до 20 метрів. Текстура деревини – біла. За легендою, справжній грузин мав виколисатися у колисці з самшиту – тоді був здоровим і щасливим. Перші відомості про те, що почав відмирати вічнозелений колхидський самшит, надходили 10 років тому – 2009-го. Тоді був діагностований інвазійний гриб, який спричинює ураження листків, їх опадання та у підсумку – відмирання рослини. Однак реальна загроза прийшла після 2012-го, коли була завезена самшитова вогнівка.

– Це, часом, не перед Олімпіадою сталося?

– І.М. Саме так. Для швидкого озеленення олімпійських об’єктів у Сочі 2012-го року закупили близько трьох мільйонів кущів самшиту з Італії, з якими й приїхала самшитова вогнівка. Інтернетом тоді ширилися повідомлення про те, що коли двірники вранці замітали вулиці в олімпійському містечку, то лопатами згрібали гусениць, яких потім спалювали. Однак ніде не було офіційної інформації стосовно того, що таке відбувається. Тим часом метелик знищив унікальний самшитовий гай в Кавказькому біосферному заповіднику, самшитові гаї в Абхазії, Гаграх та Піцунді. Туристи, котрі в той час навідувалися до цієї заповідної зони, розповідали, що гусениці тисячами (!) спускалися на павутинні їм на голови. Ясно, що відповідні служби зреагували на цю ситуації, але час уже був згаяний… Тепер з цього самшитового гаю залишилися невеликі ділянки, високо, в ущелинах, де є окремі живі дерева… На жаль… Звідти вогнівка поширилася в інші насадження самшиту на Кавказі, перелетіла через гори і досягнула Грузії.

– Що робиться для того, щоб хоч щось відновити?

– І.М. Збирають насіння з тих рослин, що залишилися живими, саджають у розсадниках, аби зберегти цей реліктовий, унікальний вид. На сьогодні вогнівка поширилася у центрально-західній частині Кавказу в Грузії, досягнула також Азербайджану та Вірменії. Пошкоджений природний ліс самшиту колхидського виглядає, насправді, доволі страшно… Замість вічнозелених самшитових лісів стоять голі дерева, стовбури яких вкриті мохом… Там тепер ідеальне місце, де, напевно, можна знімати фільми типу «Гаррі Поттер»… Варто також наголосити, що говорять про цю проблему всі місцеві засоби масової інформації. Долучилася до розголосу й церква. У Грузії на Вербну неділю освячують гілки самшиту. Було звернення від священиків не робити цього, аби не нищити дерев. Також не перевозити тих гілок із регіону у регіон, щоби не допустити подальшого поширення вогнівки. І люди перейнялися-таки цієї проблемою… Я на власні очі бачила розсадники, де вирощують молоді самшити. В роботах беруть участь школярі та студенти, волонтери та громадські активісти.… В Грузії починають працювати на випередження, щоб врятувати самшити. В лісах пробують застосовувати бактеріальні препарати, а де можливо, використовують і хімічні засоби боротьби.

– На підсумок запитаю, чи щось робиться в Україні загалом щодо інвазій…

– І.М. Важливо вже те, що ми про це з вами говоримо. Бо про це мало хто знає. І мало хто розуміє, що взагалі відбувається і для чого ми висвітлюємо згадану проблему. У Шотландії, наприклад, був дуже гарний проект, який тривав 5 років. Було визначено п’ять основних інвазійних збудників хвороб, які уражають каштан, в’яз, ясен, кипарис. Проект був покликаний знайти людей (різного віку, різних спеціальностей або навіть безробітних), які б виконували роль волонтерів. Головні умови: любити природу, мати бажання навчитися чогось нового і повідомляти відповідні служби про те, що і де виявили. Науковці, які вивчають інвазії, незавжди можуть швидко зреагувати, виявити нові місця поширення інвазійного збудника хвороби. Тому такий проект був цікавим та корисним для всіх зацікавлених сторін.

ДОВІДКА

За даними дослідження Аль-берто Сантіні зі співавторами (стаття опублікована 2013 року), 123 чужорідні види, які спричинюють хвороби у лісах Європи, були детально проаналізовані за період з 1800 по 2010 рр., і було встановлено, що 42% з них належать до інвазійних.

Тетяна КОЗИРЄВА,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top