Настав час діяти

Про створення нової мисливської організації.

Справжні мисливці завжди виконували свою роботу скромно – розводили дичину і охороняли її, але завжди мовчали про це і, на жаль, втратили елементарний зв’язок із суспільством, втратили повагу частини суспільства до себе, до свого захоплення полюванням, програвши інформаційну битву за громадську думку псевдоекологам. Нещодавно в Україні зареєстровано нову мисливську організацію – Громадську спілку «Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь». Про плани Асоціації поговоримо з віце-президентом цієї організації Віктором Червоним.

– Вікторе Олександровичу, який, на Вашу думку, нині стан мисливського господарства в Україні й яка мета створення мисливської організації?

– На жаль, сьогодні мисливська галузь України, порівняно з країнами-сусідами, прийшла до занепаду. Причина цього – низький економічний рівень, політична криза та недосконале законодавство. І якщо на політику та економіку країни мисливці можуть впливати опосередковано або не впливають взагалі, то зміни та доповнення до мисливського законодавства пропонуються щороку, але під тиском природозахисних організацій та негативного ставлення суспільства до мисливців, народні обранці не підтримують ці ініціативи. Битву за громадську думку про мисливську галузь і саме полювання на сьогодні мисливці програють, хоча війну в цілому не програно та самої війни як такої ще й не було.

Тож створення організації, яка б об’єднала і мисливців, і мисливські господарства всіх форм власності давно вже на часі. Ми запрошуємо всіх, кому небайдужа доля мисливської галузі до співпраці – і найбільшого нашого користувача – Українське товариство мисливців і рибалок, і маленькі приватні клуби, і рядових мисливців. В Україні на сьогодні офіційно зареєстровано більше тисячі користувачів мисливських угідь, але об’єднати мисливську галузь та змусити з нею рахуватися поки що нікому не вдалося.

Ми нині їздимо регіонами, створюємо наші осередки, агітуємо мисливців вступати до наших лав. Хтось вважає, що створення такої організації необхідне та готовий підтримати наші ініціативи та залучитися до спільної роботи, хтось впевнений, що він самодостатній користувач-монополіст, а дехто переконаний, що проблеми галузі його не стосуються і не торкнуться ніколи. Але перших все ж таки більше, тому процес розпочався і я маю надію, що нам вдасться об’єднатись і разом будувати нову, сучасну мисливську галузь, враховуючи кращий досвід країн сусідів.

– Хто став ініціатором та організатором створення Асоціації?

– Ініціаторами її створення виступили ряд мисливських господарств Київщини. На даний момент організація зареєстрована, має юридичний статус Всеукраїнської і має офіційну назву – Громадська спілка «Все­українська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь». Статус Всеукраїнської дасть організації можливість захищати інтереси мисливської галузі у Верховній Раді, на громадських слуханнях Уряду тощо.

Нині ми створюємо відокремлені підрозділи у регіонах. На період формування Асоціації Олега Рафальського обрано її президентом, віце-президентом – мене та Анатолія Шостака. Згодом, після завершення періоду розбудови асоціації, відбудеться з’їзд, на якому делегатами буде обрано постійні керівні органи до наступного виборчого процесу.

Поки що ми всі працюємо на громадських засадах і наша мета зробити все, щоб організація запрацювала і мисливці повірили у нас.

Я особисто цим займаюсь, бо вболіваю за галузь, маю знання та досвід ведення мисливського господарства, вивчав як це робиться у розвинених країнах, певний час керував Держкомлісом, умію працювати з громадськістю і маю надію, що на цьому етапі буду корисний Асоціації.

На мою думку, в Україні необхідно надати більше повноважень громадським мисливським організаціям щодо закріплення угідь та їх охорони. Більше того, на заході такі організації наділені правом проводити курси з підготовки до іспитів кандидатів у мисливці, приймати іспити та видавати посвідчення мисливця. В деяких країнах видані громадськими організаціями посвідчення дають право на придбання зброї. До того ж у країнах ЄС, на відміну від України, мисливська галузь є рентабельною, бюджетоутворюючою та джерелом надходження валютних коштів від іноземного мисливського туризму. Адже мисливці тільки 10–15% коштів витрачають на саме полювання, а всі інші витрати – це обслуговування – залучення багатьох суміжних сфер: перевезення, проживання, харчування, придбання амуніції, зброї і набоїв та багато іншого.

– З чого треба розпочати, щоб почалися позитивні зміни в мисливському господарстві?

– Необхідно змінити законодавство, але цього неможливо зробити, поки не зміниться думка суспільства про мисливців. І такі кроки мисливцями спільно з лісівниками робляться. У цьому році проведено вже три мисливські заходи: Мисливський фестивалі на Закарпатті й на Львівщині та Мисливський форум на Рівненщині. Це перші кроки, вони ще недосконалі, але завдяки ним про мисливців уже заговорили. Звичайно, необхідно більше працювати зі ЗМІ, популяризувати ці заходи, робити так, щоб людям не пов’язаним з мисливством було цікаво відвідувати ці заходи, поширювати через них мисливську культуру, розповсюджувати за допомогою таких заходів інформацію про те, хто такі мисливці й чим займається галузь. Коли люди почнуть брати участь у таких заходах, отримувати правдиву інформацію від мисливців, то суспільство почне змінювати свою думку про нас. У Європі цього досягали століттями, у нас, завдяки більш динамічному життю та інформаційним комунікаціям є шанс зробити це набагато швидше.

Можливо, наша проблема у тому, що ми завжди виконували свою роботу скромно. Садили ліс і доглядали за ним, розводили дичину і охороняли її, робили все для суспільства, але завжди мовчали про свою роботу і, на жаль, втратили за цей час елементарний зв’язок із суспільством.

Просвітницька робота в Польщі

Ускладнює ситуацію комерціалізація ЗМІ, дав грошей, і про тебе розкажуть те, що тобі треба, хоч це часто і не відповідає дійсності, не заплатив – йди у забуття. Телебачення та інтернет формують суспільну думку, але не завжди вона правдива – з найбільшого злочинця можуть зробити найсвятішу людину і навпаки, про це треба пам’ятати.

Я не хочу сказати, що мисливська галузь не має коштів. У мисливську галузь щорічно вкладаються сотні мільйонів гривень. Серед користувачів є й бідні, і достатньо заможні організації, але всі, хто причетний до мисливського господарства повинні розуміти, що треба хоч невеличкий відсоток вкладати у те, що створює імідж всієї галузі й зрозуміло чому.

Мисливцям необхідно більше залучати до своїх лав молодь, працювати з дітьми, проводити для школярів екскурсії в мисливські господарства, лекції, семінари про диких тварин, організовувати конкурси, фестивалі. Мисливські вишки, які до речі останній час знищують псевдоекологи, побудовані, в першу чергу, для спостережень, а не для полювань. Треба більше створювати наочної агітації, аншлагів, екологічних стежок, просвітницьких центрів як це роб­лять поляки, німці, австрійці й тоді ми отримаємо результат.

– Вікторе Олександровичу, останнім часом головними опонентами мисливців стали радикальні громадські природозахисні організації, вони вже багато накапостили мисливській галузі. Що з цим робити?

– Один з напрямків роботи нашої організації – це саме захистити мисливську галузь від агресії псевдоекологів і антимисливців, адже вони спотворюють саме поняття «мисливське господарство» і паплюжать мисливців та те, чим вони займаються. На популістських гаслах «заборонити» деякі окремі особи і цілі організації роблять дешевий, одноденний піар, заробляючи на цьому політичні й грошові дивіденди. Але ж історія доводить, що заборони ні до чого конструктивного не приводять. До того ж забороняючи щось, необхідно враховувати права громадян та інтереси країни. Нам треба будувати відносини мисливців із природою та суспільства з мисливцями так, щоб всі були задоволені.

От нещодавно, так звані «зоо­захисники» розбили ферму з вирощування норок і з вигуками: «Ура, ми їх врятували…» випустили тварин у природу.

І що далі? Усі ці звірки проживуть на свободі не більше тижня і загинуть, бо звикли, що їх годує господар. Цей вчинок – добро, чи зло? Тож треба знайти золоту середину, яка б задовольнила всі вимоги: і соціальні, і економічні,
і екологічні, і культурні.

Людина втрутилась у природу багато тисячоліть тому,  і тепер ні природа без людини, ні людина без природи не зможуть існувати. Коли ми створили штучні ліси, то повинні за ними доглядати, так і з дикими тваринами, яких ми завозимо, розводимо, то мусимо про них піклуватися.

І треба пояснити людям, що без мисливців дичини не буде. Після заборони мисливське господарство зникне, і ніхто не буде охороняти дичину, бо в державі немає на це коштів, а браконьєри залишаться, їм заборонити чинити злочини – неможливо.

Останні кілька місяців їздимо по регіонах, доводимо, для чого створюємо таку організацію, яка її мета. В більшості отримуємо підтримку і мисливців, і користувачів мисливських угідь. На цих зборах звучать різні думки, і радикальні: «Блокувати Верховну Раду та перекривати дороги», і пасивні: «Я за, але без мене, або ми за колгосп, але не в нашому селі». А без активної позиції нам не перемогти.

Люди, які відпрацьовують гранти, той самий Володимир Борейко і його компаньйони, не думають ні за державу, ні за лісове середовище, ні за тваринний світ. Вони говорять те, що гарно виглядає і навязують громадянам хибні думки. Останнім часом переходять до радикальних дій – спалюють мисливські вишки, руйнують вольєри, розбивають клітки і випускають диких тварин тощо. Це питання теж повинно бути врегульовано, у тому числі, законодавчо. Не можна під закликами любові до природи, знищувати чужу законну приватну, державну та громадську власність. Влада повинна реагувати на це. Але, на жаль, сьогодні на ці дії «природолюбів» всі закривають очі.

Тому скажу ще раз, наше завдання захистити галузь та розвінчати закиди псевдоекологів, як «найбільших захисників природи», і довести суспільству та владі нашої країни, що мисливці не вороги природи та тваринного світу і показати хто такі насправді мисливці й чим вони займаються.

Звичайно, для цього мисливцям ще треба багато зробити, довести суспільству право на своє існування. Адже приємно, коли їдеш за кордоном і бачиш уздовж доріг: там козулі гуляють, там олень вийшов на озимину, а там фазани полетіли… У нас вже теж є такі господарства, але їх дуже мало.

Не є таємницею, що у Верхов­ній Раді багато депутатів є мисливцями, але говорити про це їм невигідно, тому всі мовчать про це захоплення, а на голосуваннях не підтримують мисливські законодавчі ініціативи. Це замкнене коло, яке треба розірвати. Невдовзі будуть вибори до Верховної Ради і місцевих рад і ми, мисливці, повинні розуміти кого ми обираємо – тих, хто захищає наші інтереси, чи тільки обіцяє.

Мисливці повинні мати право голосу, до нас має бути повага суспільства, як у більшості країн ЄС. Якщо цього не зробити, то все дійде до абсурду, а нашу нішу займуть наші противники.

У відповідь «зоозахисникам» хочу сказати, що мисливське господарство – це не спосіб знищення у країні останніх диких тварин. Там, де розвинене мисливське господарство, там щільність тварин вища за норму у кілька разів. Тому, наша головна мета, – довести громадськості, що мисливець – не браконьєр, а мисливська галузь – галузь охорони та відтворення дичини і розумного її використання (добування).

– Дякую за розмову!

ПРЯМА МОВА

Іван Шеремет, начальник Управління мисливського господарства та полювання Держлісагентства:

– На жаль, організації, яка б була голосом мисливської галузі в Україні, поки що немає. Створено гарні вивіски, але за ними порожній звук, ніякої користі для мисливського господарства. Тому нині вкрай потрібні організації, які будуть доносити проблеми та здобутки мисливської галузі й до суспільства, й до влади країни.

Нині ми, мисливці, варимось у своїй же каші, нас ніхто не чує. Галузь замкнена. Відкритого та широкого висвітлення проблем мисливського господарства немає, мисливські організації не проводять прес-конференцій, круглих столів, не беруть участь у роботі профільних комітетів Верховної Ради, громадських рад Міністерств тощо.

Натомість представники природозахисних організацій – скрізь, їх всі знають. Нині під прицілом цих радикальних організацій мисливське собаківництво та регулювання хижих тварини. Тому Держлісагентство підтримує нові ініціативи – створення мисливських організацій на кшталт Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь.

Але ця організація повинна, в першу чергу, поставити перед собою за мету – захист інтересів мисливців, а вже потім інтересів користувачів мисливських угідь. Вона мусить формувати позитивний імідж мисливської галузі й мисливця зокрема.

Необхідно допомагати мисливцям – проводити курси з підготовки до здачі іспитів майбутніх мисливців, організовувати семінари на різні мисливські теми, влаштовувати культурні заходи, фестивалі, займатись просвітницькою діяльністю тощо.

Допомагати мисливським господарствам створити курси з підвищення кваліфікації єгерів, визначення трофейних якостей, надавати юридичну підтримку.

Роботи у цьому напрямку багато, але починати її потрібно вже сьогодні, тоді у нас буде шанс зберегти та почати поступово розвивати мисливську галузь.

Роман НОВІКОВ,
“Лісовий і мисливський журнал”

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top