Від ялиноманії… до мішаних фітоценозів

Не може смерека домінувати в низькогір’ї, де споконвіку шуміли буки та ялиці.

Стрімкі схили, гострі скелі, обриви, глибокі перепади висот – це Мармароси, гори в південній частині Рахівського району, які ще називають Гуцульськими Альпами. На їхніх схилах, а також Чорногори та Свидовецьких гір, у долинах річок Чорна та Біла Тиса розташований лісовий фонд ДП «Рахівське лісове дослідне господарство». Із загальної площі 38,5 тис. га 25,6 тис. га – це ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчі та захисні і лише на площі 12,6 тис. га – експлуатаційні. Гори вкриті високопродуктивними лісами із загальним запасом деревини понад 15 млн куб. м. Середній запас її на 1 га вкритих лісом земель сягає 450 куб. м, а окремі деревостани мають запас понад 950 куб. м. Усі ліси сертифіковані за схемою міжнародної неурядової організації – Лісової наглядової ради (FSC), що підтверджує високий рівень ведення лісового господарства.

Лісничий Устьєріцького лісництва Сергій Шутко: «Такі багаті мозаїчні ліси плекаємо на місці похідних смеречників»

У своїй діяльності лісівники орієнтуються на безперервне, невиснажливе лісокористування, дотримуючись тим самим основного принципу сталого розвитку щодо збереження ресурсів, використання екологічного потенціалу лісів. Мають близько півсотні гектарів лісонасіннєвих ділянок і плантацій, 30 плюсових дерев, заготовляють щороку достатню кількість високоякісного насіння, з якого в дев’яти розсадниках вирощують до 800 тис. штук сіянців і саджанців. Лісовідновлення щороку проводять у середньому на площі 150 га, та ще плюс природне поновлення на 100 і більше гектарах. Про те, як господарюють горяни в Гуцульських Альпах, що роблять, аби в пишній красі передати їх наступним поколінням, побачимо на прикладі двох лісництв.

Одна з найболючіших проблем, яка хвилює лісівників, всихання ялинників (по-місцевому – смеречників). Надто на ділянках (а таких тисячі гектарів у кількох лісництвах), що передані без вилучення Карпатському біосферному заповіднику. Ні лісгосп, ні заповідник не мають права, згідно з чинним законодавством, проводити там відповідні лісівничі заходи, от і бачимо величезні масиви сухих хворих дерев. Скільки вже йдеться про те, щоб без бюрократичної жуйки отримувати юридичний дозвіл і оперативно лікувати уражений ліс, забираючи всихаючу деревину, та віз і нині там. Про цю проблему вже багато писали наша газета і лісовий журнал, до неї будемо повертатися ще й ще, нині ж акцентуємо увагу на тому, як діяли і діють за складної ситуації лісівники.

Із лісничим Устьєріцького лісництва Сергієм Шутком ми дісталися урочища Квасний, і обіруч лісової дороги я бачив прекрасні насадження бука лісового, ялини карпатської, ясена звичайного, клена-явора…

– У післявоєнний період тут росла лише австрійська смерека, – розповів лісничий. – І не лише тут, а повсюдно в Карпатах. За Австро-Угорщини тутешні ліси інтенсивно вирубували і масово культивували швидкоростучу смереку – з насіння баварської та альпійської, навіть пруської, не пристосованої до наших ґрунтово-кліматичних умов. Садили на букових лісосіках, де родючіші ґрунти, тепліший клімат. Нікого не хвилювало, що на більш родючих землях смерека росте менш стійкою. Засадили навіть нижні схили гір, де її в природі ніколи не було, а шуміли буки та ялиці. Так тривало і за радянської влади – до 70-х років минулого століття. За спогадами старожилів, на цих ось схилах при садінні ревно стежили, аби не затесався в культури представник якоїсь іншої породи – його, зазвичай, видаляли. За майже 200 років культивування чужорідної ялини місцями в Карпатах маємо вже 3–4 покоління її, сильно заражене шкідниками та хворобами. Дотепер маємо великий головний біль…

Після закінчення Львівського лісотехнічного інституту Сергій Шутко вже 20 років працює в галузі. 1998-го обійняв посаду помічника лісничого Устьєріцького лісництва, позаминулого року довірили ним керувати. Це за його участі створювалися насадження корінних порід на схилах Квасного та інших урочищ, які в недалекому минулому суцільно вкривали чисті ялинники. «Головне наше завдання – відтворювати саме корінні високопродуктивні, біологічно стійкі деревостани з високими ґрунтозахисними, вологозберігаючими властивостями», – наголосив.

Тут сміливо йдуть на розширення породного складу, вводять у культури модрину європейську, сосну кедрову, експериментують навіть із інтродукованими породами – дугласією, ялицею великою, кедром сибірським тощо. Дуже трепетно ставляться до тиса ягідного, який свого часу густо ріс у Гуцульських Альпах. За Австро-Угорщини цінну породу геть чисто вирізали. Тверда деревина йшла на виготовлення коліс, колодок до ножів, ручок до сокир, навіть цвяхів, якими підбивали чоботи. Нині нема-нема, та й знаходять ніжні рослинки на кам’янистих розсипах, дані про них заносять до журналів майстерських дільниць, місця зростання беруть під охорону. І намагаються культивувати. В урочищі Вовчому на скельних ділянках посадили дві сотні сіянців тиса як доповнення до бука лісового, ялини карпатської, ялиці білої. Рослини почуваються добре, хоч і повільно ростуть на камінні – за 4 роки витягнулися до 10–15 см.

Чіткий курс на реконструкцію біологічно нестабільних похідних ялинників тримають й інші лісництва підприємства, зокрема Квасівське. Отже, від ялиноманії…

Чи стане модрина володаркою карпатських лісів?

У Квасівському лісництві давно зацікавилися цією породою. Тут 1981 р. робив перші кроки на посаді помічника лісничого випускник Львівського лісотехнічного інституту Володимир Приступа. Із 1998 р. упродовж більше двох десятиліть він керував Рахівським лісодослідним господарством. У тому, що підприємство увійшло до когорти кращих у країні, заслуга колективу і його як директора – Заслуженого лісівника України, кандидата сільськогосподарських наук. У Квасівському лісництві Володимир Михайлович залишив помітний слід ще на зорі своєї трудової діяльності – брав активну участь у створенні постійної лісонасіннєвої ділянки модрини європейської та модрини японської загальною площею 7 га.

Тоді вже працював у лісництві і нинішній помічник лісничого з багаторічним стажем Іван Писар. Разом із ним, а також старшим майстром Петром Костаном і начальником лісогосподарського відділу лісгоспу Людвигом Мільчевичем мені вдалося піднятися високо в гори і побачити ту модринову красу. Від Івана Юрійовича дізнався, що закладали плантацію після вибирання похідної смереки, саджанці отримали із селекційного пункту Підліснянського лісництва сусідньої Івано-Франківської області. Садили чотирирічками, тепер дерева мають по 40 років. У 2008-му отримали паспорт на постійну лісонасіннєву плантацію. Вже щедро плодоносить і допомагає підвищувати продуктивність лісів. Зазвичай викопують сіянці і використовують їх для доповнення лісових культур. Сіянці ті незвичайні – з генетично збереженим кодом дерев, несуть у собі всі високопродуктивні якості «батьків-матерів».

Про модрину та надії, які пов’язують з нею, захоплено розповів після того, як ми спустилися з гір, лісничий Сергій Філипишин – неабиякий поціновувач породи. Думки його неординарні, цікаві, тому наведу їх дослівно. А висновок робити читачам.

– Мене, як і багатьох колег, давно цікавить еволюція наших лісів, зміни в часі їхнього видового складу, – зауважив Сергій Іванович. – Як підтверджують учені-дослідники, під впливом природних факторів упродовж тисячоліть, а також, що особливо характерно, антропогенного впливу, цей склад істотно змінювався. Так, у деревостанах минулого в Карпатах модрина європейська, тис ягідний домінували поряд з іншими хвойними породами. Внаслідок інтенсивної діяльності людини вони були вирубані або збереглися в незначній кількості. Тис, зокрема, зберігся, здебільшого, у назвах річок, населених пунктів у Карпатських горах Європи. Модрина європейська, якщо й росте в цій місцевості, то як локальна культура, витіснена з деревостанів ялиною європейською, ялицею білою, листяними породами дерев.

У Карпатах свого часу поширеними були модрина європейська, японська та польська (останню деякі вчені вважають різновидом європейської, її занесено до Червоної книги). Тепер зустрічаємо лише невеликі куртини та окремі експериментальні ділянки в арборетумах, дендраріях, лісопарках. Отже, на Заході, зокрема в Карпатах, природних деревостанів модрини не збереглося. Можна лише уявити, що вони колись займали значні площі, але були вирубані в результаті так званої промислової революції в Європі і не поновлювалися. Природне ж поновлення цієї цінної деревної культури проблематичне. Натомість маємо необмежені можливості для її культивування.

– Стосовно Закарпаття, – продовжував лісничий, – то острівки модрини європейської знаходимо в урочищі Кедрин Брустурянського лісомисливського господарства, в долині Купинця та на схилі гори Великий Верх біля Волівця. В Рахові, у парку Буркут місцевого лісництва Рахівського лісодослідного господарства, теж збереглося високопродуктивне насадження її на площі 3 га. Окремі дерева мають висоту до 60 м, вік – понад 200 р. Подібне унікальне модринове насадження віком понад 100 р. знаходиться в урочищі Манявський Скит Солотвинського лісництва. Невеликі вкраплення модрини штучного походження є і в інших лісах Закарпаття та сусідньої Івано-Франківщини.

Вочевидь, працівники нашого підприємства та лісництва, враховуючи особливу цінність, унікальність, природну стійкість та невибагливість модрини, у 80-х роках минулого століття в урочищі Тростянець у Квасах посадили понад 2 тисячі деревець її. Упродовж десятиліть ретельно доглядають та охороняють насадження, які добре прижилися, прекрасно себе почувають, сформувалися в життєздатний деревостан. Уже кілька років поспіль з дерев-насінників заготовляємо власне насіння, яке пророщуємо в розсаднику лісництва. Вирощені сіянці-дворічки, а також викопані під деревами, вводимо в культури лісового фонду господарства. І далі продовжуємо моніторити унікальну ділянку.

– Можу з впевненістю сказати, що модрина – найкращий компонент гірського карпатського лісу, важливий резерв підвищення його продуктивності, цінності та стійкості, – наголосив насамкінець лісничий Сергій Філипишин. –А це дуже важливо за умов глобального потепління на планеті, коли місцеві ялинники всихають, масово потерпають від шкідників і хвороб. За модриною вбачаємо майбутнє лісів.

Микола ПУГОВИЦЯ,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top