«Військовий експеримент»

Війна на Донбасі: як тварини пристосувались до нових, екстремальних умов.

У Донецькій і Луганській областях існує дуже гостра проблема із високою чисельністю лисиць, відповідно – сказом. На Луганщині фактів браконьєрства майже немає, а от на Донеччині це стає лихом…

Вже чотири роки на території Луганської та Донецької областей тривають бойові дії… Страждають й гинуть як люди, так і тварини. Втім фахівці облуправлінь лісового та мисливського господарства Луганщини та Донеччини розповідають, що нині багато видів мисливських тварин доволі добре пристосувалися до життя у нових, по суті, екстремальних умовах. В обох регіонах під час війни склались як спільні, так і свої, особливі проблеми з тваринним світом та його охороною.

– Можна сказати, що на наших очах відбувається свого роду експеримент – як тварини оговтуються від наслідків війни та пристосовуються до несприятливих умов, на кшталт ситуації із Зоною відчуження у Чорнобилі, – розповідає провідний спеціаліст відділу Луганського обл­управління лісового та мисливського господарства Вадим Брюх. – Ось наша статистика по мисливських видах парнокопитних тварин. Трохи зменшилось лося – було 21 гол., стало 16. Козулі навпаки збільшилося – того року нарахували 2500 голів, а в цьому – 3300. Зросла чисельність плямистого оленя – у нас вже їх 95 голів. Із благородним оленем ситуація стабільна.

Куди складніше з диким кабаном. Спалахи африканської чуми свиней в останні роки відчутно вдарили по його поголів’ю. Ми й самі вимушені були проводити відстріли – депопуляцію, відповідно з розпорядженням. По всій підконтрольній Україні території Луганської області проводили відповідні заходи… От у 2015 році поголів’я кабана прийшлося знизити майже до «нуля»… Далі ніби воно пішло вгору, аж тут знову спалахи і знову вимушені відстріли… У 2016 році нараховувалося близько 400 особин кабана. У цьому – 208 голів. Чисельність великих парнокопитних звірів у більшості стабільна або зростає, тому що у нас діє повна заборона на будь-яке полювання вже впродовж чотирьох років.

– Вадиме Валерійовичу, як мисливським господарствам у військових умовах вдається підтримувати та охороняти дичину?

– Підгодівля та інші заходи проводяться і обов’язково будуть тривати й надалі, але не в тому обсязі, що у довоєнні часи. Бо раніше ми брали кошти на ці заходи від проведення полювань – продажу відстрільних карток, ліцензій, послуг тощо. А зараз полювання немає, відповідно фінансування – обмежене. Інший бік війни… Але добре, що допомагають фермери, громадські організації. Наприклад, фермери допомагають із підгодівлею дичини.

Є й інший, як не парадоксально, позитивний бік цих подій. В області в наших угіддях на підконтрольній Україні території за ці роки майже зникли факти браконьєрства, тим більше, – резонансні. Бо мало хто ризикне піти до лісу, де земля начинена смертоносними боєприпасами, «розтяжками», мінами, вибухівкою і, тим більше, стріляти, коли поруч стоять військові підрозділи та поліція. Тому й дичина є, що її ніхто не стріляє. Але в мирних умовах без мисливців і без мисливського господарства, браконьєри давно б все знищили.

– Але ж тваринний світ все одно зазнає втрат під час війни?

– Особливо це було в 2014 році та на початку 2015-го, коли бойові дій були особливо загострені. Тварини масово тікали з місць мешкання. У нашій області згоріло понад 10 тисяч гектарів лісу – найбільше під час війни на Донбасі. Було знищено багато місць існування та розмноження дичини у районі річки Сіверський Дінець, нанесено колосальної шкоди довкіллю та тваринному світу. Проте, все одно природа поступово відновлюється. Адже не лише люди, а й тварини пристосовуються до війни. Згодом вони навіть не реагують на стрілянину зі стрілецької зброї. Артилерії, звісно ж, бояться…

Але війна є війною. Ось був випадок. На лінії розмежування на мінне поле, у балці, зайшло стадо з 16 кабанів. Одна з тварин зачепила розтяжку… спалах сигнальної ракети і відразу по цьому місцю було відкрито шквальний вогонь на ураження з кулеметів… Усе стадо – дорослі самці та самки, молодняк – загинуло. Такі воєнні реалії.

– Ви розповідаєте про ситуацію в мисливських угіддях на звільненій та підконтрольній Україні території. А яка ситуація в окупованих районах Луганщини? У соцмережах окупанти часто хизуються «полюваннями» з вбивством сотень диких тварин.

– Так, я вповноважений за підконтрольні Україні території Луганщини. А от яка ситуація з тваринним світом на окупованій території – у нас детальної інформації про це давно, на жаль, немає. Ми так само про все дізнаємось із соцмереж…

– Багато мисливських угідь та заповідних територій Луганщини опинилося в окупації?

– Так. Ось у Станично-Луганському районі, на тому боці є багато заповідних земель, місця розмноження тварин – знищені. Ми під час розпалу бойових дій не могли і досі не можемо туди потрапити, аби оцінити ситуацію на власні очі. В окупації території Луганського лісгоспу. Втрачені чи знищені заповідні території, заказники місцевого значення. В окупації знаменитий заповідник – «Провальський степ», що у Свердловському районі. На його території відбувалися запеклі бойові дії…

Це мільйонні збитки для України і страшні наслідки для довкілля.

– Вадиме Валерійовичу, а яка ситуація на Луганщині з хижими тваринами? Чи є проблема з вовком та лисицею?

– Із хижаками дійсно проблема. Поголів’я вовка дещо знизилось, але все одне нарахували цьогоріч 93 особини, а це набагато більше за оптимальну чисельність. Головна причина такої ситуації – не війна. Вовк постійно мігрує між нашими областями і територією Російської Федерації. У нас близько 700 кілометрів лише кордону з РФ. Для вовка-кочівника, який за день долає сотні кілометрів, це ніщо… Тож це вовки, можна сказати, не «наші».

Лисиць побільшало. Якщо у 2015 році їх було близько 1800, то нині – 3700 голів. Причина та сама – заборона на полювання, занепад багатьох господарств, інфраструктури, селянських та тваринницьких господарств, ферм… Поля не обробляються. Лисиці без перешкод та страху забігають на людські подвір’я. За даними обласного управління Держпродспоживслужби, в цьому році зафіксовано вже 35 випадків сказу серед домашніх тварин у дев’яти районах. А лисиця найчастіше і є переносником вірусу сказу.

Лисиці часто кусають людей – селян, містян, дітей, навіть військових. Тож ми терміново вимушені були проводити заходи з санітарного відстрілу лисиць та регулювання їх чисельності. Задіяли наших єгерів та штатних працівників, склали списки мисливців. Разом із військовими визначили чіткі місця, де може проводитись регулювання поголів’я лисиці. І кожне таке санітарне полювання обов’язково проводилось у присутності представників Збройних Сил України, військово-цивільних адміністрацій. Цього року вперше за чотири роки провели такі відстріли. В основному, у степових районах Луганщини. Заходи дали позитивний результат, тож будемо їх проводити й надалі, звичайно, при наявності відповідних дозволів від військових.

Дуже побільшало й бродячих собак. Причини ті ж – соціальні. Часто господарі, що залишали свої домівки, тікаючи від війни, кидали навіть породистих собак. Тож, якщо таким собакам вдавалося вижити, вони теж ставали бродячими. З котами така ж ситуація… Жорстокий природний відбір.

– Яка ситуація з іншими мисливськими видами тварин? Наприклад, із зайцем та бабаком.

– Зайця стабільно більшає, бабака також. Того року було 12,5 тисячі голів бабака, в цьому році ми нарахували 18,5 тис. голів.

Така сама ситуація і з полівками та хом’яками – основним джерелом харчування лисиці, тож це також стало причиною росту чисельності рудої.

А нещодавно в наших угіддях ще з’явився горностай. Мешкають вони в розбитих будівлях тощо. Минулого року спостерігали двох цих звірів. А в цьому вже нарахували аж вісім. Мабуть, у них там гнізда чи колонії… Дуже цікаво! Раніше цей звір у нас ніколи не зустрічався.

– А що з мисливськими птахами?

– Фазана побільшало майже на 50%. Нині його близько 15 тисяч особин. Доволі м’які зими позитивно впливають на ріст цього виду. Фазани пристосувалися жити й в антропогенному ландшафті. Стабільно зростає чисельність дикої гуски, качки, лисок та перепілок. Ці птахи не часто гніздяться у нас, а мігруючи, пролітають повз. Вже три роки спостерігаємо нову для наших місцин качку – попелюху або чернь червоноголову. Їх нараховано вже 116 особин.

Донецька область – побільшало лося… але й браконьєрів стало більше

Начальник Донецького облуправління лісового та мисливського господарства Віктор Стороженко розповів, що за ці чотири роки війни поголів’я мисливських тварин на українській території Донеччини зросло: куріпки – до 37 тис., фазана – 28 тис., зайців – 48 тис. Зросла чисельність і лося.

– За підрахунками лося у нас близько ста голів, а то й більше. Ось наші працівники нещодавно бачили і навіть зробили фото та відео самки лося із двома дитинчатами. Велика кількість козулі – майже дві тисячі голів. Їдеш лісом – бачиш цілі стада! Серце радіє! Стабільно по оленю. А от дуже великих втрат через африканську чуму свиней зазнало поголів’я дикого кабана. На жаль, це проблема по всій Україні й Європі, – констатував Віктор Стороженко.

– Повна заборона полювання у нашому регіоні теж позитивно відобразилася на мисливській фауні. Хоча, звісно, й у нас втрачено дуже багато угідь… Ось на Савур-Могилі та в її районі під час запеклих боїв були знищені тисячі гектарів лісу. До війни наш Український мисливський клуб був, мабуть, найкращим в Україні. І по організації, і по полюваннях, і по заходах із охорони та відтворення тваринного світу. Він лишився на окупованій території. Яка там нині ситуація з тваринним світом та веденням мисливського господарства можна лише уявити та поспівчувати. Самі розумієте…

Але проблем із тваринним світом вистачає й у нас. Значна кількість лисиць, бродячих собак, що часом розумніші, хитріші та небезпечніші за вовків. Вовків теж вистачає. У часи війни в Чечні до нашого краю навіть кавказькі вовки та шакали діставалися, тікаючи від бойових дій. З тих часів осіли у нас, «емігрантів» дуже мало.

Перебування великої кількості хижаків призвела до проблеми сказу. Звісно, проводимо їхній санітарний відстріл, але в 70-кілометровій зоні розмежу­вання це категорично заборонено.

Інша досить велика проблема для нашого регіону – браконьєрство. Незважаючи на прифронтову зону та всі воєнні небезпеки, любителів незаконного полювання вистачає. На жаль, товариство мисливців та рибалок мало бере участі у цих заходах через відсутність штатних єгерів. Досить важко боротись із цією навалою, бо нам ніхто не допомагає. Натомість браконьєри мають сучасне обладнання для нічного полювання (прилади нічного бачення, тепловізори тощо), також вони використовують нарізну, армійську зброю, яку тут дістати неважко. Суди теж «працюють» проти нас – постійно скасовують наші адмінпротоколи на порушників незаконного полювання, а про відшкодування завданих збитків я навіть не згадую. Судові інстанції, на жаль, не вбачають у цьому складу злочину.

Володимир РОМАНЕНКО,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top