Як грають гітари з українського дерева

Знання та майстерність у деревообробці допомагають майстрам із Білої Церкви виготовляти унікальні музичні інструменти.

Що спільного між володарем міжнародної престижної музичної премії «Греммі» Джоном Патітуччі та майстрами з містечка на Київщині – Білої Церкви? Деревина, а точніше змайстровані з неї електрогітари. Гітарний майстер Вадим Гавриленко з братом Дмитром разом із інженером-конструктором Олександром Дорошенком створили свій власний бренд музичних інструментів «UniversumGuitars». Одна з гітар кілька років тому опинилася у руках американського джазового бас-гітариста Джона Патітуччі.

Збудовані майстрами гітари, а саме так чоловіки називають цей процес, розходяться світом, беруть участь у міжнародних музичних виставках і конкурують із міжнародними брендами. Що треба зробити, аби дерево «заграло», «Природі і суспільству» розповів Вадим Гавриленко.

– Вадиме, майструвати гітари для Вас більше хобі чи робота?

– Я професійний гітарний майстер, у нас із братом своя майстерня. Ми збудували вже близько тисячі гітар. Першу гітару зробив у 1987 році, мені тоді було 14 років. Відповідно, цим займаюся вже 32 роки. Якщо врахувати, що мені зараз 47, то все свідоме життя будую згаданий інструмент. Спочатку це було хобі. Я інженер-механік за освітою, а не музикант, хоча маю другу освіту, крім інституту, закінчив естрадно-джазову музичну студію у Дніпрі. Але робити гітари для мене стало цікавіше, ніж займатися музикою. Після інституту пішов працювати столяром, і фактично до сьогодні ним працюю.

– Як Ви навчилися робити гітари, хтось вас спеціально вчив?

– Так склалося, що на той час, маю на увазі у Радянському Союзі, з профорієнтацією все було досить добре. Коли в мене з’явився потяг до музики, батько сказав, то бери й роби щось. Крім того, у школі був хороший вчитель праці, були станки різні, тому все так склалося. Потім вступив до інституту, добре вчився, мені легко все давалося, хороші люди траплялися. А якщо робота для душі, то можна хоч летіти в космос. Працював після інституту в столярнях, при чому один із перших працедавців був провідним інженером Дніпропетровського науково-дослідного інституту з проектування металургійних заводів. А в молодості він був відомим джазовим музикантом. От потрапив у такий колектив, де всі люди були творчі, і я запитав, чи можна гітару тут робити? Мені, звісно, дозволили. На той час то був уже другий десяток гітар.

– Які саме знання Вам потрібні для майстрування?

– Я почав вивчати класичну деревообробку. Плюс ще 25 суміжних професій довелося отримати. Хімік, маляр, металообробник і так далі. До нас нещодавно приїздили журналісти з німецького телеканалу, вони сіли рахувати, що вмію робити, і вийшло, що у мене 20 професій, дев’ять із них – інженерних.

– Де Ви берете матеріал для інструменту, з ким працюєте, на що звертаєте увагу?

– А матеріал у нас виникає сам по собі. По-перше, ми ж не споживаємо його кубами, вагонами. Якщо йде купівля деревини, то вона з дуже певними властивостями. Це резонансна деревина. Дуже уважно контролюємо пору року, коли вона заготовлюється. Якщо деревина заготовлена влітку, вона нам не підходить, тому що дуже багато соку, пор, по яких йде сокорух. Робимо розпил, потім розбраковку, і найголовніше – працюємо тільки з деревиною природної сушки. Якщо сьогодні куплю кленову дошку, то виріб, який я з неї зроблю, буде готовий через п’ять років. У гітарного майстра, на відміну від інших, має бути запас матеріалу. Тому що деревина, коли відлежується, краще обробляється, зникає напруження, тобто оброблений брусок буде зберігати свою форму вічно. А все свіжо спиляне, з вакуумної чи термосушки, це як поп-корн, те саме стається з деревиною, коли її спеціально сушать. Тобто структура деревини стає пористою, волокна рвуться, таке дерево погано резонує. Для промислового виробництва це, може, й підходить, але не для нас. Ми даємо пожиттєву гарантію на наші інструменти.

– Тому уважні до всіх деталей та до якості?

– Це вже життєве кредо. Ми ж робимо музичний інструмент, де має бути симбіоз всього. Працюємо так, щоб перше враження музиканта змусило його взяти інструмент до рук. Гітара – це ж, передусім, інструмент, якщо взяв у руки її і під час гри думаєш не як, а що ти граєш, то це успіх.

– Чи звертаєте увагу на породу дерева, обираючи матеріал для гітар?

– Звісно, у нас є кленів десять видів, від м’якого до твердокам’яного, у якого щільність під 900 кілограмів/куб. м, у нас він не росте. Наші карпатські породи теж підходять – гірський явір, карпатська ялина. Також годиться ялина альпійська або канадська.

У нас є люди, з якими давно працюємо, у когось є пилорами, от нам кажуть, що привезли колодочку, приїжджайте, подивіться. Тобто у ліс я не ходжу особисто, як той вуйко, якого я бачив по телевізору, що постукав сокирою ялинку і почув, як вона резонує.

– Тобто так не буває, такому вірити не варто?

– Доки не буде в руках бруска, який не пройде природну сушку, поки це не розріжеться в пластину, бо є заготовки по 2,5 мм товщиною, поки не побачиш, наскільки це еластичний матеріал, нічого не можна прогнозувати. Бо одна і та ж порода деревини має різні властивості. Навіть дві пластинки, вирізані з одної дошки, будуть видавати різні основні тони. Як це все можна почути в лісі, приклавши до кори ялинки сокиру?

– Хто ще з Вами працює у майстерні і чи не бракує помічників?

– Ми працюємо з братом удвох, наших рук вистачає. Є ще діти, але в них своє життя. Це ремесло треба любити, а інакше не буде й результату.

– А як у Вас налагоджений процес виробництва – суто під замовлення чи реалізуєте свої вироби для широкого кола споживачів?

– Усе під замовлення, до нас звертаються лише музиканти.

– І не тільки українські?

– 99% наших гітар продаються за межами країни, і не тому, що тут щось не так, бо більшість хороших музикантів просто виїхали з України. За роки, що займаюся гітарами, я не дав жодного рекламного оголошення, ми не влаштовували ніяких перфомансів заради реклами. Якщо зробив хороший інструмент, то музиканти самі про це розкажуть. Тому музиканти – це наші рекламні агенти.

– Загалом скільки часу йде на виготовлення однією гітари?

– Насправді це ніби недовго, приміром, кожна склейка повинна мінімум два тижні відпочити, деякі вклейки – місяць, або заґрунтували, пофарбували, треба три тижні на висихання. Оскільки у нас маховик запущений, то у нас виходить по кілька гітар щомісяця.

– Чи є подібні майстерні в Україні, як Ваша, чи обмінюєтеся з ними досвідом?

– Я знаю про столичних майстрів, що створили бренд Avaks, але нас насправді не так багато. Якщо людина за десять років збудувала три гітари, я не вважаю, що це хороші результати. Плюс є ще така річ, як талант та інтерес. Для мене це вже як дихання.

Інна ПОГОРІЛА,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top