Тільки цифри

Аналіз ведення мисливського господарства в Україні.

Ми неодноразово аналізували мисливське господарство України, порівнювали його з країнами ЄС і говорили про потенціал мисливської галузі, але останні рік-два виявилися для неї найскладнішими за останнє десятиліття.

Складна ситуація у мисливській галузі України пов’язана зі скрутним економічним становищем країни та епідемією африканської чуми свиней, яка забрала більше третини поголів’я дикого кабана, для відновлення якого потрібні будуть роки.

Другий підступний удар, мисливська галузь отримала у законодавчому полі. Диванні «любителі тварин», скориставшись безпечністю мисливців, розгорнули справжню інформаційну війну, підбурюючи суспільство проти мисливців та ведення мисливського господарства. Було зареєстровано законопроекти та видано накази, направлені на розхитування та знекровлення мисливської галузі. Постійні читачі нашого журналу знають про що йдеться. Тільки завдяки титанічним зусиллям всієї галузі та активності окремих її представників вдалося частково відстояти свої права. Але частково, дещо ми все одно безповоротно втратили.

Щоб зрозуміти у якому стані нині перебуває мисливське господарство України, спробуємо трохи проаналізувати цифри офіційної статистики.

Мисливські угіддя

Отже, співвідношення площ наданих у користування мисливських угідь за останній рік змінилось – Українське товариство мисливців і рибалок (УТМР) дещо втратило свої позиції, їм нині надано – 23,7 млн га (62,6%), площа підприємств Держлісагентства залишається сталою – 4,1 млн га (10,8%), а от інших користувачів побільшало, як і угідь, закріплених за ними – 9,9 млн га (26,1%).

Мисливці

В Україні зареєстровано близько 700 тисяч мисливців або 1,5% до населення країни, це достатньо великий показник для Європи, але якщо подивитися скільки мисливців міняє щорічну контрольну картку добутої дичини та правопорушень, то виявиться, що це робить тільки половина з них. Тобто справжніх мисливців, які ходять на полювання – максимум 350 тисяч. І все одно це велика армія однодумців, з якою повинні рахуватися.

Штат

Коли того року під стінами Міністерства екології та природних ресурсів України і Кабінету Міністрів України відбувалися мітинги мисливської галузі, то головним гаслом було: «Ми прийшли не за м’ясом, ми прийшли за роботою!».

І це дійсно так, адже у мисливському господарстві України задіяно 5150 працівників, з яких 4687 – це штатні єгері та 463 – мисливствознавці.

Площа мисливських угідь, яка обслуговується одним єгерем у середньому зменшилась і становить 8 тис. га, зокрема, в системі Держлісагентства – 5,47 тис. га, УТМР – 8,26 тис. га та в інших користувачів – 4,1 тис. гектарів. Ці показники відповідають вимогам законодавства і це позитивна тенденція, адже їх зменшення, зменшує навантаження на єгеря, і покращує ефективність його роботи. Інша справа – кваліфікація єгерів та мисливствознавців.

Якщо з показниками кількості єгерів ще терпимо, то з поголів’ям дичини – справжня біда.

Дичина

Аналізуючи чисельність по­го­лів’я копитних мисливських тварин у мисливських угіддях України з 2016 по 2017 рік, можна із сумом констатувати його зменшення на 11,3 тис., яке нині становить всього 213 тис. голів. Для порівняння: у Польщі тільки чисельність козулі становить 867 тис. голів. Звичайно, це не дає нам і добувати відповідну кількість дичини, що є основним доходом мисливських господарств, більшість з яких у нас є збитковими і відповідно нерентабельними.

Недієздатність реалізації лімітів на добування мисливських тварин, ще одна біда галузі. Вина цього – відсутність ефективного менеджменту мисливських господарств. У результаті, із затверджених лімітів на добування 21,6 тис. голів копитних тварин за минулий сезоні фактично добуто 12,7 тис., що становить лише 59% (олень європейський – 50%, козуля – 72%, кабан – 44%, олень плямистий – 43% та лось – 88%). У тій самій Польщі при такій роботі господарств, ліміт на добування відразу б урізали вдвічі й збільшили його тільки у разі 100% реалізації Ліцензій на добування, адже саме це є показником наявності мисливських тварин і ефективності ведення господарства.

Щорічно в Словаччині тільки оленя європейського за рік добувається близько 20 тис. голів, у Німеччині – 1 млн козуль, у Швеції – 100 тис. голів лося і 300 тис. козуль. Успіх ведення мисливського господарства – це невеликі за площею, як правило від 3 до 7 тис. га господарства, ефективний менеджмент та дбай­ливий господар.

Кошти

Ефективність ведення господарства найпростіше побачити, порахувавши дебіт і кредит. Ці цифри з кожним роком збільшуються, але ж ми розуміємо, що це наслідки інфляції і фактично платоспроможність господарств залишається незмінною, якщо не зменшується.

Загальні витрати на ведення мисливського господарства в 2017 році становили 338 млн грн. Надходження від ведення мисливського господарства – 193 млн грн (57% до загальних витрат). Краще видно фінансування мисливської галузі з витрат на 1 тис. га угідь. За минулий рік вони становили 8,8 тис. грн, зокрема, в УТМР – 4,4 тис. грн, у Держлісагентстві – 16,6 тис. грн, у інших користувачів – 15,9 тис. гривень.

Порушники

Ще одне лихо для галузі, яку самотужки, без державної допомоги, вона не зможе подолати – це браконьєрство. Порушники правил полювання або іншими словами – злочинці, завдають колосальних збитків мисливському господарству і державі в цілому. Більшість із них, відчуваючи безкарність, стають рецидивістами, втрачаючи будь-який глузд. Ці нелюди застосовують прибори нічного бачення та тепловізори, позбавляючи дичину будь-яких шансів на порятунок, знищують усе живе на своєму шляху.

Браконьєрство з кожним роком тільки «вдосконалюється» і зростає. У 2017 році на порушників правил полювання було складено 3178 протоколів, з них стягнуто всього 686 тис. грн штрафів та 195 тис. грн на відшкодування завданих збитків господарствам. До адміністративної відповідальності притягнуто 3135 порушників правил полювання. Але на лаву підсудних потрапляє лише незначна частина правопорушників, тож можете уявити масштаби цього явища.

Єдиний вихід – створення державної мисливської служби охорони і назріло це давно. Поки що, на жаль, влада не розуміє цього і не звертає уваги на проблеми мисливської галузі.

Хижаки

Гострою проблемою є також надмірна чисельність у мисливських угіддях хижих та шкідливих тварин. Незважаючи на постійні заклики «зоозахисників» щодо зникнення популяції вовка в Україні, його чисельність за останні роки збільшилась і навіть при інтенсивному регулюванні (близько тисячі голів за сезон) показує стабільне поголів’я, понад 2000 голів, яке є більшим за науково обґрунтовану норму в кілька разів. Уявіть, цей хижак за рік з’їдає понад 400 кг м’яса, а це вага 25 козуль, тобто за рік вовки в Україні знищують до 60 тис. козуль – половина їх чисельності в Україні.

Що вже казати про шкоду, яку завдає лисиця, чисельність якої в угіддях України більше 2 особин на 1 тис. га, а це в 4 рази перевищує ветеринарно-санітарні вимоги. Найбільше від цього хижака страждає Закарпатська, Хмельницька та Тернопільська області.

Користувачі мисливських угідь практично самоусунулися від проведення активних заходів із регулювання чисельності хижих та шкідливих тварин. Лише після закінчення сезону полювання вони починають думати про боротьбу зі шкідливими тваринами, звертаються до територіальних органів мисливського господарства щодо затвердження списків бригад по боротьбі з цими тваринами. А що ж ви робите впродовж року? Згідно зі статтею 33 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», добування хижих та шкідливих тварин належить до службових обов’язків працівників, уповноважених здійснювати охорону мисливських угідь.

Недоліки

Штатна чисельність єгерської служби в більшості господарств не відповідає вимогам Закону. Відтворювальні ділянки не погоджені, не оформлені й не затверджені згідно з Наказом Держкомлісгоспу. Відсутні порядки видачі відстрільних карток мисливцям, а також відсутні необхідні нормативно-правові акти з ведення мисливського господарства, журнали, інші документи.

У держаних підприємствах організовуються та проводяться незаконні полювання (за однією ліцензією проводять до п’яти полювань, і закривають тільки тоді, коли цей бланк перетворюється на ганчірку). За такі порушення вже давно забули в мисливських господарствах навіть УТМР.

Виявлені порушення при реалізації відстрільних карток. Встановлюються пільгові ціни для місцевих мисливців, на перший погляд добра справа, але як показує результат перевірки – це не зовсім так, практично всі дозволи реалізуються за пільговими цінами, а мисливці далеко немісцеві.

Під час розрахунку ліміту добування не враховується максимальний відсоток добування. Олень благородний взагалі випав з уваги користувачів, ліміт добування не планується при досягненні оптимальної чисельності. В той же час в невідомому напрямку пропадає весь річний приріст. За однією ліцензією десять полювань і «ліміт» використав, і надходження отримані.

У господарствах первинні матеріали обліку мисливських тварин не відповідають вимогам інструктивних матеріалів та при їх оформленні спостерігається формальний підхід, а в деяких господарствах вони взагалі відсутні. Чисельність мисливських тварин роками залишається не змінною.

Відсутні договори щодо плати за користування мисливськими угіддями. Рахункова Палата нині вимагає дані щодо отримання надходжень за цією статтею і не виключно, що незабаром почнуться перевірки.

В обласних управліннях не здійснюється контроль за порядком видачі та поверненням ліцензій користувачами мисливських угідь відповідно до вимог Положення про правила проведення полювань.

Як ніколи, сьогодні мисливська галузь відчуває кадровий «голод», практично відсутні кваліфіковані спеціалісти і, на мою думку, це і є одним з головних факторів існуючих проблем.

Тож нам є над чим працювати. Закликаю приєднатись до цієї робити всіх, починаючи від користувачів мисливських угідь та районних мисливствознавців до рядових мисливців.

ПРЯМА МОВА

Іван Шеремет, начальник Управління мисливського господарства та полювання Держлісагентства:

Спочатку хочу зупинитись на приємних новинах. 2018 року вже вдруге у селі Шаланки, що на Закарпатті, пройшов мисливський міжнародний фестиваль. Це визначна подія для мисливського господарства, адже таких заходів останні 20–30 років майже не проводилось. Його метою було привернути увагу країни до мисливських традицій і до тих, хто займається веденням мисливського господарства. Вважаю, що зробити це вдалось. Організатори дуже добре підготувалися, запросили мисливські господарства, представників влади, іноземні делегації. Свято відвідало багато людей, навіть тих, які не мають відношення до мисливства. Було цікаво і дорослим, і дітям, проводилися різноманітні конкурси, виставки собак та трофеїв, розважали відвідувачів концертом, мисливською кухнею та іншими цікавинками. У засобах масової інформації, в більшості, теж позитивно сприйняли цей захід.

В липні 2018 року на Рівненщині у мисливсько-спортивному комплексі «Сокіл» пройшов Всеукраїнський мисливський Форум. На ньому теж було заплановано проведення мисливських виставок, майстер-класів, круглих столів та багато іншого. Впевнений, хто не зміг відвідати цей захід, обов’язково ознайомиться з цим дійством на сторінках нашого журналу.

А восени 2018 у вигляді фінального акорду, під егідою Держлісагентства, ми провели масовий захід за участю користувачів мисливських угідь із усієї країни. Цим заходом ми хотіли надати мисливцям можливість познайомитись один з одним, поспілкуватись із керівництвом галузі, розповісти про свою роботу та досягнення суспільству, яке, на жаль, не сприймає і не приймає мисливську культуру, а про мисливське господарство більшість навіть і не чули. Вина в цьому, зокрема, лежить і на нас – мисливцях. Ось чому потрібно приділяти більше уваги відкритому спілкуванню і проводити такі заходи.

Звичайно, самими тільки фестивалями не зміниш негативне ставлення суспільства до мисливців. Потрібна відкритість галузі, яка довгий час трималась осторонь, тому сформувалось уявлення, що це такий собі «клуб за інтересами». Але це зовсім не так. Мисливська галузь – специфічна, навіть у країнах ЄС, де мисливців більше поважають, вони все одно серйозно займаються просвітницькою діяльністю, постійно контактують із громадськістю, адже незважаючи на це, вони стикаються з безліччю проблем і непорозумінням, що вже казати про нашу, закриту впродовж кількох десятиліть, систему.

Нашій галузі є що розказати і показати. Крім проблем, є й здобутки. Ніхто з пересічних українців не знає, що мисливство – це галузь, скільки фахівців працює у цій галузі, яку вони мають освіту та яку проводять роботу. Що працівники мисливського господарства охороняють та відтворюють державний мисливський фонд, при цьому не маючи жодного державного фінансування. Натомість користувачі мисливських угідь щорічно вкладають більше 300 млн грн власних коштів у мисливське господарство країни.

Того року всі в Україні слідкували за епопеєю з лосем, а тепер із вовком, але ніхто не здогадується, що поява на території України багатотисячних популяцій інтродукованих видів: кабана, оленя європейського, плямистого, лані, фазана – це заслуга мисливців. А що зробили екологічні організації, які домоглися занесення ведмедя, зубра, глухаря, тетерева та лося до Червоної книги? Не було розроблено та впроваджено жодної програми з відновлення цих видів та жодної копійки на них не було виділено.

Хочу зупинитись на проблемах, які нині нас турбують.

З жахливою хворобою – африканською чумою свиней, від якої немає ліків і яку майже неможливо зупинити, постраждала не тільки Україна, але й вся Європа. Єдина, рекомендована в Україні методика боротьби з нею – депопуляція. На мою думку, якщо до свійських свиней цю методику, можливо, можна застосовувати, то до дикого кабана, враховуючи його невисоку щільність у нашій країні, це робити недоцільно. Депопуляція дикого кабана лише наносить колосальних збитків мисливському господарству і не вирішує цю проблему. Крім того, це призводить до збільшення правопорушень під виглядом проведення депопуляції. Головним розповсюджувачем АЧС в Україні є не дикий кабан, а людина та її недбалість. Адже доведено, що в Україні спалахи цієї хвороби зафіксовані навіть на закритих фермах, куди в жодному разі не міг потрапити дикий кабан.

Ще раз хочу наголосити, що мисливській галузі не вистачає кваліфікованих кадрів. На жаль, професія єгер та мисливствознавець не запитувана в суспільстві. При цьому відбувається циклічний процес: немає фахівців з мисливського господарства – проблемна галузь – негативне ставлення суспільства – брак кадрів (непрестижна професія)…

Сьогодні науковці ставлять питання про створення окремої спеціалізації «мисливське господарство», а при прийомі на роботу на такі посади як мисливствознавець та єгер вимагати певної кваліфікації та відповідної освіти. Це запорука ефективного господарювання, відсутності нещасних випадків під час полювання, підвищення мисливської культури та збереження традицій. Який єгер – таке й ставлення до мисливського господарства.

Ну й, звичайно, браконьєрство. Я кожного разу повторюю, що якщо ми в найближчий час не припинимо це свавілля, мисливське господарство України захлинеться від нього. Безправність єгерських служб, безкарність, вільний продаж тепловізорів і автоматичної зброї – все це робить безсилим мисливську галузь проти браконьєрів. Шляхи подолання цього явища є, але потрібна воля держави.

До того ж, для радикального вирішення проблеми браконьєрства в мисливських угіддях потрібен реальний господар. Хай це буде низовий мисливський колектив чи клуб, але це повинні бути люди, які в змозі ефективно вести господарство та охороняти свої угіддя.

Наприклад, у Польщі середня площа наданих у користування угідь первинному мисливському колективу (колу) становить 6 тис. га. Користувач зобов’язаний утримувати, щонайменше, одного охоронця державної мисливської служби при воєводстві, в обов’язки якого входить охорона тварин, запобігання браконьєрству та злочинів у сфері мисливства, перевірка законності реалізації дичини тощо.

Тож назріло питання необхідності створення служби охорони державного мисливського фонду, яка б включала в себе і державних районних мисливствознавців. Завданням цієї служби, на мій погляд, має бути усунення головних негативних факторів, що перешкоджають швидкому росту чисельності цінних мисливських тварин – надмірної чисельність хижих тварин і масового браконьєрства.

Також треба привести до чіткої відповідності надання у користування мисливських угідь (ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»), надаючи перевагу місцевим громадським організаціям та клубам.

Поєднання двох чинників – створення служби охорони з чіткою вертикаллю управління та надання мисливських угідь низовим колективам, переконаний, неодмінно виведе наше мисливське господарство на європейський
рівень.

Роман НОВІКОВ,
за підтримки Управління
мисливського господарства та
полювання Держлісагентства,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top