Як сформувати позитивний імідж

Досвід просвітницької діяльності європейських лісівників.

Просвітницькі центри чи візит-центри разом з екостежками представлені в більшості національних парків, резерватів і лісових установ Європи. В Україні стосовно екологічної освітньо-виховної роботи є змістовні і детальні рекомендації Мінприроди. Однак є велика проблема – це майже повна відсутність коштів на ці цілі.

Мені завжди хотілося познайомитись із роботою європейських національних парків, резерватів, музеїв, лісництв, мисливських клубів. Великою мірою моє бажання здійснилось і я все ж таки побував у країнах Південної, Центральної і Східної Європи. Це були різні за форматом поїздки, але зрозуміла річ, завжди за кошти запрошуючої європейської сторони і під час власних відпусток.

Якось до Поліського заповідника завітала польська делегація, до складу якої входив мер майже середнього за розміром польського міста Мірослав, котрий одночасно ще працював і звичайним лісничим! Серед українського чиновництва Мірослав почувався, мабуть, не особливо комфортно, і я у нього був гідом. Мірослав, мабуть, за мене замовив слово і я потрапив до української делегації.

Нас розділили по окремих гмінах. Всю заздалегідь прописану програму мого перебування у Польщі я відразу ж відкинув, їздив із приставленим до мене чиновником і спілкувався з лісничими, єгерями, музейниками…

У надлісництві Вальч незвичним були лісництво, чи, скоріше, відсутність будівлі і наявність орендованого приміщення. Садиба надлісництва взагалі виявилася скромним будиночком, скоріше, схожим на звичне житло. Але на фоні ось такого скромного лісового життя-буття і економії майже на всьому, зовсім незрозумілим виглядав сучасний просвітницький центр з окремою штатною одиницею!

Довготривалі розмови з працівниками надлісництва ситуацію не прояснили. Тільки ввечері я почув відверті слова, котрі в моїй голові розставили все на свої місця. Виявляється, що в Європі існує неписаний корпоративний кодекс лісівників і кошти на просвітництво витрачаються не від солодкого життя. Лісівникам доводиться прислухатися до громадської думку, ретельно виписувати власний імідж та стежити за тим, щоб всі працівники лісового та мисливського господарства його виконували. Вся система працює «в одній упряжці». Це пов’язано з тим, що лісівники країн Європи вже давно стикнулись із різного роду нападками, звинуваченнями та резонансними справами.

У результаті, внаслідок багаторічної копіткої роботи, лісівники Польщі, як і багатьох інших європейських країн, нині займають лідируючі позиції у рейтингах «громадської довіри». Польські лісівники горді з того, що їм вдалося створити відкриту систему управління, котра великою мірою враховує громадську думку.

Керівник надлісництва переконаний, що саме така відкрита система управління дає змогу нині лобіювати інтереси і лісу, і лісівників на політичному рівні та мінімізувати проблеми стосунків з різноманітними громадськими організаціями.

Просвітницький центр надлісництва Вальч

Просвітницькі центри надлісництв Польщі, через які проходять сотні й сотні тисяч відвіду­вачів, якщо не мільйони, дали змогу сформувати у свідомості суспільства, починаючи з шкільного віку, привабливий образ лісівника, котрий вболіває за долю лісу. Питання користування деревиною і мисливство в музеї теж представлене, але воно не є домінуючим навіть у назві центру.

Можна впевнено стверджувати, що європейський лісівник освоїв ще й професію іміджмейкера та маркетолога. Мінімалізм у витратах на управління, відмова від надмірних за площею садибах, дорогих авто теж спрацьовує на імідж.

На моє запитання, чому так мало службових приміщень у надлісництві, а у штаті майже одні лісничі та їхні помічники, мені відповіли: «Лісова служба має працювати у лісі й у неї не повинно бути лакеїв».

В Україні ж ситуація інша, просвітницьких центрів у системі Держлісагентства немає. Нині створено і створюється багато рекреаційних пунктів, як і в нас, у Поліському заповіднику, де ще є природничий і етнографічний музеї, екостежки та просвітницький центр. Однак це, більше, моя власна ініціатива. В планах створення просвітницького центру в с. Городець. Розраховуємо в реалізації цього проекту на підтримку Франкфуртського зоологічного товариства, з яким ми співпрацюємо.

Якось у розмові з українським чиновником я почув, що просвітництвом мають займатися школи, а думати про імідж, то не царська справа. Але ж час та досвід демонструє зовсім інше. На жаль, сподівань на появу у нас найближчим часом сучасних просвітницьких центрів – немає. Деякі області, за часів президентства В. Ющенка, створили такі собі етномузейчики на зразок «Хати Савки», комплексів-новобудов Батурина чи Чигирина. Тоді начебто підтримали і мою ідею зі створення Музею відкритого неба «Древлянське Село», де були б представлені просвітницький центр «Земля Дерев», «Музей Рушника», «Музей Лісу-Пралісу», «Музей Старожитностей», «Музей Каменів», «Мілітарно-Історичний Музей» тощо. Влада пообіцяла: «Ви робіть, а наприкінці року ми все профінансуємо…». Але…

Попри всілякі негаразди, краєзнавчий музей у Поліському заповіднику все ж таки з’явився. Більшість експонатів для музейної колекції були придбані мною на інтернет-аукціоні «Віоліті» (VIOLITY). Технічними питаннями закупівель займаються мої діти. За кошти витрачені на створення музейної колекцію вже можна було б побудувати власне житло. Є в музеї і приватні подарунки. Окрема подяка Олені Швед і київським хірургам за кошти для поповнення колекції, яка продовжує постійно зростати.

На жаль, моя просвітницька діяльність залишається мало кому потрібною в Україні. Але я шкодую тільки про те, що мав мізерну, навіть для заповідної системи, зарплатню, особливо останні чотири роки, яка не давала мені можливості примножувати музейні «багатства».

Розміщення об’єктів для показу на екологічній стежці добре продумані. Інформація є тематично широкою від лісівничо-мисливської до екологічно-природоохоронної. Дуже важливо, що екскурсії для школярів проводять у форматі, наближеному до шкільної програми

На найближчі п’ять років у моїх особистих планах створення ще одного музейчика – «Музею Лісу-Пралісу». Він теж буде інтерактивним, щоб відвідувач при бажанні зміг спробувати на моделях посушити гриби-ягоди, зварити медовухи на козацькій винокурні, випалити вугілля, добути дьоготь чи смолу з печі-майдану…

На екологічній стежці є спеціально облаштовані для обідів місця. На перший погляд, звичайний собі столик за винятком електричної розетки. Можна не тільки з’їсти бутерброд, але й випити філіжанку кави. Дрова для розведення багаття – дорога платна послуга

Раніше на території заповідника існували як мінімум дві смолокурні-майдани, які позначені на карті трьохверстовці Шуберта. Тому можливості їх знахідок, вивчення і створення реальної копії в музеї абсолютно реальні. А ще є сподівання, що під цей музей кошти дадуть німці. Ідей та інформації для проектованого «Музею Лісу-Пралісу» є досить і він, маю надію, з’явиться.

Просвітницький центр у віддаленому високогір’ї Піренейського нацпарку. Все продумано до дрібниць. Навіть асфальтові дороги і сучасна архітектура мають добре вписуватись у природний пейзаж парку. Все зроблене з природного матеріалу. Всередині візит-центру завжди комфортно і прохолодно за будь-якої спеки

Нині в Україні потреба у створенні мережі просвітницьких центрів на базі держлісгоспів безперечно є, щонайменше, зацікавленість до цієї теми є в населення. Економічна спроможність лісових підприємств у створенні таких центрів більш, чим достатня. Репутація і рівень громадської довіри у суспільства до лісівників вкрай низький і здається є всі складові для того, щоб активно, крок за кроком працювати над створенням центрів, які можуть допомогти сформувати позитивний імідж лісівника. І робити це необхідно негайно і професійно, використовуючи досвід лісівників з інших країн.

На мою думку, дуже часто однотипні публікації в ЗМІ чи сюжети на ТБ не досягають поставленої мети, а навпаки дратують читачів-глядачів або навіть дискредитують поставлені цілі. Професійний підхід у отриманні необхідного результату передбачає подачу інформації, котра б спонукала людину замислитись над темою і самостійно прийти до потрібного результату.

Для прикладу, у фільмі про Поліський заповідник і в публікаціях ЗМІ був сюжет про молоду рись, котра дійсно під час пожежі відстала від мамки і загубилась у лісі. В неї були обпалені лапки. Звір голодував і був порятований на межі загибелі. В цих сюжетах не було довготривалих закликів про необхідність обережного поводження з вогнем. Однак ця інформація, безперечно, працювала на рівні підсвідомості як на тему охорони лісів від пожеж, так і на створення іміджу.

В системі Держлісагентства ось такого типу виклад інформаційного матеріалу велика рідкість. Цей фільм багато разів прокрутили майже всі українські канали. Фільм є у вільному доступі в Інтернеті. Тільки на одному ресурсі фільм переглянули понад 27 тис. глядачів. Насправді якісна просвітницька робота лишається незатребуваною в лісовій галузі. Вона, якщо і проводиться, то формально і в такому вигляді, котрий навіть дискредитує лісівників в очах громадськості. Виходячи з власного досвіду скажу, що створювати конкурентоздатний продукт для показу сучасному школяреві чи пересічному українцю дуже непросто і це виростає в проблему. Займатись цим і втілювати в життя доводиться за власною ініціативою і за власний кошт.

Насправді ж за умов вільної преси імідж можна реально створювати тільки реальними справами, а не створенням інформаційного шуму в ЗМІ. То велика помилка, коли у проблемах лісової та мисливської галузі звинувачують громадських активістів, на кшталт В. Борейка. В Україні насправді не настільки сильний Борейко, як слабкі його опоненти. І європейський досвід тут є, безперечно, повчальним, але в Україні його вивчати і впроваджувати не має бажання.

Краєзнавча експозиція в національному парку Піренеї, Франція. Рейджер парку демонструє як відбувався процес сінокосіння. Як не дивно, але французи під час екскурсій більше розповідали про краєзнавство, овець, сири, стосунки з місцевим населенням, ніж про дику природу

Робота в лісовому господарстві, за винятком південних регіонів, є майже престижною і влаштуватись на роботу до лісового підприємства є проблемою. Проведені акції на протидію реформам лісового господарства мали успіх і все це діє заспокійливо і створює ілюзію відсутності проблем. Насправді ж рішення в будь-якій країні світу приймаються на політичному рівні і на такі рішення впливають, передусім, настрої в суспільстві, а не думка фахівців чи працівників галузі.

Рушники з колекції Музею «Древлянське Село» на Святі Льону в Стремигороді. Участь у таких багатолюдних заходах як Поліського заповідника, так і етнографічного музею мають вітатись, бо це ефективно працює на імідж

«Музей Старожитностей» у будівлі млина Музею «Древлянське Село»

Я не поділяю думки про доцільність формату найбільш відомої в Україні акції «Майбутнє лісу у твоїх руках», бо вона акцентує увагу громадськості на суцільних рубках. Це типова радянська форма роботи з молоддю, коли дитину змалечку і до студентських років привчали збирати то буряки, то хміль, то городити мурашники, а то садити ліс. Якось при нагоді я обговорював цю тему з європейськими фахівцями лісового просвітництва і показав кілька світлин цієї акції. Вони дуже багато мені розповіли, але разом з тим, майже нічого позитивного про цю акцію. На їхню думку акція «Майбутнє лісу у твоїх руках» абсолютно програшна в площині рейтингу лісівників.

Мені довелось бути присутнім на розгляді одного конфлікту стосовно проведення рубок. Я був вражений дипломатичністю та ораторськими здібностями звичайного лісничого. У виступі лісничий розповідав не про конкретну ситуацію з рубкою, а про сучасну лісову політику, якусь конкретну діяльність з охорони видів. А питання рубок більше дискутували сільський голова з місцевими жителями і громадський активіст із журналістом.

Польського лісничого, в першу чергу, у наших українських лісах вразила висока захаращеність лісів сухостоєм. У мого колеги навіть на емоціях вилетіла фраза: «Як вас не виженуть з роботи!?» Дійсно, в Європі тривалий час результат роботи лісівника оцінювався за показником скільки рубається деревини у відсотках до приросту і деревина при цьому має бути у вигляді сироростучого лісу. Ліси європейські схожі на парки. Однак я зміг зловити кадр із наявністю одного впалого сухостійного дерева. Саме це викликало справжню бурю емоцій у поляків і всі вони в один голос просили видалити цей кадр! Тільки з часом я зрозумів, що то за такий дивний для нас феномен, як лісівнича і корпоративна культура, професійність, нарешті «честь мундира лісівника».

Сергій ЖИЛА,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top