Ні за шкуру, ні за м’ясо

Епізоотична ситуація зі сказу залишається складною, але поки що контрольованою.

За останні роки по всій території України реєструється найбільша захворюваність тварин на сказ упродовж останнього десятиліття. Основним небезпечним переносником є червона лисиця. Мисливці намагаються тримати її чисельність відповідно до норми і роблять це інколи на голому ентузіазмі.

Кажуть у народі, старого лиса тяжко зловити. Зараз навіть досвідчені мисливці з цим погодяться, адже перед ними постають нові виклики працювати ні за шкуру, ні за м’ясо, і доводити, що вони роблять потрібну справу серед спільноти природозахисників. Тим часом в Україні епізоотична ситуація залишає бажати кращого. За даними Держпродспоживслужби, цього року було зареєстровано 1003 випадки сказу.

Найбільше їх у Вінницькій, Харківській, Черкаській, Кіровоградській областях. Основним переносником, тобто резервуаром поширення інфекції, є популяція червоної лисиці, а джерелом поширення сказу – дикі й свійські ссавці. В містах осередки хвороби – це переважно неімунізовані собаки і коти, зокрема – велика роль у цьому процесі безпритульних. Однак, згідно з моніторингу, домашні тварини найчастіше заражаються сказом саме від диких лисиць, а не безпритульних котів і собак. В Україні боротьба з вірусом сказу триває понад 55 років і спроби його обмежити або призупинити мають тимчасовий успіх.

За офіційними даними держ­обліків чисельність лисиці в Україні склала у минулому році більше, як 58 тис. голів. Аде таксація проводиться на початку року (січень-лютий), а лисиця приносить приплід наприкінці весни. І це потомство може бути 5–6 і навіть 10 щенят. Тож можна тільки уявити собі на скільки збільшується її поголів’я. І незважаючи на те, що мисливці добувають щорічно більше 60 тис. голів лисиці, на наступний рік її популяція все одно динамічно зростає.

Авіаційний удар

– Цієї осені на всій території України проводиться вакцинація диких м’ясоїдних тварин. З літаків скидаємо приманки з вакцинами для хижих тварин. У Вінницькій області такі заходи проводять вперше. Значно зросла кількість випадків сказу, особливо серед лисиць. Якщо у 2016 році це – 165 випадків, то у минулому – 201, а в цьому ми маємо вже 151 випадок. До свійських тварин зараження прийшло від лисиць, десь через укус, десь через слину, в 50% домашніх тварин ситуація аналогічна. Він­ницька область завершила процес вакцинації. Було оброблено понад 21 тис. кв. км мисливських угідь, розкидали понад 420 тис. приманок із вакциною. Також позитивна динаміка спостерігається під час відстрілу лисиць. Тому, після вакцинації ми проситимемо мисливців зібрати біоматеріали в лабораторію на дослідження. Це буде серйозна співпраця, самі ветеринари цього не зможуть зробити, адже сказ – це така хвороба, що всім світом треба боротися, – говорить начальник управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини ГУ Держпродспоживслужби у Вінницькій області Володимир Павлущик.

В обласному секторі мисливського господарства Вінницького ОУЛМГ повідомляють, що природа зараження сказом до кінця не вивчена. У тварини, хворої на сказ, вражається центральна нервова система, поведінка змінюється і з’являються дуже характерні ознаки: боязнь світла, наступають спазми гортані, у результаті чого тварина не може напитися води, активне слиновиділення, агресивність.

– Щільність лисиці в наших угіддях у межах допустимого. В інших користувачів мисливських угідь – більша за норму і досягає 1,6 голови на тисячу га. Це пов’язано з тим, що площа більша і вона не рівнина, а багато ярів та балок, і в лисиць краща можливість залягати в нори. На початку листопада в нашій області відкривається сезон полювання на хутрового звіра. Разом із іншими тваринами, мисливці за відстрільними картками добуватимуть і лисицю, її необхідно віддавати на експертизу до ветеринарної лабораторії. Тільки у цьому разі ми зможемо зрозуміти рівень захворювання на сказ серед хижаків. Адже з року в рік кількість випадків цього захворювання зростає. І хворіють не лише лисиці, а й вовки, куниці, борсуки, забігають скажені бродячі коти та собаки в села. Досі жодний вчений не виявив походження вірусу сказу, звідки він з’являється, – ділиться завідувач відділу мисливського господарства Вінницького ОУЛМГ Василь Мельник.

Товариство мисливців та рибалок Вінницької області бере активну участь у забезпеченні державної програми зі зменшення та знищення скажених лисиць. Однак, звісно, не без нарікань. Більшість мисливців не хочуть полювати на червоних лисиць, через основну причину – хутро може бути заражене і ще й потрібно викласти свої гроші на полювання. Відтак, щоб дізнатися, чи мала ефект вакцинація диких звірів – без мисливців не обійтися. Від 2 до 4 голів лисиць потрібно на кожні 10 кілометрів добути і зробити аналізи. І знову на полювання ні за шкіру, ні за м’ясо, а за благородну справу.

Мільйони в повітря

У Житомирській області за цей рік підрахували 35 випадків сказу. Половину з них – це дикі тварини. На засіданні Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії в Житомирській області вирішили боротися зі сказом не лише профілактичним щепленням, а й мисливською влучністю.

– Районна державна адміністрація окремо виділяє кошти для боротьби з хижаками. Організовуються бригади мисливців, долучається ветеринарна служба і представники адміністрацій і відстрілюємо лисицю. Кошти напряму отримують мисливці. Лише в одному з районів є рішення виділити 20 тис. грн щодо боротьби з лисицею червоною. За кожну платять 100 грн за мінусом податки. Це більш дієвий метод, ніж окремо вакцинація. Адже часто щепили маму, а вона потім привела приплід і вони вже з народження мають вірус сказу. В пригніченому стані ця хвороба прогресує. Тому попередній досвід щеплення показав, що це гроші в повітр’я, – стверджує голова президії Житомирської обласної організації українського товариства мисливців та рибалок Павло Лайчук.

Мисливці Житомирщини згадують часи, коли відстріл лисиці червоної можна було проводити і не в сезон відкритого полювання на хутряного звіра. Достатньо було взяти дозвіл в управлінні лісового господарства. Таким чином чисельність лисиць, вовків, єнотоподібних собак була приведена до норми – 0,5–1 лисиці на 1000 га угідь.

У Товаристві мисливців та рибалок Київської області також не поділяють оптимізму з боку проведеної вакцинації за допомогою літаків. Відтак нині в області та й по всій території України лисиці оселяються в самісіньких населених пунктах. «За цей рік найбільше випадків сказу зустрічалося серед домашніх тварин. Тому популяцію лисиці потрібно тримати під контролем. У Київській області лисиці знайшли собі вже притулок у деяких занедбаних будинках, земельних ділянках на території села. Відстріляти їх там мисливці не мають права. Адже це не зона для полювання. Відповідної служби, щоб займалася бродячими та дикими тваринами в населених пунктах в Україні не має. Таким чином сказ поширюється. Вважаю, вакцинацію потрібно проводити не з літаків, а віддати це завдання єгерській служб користувачів мисливських угідь. Ми створюємо картографію виводкових нір, знаємо всі її маршрути і де її найбільша концентрація. Це було б ефективніше», – наголошує головний мисливствознавець Київської обласної організації УТМР Олег Шеін.

За інформацією, наданою нам Київським ОУЛМГ, у поточному році на території Київської області зареєстровано 39 випадків сказу. Чисельність лисиці тримається на рівні науково обґрунтованої щільності. Однак, успішною статистикою можуть похвалитися не всі області.

Лисячому роду — немає переводу

– Останні два роки поголів’я лисиці зростає в геометричній прогресії, – адже хутро хижака не користується популярністю сьогодні. Мисливці відстрілюють лисицю під час полювання на зайця, спеціально заради лиса уже мало хто ходить, – говорить головний мисливствознавець Мисливсько-спортивного клубу «Сокіл» Роман Ступчук.

Відтак зменшення популяції рудої лисиці – одне з головних зобов’язань власників мисливських угідь. Однак, не всі можуть із цим завдання впоратися, як кажуть, на відмінно. Адже мисливські господарства не лише не отримують субсидій і пільг, а постійно стикаються з перешкодами для нормального ведення господарської діяльності. Мисливське господарство взагалі не отримує фінансування з державного бюджету, а конфлікти з зоозахисними організаціями не згладжуються. Тому сьогодні разом із чисельністю лисиці з такою ж геометричною прогресію поширюється сказ. Лишень на території Кіровоградської області, за результатами зимового обліку 2018 року в мисливських угіддях обліковано 3380 голів лисиці, площа стації перебування становить 1237,8 тис. га. Щільність лисиці на 1000 га становить 3 голови, при нормі 0,5–1 голова.

– Щорічно представниками державної лісової охорони, єгерської служби користувачів та мисливцями проводиться робота з регулювання чисельності цього виду тварин. Так, у 2017 році добуто 2190 голів лисиці, за 9 місяців 2018 року – 1809 голів, – коментує ситуацію Олександр Кваша, заступник начальника Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства, начальник відділу мисливського господарства та використання лісових ресурсів.

Держава покладає надію на вакцинацію диких м’ясоїдних тварин. «Щоб був ефект від щеплення, потрібно п’ять років підряд це проводити. Досвід європейців показав, що одноразової акції – не достатньо. Однак наша держава поки фінансово не «доросла» до такого задоволення. То чи викинуті це гроші на вітер, чи таки був якийсь ефект – без мисливців цього не дізнатися. Вони проведуть відстріл і тоді можна буде щось казати», – додає Роман Ступчук.

Відтак потрібно добути від 2 до 4 голів лисиць на кожні 10 кілометрів для того, аби зробити лабораторні аналізи. Тим часом вартість одного патрона коливається від 10–15 грн і ще витрати на проїзд, харчування тощо. Це все мисливцям ніхто не компенсує, адже вважається, що це їхня робота, за яку мало хто справді скаже «дякую».

Леся РОДІНА,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top