Без шкоди для біорозмаїття

Ужгородські лісівники переконливо доводять, що можна вести лісове господарство без шкоди для біорозмаїття.

Де погортати «живі сторінки» Червоної книги?

В останньому, третьому виданні Червоної книги України, яка вийшла у світ 2009 р., порівняно з другим кількість рідкісних і зникаючих видів тварин, рослин, грибів, які стали такими під впливом людського фактора, зросла на 456. Дуже сумна цифра. На думку вчених, Червона книга – єдиний чинний закон, який охороняє природу. Всі інші закони, що стосуються охорони довкілля, в Україні, на жаль, існують лише на папері. Переважна більшість зникаючих видів рослин і тварин є лісовими, тому індивідуальні умови їх повинні передбачатися лісовим законодавством, враховуватися в практичній діяльності. Насправді ж, як констатують екологи, серед лісівників одиниці фахівців, котрі здатні були б визначити бодай десяту частку видів, занесених до Червоної книги та міжнародних конвенцій.

2008 році у лісгоспі задумали створити унікальний куточок, де можна було б погортати «живі сторінки» Червоної книги. А вже наступного року перші екземпляри, зібрані в навколишніх лісах, на полонинах Карпат, оселилися на алеї реліктів екологічної стежки. Заклали її, насамперед, для навчальних потреб. Бо де, міркували, дитині побачити, скажімо, едельвейс? Дертися високо в гори? Дуже скоро школярі та гості мали змогу милуватися цим та багатьма іншими раритетами протягом однієї легкої прогулянки. Такої живої колекції червонокнижних, кажуть фахівці, немає в жодному ботанічному саду чи інституті країни. Нема і в словаків, чехів, угорців… Ініціаторами народження її були фанат свої справи, інженер лісового господарства Василь Лиситчук і неабиякий ентузіаст-природоохоронець, директор Іван Костів, котрий понад 20 років, до виходу на заслужений відпочинок, мудро керував підприємством. Нині уміло керує його вихованець Василь Кий і продовжує тримати курс лісгоспу на екологізацію всього виробництва. За підтримки колективу, за допомоги юних лісівників з учнівського лісництва постійно розширюють, поновлюють і саму колекцію червонокнижних – вона нараховує вже понад 90 (!) видів. Створене руками ужгородців варте того, аби про їхній безцінний досвід дізналася вся Україна – і ми з часом присвятимо цій темі окрему публікацію в журналі. А поки що про те, що ж дає самим лісівникам опікування рукотворним міні-заповідником рідкісної карпатської флори.

Сіянці сосни чорної в розсаднику радують головного лісничого підприємства Валентина Геккера

– Ми не випадково, – акцентував увагу Василь Лиситчук, – назвали цю, як і інші екологічні стежки, навчально-пізнавальними. Такими вони є не тільки для дітей, а й для дорослих. Уже не треба лісовій охороні показувати зникаючі рослини, як кажуть, на пальцях – лісники бачать їх у натурі. Цій меті служить і арборетум, де зібрали близько 300 видів і форм дерев, кущів. Під час зимового навчання, наприклад, коли мова заходить про роль підліску в житті лісу, заняття проводимо в натуралістичному центрі…

Важко переоцінити значення того, що роблять у лісгоспі для екологічного виховання молоді, підвищення рівня знань самих лісівників. Чим краще знатимуть вони червонокнижні рослини, тим більше враховуватимуть розмаїття під час лісовпорядкування та лісозаготівель, повсякчас берегтимуть і охоронятимуть його. Рідкісні рослини в лісі – це показник стану збереження лісових екосистем. Таких рослин у масивах держлісфонду господарства десятки видів. Лісівники виявляють популяції їх, у натурі визначають площу зростання та маркують межі, встановлюють охоронні знаки. Незабутнє враження в мене залишилося від огляду місць зростання цибулі ведмежої та двох великих популяцій білоцвіту весняного у Великодоброньському лісництві, шафрана Гейфеля – в Ужгородському, булатки довголистої – в Кам’яницькому.

Лісничий Великодобронського лісництва Іван Помпель (праворуч) і помічник лісничого Євген Пиленко у розсаднику декоративних порід

Моніторинг червонокнижних ви­дів триває, виявляються й маркуються нові й нові місця. На деревах лісова охорона наносить білі прямокутники з червоною смугою, аби позначити межі зростання того чи іншого рідкісного або зникаючого виду. Час від часу натрапляємо на яскраві інформаційно-охоронні знаки, які нагадують про те, що необережність або зловмисні дії можуть призвести до загибелі цілої популяції. А вони дуже вразливі. Наприклад, булатка довголиста зацвітає лише на 10–11-й рік, а 8 років взагалі веде підземний спосіб життя, живлячись у цей час за рахунок грибів.

Піклуються лісівники і про червонокнижних птахів – вони облюбували зоологічний заказник на території Великодобронського лісництва, який входить до регіонального ландшафтного парку «Притисянський». Тут знаходиться чотири гнізда чорного лелеки – навколо них створили охоронні зони. Про успіхи лісгоспу в плані охорони біорозмаїття свідчить той факт, що він успішно пройшов міжнародну сертифікацію FSC.

На засадах наближеного до природи лісівництва.

«Ужліс» серед 17-ти закарпатських держпідприємств галузі має найменшу кількість експлуатаційних лісів – лише 1,7 тис. га, рубки головного користування становлять 5 тис. куб. м деревини в рік.

Лісничий Кам’яницького лісництва Олександр Турянчич: «Буревій повалив буки, ясени, модрини, а дугласії вистояли»

– На 90%, а це 15,3 тис. га, ліси охоронні, тобто водо- та ґрунтозахисні, рекреаційно-оздоровчі, наукового, історико-культурного значення, – розповів директор Василь Кий. – Тому до них застосовуємо спеціальний режим господарювання: проводимо лише рубки формування й оздоровлення. Адже навколо Ужгорода в радіусі 10 км виділена рекреаційна зона, місто й навколишні села найбільш заселені в краї – на 1 кв. км проживає 140 чоловік. Звідси, пріоритетним напрямком діяльності залишається відновлення, підвищення продуктивності лісів; створення насаджень технічно цінних порід; збереження й посилення їх захисних властивостей; охорона від пожеж, хвороб, шкідників, браконьєрів. Ліс – це зелені легені обласного центру. У травні 2014 р. нас спіткало велике лихо – за одну ніч майже чверть лісових масивів пошкодили вітровали та вітроломи. Об’єм деревини, яку треба було терміново забрати, аби не втратити її технічні якості й не допустити виникнення осередків хвороб і шкідників, сягав 107 тис. куб. м. Для порівняння – щорічний обсяг заготівлі становить у межах 40 тис. куб. м. Колектив розв’язав проблему, яка звалилася на його плечі: вітровальні ділянки розробили, деревину зберегли, новий ліс посадили…

Разом з лісничим Кам’я­ни­ць­ко­го лісництва Олександром Турянчичом ми поїхали в урочище Вайдова – одне з трьох, де бушувала стихія, ламаючи, вивертаючи з корінням дерева. Але… Погляньте на знімок, на якому пан Олександр показує в бік групи струнких красунь. То – дугласії. Під дією вітру попадали буки, модрини… А вони – вистояли. Могутня, мужня порода! Не випадково її так люблять тут, пов’язують з нею майбутнє. В іншому гірському урочищі – Перехрестя, що неподалік кордону зі Словаччиною, пан Олександр показав лісонасіннєву ділянку дугласії, в тому числі чотири стрункі плюсові 140-річні велетні. На землі під ними – густа щітка молоденького підросту. Навесні його обережно викопають і перенесуть у культури.

Снігова яма на 50 тисяч сіянців, побудована за ініціативи інженера лісового господарства Василя Лиситчука, служить і як експонат музею лісу просто неба

Пізніше від головного лісничого підприємства Валентина Геккера дізнаюся, що природному поновленню приділяють особливу увагу. Методом сприяння йому після вітровалу вдалося залісити всі урочища. Швидко пішли в ріст бук (головна порода, яка займає 60% площ у лісгоспі), явір, ясен і, звичайно ж, дугласія. Її, а також модрину європейську, дуб скельний, сосну чорну підсаджували наступного року. Сіянці частково брали з–під пологу лісу, решту – з розсадника в Кам’яницькому лісництві, де опікуються і такими призабутими в краї породами, як тис ягідний та сосна чорна. За словами пана Валентина, прагнуть, аби ліс їхній був розмаїтим, мозаїчним. Насіння здебільшого заготовляють у власних масивах, дещицю закупляють – переважно в колег із сусідніх країн. Для зберігання сіянців під керівництвом інженера лісового господарства Василя Лиситчука побудували оригінальну снігову яму, яка водночас слугує і експонатом створюваного музею гірського лісу під відкритим небом. За прикладом європейців уже давно відмовилися від суцільних рубань, проводять лише вибіркові, поступові – орієнтуються на засади наближеного до природи лісівництва. Шкода, що за браком площі не можна більше розказати про цікаву, повчальну практику господарювання ужгородців, але ми повернемося до цієї теми – вже наступного року її висвітлить газета «Природа і суспільство».
«Прибутки повинне приносити не рубання лісу», – сказав на прощання директор підприємства Василь Кий. І уточнив: «Маємо розвивати такі функції його, як рекреаційну, туристичну, оздоровчу, санітарну, захисну. Саме це, впевнений, а не вирубування стиглих дерев у перспективі приноситиме основні доходи. Що стосується коштів, то є можливість навіть за рахунок низькосортної та малоякісної деревини, яку ми зобов’язані забирати з лісу для сприяння росту перспективних дерев, забезпечувати різні платежі. Є можливість вирощувати широкий спектр саджанців екзотичних декоративних порід і пропонувати їх зацікавленим покупцям для озеленення, як це роблять у Польщі. За сприяння словаків уже готуємося спорудити сучасну теплицю для плекання садивного матеріалу різних лісотвірних порід із закритою кореневою системою…

Плани, плани… Їх багато у молодого керівника та очолюваного ним дружного колективу. Побажаємо здійснення їх у Новому році. А ще – миру, добра, щастя, міцного здоровя всім трудівникам галузі у 2018-му!

Микола ПУГОВИЦЯ,
“Лісовий і мисливський журнал”

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top