На шляху до реформування

Управляти лісами має держава.

В Україні ліси переважно в державній власності. Проте минулого року з’явилася загроза для державних підприємств лісового господарства – передати їх у концесію.

Обґрунтування функціонування складних соціально-економічних об’єктів, подібних лісовій галузі, – завдання, яке на теоретичному рівні відносно швидко можна вирішити, враховуючи накопичений досвід європейських країн, зокрема, країн Східної Європи. Практично – в сучасних соціально-економічних умовах, що склалися в Україні, – зробити це дуже важко, переважно через розбіжності економічних інтересів (часто протилежних) управлінських і господарських суб’єктів усіх рівнів.

Удосконалення системи уп­рав­ління повинні стосуватися всіх форм власності на ліси. Проте на сучасному етапі розвитку суспільних і соціально-економічних відносин та в подальшій перспективі необхідно зберегти переважно державну форму власності на ліси. Управління лісами в Україні та здійснення лісогосподарських робіт вже не одне десятиріччя здійснюється державними лісогосподарськими підприємствами, ефективність роботи яких підтверджується відповідними показниками покращення лісового фонду країни у післявоєнні роки. Стабільність роботи лісової галузі досягнута саме завдяки діяльності державних лісогосподарських підприємств.

В Україні ліси переважно в державній власності. Проте минулого року з’явилася загроза для державних підприємств лісового господарства – передати їх у концесію. Реалізація пропозиції Мінекономрозвитку Кабінету Міністрів України від 4 липня 2017 року щодо передачі в концесію лісів країни практично ставила під загрозу існування лісової галузі. Нагадаємо ще раз, що лісову концесію застосовують переважно у тропічних країнах, а також у великих країнах помірного кліматичного поясу зі значною кількістю експлуатаційних лісів (Канада, Росія). Лісові концесії різноманітних типів є основним механізмом надання прав користування лісами у країнах Західної та Центральної Африки (Ліберія, Гана, Камерун, Конго тощо), Південно-Східної Азії (Західна Малайзія, Індонезія, Папуа Нова Гвінея, Камбоджа тощо), Латинської Америки (Суринам, Венесуела, Болівія, Нікарагуа тощо).

Пропозиції Мінекономрозвитку щодо передачі в концесію підприємств лісового господарства є необґрунтованими законодавчо, не враховують досвід реформування лісової галузі європейських країн (насамперед, Східної Європи) та можуть призвести до катастрофічних наслідків у сфері охорони довкілля та природокористування.

На сьогодні «концесійна атака» на лісову галузь відбита, і, не в останню чергу, завдяки активній позиції лісівників, науковців та громадськості. Проте в нетрях Верховної Ради готується новий закон про концесії, і як це позначиться на лісовій галузі – невідомо. Вважаємо, що недавні звинувачення лісівників в усіх «смертних гріхах» (зокрема, завдяки маніпуляції фактами британської неурядової організації Earthsight щодо неконтрольованого експорту лісу в Європу) та нібито в неефективному державному управлінні мають також певну мету, пов’язану з приватизацією лісів (це припущення, а наскільки воно правдиве – покаже час…).

Недоліки в роботі є в будь-якій галузі, і лісове господарство не є винятком. В Україні створена достатня законодавча база для боротьби з корупцією та іншими негативними явищами. Правоохоронні та фіскальні служби мають всі повноваження для запобігання зловживанням у будь-якій галузі, зокрема, і в лісовому господарстві. Тому не варто шукати «чорну кішку в темній кімнаті» тоді, коли всім необхідно сумлінно виконувати визначені посадові обов’язки відповідно до чинного законодавства.

У сучасних умовах необхідно також зберегти та посилити централізовану державну систему управління лісовим господарством України. Майже в усіх розвинених країнах світу функціонує вертикаль управління лісами на державному та регіональному рівнях. При цьому назва центрального органу управління лісового господарства (міністерство, департамент, агенція, служба у складі інших міністерств) не є важливою. Спільною рисою багатьох європейських країн є поєднання ефективного ринкового механізму в лісовому господарстві з державним регулюванням лісових відносин. Досвід реформування системи управління лісового господарства країн Центральної та Східної Європи (Польщі, Чехії, Словаччини, Литви, Латвії та інших країн) свідчить про відсутність у них окремого (самостійного) управлінського органу. Централізоване управління лісовою галуззю в цих країнах здійснюється, зазвичай, через відповідні структурні підрозділи (департаменти, відділи тощо) у складі міністерств, які виконують наглядові та конт­рольні функції. Управління лісами на всій території багатьох країн забезпечується національними і регіональними лісовими управліннями та лісогосподарськими підприємствами. Водночас підприємства здійснюють управління лісами на певній території та виконують лісогосподарські роботи із залученням приватних структур.

На сьогодні центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства у сфері лісових відносин є Держлісагентство України. Цей орган здійснює та має й надалі здійснювати державне управління, координацію виконання заходів у галузі ведення лісового господарства; формування і реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; розроблення та організацію виконання загальнодержавних, державних і регіональних програм із охорони, захисту, використання та відтворення лісів; розроблення та затвердження нормативно-правових актів із ведення лісового господарства, а також здійснення державного контролю за їх додержанням тощо.

Зазначимо, що під час кардинальної трансформації системи управління лісового господарства України не слід концентруватися лише на зовнішній стороні реформи, залишаючи на формальному рівні її змістовну частину. Необхідно враховувати об’єктивні реалії розвитку економічних відносин та особливості ведення лісового господарства в різних регіонах країни. Особливості лісогосподарської діяльності визначаються Лісовим кодексом України і пов’язані з виконанням лісами, передусім, еколого-захисних функцій. У зв’язку з цим, організаційна та управлінська структура повинна відповідати своєрідному характеру лісогосподарського виробництва в загальній системі природокористування та охорони навколишнього середовища, забезпечуючи реалізацію стратегічних напрямків діяльності галузі. Тому при реформуванні слід обов’язково враховувати історію й традиції ведення лісового господарства України та ментальність спільноти лісівників. Зауважимо, що кожна розвинута європейська країна вибудовувала власну організаційну структуру управління, зважаючи на свою специфіку та особливості ведення лісового господарства, при цьому суворо дотримуючись принципу розмежування контрольних та господарських функцій. Не треба проводити реформи заради реформ, тим паче для того, щоб комусь сподобатися.

Артем ТОРОСОВ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top