Горішні Плавні та навколо

Де гори – горе і море – горе.

Що побачив американський журналіст і чого стараються не помічати українські.

Готуючись у відрядження на південь Полтавщини, я натрапив на статтю міжнародного кореспондента «The Daili Signal», колишнього пілота ВПС США Нолана Петерсона, передруковану журналом «Новое время». Назва її – «Горішні Плавні. На межі минулого і майбутнього». Автор розповідає про «найпасторальніше місто в центральній Україні, яке заснували добровольці 1960 р. для життя робітників із сусідніх залізорудних шахт». Першу назву його «Комсомольськ» перейменували на Горішні Плавні 2016 року – «в рамках українських законів про декомунізацію».

Ведучи мову про економіку міста, автор наголошує, що вона ґрунтується на видобутку залізної руди і роботі Ferrero – гірничодобувної компанії, яка утворилася з Полтавського гірничозбагачувального комбінату часів Радянського Союзу. «Природні ресурси регіону численні, – пише він. – Під землею настільки багато заліза, що компаси барахлять. За межами міста – величезні території незайманих лісів».

Лісничий Крюківського лісництва Віктор Василенко: «На колишніх деградованих землях уже радують зір молоді діброви»

Дорогою до Києва після численних зустрічей на полтавській землі я ще і ще раз подумки повертався до статті Нолана Петерсона, до його захоплення «величезними територіями незайманих лісів». Думав: а що було б навколо Кременчука, Горішніх Плавнів тепер, якби не лісівники? Був би місячний ландшафт. До цього не дійшло, бо маємо зелене море, маємо фабрику кисню, яка вдень і вночі працює на екологію краю, що весь у ранах, глибоких і незагойних. Жива стіна на фоні мертвого штучного ландшафту – дякуючи самовідданій праці українських лісівників. Творене ними помітив американський кореспондент і доніс до американського читача. Чому ж цього не помічають у масі своїй українські журналісти? Вони, вочевидь, і не хочуть помічати, шукаючи «величезні території вирубаних лісів» та лякаючи ними читачів і телеглядачів, наче змагаються між собою, хто більше бруду виллє на представників однієї з найблагородніших і найшановніших (на жаль, не в нас, а у світі) професій.

Запрошую до лісу. До борів, дібров навколо Кременчука, Горішніх Плавнів і не тільки.

Бальзам на рани Землі. Не буває такого року, коли б Горішні Плавні не вкривала потужна пилова буря. Мешканці міста і навколишніх сіл тоді живуть із щільно зачиненими вікнами, викладаючи в інтернет сотні відео й фото розгулу стихії. Пил розносить вітер із хвостосховища, в якому зберігаються відвальні відходи збагачення корисних копалин. Два міста – Кременчук і Горішні Плавні, де зосереджені підприємства гірничозбагачувальної промисловості, машинобудування, нафтохімії, енергетики, будівельної індустрії, є джерелами забруднення довкілля всього району – пилом, діоксином сірки, оксидами та діоксинами азоту, оксидами вуглецю, формальдегідами, бензапіреном, важкими металами… Вражаючий букет, чи не так? Враховуючи такий стан справ, вкрай актуальним, пріоритетним питанням для краю є зменшення негативного впливу техногенних чинників на довкілля, забезпечення регулюючої ролі лісів у природному балансі регіону на рівні оптимального. Це добре розуміють працівники ДП «Кременчуцьке лісове господарство».

Директор Кременчуцького лісгоспу Валентин Свириденко, лісничий Кишеньківського лісництва Петро Горбань і майстер лісу Микола Глинський обговорюють стан протипожежної безпеки на острові Вишняки

Майже 20 років працює лісником на острові Євген Фартушний

…Разом із директором підприємства Валентином Свириденком ми їхали до Салівського лісництва уздовж рукотворних гір, вигляд яких навівав сум і якісь моторошні відчуття. Можете уявити, які гігантські відвали утворилися й скільки їх, коли ще 40 років тому запустили першу технологічну лінію виробництва залізорудних котунів, тобто металосировини, на Полтавському гірничозбагачувальному комбінаті (ГЗК). Немало років діє і Єрестівський – обидва належать групі компаній «Ferrexpo», зареєстрованій у Швейцарії. Продукція повністю експортується в далеке зарубіжжя, Україні залишаються гори відвалів. Та ще глибокі рани Землі, які й «зализують» лісівники.

– Ліс навколо Єрестівського ГЗК – рукотворний, – розповів лісничий Сергій Онищенко. – Він тягнеться смугою 8 км уздовж відвалів, з одного боку, і села Салівка – з іншого, має ширину 0,5 км. Посадили 70 га на солонцях та невгіддях, виділених п’ять років тому Пришибською сільською радою. Перед тим, починаючи з 2010 р., створювали захисні насадження площею 67 га навколо Полтавського ГЗК – із сосни звичайної, дуба червоного, акації білої. Ще пробували березу повислу, але засолені ґрунти їй не підійшли.

Сергій Леонідович 27 років керує лісництвом. Зелена зона навколо Горішніх Плавнів – то плід праці і його невеличкого колективу. Уже три роки поруч із батьком син Антон Онищенко, випускник лісогосподарського факультету Харківського університету – обіймає посаду помічника лісничого. Не марикує на труднощі, хоча ніщо тут легко не дається.

Лісничий Кобеляцького лісництва Йосип Хома і начальник відділу лісового господарства лісгоспу Олег Затуливітер оглядають сіянці дуба червоного в розсаднику

– Більше тисячі гектарів займає лише відстійник або по-іншому хвостосховище ГКЗ, – каже. – Коли розгуляються вітри, світу божого не видно за пилюкою. Не витримують дерева, особливо сосна, доводиться проводити доповнення під меч Колесова. Допікають людям і кар’єри, де добувають каміння, подрібнюють на фракції… Проблем багато, але рук не опускаємо: садили і садитимемо ліси, бо вони запобігають забрудненню довкілля та його очищенню, завдяки їм створюються більш екологічно безпечні умови для проживання місцевого населення…

Не відступають лісівники, не полишають своїх лісів, своєї землі, бо знають: якщо не вони, то хто накладе бальзам на її рани, хто поверне в природу понівечені ландшафти. А попереду – ще роботи та роботи. На сьогодні глибина тільки Полтавського кар’єру сягає 400 метрів. За словами його керівництва, це не межа, запаси Кременчуцької магнітної аномалії становлять понад 20 мільярдів тонн, родовище одне з найбільших у світі – вистачить розробляти до 2060 року. Ось і до проектування вже третього гірничозбагачувального комбінату приступили – Біланівського…

Що ж буде тут після 2060 року? Що залишимо нащадкам? Ще вищі гори горя?

Повернули надію. Потерпає тутешня земля і від ерозії, надто на лівому корінному березі Дніпра, де змита практично вся лісова товща і ґрунтоутворюючими породами служать підстилаючі, тобто червоно-білі глини, а під ними критичні піски. Крутизна схилів сягає 15°–25°, це сприяє додатковому розвитку ерозійних процесів на ділянках рідколісся та без нього.

Як здоров’я, сосни? – цікавляться директор лісгоспу Валентин Свириденко і лісничий Петро Горбань

– За таких умов особливо велика водорегулююча, протиерозійна ґрунтозахисна роль деревних насаджень, – підкреслив головний лісничий підприємства Роман Пащенко. – Незважаючи на низьку продуктивність, вони скорочують поверхневий стік, дають змогу ґрунту поглинати більше води, за допомогою коріння механічно закріплювати його від подальшого розмиву, захищають від замулення річкову мережу. Предметом неабиякої нашої гордості є реалізація унікальної в межах держави програми залісення, яка стартувала 2006 року за спільною ініціативою Кременчуцької РДА та лісгоспу на території семи сільських рад. Згодом до неї долучилася й міська рада Кременчука, дбаючи про оздоровлення екологічної ситуації в регіоні. Отож разом за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, а також асигнувань лісгоспу в рамках обласної програми комплексного розвитку лісового господарства «Ліси Полтавщини» вдалося створити нові ліси на площі близько 1,5 тисячі гектарів. Показник на всеукраїнському рівні дуже високий.

Прекрасні молоді бори на правобережжі Дніпра я бачив у Крюківському лісництві, на територіях Білецьківської та Кам’янопотоківської сільських рад, де горбиста місцевість, сильно порізана ярами. Як розповів лісничий Богдан Василенко, на крутосхилах садили акацію, на піщаних ґрунтах сосну звичайну, кращі землі відвели під дуб звичайний. І осінньої пори всіма барвами веселки виграють тепер колишні деградовані ділянки, виведені із сільськогосподарського обороту й передані лісівникам, котрі вдихнули в них життя, повернули надію. Лише в Кам’янопотоківській сільській раді таких близько 700 га! Сіянці сосни вирощували у власному розсаднику, який спеціалізується на хвойних породах – як основних лісоутворюючих, так і декоративних. Листяними займаються в базовому розсаднику Кобеляцького лісництва – плекають щороку понад 0,5 млн штук, забезпечуючи садивним матеріалом усі лісництва. Вирощують дуб звичайний і червоний, ясен, клен, липу, а ще калину, горобину, глід, шипшину… «Сіянці, зазвичай, високоякісні, їх охоче купують і колеги з інших областей», – пояснили лісничий Йосип Хома і начальник відділу лісового господарства підприємства Олександр Затуливітер.

До складу лісгоспу входять 9 лісництв, розташованих у 4-х адмінрайонах: Кременчуцькому, Козельщинському, Глобинському і Кобеляцькому. Загалом площа становить 35,4 тис. га, територія має протяжність близько 240 км із заходу на схід і 80 км з півночі на південь. Ліси розташовані нерівномірно, мозаїчно уздовж річок Дніпро, Псел, Сула.

– Головним завданням вбачаємо відтворення корінних високопродуктивних, біологічно стійких деревостанів з високими ґрунтозахисними та водорегулюючими властивостями, – розповів директор Валентин Свириденко. – Для цього щороку заготовляємо близько 4 т насіння, садивний матеріал вирощуємо на 12 га трьох розсадників. Серед порід домінує сосна звичайна, займає майже третину площ, звідси зрозуміло, що потребує посиленої протипожежної охорони. Цьому приділяється значна увага, особливо профілактичним заходам. На озброєнні лісництв перебувають 10 пожежних автомобілів і 6 модулів, у кожному є необхідний інвентар. За останні два роки за рахунок коштів обласного бюджету придбали 2 телесистеми, а також 1 малий пожежний комплекс. Тепер уже маємо 5 систем раннього виявлення пожеж. Значні зусилля спрямовуємо на охорону шпилькових насаджень на островах, хоч сил наших і коштів явно недостатньо…

Острови – неабиякий біль і тривога лісівників, тож далі піде мова про них.

За крок від лиха. Факт із історії: 1960 р. запрацювали 12 гідроагрегатів Кременчуцької ГЕС. Урочистий запуск їх компартія назвала «перемогою над природою». Та «перемога» – створення велетенського штучного водосховища на Дніпрі – призвела до неймовірних людських трагедій (під воду пішло майже 200 українських сіл), завдала непоправної шкоди екосистемі великої ріки. З небезпеками, які несе в собі море, нині стикаються всі, хто живе поблизу нього. Один лише приклад із Кременчуцького лісгоспу: 1999 р. на високому березі в Градизькому лісництві посадили 2 га горіхового саду. На сьогодні з 12 рядів залишилося 4 (0,4 га), решту разом із землею забрала вода.

Після відселення людей у середині минулого століття та затоплення значних площ на водосховищі утворилася низка островів. П’ять із них, які знаходяться в зоні діяльності Кременчуцького лісгоспу, перейшли в користування йому. Вишняки (1405 га) належать Кишеньківському лісництву, інші, менші, – Новоорлицькому. Острови густо вкриті рослинністю, на їхніх піщаних ґрунтах піднялися соснові ліси, тому наче магнітом почали притягати до себе бажаючих відпочити. По гриби та ягоди, «на шашличок» дістаються плавзасобами дедалі більше людей, щоразу додаючи нового й нового головного болю лісівникам.

У будь-який момент готовий виїхати на гасіння пожежі водій Кобеляцького лісництва Олександр Браславець

– Головне – це пожежі, – ділився проблемами лісничий Микола Горбань. – Доставили баржею пожежний автомобіль, побудували протипожежний пункт, де є все необхідне для гасіння, обладнуємо місця цивілізованого відпочинку, але не все вдається. На початку 2000-х не врятували 16 га сосни від вогню. Щоправда, тепер там чудове молоде насадження – вручну посадили після пожежі. А от догляд проводити – зась, як і щось нове садити, бо острови входять до складу РЛП «Нижньоворсклянський». Гляньте, яка захаращеність, скільки сухостою… До лиха лише крок, лише один сірник, а не маємо права навіть мінералізовані смуги наорати, дорогу розчистити, не можемо запобігти виникненню осередків стовбурових шкідників – не дозволяє закон «Про природно-заповідний фонд України».

…Забороняє закон. Та ще й немає (котрий рік!) бюджетного фінансування. Як же підприємству вести на високому рівні господарство, як насадження охороняти від шкідників, хвороб, пожеж? Тим паче, що експлуатаційних лісів Кременчуцький лісгосп не має, тут вони як не природоохоронного призначення, то рекреаційно-оздоровчі чи захисні.

У лісгоспі, біля керма якого майже 20 років мудрий керівник Валентин Свириденко, шукають вихід із непростої ситуації. Розмову про це ми продовжимо в наших лісових виданнях.

Микола ПУГОВИЦЯ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top