Добромиль – місто Гербуртів

Неподалік кордону з Польщею.

Про містечко Добромиль Старосамбірького району Львівської області відомо, що там збереглися цікаві пам’ятки сакральної, цивільної, а в його околицях і оборонної архітектури.

Діставшись автобусом до центру міста, я зразу натрапив на дуже привабливу пам’ятку архітектури, а саме: місцеву ратушу, що була споруджена ще у XVIII ст. у стилі класицизму з елементами ренесансу. На фасаді вежі годинник, на якому ми можемо бачити цифри 1883, що, можливо, свідчать про рік його встановлення, а також родовий герб Гербуртів – власників міста, що являє собою яблуко протяте трьома мечами. Поруч зберігся пам’ятник великому польському поету Адаму Міцкевічу. Хочу зауважити, що таке шанобливе ставлення до діячів польської культури є позитивним прикладом нормальних цивілізованих стосунків із сусідами, з якими українці історично приречені жити поруч.

Про це тут доречно згадати тому, що рід Гербуртів, без якого неможливо уявити історію Добромильщини, дає нам яскравий приклад служіння українському народу. Рід який захищав права і свободи українців. Деякі відомості про нього ми можемо отримати прямо, так би мовити, на місці. У самому центрі розташувалася картинна галерея Української греко-католицької церкви, на її фасаді ми можемо бачити меморіальні дошки, які сповіщають нам, що згідно з літописами, пращур роду Гербуртів, у Чеському королівстві, у 1253 році присягнув королю Данилу Галицькому на вірність. Документально підтверджено, що рід Гербуртів із 1374 року був власником Добромильських земель. Особливо цікавою і важливою для нас є постать Яна Гербурта Щасного, польського шляхтича, але який зробив значний внесок у порозуміння між українським і польським народами. На відміну від багатьох спольщених українських аристократів, будучи римо-католиком, вважав себе українцем. Його прихильне ставлення до них було одним з мотивів, чому Гербурт із прибічника короля перетворився на його супротивника. Іван Франко високо оцінював його боротьбу за права українців. Він писав: «Один із головних представників польської шляхти Гербурт на варшавському сеймі голосно протестував проти розповсюдження святої унії за батогів і кайданів». Його зусиллями у Добромилі була відкрита найстаріша друкарня на українських землях. Сам Ян Гербурт знав і писав українською мовою. Є автором твору «Перемога козаків над татарами», сатиричного твору «Єзуїти», праці «Діалог про оборону України». «Геркулес слов’янський», поему «Гадка (розмова) Гриця з Фортуною». Записував він також українські народні пісні.

Як депутат польського сейму вимагав від короля поважати православну віру українців, був одним із очільників опозиції, спрямованої на обмеження королівської влади і заборони діяльності ордену єзуїтів, а після її поразки у 1609 році опинився у тюрмі. Після помилування він повертається до Добромиля, виділяє землю під будівництво монастиря отців Василіан і перебудовує власний замок на Сліпій горі.

Саме до цих об’єктів, які були головною метою моєї подорожі я і попрямував, але по дорозі ознайомився з храмами міста. Зокрема своїми архітектурними формам привертає увагу церква Зішестя Святого Духа, яка належить громаді ПЦУ, а також римо-католицький костел Преображення Господнього, який після чисельних перебудов у XVIII ст. набув барокових рис. Є у місті також і кілька цікавих каплиць.

До монастиря Василіан веде ґрунтова дорога, яка поступово піднімається вгору, де неподалік лісу у приємному затишному місці він і зведений. Звідси відкривається чудова панорама міста, навколишніх полів, лугів і лісів. Саме у цьому монастирі 28 травня 1888 року прийняв освячення майбутній глава греко-католицької церкви митрополит Андрій Шептицький, якого іноді називають Мойсеєм українського народу.

Напився чистої води з криниці, поспілкувався з робітниками і священиком, розпитав дорогу до замку Гербуртів, який височіє на Сліпій горі, і поспішив туди.

Оскільки замкова споруда зведена на вершині гори, то і сама вона прийняла таку саме овальну форму. Товщина стін із червоної цегли подекуди досягає чотирьох метрів, по боках розташовувались дві круглі вежі, від яких залишились тільки основи. Ця зруйнованість частково пояснюється тим, що наприкінці XVIII ст. тодішні власники дозволили розібрати частину стін для потреб сусіднього монастиря Василіан.

Так, невблаганний час руйнує створене руками людини, але люди пам’ятають славний рід Гербуртів, який захищав права і свободу українців.

Сергій ГОЛОТІН,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top