Право на експеримент

Чверть століття на варті мисливської науки – Науково-дослідне мисливське господарство «Нижньодніпровське».

Як допомагає мисливцям маленьке НДМГ «Нижньодніпровське», єдине наукове мисливське господарство на теренах бувшої імперії, 25-річний ювілей який відсвяткували у 2018 році.

Напевно, то був чудовий та багатообіцяючий час. А, може, просто ми були на четверть століття молодшими?

Так, видно, судилося, щоб у ті тривожні пост-чорнобильські часи я зустрівся та познайомився у Харкові з нині покійним Андрієм Андрійовичем Сіриком – директором Нижньодніпровської станції залісення пісків та виноградарства на пісках (нині – ДП «Степовий філіал УкрНДІЛГА»). Він щойно повернувся з Куби, де був радником з питань ведення лісового господарства, а у Харків приїхав для участі у виборах директора інституту. Високий на зріст, харизматичний, з чорною шевелюрою та легкої сивини бородою, легендарний директор вразив мене своїм веселим оптимізмом, широтою поглядів та планів: «В експериментальній базі нашої науки майже повний комплект: дослідне лісове господарство, сільське – з садами, колекціями винограду, кавунами, експериментальним виноробством, бджолярством. Бракує мисливства та мисливствознавства. Ми добудовуємо двоповерховий будинок для наших працівників, забирай сім’ю, діточок з-під брудного Чорнобиля – і до нас!»

Альбінос, меланіст та норма

Залишки культур береста

Отак занесло мене з півночі країни, туманного заболоченого журавлинного Полісся на степовий південь, до Нижнього Дніпра. Херсонщина одразу ж підкорила своєю південною величчю: посеред безкрайого степового океану три моря – два сонячних солоних (Чорне з островом Джарилгач, Азовське з Бірючим) плюс прісне – Каховське, плюс Дніпрові заплави (козаки називали їх Великим Лугом, Геродот тут уздрів романтичну Гілею) від Каховки до Кінбурнського півострова. Аж відчув сором за зрадливого мандрівника-поліщука, любителя глухих лосиних боліт через той захват від блиску сонячної, ранньовесняної південної краси, коли вперше у житті на 50-кілометровому безлюдному пляжику острова зустрів групу граціозних асканійських оленів-пантачів, що вибігли з тамариксових заростей на білий пісок морського берега. Тоді на острові ще не було ні ланей, ні незліченних отар гірських баранів-муфлонів. Це все буде згодом: і проблеми з прогресуючим перенаселенням острівних угідь популяціями крупних рослиноїдних ратичних у протистоянні режимів – традиційного мисливського господарства та новітніх, не перевірених часом та вітчизняним досвідом, національного парку, і шквальні шторми, що періодично заливали острів, а єгерям доводилося шукати порятунку на горищі кордону. Але найбільше вразив мене і досі продовжує вражати той факт, що на вузькій смужці напівпустельних солончакових угідь острова Джарилгач проживає критично висока (Європі і не снилося, не кажучи вже про багаті поліські та лісостепові угіддя України) чисельність оленя, європейських муфлона та лані, щільність населення якої перевищує оптимум у 2, 4–4,5 та 1,5–2 рази відповідно. Правда, є серйозне «але» у цій, на перший погляд, природній ідилії – проживає вона, ця чисельність, на грані природного запасу кормів в угіддях та яку поки що, хвалити Бога, минають епізоотичні напасті.

Штучний водопій

Південь України, омитий теплими морями, жив своїм специфічним життям з власними проблемами, а у Поліссі та Лісостепу в ті часи кормова діяльність тварин-дендрофагів: у першу чергу лося, а також козулі завдавала лісовому господарству країни значної шкоди. Інтенсивний процес створення штучних деревостанів у Держлісгоспі продукував потужну кормову базу для додаткового харчування диких Оленевих. Тисячі гектарів щорічно створених чистих та змішаних соснових молодняків слугували (в першу чергу – лосю) концентрованими кормовими полями та сприяли зростанню чисельності звірів, відповідно – розміру пошкоджень молодих культур. Причини та можливі способи запобігання мільйонних збитків Міністерства лісового господарства від потрав вивчалися у розробках наукової мисливської теми «Допустимі щільності населення ратичних тварин у різних зонах України» (1991–1993 рр.), що логічно змінилася наступною – «Управління популяціями основних видів мисливських тварин в умовах лісогосподарського виробництва України» (1994–1996 рр.).

Гінний молодий самець лані

Солероси люблять воду

Ведення мисливської тематики в Україні виявило різноманіття регіональних проблем у біологічних системах «лось–лісовий молодняк», «хижак–дика рослиноїдна тварина», «лісове–мисливське господарство». Відсутність знань про особливості взаємних зв’язків та будь-якої координації дій у вирішенні цієї проблематики призводило до хаотичного ведення мисливського господарства, що наштовхнуло на думку створення координаційного мисливського центру, генератора мисливських ідей, науково-експериментальною базою якого мала стати мережа науково-дослідних мисливських господарств в усіх регіонах України (Поліссі, Карпатах, Право та Лівобережному Лісостепу, Південному та Північному Степу, Криму). Дякуючи активності Андрія Андрійовича, за сприяння головного Інституту, Представника Президента України по Цюрупинському району, Херсонської обласної організації УТМР та особистої участі міністра Самоплавського Валерія Івановича, рішенням Колегії Мінлісгоспу України за № 50 від 12.04.1993 року Степовий філіал зобов’язали підготувати пропозицію та матеріали для створення НДМГ (науково-дослідного мисливського господарства). Рішенням ХІV сесії Херсонської обласної Ради народних депутатів двадцять першого скликання за № 291 від 27.10.1993 року вирішено надати 12657 га мисливських угідь Степовому Філіалу для створення НДМГ «Нижньодніпровське» терміном на ревізійний період 15 років, а згідно з рішенням ХХХІІ сесії Херсонської обласної Ради народних депутатів п’ятого скликання за № 750 від 18.11.2008 року термін користування продовжено по 01.01.2058 року.

Основним завданням створення НДМГ було використання території його мисливських угідь, як полігона для проведення наукових досліджень з мисливство­знавства регіону і згодом, шляхом створення науково-дослідної мережі – «Мисливського наукового Центру» країни. Такий Центр формально був створений рішенням Колегії Держкомлісгоспу України за № 81 від 08.09.1998 року, а згодом, згідно з наказом ДКЛГ України від 12 липня 2005 року за № 372 – з’явилася додаткова мережа досвідних господарств:

Рівнинні мисливські угіддя:
1. Поліська лісомисливська область – Новоград-Волинське досвідне лісомисливське господарство, Житомирська адм. область.
2. Лісостепова (Правобережна) лісомисливська область – Дашівське досвідне лісомисливське господарство, Вінницька адм. область.
3. Лісостепова (Лівобережна) лісомисливська область – Диканське досвідне лісомисливське господарство, Полтавська адм. область.
4. Степова (Північна) лісомисливська область – Станично-Луганське досвідне лісомисливське господарство, Луганська адм. область.
5. Степова (Південна) лісомисливська область – Скадовське досвідне лісомисливське господарство, Херсонська адм. область.

Гірські досвідні господарства – В. Бичківське, Закарпаття; Севастопольське – Крим.

Обліки чисельності диких тварин

Мисливське господарство країни набуло свого офіційного галузевого статусу у 2000 році після прийняття Верховною Радою Закону України «Про мисливське господарство та полювання» (зі змінами та доповненнями, внесеними, згідно із Законами, у 2002–2017 роках). Новий Закон припинив шкідливі дискусії щодо правової невизначеності, тобто визнав доцільність, вагу та значення мисливства. Мисливське господарство законодавчо визначене, як галузь та сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, відтворення та використання мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, а також розвиток мисливського собаківництва. Віт­чизняне мисливське господарство має чіткі галузеві ознаки та державну значимість: своєрідну і незалежну ділянку природокористування та виробництва; фахові методи та знаряддя праці; спеціально підготовлений кадровий контингент та мережу навчальних закладів; професійну та соціальну мету – охорону, відтворення та використання самовідновного загальнодержавного ресурсу у сучасний критичний період реформування економіки.

Минає 25-й рік з того пам’ятного 1993-го. Що ж маємо на кону? Формально – все. Визнане державним Законом мисливське господарство, як галузь, створене наукове підґрунтя мисливської галузі: «Центр» та дослідна мережа, визначені основні напрямки наукових досліджень.

Але все одно чогось бракує. Ключовою особливістю фауністичного ресурсу мисливських тварин є його самовідновність (замислимося: скільки ти його не експлуатуй, а він самостійно відновлюється, прямо – вічний двигун для ледарів). Середній бонітет (якість, що забезпечує швидкість відновлення) вітчизняних угідь відповідає або іноді перевершує якість мисливських угідь європейських країн-сусідів. Але рівень розвитку та середня віддача 1000 га угідь мисливського господарства країн-сусідів значно вищий вітчизняного. На 1,5–2,0 порядки. Не рази – порядки. Найближчі сусіди – румуни, поляки, не кажучи вже про німців, доглядають та бережуть свої угіддя, які віддячують їх не лише високою продуктивністю, але й можливістю відпочити, поспілкуватися з живою природою та відчути себе її частинкою. Ми ж поводимо себе, як марнотратні багачі, грошей яким дівати нікуди, хоча власний бюджет тріщить по всіх швах.

У результаті виконання науково-дослідної роботи з теми № 17 «Дослідити особливості організації та ведення мисливського господарства в Україні в сучасних умовах» (2015), крім рекомендацій виробництву, ми розробили Концепцію розвитку вітчизняного мисливського господарства. Основною метою наукового пошуку даної НДР було визначення головних перешкод, що стоять на шляху становлення сучасного мисливського господарства і, відповідно – розробка концептуальних засад ключових оперативних та стратегічних заходів перетворення мисливської галузі у рентабельну сферу суспільного виробництва країни. Визнано, що проблема низької загальної ефективності ведення мисливського господарства країни виникає через низьку загальну чисельність мисливських тварин при високій якості мисливських угідь, а також через недостатній рівень ведення господарства користувачем-монополістом (УТМР).

Розглядалися три варіанти вирішення проблеми: перший – без затвердження Концепції продов­жувати традиційне мисливське користування у межах існуючих користувачів та органів управління; боротьбу з негативними факторами впливу та вихід на рентабельний рівень здійснювати за рахунок бюджету; другий – без затвердження Концепції залишити право на ведення господарства недержавним (у тому числі – громадським організаціям), які не витрачають бюджетного фінансування, незалежно від рівня охорони, використання та відтворення мисливського фонду, а також рентабельним державним мисливським господарствам. Звільнені від нерентабельних користувачів мисливські угіддя передати у державний мисливський резерв; третій, оптимальний – прийняти Концепцію розвитку мисливського господарства України та здійснити реформування мисливської галузі.

Засоби вирішення проблеми

Основними шляхами та засобами вирішення проблеми є:

– інвентаризація угідь усіх користувачів з проведенням незалежної експертизи якості ведення мисливського господарства. Нерентабельні угіддя – у державний резерв;

– підвищення ролі держави у веденні мисливського господарства шляхом:

Перший варіант. Відновлення роботи Головного управління мисливського господарства спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства.

Другий варіант. Утворення Департаменту мисливського господарства – самостійної вертикальної структури управління галуззю, яка буде працювати за принципами самоокупності галузі: департамент мисливського господарства України, як спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі ведення мисливського господарства та полювання, з підпорядкованістю Кабінету Міністрів України (Міністерство агрополітики); управління мисливського господарства в АР Крим та областях при облдерж­адміністраціях; на рівні районів – державні районні мисливствознавці, державні мисливські інспектори;

– створення науково-практичного координаційного Центру розвитку мисливського господарства на базі УкрНДІЛГА;

– виконання першочергових заходів із демонополізації мисливських угідь, запобігання незаконним полюванням, боротьби з хижаками (передача угідь нерентабельних користувачів до державного мисливського резерву, організація мисливської інспекції з правами співробітників міліції, відновлення роботи спеціалізованої єгерської служби контролю за чисельністю вовків).

Очікувані результати – рентабельна галузь європейського рівня.

Обсяги та джерела ресурсів, необхідних для реалізації Концепції

Основними джерелами ресурсів, що забезпечать самоокупність галузі, крім продуктивності рентабельних господарств, слугуватимуть (і слугують деякі з переліку), збори та внески з фізичних (Х00000 мисливців) та юридичних осіб. Крім того, всі сільгоспкористувачі, а також мисливці повинні сплачувати щорічний так званий екологічний збір, як компенсацію за шкоду під час проведення польових робіт та нанесення шкоди природі мисливцем (наприклад, виникнення підранків тощо); окремим джерелом має стати збір за право полювання на неліцензійні види в угіддях, користування якими здійснює держава; щорічні платежі за користування мисливськими угіддями, в залежності від їхнього бонітету (якості), яка встановлюється проектами мисливського упорядкування; акциз за торгівлю мисливським спорядженням, зброєю та боєприпасами; кошти від штрафів та відшкодування збитків; кошти за видачу посвідчень мисливця, контрольних карток, родоводів та паспортів на собак мисливських порід.

Загальна сума отриманих від збору коштів (розрахунок моніториться) достатня на утримання служби Головного управління (Департаменту) мисливського господарства та його служб у масштабі України, а також галузевий розвиток. Таким чином Держава отримає достатньо коштів для утримання та розвитку мисливського господарства, як галузі, що дасть можливість вже за 5 років отримати певні позитивні результати.

Підіб’ємо підсумок сказаного. Мисливська галузь – не панацея спасіння суспільного господарства країни. Ні. Але вона є користувачем самовідновного природного фауністичного ресурсу, важливим джерелом матеріальних та духов­них благ. Нехтувати такою перспективою ми не маємо права. Будь-яка велика річка складається з невеличких потічків. Будь-яка. А зрозуміти, як і куди вони течуть, допомогти зберегти їх природну чистоту, запобігти перешкодам нам допоможе наука.

Ігор ШЕЙГАС,
Ігор ТИМОЩУК,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top