Гармати стріляють, а ліс вирощуй

П’ять років на війні та поряд.

Лісова галузь України підтримала Збройні Сили України. В 2014 році сотні лісівників з усіх областей отримали відрядження на Схід.

Формувалися команди, ос­на­щені транспортом, лісовим ресурсом, інструментом для якнайшвидшого спорудження фортифікаційних укріплень – тисячі солдатів вбереглися від ворожих обстрілів, і зараз захищені. Лісівники служать, воюють під прапорами добровольчих підрозділів та ВСУ, прикордонних військ.

Начальник Донецького ОУЛМГ Віктор Стороженко: «З початку військового протистояння донецькі лісівники надіслали на потреби армії 20 тисяч кубів лісу».

…А ті, хто залишилися, повин­ні вирощувати ліс, навіть там, де стріляють гармати. Для донецьких та луганських лісівників неначе Хтось поставив експеримент на виживання: відсутність бюджетного фінансування, загроза розшматування лісового фонду в приватну концесію, війна, яка розірвала трудові колективи. Начальник Донецького ОУЛМГ Віктор Стороженко каже, що зараз вони господарюють на 75 тис. га лісу, під окупацією – 60 тис. га, 5 лісгоспів – там, 5 лісгоспів – наші.

У потязі на Донеччину супутником був солдат ЗСУ, служить за контрактом три роки. За вагоном йшла молода дружина та просила: «Не їдь!». У бійця рука у гіпсі – піймав у Києві ожеледицю – попри це командир відзиває з відпустки – воєнний стан. У розмові вставляю питання «про ліс». А що ліс, відповідає: «Заїжджали у нього двома камазами та бензопилкою і різали собі на бліндажі». Що так було на початку збройного протистояння, згодом, мені підтвердили лісівники: на спробу чинити заборону – військові пересмикували затвори автоматів. Але всі розуміли – на війні, як на війні.

Люди

Над будівлею вокзалу, з одного боку, написано «Слов’янськ», з другого – «Славянск». Тут усі кажуть Славянск. Питаю провідницю, то як правильно? Мовить привітно: «Гаварітє так, как вам удобна».

Боєць ВСУ – на руці татуювання – Птах з розкинутими у польоті крилами. Має дома кішку Гільзу, в окопі на передку з ним служить котяра – Патрон.

Коротке знайомство: жінка прямує додому у Костянтинівку. Школу закінчувала у Торецьку, виш – у Києві, інженер-харчовик. Питаю, чому місто так називається. Дивилася на мене секунд десять, потім: «Ви знаєте, за чверть віку, що я там живу, у мене навіть думки не було цим поцікавитися».

Хлопець, типовий студент, їде до Краматорська. «З навчання, з Києва?», – питаю. «Із заробітків, з Польщі, штукатурив», – відповідає.

Тетяна Федорівна, сидить за столом на вході до музею. Читає Олександра Пушкіна. Під’ю­джую, що порушує закон про де­ко­мунізацію. Гумор сприймає адекватно: «Так-так, дожилася, доводиться класика перечитувати з-під поли».

Водій, що віз мене Сло­в’ян­ськом, не захотів зупинятися біля будівлі СБУ, там де в 14-му році певний час сидів «реконструктор» Стрєлков-Гіркін із бандою та тримав у підвалах українських заручників. Зате за містом запропонував ближче під’їхати до горілого лісу – зробити ефектні фотографії. Лісок, правда, нерозмінований.

2014-й – бур’ян був вище ялин

Директор ДП «Слов’янське ЛГ» Андрій Сорока показує характерні сліди після попадання осколків снарядів у вікна будівлі лісгоспу. Міг би засклити по-новому, та тільки скочем заклеїв – хай нагадує. Каже, що живуть поряд з війною вже п’ять років, тож якихось особливих змін із введенням військового стану не відчули.

Їдемо у розсадник Маяцького лісництва – директор виправдовується, що в 2014 році трохи запустили роботу – бур’ян був вище ялин. Тут ховалися від війни – зайці та кабани. На елеваторі чатував снайпер – страшнувато було перебувати лісівникам та з сумом дивитися, як військова техніка давила вмить деревця, які викохувалися 3–5 років. Та, що поробиш – війна.

Майстер розсадника Галина Соцька розповідає: «Щорічно висаджуємо ялини на 1 гектарі – це 8 тисяч саджанців. Ялинки, посаджені в 2012–17 роках, вирощуються на продаж для новорічних свят та для декоративного оформлення територій установ, міських кварталів.

Ростимо на продаж клен татарський та гостролистий – купляють добре. Є саджанці дерев горобини звичайної та шведської, дуба червоного, сосни кримської, горіха грецького, каштана кінського, аличі, черешні. Саджанці чагарників: магнолія, смородина золотиста, аронія. Андрій Сорока додає: «Раніше на 100–200 га висаджували дуб, акацію… Зараз затребувані декоративні рослини – але для них потрібна охорона на цілий рік, а не так, як зараз – тільки грудень. Це додаткові витрати».

Вигартуй характер

Один японський вчений – порівняв заселення земель Донеччини з освоєнням Сибіру та Дикого Заходу в Америці. Хто приїхав туди без характеру, мав набути його, щоб вижити.

Дівчину з Київщини доля занесла на Схід України у кінці минулого століття – зараз волонтерка Марина Безсалова («Квітка») має місію – збереження пам’яті про воїнів, які загинули тут, захищаючи донецькі терени від російсько-терористичної навали. Крізь усі перепони, її зусиллями та соратників вже встановлені десятки пам’ятних знаків. На Карачун-горі, де точилися запеклі бої, тепер є меморіальний комплекс: каплиця Покрови Пресвятої Богородиці ряди гранітних знаків-шевронів. Заснувала волонтерську медаль «За звільнення Слов’янська» – нею відзначені десятки добровольців, силовиків, активістів, мирних жителів. 65 патріотів отримали цю нагороду посмертно. Лісівники допомагають волонтерці у всіх проектах: надають житло, транспорт, робочу силу.

Директор Приходько: «Головне – спеціалізація»

Директор ДП «Лиманське ЛГ» (до 2017 року – Краснолиманське) Олексій Приходько переймається 1200 га горілим з 2014 року лісом. Ось він стоїть поряд – зрізай його, перероб­ляй, продай – та отримай гроші на заробітну плату, лісокультурні заходи, закупівлю садивного матеріалу, ремонт техніки, охорону лісу від пожеж. Але – ні! Треба чекати, згідно до чинних законів, коли він поступово всохне, заселиться шкідниками, ослабне, потріскається – і тільки тоді братися до роботи та отримати в рази менше. До певної частини лісів теж не підступишся – чекають на гуманітарне розмінування.

Директор Лиманського лісгоспу Олексій Приходько: «Деревопереробка допомагає нам вижити»

Під цими трубами-віддушинами дихає та перезимовує до весни жолудь

Олексій Приходько скерував роботу так, щоб кожне лісництво мало певну спеціалізацію. Лиманське – вирощування садивного матеріалу, Цех переробки деревини має самостійність та свого начальника, Ямпільське – рекреація.

Розповідає: «Ми наростили власну переробку до 50 відсотків заготовленої деревини, після цього багато дрібних приватних фірм, які купляли у нас ліс та розпилювали, з цього ринку зникли. Я розумію, що це неправильно, але іншого способу вижити, не бачу. Працюємо напряму із замовником. Законодавство змінюється таким чином, що з нас беруть податків усе більше, а навзамін від держави ми нічого не отримуємо.

Віктор Стороженко таМарія Квітка на заході по вшануванню волонтерів

В теплиці Лиманського лісництва

Нам потрібен грошовий ресурс: для охорони лісу від пожеж – у цьому році витратили 1,5 млн грн, на відтворення нових лісів, (лісовідновлення – 165 га , лісорозведення – 20 га) – ще 800 тисяч гривень спрямували».

Головний лісничий Євгеній Валковський розповідає про ще один напрямок – теплиця для вирощування садивного матеріалу. Вклали гроші в 2016 році й на місці занедбаної вибудували нову. Тоді ж закупили в київському розсаднику декоративний матеріал – будемо реалізовувати весною під замовлення, покупець вже є. Зайнялися черенкуванням, заклали шкілки… Реклама, розголос працює: місцевий «Зеленбуд» купує, населення приходить. Нашими саджанцями озеленюються парки, шкільні двори, дитячі садки.

Близько 2 тонн посівного матеріалу – насіння дуба звичайного – жолудя заклали на зимове зберігання у спеціальні траншеї з дотриманням традиційних технологій. Весною з нього будуть створюватися нові лісові насадження.

Еколого-пізнавальна стежка «Лісове намисто», що облаштована на території Ямпільського лісництва ДП «Лиманський лісгосп» така відома, що її витоптувала делегація з далекого Тібету. Популярності дендропарку додав зоопарк, першим жителем якого стало дике порося Мангал. Зараз тут і дорослих і дітей тішать більше, ніж два десятки різних видів тварин: альпаки, єноти, кабани, поні, лебеді, фазани. Особливо, кенгуру, які жваво стрибають по снігу, вселяють оптимізм – головне, почати. Тисячі відпочиваючих збагатилися враженнями та принесли прибуток у 1,2 млн гривень у цьому році.

Дороги та пеньки

Начальник управління, директори лісгоспів, їх заступники, лісничі – всі вправні автомобілісти – це допомагає вирішувати виробничі питання оперативно, мобільно, динамічно. Нахвалювали дороги, які за останні два роки були де відремонтовані після снарядів та траків, де прокладені нові. На слуху – ім’я Павла Жебрівського, який був головою Донецької обласної державної адміністрації до червня 2018 року, та запустив цей процес. Зараз цю посаду займає 41-річний генерал СБУ Олександр Куць. Дороги продовжують мостити добрими темпами, а молоді, бажаючої вирощувати ліс, – поменшало. Бо малі зарплати та праця «під ковпаком». Концентрація силових структур на цих конфліктних територіях підвищена – тісно. А звітувати начальству про зроблене молодим офіцерам треба – тож не дивно, що й пеньки приходиться рахувати.

Скарби явні та приховані

В Національному природному парку «Святі гори» на правому березі річки Сіверський Донець – знаменита обитель. Є факти, що її заснували ченці Києво-Печерської Лаври, котрі рятувалися від навали татарських орд в 1240 році. Через 764 роки це місце також отримало статус Лаври.

Карачун-гора: за спиною Покрови Пресвятої Богородиці – смужка горілого, нерозмінованого лісу

Реліктовий сосново-крейдяний бір, рослини з дольодовикового періоду дочекалися, коли більшовики прийшли до влади: Святі Гори – стали Червоними, Успенський собор – кінотеатром, монастир став Будинком відпочинку імені Артема (партійне псевдо Федора Сєргєєва), з’явився і пам’ятник йому. Український скульптор Іван Кавалерідзе з бригадою вгвинтили в 1927 році, наче стоматологи, в щелепу-скелю 800 тонн бетону, висотою 28 метрів із постаментом.

І до сьогодні – це найважча у світі скульптура з бетону та найвища в Європі у стилі кубізму. Думаю, в законі про декомунізацію для таких унікальних художніх витворів є винятки.

Щоб вберегтися Артему, – треба стати Шедевром Кубізму

Але, загостримо ситуацію. Артем – сталініст, Путін – сталініст. Голова РПЦ Кіріл (Гундяєв) – соратник Путіна. І ось в ногах Артема в музеї Святогірської Лаври споглядаю дві добрячі вітрини, присвячені візиту Кіріла. Є тут пошана до тих, чиї політичні предки облаштували в крейдяних монаших печерах – антирелігійний музей, в одній церкві – зробили солярій, душові, ванни (одна з них була в алтарі на місці Престолу – найсвятішого місця у храмі), в другій церкві – овочесховище, яке проіснувало до 1986 року. Невже від нього пішов прілий запашок колаборації у деякі келії?

До речі, Святогір’я відвідував Григорій Сковорода. Експозиція в музеї про нього менша, ніж у Кіріла, але є. Написано: «Украинский и русский философ, поэт, педагог». Ех, як казав український Сократ: «Не піду в город багатий, буду на полях жити…
О дуброва! О зелена! О мати моя родна!». Наш чоловік, лісовий.

Їхав з Донеччини та згадував слова співробітників Слов’янського краєзнавчого музею: «Ви бачите у нас в експозиції 2 тисячі експонатів, 20 тисяч – сховані в запасниках, нема змоги показати». Приховані скарби, приховані сили, чесноти, світлі прагнення. В зачарованій печері бранці чекають нас, коли ми їх визволимо.

Віктор ПОДЕНКО,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top