Богиня з рушницею

Чи жіноча справа – полювання?

На жаль, ще багато українських чоловіків із мисливськими інстинктами пе­ре­бувають у полоні застарілих стереотипів і не бажають визнавати «жіноче» полювання. Хоча за словами деяких досвідчених мисливців, присутність жінки на полюванні не має ніякого відношення до невдач чоловіків, часто навпаки – жінки старанніше і відповідальніше ставляться до процесу ловів і навіть стріляють влучніше.

А як у Європі?

У цивілізованих країнах традиції полювання останнім часом помітно змінилися і частка жіноцтва у мисливській спільності різко виросла. Зараз найбільше жінок-мисливців, як відомо, у таких країнах як: Норвегія, Австрія, Німеччина та Нідерланди. Демократична Швеція, наприклад, вже видала жінкам більше 15 тисяч мисливських квитків, а в сусідній Польщі теж близько 100 тисяч жінок є членами Польського Союзу Мисливців.

У нас тенденції дещо інші. Справжніх українських «амазонок» можна, як кажуть, на пальцях порахувати. Але вони є і ми їх знайшли у Потіївському лісництві Радомишльського держлісомисгоспу, що на Житомирщині. Тут в дещо імпровізованому будинку мисливця відбувся своєрідний гендерний «круглий стіл» за участю мисливців як чоловіків, так і жінок.

Чоловіки відкидають застарілі стереотипи, але…

Чоловіки-мисливці стверджують, що зовсім не заперечують, щоб жінки нарівні з ними ходили на полювання і не лише «варити юшку». Та, мабуть, так думають не всі.

– На жаль, багато чоловіків і зараз перебувають у полоні різноманітних пересторог і навіть вірять у старе прислів’я: «Візьмеш жінку на полювання – не буде удачі», – зізнається лісничий Потіївського лісництва Олександр Якименко.

– Раніше я також в це вірив, а як став досвідченим мисливцем, то думку змінив і дружину став до цього активного відпочинку привчати. Їй це, до речі, сподобалось, і тепер ми часто полюємо вдвох. Але, коли збирається до лісу надто багато чоловіків, то жінок ми з собою не беремо. В душі я розумію, що це, мабуть, неправильно, та поки що «пересилити» себе не можу. Можливо, треба, щоб більше часу пройшло і ми, чоловіки, дійшли до розуміння того, що жінки не гірші мисливці від нас, – пояснює Олександр Володимирович.

Свого колегу підтримує і директор мисливського господарства ТОВ «Мисливський клуб «Нова Буда» Володимир Снітко:

– Більше десяти років існує наш мисливський клуб і ми тепер на професійному рівні ведемо мисливське господарство, – розповідає Володимир Леонідович. – Чимало видів дикого звіра закупляємо, відгодовуємо у спеціальних вольєрах, а потім випускаємо в мисливські угіддя. Загалом, нині орендуємо 3,5 тисячі гектарів лісу.

– А жінки є у вашому мисливському клубі? – відразу уточнюю у Володимира Леонідовича.

– У нашому клубі є три жінки, які професійно займаються полюванням: це Даша, моя донька, а також Юля і Світлана. Вони мають необхідні дозвільні документи і власну зброю. Одна із них цієї зими два козлики вполювала і була дуже розчарована, що сезон полювання вже закрили. Хоча в лісі завжди дуже зимно, а треба «на номерах» довго стояти, але наші жінки готові нести такі випробування заради нового захоплення і відпочинку. Та все ж найбільший мисливський досвід зараз у Даші, бо я її ще змалечку часто брав із собою на полювання. Спочатку ходили на качку, потім – на зайця. А перший її серйозний трофей був дикий кабан, якого вона самостійно добула у день мого народження.

Артеміда – таки жінка

Достеменно відомо, що мисливство таке ж древнє, як і людське становлення, і воно є невід’ємною складовою еволюції людської цивілізації. А жінки в цьому процесі часто займали «передові» позиції, недарма ж героїня давньогрецької міфології, Богиня полювання Артеміда, була жінкою. А деякі факти переконливо свідчать, що навіть у минулому столітті частка жінок в Українському товаристві мисливців і рибалок була вдвічі більшою, ніж зараз.

Моя співбесідниця – граційна і тендітна Даша Онопрієнко (дівоче прізвище Снітко). Якби не камуфляж і рушниця, взагалі важко було б повірити, що ця чарівна «амазонка» одна «виходить» на кабана.

– Батько – мій головний вчитель полювання і, можливо, це навіть було закладено генетично, бо у нашому роду майже всі були затятими мисливцями і мама мене мало не на полюванні родила, – щиро сміючись, розповідає Дар’я. – Я дуже довго вчилась, особливо «читати» сліди, така наука приходить із роками. Часто в ліс ходила без зброї, просто дивилась на сніг і вгадувала, який дикий звір слід залишив. Чимало спеціальної літератури перечитала, але головне, звичайно, практичні навички.

– Ви ж офіційний мисливець, із необхідними документами і зброєю зареєстрованою? – уточнюю у дівчини.

– Я давно вже активний член мисливського клубу. Маю рушницю «Зімсон» 16 калібру, ще 1975 року випуску. На полюванні незамінна річ.

– Ви така тендітна, а сама йдете на кабана? Не кожен чоловік зважиться.

– Мені на кабана навіть цікаво полювати. Це той звір, який не завжди тікає, а може за себе, як кажуть, постояти. Ось на останньому полюванні дикий кабан на мене кидався тричі. У чоловіків, які це бачили, був шок. Але нічого… справилась, хоча до тями приходила ще довго…

На вдалому полюванні в душі все перемішується: ейфорія, шок і азарт, часом не відчуваєш, чого більше. Ну і, звичайно, дуже допомагають на полюванні навчені собаки, їхня роль у цьому процесі часто буває вирішальною.

– А є такі звірі, в яких ви не можете стріляти?

– Кожен постріл – це душевне напруження, але в лося стріляти не можу. Дуже велична і красива тварина. Козуля теж виглядає в лісі дуже беззахисною і довірливою, не кожен мисливець відважиться в неї стріляти.

– Чи відчуваєте якусь дискримінацію від чоловіків, як жінка-мисливець? Ви ж не ходите окремо від чоловіків на полювання?

– Різні чоловіки ставляться до цього по-різному. Мій батько мені, по суті, відкрив цей захоплюючий вид відпочинку. Чоловік, навпаки, спочатку намагався мене не відпускати на полювання і сам він не мисливець. Та на мене ніякі заборони вже не діяли, і з часом він не лише змирився, але й став якоюсь мірою сприяти моєму захопленню.

Взагалі-то на полювання я ходжу в компанії батька й іноді чую ремствування деяких чоловіків, мовляв, «жінка на полюванні – вдачі не буде». Але такого «невдоволення» стає все менше. І ще чоловіки часом можуть бурчати із ревнощів, якщо у мене більший здобуток, ніж у них. Але я себе «білою вороною» в тутешньому мисливському товаристві не відчуваю, бо це мій вибір і моє бажання, а перестороги чоловіків – це «забобони» з минулого. І я не думаю, що всі чоловіки так настирно жінкам забороняють займатися полюванням, можливо, й самі жінки ще не відважились брати участь у такому захоплюючому дійстві, можливо, їм потрібно допомогти, навчити, підтримати на першому етапі. Адже полювання – це не просто спосіб здобути м’ясо, а, насамперед, спілкування з природою, можливо, із дещо гострішими відчуттями.

Отож жінкам слід не позбавляти себе цих відчуттів, сміливіше переступати через психологічні бар’єри і чоловічі перестороги, – резюмує Даша Онопрієнко.

Думаю, що чоловікам варто підтримати сучасні прагнення жінок, додавши до національного полювання ще й жіночого адреналіну.

Володимир ВАСИЛЬЧУК,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top