Яке майбутнє твоє, бізоне?

Про відновлення субпопуляції зубра в національному природному парку «Сколівські Бескиди».

За близькородового схрещення впродовж багатьох років зубри деградують. Аби вдихнути життя в місцеві популяції, завозять диких велетнів з інших регіонів і навіть країн.

Колектив мисливського господарства «Зубровиця» та двох лісництв серед ночі вийшли зустрічати незвичайного гостя-степовика – із Миколаївського зоопарку до вольєра Сторожинецького лісгоспу переселявся півторарічний зубр. Так у 82-гектарному вольєрі, спорудженому для зубрів, з’явився перший мешканець. Потім були інші – один із НПП «Вижницький», шість – із Хмільницького лісгоспу Вінницької області. Про це «Лісовий і мисливський журнал» (№ 6–2018 р.) розповідав у статті «Здрастуйте, імператори лісу!». У публікації наводили слова головного мисливствознавця ЛМГ Сергія Чистова, котрий разом із колегами мріяв, аби стадо поповнив самець із НПП «Сколівські Бескиди», завезений свого часу в числі групи з Європи – то відмінна генеалогічна лінія від існуючих в Україні.

І ось мрія збулася – в березні до вольєра прибув дуже бажаний переселенець. За словами Сергія Івановича, за процесом відлову й транспортування Мулата (ніхто не знає імені зубра, оскільки не вдалося зчитати номер) (таке ім’я має) стежили представники Держекоінспекції у Львівській області, ветеринарний супровід забезпечували фахівці ветеринарної медицини Сколівського району. Тварина добре перенесла переїзд у спеціальному контейнері на автомобілі, познайомилася зі старожилами вольєра, і ті вже встигли подружитися з новачком. Зубри або європейські бізони, як їх ще називають, – тварини соціальні, мирні, живуть стадом, ладять між собою і добре ставляться до інших.

Від 10-річного Мулата, який якраз у розквіті своїх репродуктивних сил, очікуємо таких самих здорових і сильних нащадків його генеалогічної лінії, – пояснив Сергій Чистов. – Він належить до зубрів кавказько-біловезької лінії, тварини ж нашого вольєра та ті, що вільно гуляють буковинськими лісами, представляють біловезьку гілку генеалогії. Мулат ввіллє свіжу кров, якої потребують місцеві звірі – за близькородового схрещування (інбридингу) впродовж багатьох років буковинські зубри почали деградувати. От і завозимо зубрів із інших регіонів, аби вдихнути життя в місцеву субпопуляцію. Щиро вдячні колегам із Львівщини за безцінний подарунок.

…Зубри – візитівка національного природного парку «Сколівські Бескиди». Вони потрапили сюди відповідно до міжнародної програми реінтродукції бізона європейського (зубра) в Східних Карпатах.

– Мета програми – розповів директор Василь Бандерич, – відновлення оптимальної за кількістю субпопуляції цих тварин на території Сколівських Бескид із подальшим формуванням транскордонної демографічно стабільної метапопуляції зубрів у східній частині Карпат, а також забезпечення комплексних довготривалих наукових досліджень за процесом реінтродукції. На початок нинішнього року родина червонокнижних ссавців нараховувала 34 зубри і зубренят – поголів’я з 11-ти привезених із-за кордону зросло втричі. Уже тут народилися 23 особини. Аби стадо розвивалося, оптимальна кількість на нашу площу (майже 5 тис. га) має становити близько 50-ти. Тоді їх буде кілька груп. Цікаво, що два роки поспіль народжувалися близнята, а таке в природі трапляється рідко. Отже, в нас їм добре. Невеликими, але впевненими кроками повернемо популяцію до тієї кількості, яка була в цих краях колись. Основне – зберегти зубра як вид, щоб і нащадки, внуки та правнуки, могли бачити цих могутніх тварин у дикій природі. Як передбачено програмою, вже передали безкоштовно зубра колегам із Сторожинця – нехай вливає свіжу кров у буковинських імператриць лісу. Невдовзі два звірі переселяться на Київщину. Радо поділимося маточним поголів’ям і з новоствореним по сусідству національним природним парком «Бойківщина».

Заступник директора парку Василь Приндак та інспектор з охорони ПЗФ Володимир Артєєв на високогір’ї Бескидів

– Для успішної реалізації програми відродження зубрів на Львівщині, – доповнив директора заступник із наукової роботи Василь Приндак, – за сприяння Оксани Марискевич із Інституту екології Карпат НАН України вдалося встановити контакт із фондом великих рослиноїдних ссавців (Голландія), який фінансує проекти, спрямовані на відновлення популяцій рослиноїдних тварин на території Євразії. Проект «Відновлення субпопуляції бізона європейського (зубра) в Східних Карпатах у ме­жах НПП «Сколівські Бескиди» є складовою міжнародного проекту реінтродукції зубрів у Східних Карпатах (Польща, Словаччина, Румунія), який дофінансовував фонд. На територію національного природного парку впродовж 2009–2010 рр. було завезено зубрів як гуманітарну допомогу нашій державі з Німеччини та Австрії. Науковий супровід здійснювали Інститут екології Карпат НАН України (Оксана Марискевич) і Музей та Інститут зоології Польської академії наук (Каетан Пежановський)…

Лісничого Майданського лісництва Михайла Фединця знають усі зубри Мальмансталя

– Разом із Василем Петровичем ми вирушили зі Сколе до Стрийського району, де в глибинці, далеченько від села Майдан «прописалося» стадо косматих. Багато цікавого розповіли про них лісничий Майданського лісництва Михайло Фединець, інспектори з охорони ПЗФ Михайло Фридрак і Роман Лухкар, черговий по лісовій лабораторії Василь Герич, майстер Микола Головчанський, доглядачі тварин Олександр Хацер і Віктор Будай. Виявляється, місце для переселенців обирали дуже ретельно. Зупинилися на урочищі «Мальмансталь» (назва – від колишньої німецької колонії). Там річка, галявина, ліс, де можна сховатися від негоди і, головне, немає людей. У серпні 2005 р. парк відвідали експерти фонду і дійшли висновку, що умови на ділянці цілковито відповідають поставленим вимогам. Упродовж двох років відповідно до проекту, на території лісництва за фінансової допомоги фонду було споруджено вольєр площею три гектари для тимчасового утримання тварин. Але чекав він на диво-мешканців, що дійшли до нас із глибоких століть, довгих три роки. Звісно, через знамениту вітчизняну бюрократію, цього разу через штучні перепони державної ветслужби. Тільки звернення очільників Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства до тодішнього Президента Віктора Ющенка зрушило кригу з місця. Питання вирішилося за два дні. І поїхали зубри в Україну. «Коли побачила перший транспорт з ними – не стримала сліз. Думала, що цього вже ніколи не буде», – ділилася пережитим Оксана Марискевич, згадуючи, як разом із Василем Бурмасом, головним мисливствознавцем облуправління, ініціатором відновлення популяції зубрів на Львівщині стояли біля вольєра, дивилися на них і не могли повірити, що тварини тут. Певний час утримували їх у вольєрі, а після акліматизації випускали в дику природу. Відтоді піднімаються в гори і наче розчиняються в лісах і лише взимку, коли важко добути їжу, спускаються в урочище, де працівники парку їх підгодовують (це звична для Європи практика).

Узимку зубри спускаються з гір у долину, де їх підгодовують працівники парку

Я потрапив у Мальмансталь ще за снігів, тож застав косматих у долині. Погляньте, що входить до їхнього раціону, чим пригощають майданівці, а от про повадки тварин, уподобання, смаки, цікаві історії з життя через брак площі розповім іншим разом. До теми зубра журнал повертатиметься знову і знову. Нині ж, скориставшись нагодою, поговоримо про майбутнє європейського бізона (зубра) в країні. Мій співрозмовник – член спеціальної групи по зубру комітету з виживання видів Міжнародного Союзу Охорони Природи (BSG SSC IUCN) – від України, провідний науковий співробітник Інституту екології НАН України, кандидат біологічних наук Оксана Марискевич.

– Як розвиватиметься, пані Оксано, ситуація з відродженням метапопуляції зубра європейського в Україні?

– Загалом, з початку XXI століття науковці академічних установ (Інститут зоології НАН України, Інститут екології Карпат НАН України) і вищих навчальних закладів (Національний лісотехнічний університет України, Чернівецький національний університет), а також працівники лісового господарства, де локалізовані вільноживучі стада зубрів та низка природоохоронних структур (НПП «Сколівські Бескиди», «Вижницький», «Цуманська пуща») працюють над реалізацією програм щодо відтворення субпопуляцій зубра європейського на територіях його колишнього поширення в Україні. Всі вони в нас інтродуковані, створені в XX–XXI ст. Вважаю, що перспективи щодо відновлення й підтримання субпопуляцій зубра в країні мають ті регіони його поширення, де сучасний рівень зімкнутості лісових масивів і заповідання територій, а також наявність екологічних коридорів зможе забезпечити як кормову базу, так і міграцію цих тварин. В іншому випадку – дорога в нікуди, що підтверджує гіркий досвід із загибеллю чи різким зменшенням кількості низки субпопуляцій на території України наприкінці минулого століття.

Станом на сьогодні цим вимогам відповідають гірські райони Чернівецької та Львівської областей, де створено низку природоохоронних об’єктів рангу національних парків. Ще одна дуже важлива річ, що вирізняє ці території, – власне позиція працівників лісового господарства, які усвідомлюють потребу наявності зубра європейського в функціонуванні екосистем і є, в більшості випадків, ініціаторами їхньої реінтродукції. Такий висновок, така правда з мого 15-річного досвіду роботи щодо відновлення субпопуляцій зубра на території Українських Карпат.

Окреме питання – Чорнобильська зона, де відбувається процес спонтанного природного відтворення фауни, в тому числі й зубра, який заходить із Білорусі. Ця територія (Чорнобильського радіаційно-біосферного заповідника) також є перспективною для реінтродукції «царя» європейської пущі.

– Які наступні кроки?

– Слід буде регулювати чисельність цього червонокнижного виду тварин. Так, регулювати. Створювати вольєри для доместикованих особин (маємо досвід із майданською субпопуляцією на території НПП «Сколівські Бескиди»), розселювати особини на сприятливі для перебування зубра території, а в окремих обґрунтованих випадках – іти на селекційний відстріл.

Уже бачу й відчуваю реакцію представників громадських природоохоронних організацій, до яких ставлюся з великою повагою з огляду на їхнє «пильне око». Поясню свою думку. Мої колеги по фаху створили прецедент «червонокнижного виду» – це добре. Однак кожен вид повинен мати ареал, а от ми (Homo sapiens) не можемо їм цього забезпечити. Сказане особливо стосується представників мегафауни – ведмедя, зубра і далі за списком. Тому вихід один – ми змушені регулювати їхню кількість в окремих субпопуляціях із використанням означених вище підходів або відмовитися від експериментів стосовно реінтродукції (зубр європейський), ревіталізації (клонування мамонтів, хоча чому б не динозаврів?) чи підтримання низки видів мегафауни «на невідомо на якому рівні невідомо для регуляції чого» за трофічним ланцюгом, який знищений або істотно модифікований людиною. Ми – не Боги.

Скоро косматі прийдуть на обід: Олександр Хацер і Роман Лехкар перекидають на підгодівельний майданчик сіно зі сховища

Колись мені один із керівників управління екології та природних ресурсів Львівщини сказав дуже мудру річ: «Оксано! Ти їх привезла (тобто зубрів). Що далі?» Я тільки зараз усвідомлюю те, що той чиновник сказав правду. Завжди потрібно думати, що далі.

Мене «болить» кожен зубр, завезений нами із Західної Європи на територію Сколівських Бескидів протягом 2009–2010 років. Я знаю всіх їх поіменно, знаю кожне дитинча зубра, яке народилося в Україні, хоча усвідомлюю емоційність цього сприйняття. Згадую відомий вислів Антуана де Сент-Екзюпері з «Маленького Принца»: «Ми відповідаємо за всіх, кого ми приручили». Так, завезених з Європи зубрів ми фактично приручили. Про це вам можуть сказати працівники НПП «Сколівські Бескиди» Олег Куликів, Володимир Піщальник, Михайло Фридрак, Віктор Будай, котрі дуже важко пережили ситуацію із загибеллю в 2009 р. однорічного самця Тасідоса та в 2018 р. самки Тошки. Самка вела стадо (у зубрів – матріархат) з 2009 року й двічі народжувала двійню, а торік, власне у момент народження ще двох телят, її атакував ведмідь… Проте, ми усвідомлюємо, що в дикій природі такі речі є правилом, а не винятком.

– Тому рук не опускаєте?

– Звісно. Будемо продовжувати роботи щодо формування буковинської та майданської субпопуляцій зубрів і поповнен­ня інших, існуючих у країні, шляхом обміну тваринами. Буковинська має «дорогу» до Румунії – до національного парку «Ванаторі», де існує відтворена субпопуляція зубрів, тепер нам залишилося забезпечити коридор для майданської субпопуляції на Західні Бещади (Польща), де також існують вільноживучі стада зубрів (близько 300 особин). Цьому сприятиме нарешті підписаний Указ Президента про створення НПП «Бойківщина» на території Турківського району.

– І на завершення, пані Оксано…

– Процитую Ювала Ноя Харарі зі сторінок його вражаючої книги «Розумна людина. Історія людства від минулого до майбутнього» (переклад українською мовою 2017 р.): «… незважаючи на дивовижні речі, на які здатні сьогодні люди, ми все ще не визначилися зі своїми цілями і, схоже, як завжди, незадоволені. Ми пройшли шлях від каное та галер до пароплавів та космічних кораблів – але ніхто не знає, куди ми йдемо. Ми стали значно могутнішими, ніж колись, але маємо дуже слабке уявлення про те, що робити з усією цією потугою. Ситуація погіршується тим, що люди нині більш безвідповідальні, ніж раніше. Ми самі призначили себе Богами, яких об’єднують лише закони фізики і які нікому не підзвітні. Відповідно, ми шкодимо тваринам, що живуть поруч, та навколишній екосистемі, шукаючи в них лише власний комфорт та втіху, але ніколи не знаходячи задоволення. Чи є у світі щось небезпечніше за незадоволених та безвідповідальних богів, які не знають, чого вони хочуть?»

Микола ПУГОВИЦЯ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top