Професор українського лісу

Борис Йосипович Логгінов фундатор сучасних напрямків розвитку агролісомеліорації в Україні. До 120-річчя від дня народження.

Доктор сільськогосподарських наук, професор Української сільськогосподарської академії (нині Національний університет біоресурсів і природокористування України) Борис Йосипович Логгінов народився 20 липня 1898 року у м. Брянську Орловської губернії, у сім’ї вчителя-інспектора народних училищ. Його майже 100-річний життєвий шлях слугує для широкого загалу яскравим прикладом безкорисного служіння Батьківщині, вірності улюбленій справі та принциповості у разі прийняття важливих рішень.

Фах лісівника Борис Йосипович обрав у 1920 році після вступу на лісоінженерний факультет Єкатеринбурзького політехнічного інституту. В 1921 році перевівся до Воронезького сільськогосподарського інституту на лісогосподарський факультет, де навчався до його закінчення у 1925 році. На формування світогляду майбутнього агролісомеліоратора істотно вплинули відомі вчені-лісівники, професори Микола Петрович Кобранов, Володимир Ісайович Іванов, Оскар Густавович Каппер та Олександр Володимирович Тюрин, які у той період викладали лісівничі дисципліни в інституті.

У 1925–1931 роках Борис Йосипович працює таксатором у лісовпорядній партії Сімського гірського округу Південного Уралу, а також начальником лісовпорядних партій у Білорусії та у Смоленській області.

У 1931–1933 роках працював у Лисинському навчально-дослідному лісгоспі Ленінградської лісотехнічної академії на посаді співробітника наукової частини з лісоексплуатації та здійснював керівництво навчальною практикою студентів із лісової таксації.

У 1933–1935 роках обіймає посаду лісничого дослідного Ши­повського лісництва.

У 1935–1938 роках навчався в аспірантурі Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації (м. Харків). Під керівництвом академіка Георгія Миколайовича Висоцького підготував кандидатську дисертацію на тему: «Полезащитное лесоразведение на юге Украины», яку успішно захистив у Лісотехнічній академії (м. Ленінград, 1938).

У продовж 1938–1941 років працював на посаді наукового співробітника відділу полезахисного лісорозведення УкрНДІЛГА.

У 1941–1943 роках завіду­вав кафедрою лісової таксації і лісової ентомології у Куйбишевському сільськогосподарському інституті й водночас виконував обов’язки лісничого навчального лісництва.

У 1944–1949 роках працював директором Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації. На цій посаді приділив чимало зусиль на відновлення науки в Україні та її славних традицій.

Борис Йосипович був ініціатором та основним розробником Постанови Ради Міністрів УРСР і ЦК КП (б) України від 10 квітня 1948 року «Про заходи по полезахисному лісорозведенню у колгоспах УРСР». І саме цю постанову було використано у якості матриці при опрацюванні всесоюзної постанови «О плане полезащитных лесонасаждений, внедрении травопольных сево­оборотов, строительстве прудов и водоёмов для обеспечения высоких и устойчивых урожаев в Степных и Лесостепных районах Европейской части СССР», прийнятої 20 жовтня 1948 року (більше відома як «Сталінський план перетворення природи»).

У 1949 році на запрошення академіка Петра Степановича Погребняка Борис Йосипович переїздить до міста Києва, де працює заступником директора Інституту Лісівництва АН УРСР. У 1952 році (у Харківському сільськогосподарському інституті), захистив докторську дисертацію на тему: «Подбор и смешение пород для полезащитных лесных полос Украинской ССР». Упродовж 21 року (1953–1974) завідував кафедрою лісових культур на лісогосподарському факультеті Української сільськогосподарської академії. У 1956–1962 роках очолював відділ лісівництва, гідротехніки та меліорації Української академії сільськогосподарських наук і був обраний членом-кореспондентом цієї академії. З 1980 року науковий керівник лабораторії полезахисного лісорозведення у Боярській лісовій дослідній станції (нині ВП НУБІП України «Боярська ЛДС»).

Один із найвідоміших науковців сучасної агролісомеліорації в Україні Борис Йосипович Логгінов завжди послідовно й аргументовано відстоював її основні здобутки, прикладав чимало зусиль для поглиблення й розвитку її стратегічних напрямків. Зокрема, у період розквіту й повсюдного засилля «теорій Трохима Денисовича Лисенка», він, один із небагатьох лісівників, виступив проти впровадження у виробництво гніздових культур дуба звичайного під покривом зернових культур.

Борис Йосипович вніс вагомий внесок у розбудову підвалин захисного лісорозведення в Україні. Зокрема, за його участі ґрунтовно опрацьовано: асортимент деревних і чагарникових порід; структуру лісових смуг та агротехніку їх створення й вирощування; реконструкції малопродуктивних насаджень у Степу. Він особисто розробив агролісомеліоративне та лісокультурне районування Української РСР. Його рекомендації щодо ведення лісового господарства у насадженнях меліоративного призначення й донині використовують лісівники-практики в усіх лісорослинних зонах України. При вирішенні проблемних питань із агролісомеліорації, Борис Йосипович застосовував комплексний екологічно обґрунтований підхід, що завжди забезпечувало отримання позитивних результатів. Науковий доробок Бориса Йосиповича налічує понад 300 публікацій і знаходить постійне продовження у роботах та публікаціях його послідовників, які опікуються розв’язанням поточних та більш віддалених проблем із агролісомеліорації й лісокультурної справи. Серед його завершених й опублікованих наукових праць варто згадати такі монографії, як: «Полезащитные лесонасаждения в Степях Украинской ССР» (К., 1948), «Защитное облесение орошаемых земель степной части Украинской ССР» (К., 1957) та «Основы полезащитного лесоразведения» (К., 1961), а також навчальні посібники – «Краткий курс лесных культур» (К., 1966, у співавторстві з П.Г. Кальним), «Лесное семеноводство» (К., 1977) і «Лесные культуры» (К., 1977), на яких було виховано кілька поколінь лісівників-практиків та науковців, частина з яких ще й дотепер успішно працюють на теренах Українського лісу.

Серед науковців, виплеканих Борисом Йосиповичем, 37 кандидатів наук, 9 із них успішно продовжили дослідження у лісовій галузі знань й отримали науковий ступінь доктора наук. Це – Михайло Іванович Гордієнко (1971), Прокіп Григорович Кальний (1973), Любов Тихонівна Устиновська (1974), Василь Іванович Білоус (1980), Микола Ількович Ониськів (1983), Світлана Олександрівна Скороход (1991); Ганна Терентіївна Гревцова (1996); Федір Михайлович Левон (2004) та Федір Михайлович Бровко (2006).

За значний внесок у розвиток вітчизняної лісівничої науки, пропаганду наукових знань, надання практичної допомоги сільськогосподарським підприємствам у боротьбі з ерозією ґрунтів та за плідне опрацювання питань, пов’язаних із захистом полів від суховіїв та чорних бур, Бориса Йосиповича Логгінова було нагороджено орденом Трудового Червоного прапора, багатьма медалями та дипломами.

Помер Борис Йосипович 27 листопада 2005 року на 98 році життя. Похований у м. Києві на Байковому цвинтарі.

Віктор МАУРЕР,
Федір БРОВКО,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top