Що скаже наука

Про птахів, шкідників, лося та «зоозахисників».

Роздуми щодо проблем мисливської галузі у інтерв’ю зі справжнім вченим, кандидатом біологічних наук, молодшим науковим співробітником Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України Відділу моніторингу та охорони тваринного світу, зоологом Євгенією Яніш.

Останнім часом суспільство сприймає мисливців негативно, а полювання – засуджує. Формують таке сприйняття – антимисливські, екологічні рухи, а керують ними люди які, здебільшого, навіть не мають відповідної фахової освіти.

Щодо мисливців, то й вони певною мірою винні у ситуації, що склалась. Іноді вони не можуть ні пояснити, ні переконати опонентів у доцільності та користі для суспільства мисливського господарства.

А що кажуть про доцільність мисливства науковці? Пропонуємо вашій увазі роздуми на цю тему справжнього вченого, кандидата біологічних наук, молодшого наукового співробітника Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України Відділу моніторингу та охорони тваринного світу, зоолога Євгенії Яніш.

– Пані Євгеніє, тема нашої розмови – полювання, тож чи маєте Ви відношення до цього заняття?

– Я з родини мисливців, і вже у п’ятирічному віці мені вперше пощастило побувати на полюванні, з того часу ним захоп­лююсь. Тож останні 15 років не розлучаюсь зі своєю подругою – рушницею ТОЗ-34 12 калібру. А тепер ще й очолюю підрозділ Всеукраїнської мисливської спілки «Жіноча Ліга».

– Розмова має бути дуже цікавою, адже Ви і справжній науковець, і завзятий мисливець. Ви знаєте, що минулого року до законодавства, завдяки зусиллям «екоактивістів» було внесено зміни, які виключили зі списку шкідників сороку. Чи вважаєте, пані Євгеніє, шкідником сільського та мисливського господарства і сіру ворону, яку теж намагаються виключити з того ж списку?

– Як орнітолог, можу сказати, що абсолютно шкідливих видів тварин не існує. Один і той самий вид в одних випадках може завдавати шкоди, в інших – приносити користь. Воронові – один із таких яскравих прикладів. Так, вони можуть бути переносниками небезпечних хвороб та паразитів, заважати авіації, але водночас граки, наприклад, знищують шкідників сільгоспкультур. У кожному окремому випадку необхідно проводити дослідження та вирішувати, чи необхідний контроль за чисельністю птахів, і якщо так, то яким саме чином його здійснювати. Щоб не повторити сумнозвісний досвід китайців, які в середині ХХ століття вирішили, що горобець – шкідник і повністю винищили його на своїй території. Після цього стався різкий спалах чисельності комах-шкідників, якими, здебільшого, і харчувалися горобці. Тоді, щоб запобігти колосальним втратам економіки, Китаю довелося закуповувати горобців у інших країнах та реінтродукувати у себе.

Сіра ворона та сорока всеїдні, хоча, як й інші представники родини воронових, схильні до хижацтва, відповідно можуть розорювати гнізда інших видів, поїдати пташенят та дитинчат ссавців (наприклад, зайців). Але не в усіх мисливських господарствах чисельність цих видів настільки значна, що стає критичною, відповідно не всюди необхідно її регулювати.

Ще один момент, наприклад, минулого року компанія «Тахо» оголосила конкурс, хто з мисливців більше за всіх відстріляє сірих ворон. Я вважаю, що це не припустимо, не можна, щоб непрофільна компанія чи організація, яка не вивчає популяції диких тварин та не знає їхньої чисельності, запускала країною процес винищення якогось конкретного виду, бо це може призвести до помилки, яку в свій час зробили китайці. Тож вважаю правильним, що сороку винесли зі списку шкідників, і я за те, щоб рішення щодо необхідності регулювання сірої ворони приймалось у кожному мисливському господарстві окремо. За необхідності – проводити відстріл силами єгерської служби. Як мисливець та орнітолог, я вивчала стан популяцій воронових птахів в Україні впродовж 18 років і знаю орієнтовну їхню щільність. Щоб знизити її до оптимальної, не обов’язково залучати всіх мисливців країни.

– Деякі мисливці переконані, що треба регулювати й інших хижих птахів, наприклад, болотяного луня, вважаючи його шкідником.

– Це хибна думка і навіть шкідлива для тваринного світу. Адже значна кількість хижих птахів шкоди народному господарству взагалі не завдає. Не рідко від рук мисливців гинуть луні (не тільки болотяний), канюки, боривітри – види, які, в першу чергу, живляться мишоподібними гризунами, дрібними птахами, комахами, жабами і шкоди господарській діяльності не завдають. Навіть чорний шуліка, який надає перевагу полюванню поза ме­жами населених пунктів, зустрічається у нас зрідка і суттєвого впливу також не має.

Річ у тім, що у наших співгромадян, зокрема у мисливців, часто бракує елементарних знань про найбільш розповсюджені види диких тварин, їхню біологію, та інколи відсутня елементарна культура полювання.

– А як щодо бродячих котів та собак, вони шкідники?

– Наскільки знаю, котів нещодавно внесли до елементів екосистеми міста, зважаючи на те, що вони суттєво зменшують кількість гризунів. За ме­жами населених пунктів бродячі коти й собаки можуть завдавати суттєвої шкоди мисливському господарству. Влітку в селах дуже часто перестають годувати навіть свійських котів, ті відповідно переходять повністю на «підножний корм» та відходять досить далеко від сіл. На території мисливських господарств (як, до речі, і на території природних заповідників), необхідно проводити регулювання чисельності бродячих тварин. Окрім того, ці види часто стають переносниками хвороб, наприклад, сказу.

– Деякі мисливці скаржаться на те, що зараз, у порівнянні з минулими роками (наприклад, з 90-ми), не стало гусей. Їх справді стало менше, чи просто змінилися маршрути міграції?

– Останніми роками шляхи міграції гусей та їхня чисельність в Україні спеціально, на скільки знаю, не досліджувались, є окремі статті по певних видах. Але щорічні орнітологічні обліки в різних областях України, а також мої власні спостереження та інформація від інших колег не дають підстав вважати, що чисельність гусеподібних у нас суттєво скоротилася.

– Трапляється, що на впольованій пернатій дичині можна побачити кільця. Що треба робити у такому випадку?

– Метод кільцювання – важливий інструмент для вивчення шляхів прольоту багатьох видів птахів, і не тільки мисливських. Окрім того, що ці дані допомагають більше дізнатися про конкретний вид, у певних ситуаціях (зокрема, як було з пташиним грипом) вони надають можливість спрогнозувати шляхи розповсюдження вірусних хвороб, небезпечних для людини, переносниками яких є птахи.

Якщо ви вполювали птаха з кільцем, знайшли його мертвим або побачили кільце на особині не мисливського виду – необхідно звернутися до Українського центру кільцювання птахів, який розміщений в Інституті зоології ім. І.І. Шмальгаузена в м. Києві (вул. Б. Хмельницького, 15). Якщо ви зняли кільце – найкраще його передати або надіслати до Центру з обов’язковою інформацією, де і коли птах був здобутий або знайдений. Якщо кільце на живому птаху – спробуйте за допомогою бінокля прочитати напис на ньому та зробити якісні фото. Цей варіант, як правило, підходить лише при кольоровому міченні, коли на птаха одягають не алюмінієве кільце зі шифром, а на лапи чи шию (інколи і на шию) вдягають кольорові пластикові кільця. Тоді навіть із відстані можна зафіксувати розташування та колір цих кілець і потім цю інформацію передати до Центру. Між центрами кільцювання різних країн існує тісна співпраця і якщо надходить інформація про знайдене кільце, то по ньому встановлюють де, ким та коли було закільцьовано птаха, і побудують трек його міграції.

– Пані Євгеніє, що, на Вашу думку, сильніше впливає на природу: мисливство чи сільське господарство та промисловість?

– Нині вплив сільського господарства та промисловості набагато суттєвіший за вплив мисливства. По-перше, на відміну від мисливства, забруднення довкілля промисловими відходами, меліорація, застосування агрохімікатів впливає одразу на всі види, які мешкають на даній території. По-друге, мисливські господарства та самі мисливці зацікавлені у тому, щоб види, на які дозволене полювання, не зникли, відповідно вони проводять заходи для відтворення тварин, зокрема, в зимовий період (наприклад, підгодівля, розміщення штучних гніздівель для птахів тощо). Але необхідно визнати, що рівень браконьєрства в нас у країні просто зашкалює, і саме вони завдають суттєвої шкоди диким тваринам. Але необхідно чітко розрізняти поняття «мисливець» та «браконьєр».

– В останній час в Україні з’явилося чимало організацій, які називають себе зоо­захисниками, екологами, бо­рцями за долю диких та безпритульних тварин. Наприклад, «Альянс защитников животных», Київський еколого-культурний центр(КЕКЦ), Західно-Українське Товариство Захисту Тварин (ЗУТЗТ), UAnimals та безліч інших. Чи відомі Вам факти участі цих організацій в якихось, справді корисних акціях для диких тварин?

– Я знаю, в першу чергу, акції псевдоекологів, які завдають шкоду тваринам та довкіллю. Так, останніми роками в Україні став активно розвиватись екотерористичний рух, який самі його учасники називають «Екотаж». Члени руху знаходять мисливські вежі (при чому це можуть бути офіційно встановлені вежі для обліку чисельності копитних) та знищують їх. І на те, що на цьому місці мінімум 3–4 роки не буде рости жодна рослина, а від запальної суміші, яку вони використовують, може початися лісова пожежа – їм байдуже. Частина змін до законодавства, які ці організації проштовхують, з точки зору біології – адекватні, але диявол криється у деталях. Наприклад, пан В. Борейко часто подає на розгляд законопроект, до якого суттєвих зауважень не має. Його приймають, а потім до Верховної Ради від нього надходять додаткові правки, які вже депутатами приймаються без розгляду. Так було з законопроектом щодо абсолютної заповідності, за яким тепер співробітники природних заповідників не мають можливості не лише регулювати чисельність таких видів, як наприклад, лисиця, а навіть не мають права її виганяти з заповідної території. Наприклад, для Чорноморського заповідника така ситуація критична, там на невеликих островах вже кілька років гніздиться колонія рожевих пеліканів і лише одна єдина лисиця може знищити всіх унікальних птахів.

– Щодо внесення лося до Червоної книги України. Ваша думка як вченого?

– Останні офіційні дослідження стану популяції лося в Україні були проведені у 2009 році співробітником Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України В. Смаголем. З того часу наукових досліджень цього питання не проводилося. Без обліків та конкретної інформації щодо чисельності популяції лося, внесення цього виду до Червоної книги є неправомірним. До речі, частина співробітників Інституту зоології, які входять до комісії з Червоної книги, були категорично проти цього рішення. Є інформація, що як тільки Наказ вступив у дію, частина мисливських господарств прийняли рішення вигнати лосів зі своїх угідь. Тепер доля цієї тварини нікого не турбує. Нині, на превеликий жаль, внесення мисливського виду до Червоної книги в Україні фактично нічого не дає, а в окремих випадках, як із лосем, призведе до погіршення ситуації з видом.

– Зараз «зоозахисниками» ведеться робота, яка спрямована на виведення вовка зі списку шкідливих тварин для мисливського господарства, а згодом вони, ймовірно, візьмуться і за лисицю. Яке Ваше ставлення до цього?

– Найближчим часом цим видам в Україні знищення точно не загрожує. Зокрема природний «резервуар» вовка знаходиться в Чорнобильській зоні, яка по суті стала природним заповідником із мінімальним втручанням з боку людини. І вовк і лисиця, дійсно, можуть завдавати шкоди сільському та мисливському господарствам, але крім цього, ці види, як і згадані вище бродячі коти та собаки, можуть бути переносниками сказу. Я б до цього переліку ще додала єнотоподібного собаку, який хоч і є в Україні видом-інтродуцентом, але має суттєву чисельність та значний ареал.

– Які проблеми Ви бачите сьогодні в мисливській галузі та чого побажали б українським мисливцям?

– У нас дві основні проблеми: псевдоекологи та браконьєрство. Єдина можливість протидіяти їм – об’єднуватись та переходити до активних дій. Довгий час мисливська галузь була «у підпіллі», а мисливці спілкувалися лише у закритих групах соцмереж, не звертаючи уваги на «зооозахисників». Але настав час діяти. Яскравий приклад таких дій – мітинг мисливців 26 листопада під Адмінсудом міста Києва. І результат такої активної мисливської позиції не забарився – вже наступного дня було виграно суд стосовно незаконного внесення лося до Червоної книги.

Я бажаю всім мисливцям наснаги та впевненості, ми відстоїмо законні права та ще багатьом поколінням будемо передавати традиції та культуру правильного полювання!

ВІД АВТОРА

Андрій АБІН, мисливець, журналіст:

– Я, як і більшість мисливців, душею болію за те, що нині відбувається у мисливській галузі. Незважаючи на те, що приїхати на мітинг 26 листопада мені не вдалось, серцем я був з тими, хто там відстоював права всього мисливського товариства України. Впродовж усього дня, щоб отримати інформацію з місця подій, розмовляв із учасниками, а також стежив за тим, що відбувалось в онлайн й як не дивно, завдяки трансляціям і повідомленням в соцмережах наших опонентів. Втім, правильніше їх називати не опонентами, а справжнісінькими ворогами. Але мова не про це, а про мої враження.

Порадувало те, що незважаючи на бурхливу активність та заклики «зеленої ряски», на антимітинг зібралося, як завжди, ледве два десятки осіб.

«Ряска» ще раз підтвердила свою низьку культуру попри всі розмови про гуманність і духовність.

Провокації, що відбувалися в той день, наочно демонструють відсутність виразних аргументів і невміння вести конструктивний діалог.

Уважний перегляд відео, викладений самими антимисливцями переконує, що трюк із зеленкою – провокація і підстава, бо є кадри до і кадри відразу після, але самого моменту чомусь не зафільмували. Збіг? Навряд чи.

Радує й те, що мисливців збирається на мітинг з кожним разом все більше. Якби не дорогий проїзд, великі відстані й скрута в країні, їхня кількість могла б бути в рази більша. Погано, що ніхто з мисливців не вів пряму трансляцію в інтернеті. Незважаючи на дисциплінованість та дотримання порядку, щоб уникнути провокацій наступного разу, необхідно проводити реєстрацію учасників та створити на мітингу службу контролю та безпеки.

Ну і останнє. Те, як засмикалася «ряска», які потоки нечистот вони стали лити на мисливців у наступні дні, говорить про те, що робота ведеться в правильному напрямку. На жаль, ЗМІ поки що висвітлюють ці події не в нашу користь і навіть не нейтрально. Але ця проблема виникає через негативне ставлення до полювання частини суспільства.

Мітинг мисливців вийшов не стільки за лося, скільки розкрив безліч гнійників у нашому суспільстві: продажність депутатів, непоінформованість і неграмотність населення, упереджене ставлення, а також відсутність реально діючого механізму захисту громадян від наклепу, загроз життю і здоров’ю, а також від неправомірного тиску керівництва на підлеглих через різницю життєвих позицій і захоплень. Це добре видно на прикладі ситуації з Євгенією Яніш, яка на наступний день піддалася і наклепу, і загрозам, і тиску з боку керівництва.

Андрій АБІН,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top