Бучанські баталії

Чим закінчилась боротьба за угіддя риболовного господарства військовиків.

На сторінках наших видань ми вже не раз розповідали про стан справ у Товаристві військових мисливців і рибалок ЗС України і про ставлення до нього влади. Ось ще один маленький приклад із життя цієї громадської організації, нове керівництво якої докладає всіх зусиль, намагаючись відстояти свої законні права на Бучанське риболовне господарство, що їм належить.

У 1976 році Окружна Рада Червонопрапорного Київського військового округу (Всеармійського військово­мисливського товариства) видало книжку «У мисливських угіддях Київського Червонопрапорного». Її в київському магазині «Воєнохот», відвідувачам пропонували безкоштовно. Для захопленого мисливця вона мала великий інтерес. Це був свого роду довідник мисливських і риболовних господарств Київської окружної ради Воєнохот. З видання можна було дізнатися все про угіддя господарств, про успіхи в роботі, про добре оснащені бази. Нині це вже історія, багато перейшло у власність інших структур, а те, що залишилось, намагаються прибрати до своїх рук зацікавлені в ласому шматочку люди.

Створено Бучанське риболовне господарство (РГ) більше півстоліття тому. Всеармійському військово­мисливському товариству Збройних Сил СРСР були тоді надані в постійне користування земельні ділянки, розташовані на територіях Бузовської та Колонщинської сільських рад Києво­Святошинського та Макарівського районів Київської області.

У той же час Червонопрапорному київському військовому округу в постійне користування під об’єкт «Буча» (для створення військового містечка № 265) Рада міністрів СРСР виділила земельну ділянку площею 920 га на територіях Києво­Святошинського та Макарівського районів. При цьому в цю територію увійшла ділянка Бучанського РГ, що вже належала «Воєнохот». Можливо, це сталося через некомпетентність землевпорядників, які вважали військове відомство в особі Київського військового округу та недержавну громадську організацію «Воєнохот» єдиним цілим, а, можливо, за радянські суворі часи ніхто не звертав уваги на якихось там мисливців­любителів, але сталася колізія.

Права на постійне користування земельною ділянкою Бучанське РГ були оформлені раніше, ніж вийшло розпорядження Радміну СРСР про надання землі під об’єкт «Буча».

Потім з порушенням законодавства, силами Київського військового округу в безпосередній близькості від ставків були зведені три павільйони. В даний час ці будівлі перебувають на балансі національного університету оборони України (НУОУ).

Через це нині ситуація тут іноді доходить до абсурду. НУОУ періодично проводить на цих ставках практичні заняття з тактики подолання водних перешкод у бойових умовах. Уявіть собі таку картину. Літо в розпалі. На березі ставка розташувалися сім’ї відпочиваючих і рибалки, мирна ідилія на природі. І раптом! До берега водойми спрямовуються військові в повному бойовому спорядженні. Лунають постріли, вибухи, і під цей шум військовослужбовці на плавзасобах долають водну перешкоду. Уявили? А це реально відбувається. Хіба в Україні у Міноборони не вистачає полігонів, де можна проводити подібні практичні заняття?

Виникає слушне запитання. Чи саме для цієї мети потрібна НУОУ територія громадської організації? Можливо, хтось із керівництва Мін­оборони, в перспективі, бачить зовсім в іншому використання цієї території з чудовими краєвидами.

Як приклад, Ржищівське мисливське господарство біля с. Старе (його угіддя теж розташовані на землях військового полігона), після виходу його з­під опіки ТВМР, на його території миттєво виросли з порушенням діючого законодавства котеджні забудови, ділянки яких розташовані на березі акваторії Канівського водосховища і огорожі яких тепер омиває річка.

В умовах жорсткої юридичної боротьби новому керівництву ТВМР ВСУ доводиться відстоювати свої права на землю.

У 1997 році Бузівська сільрада своїм рішенням передає ТВМР ВСУ ділянку площею 84,5 тис. га у постійне користування, яка була узаконена.

У 1998 році прокуратура Київської області під час проведення перевірки виявила порушення законодавства при зведенні трьох, згаданих вище, павільйонів НУОУ. У зв’язку з цим, державним радником юстиції було направлено Міністру оборони України лист з пропозицією демонтувати їх. Але всі будівлі залишаються на колишніх місцях.

Але далі події розгорнулися у досить цікавому і незрозумілому напрямку. Воюючи за ласий шматок землі в такій близькості до столиці, Міноборони звертається до Вищого арбітражного суду України з позовом проти ТВМР, щоб позбавити організацію законних прав на вказану землю. Суд своїм рішенням скасовує Рішення виконкому Бузівської сільради. Тут можна процитувати слова з Біблії: «Великі й дивовижні твої справи, Господь Бог Вседержитель!» Коли ж, нарешті, настане здоровий глузд? Коли Мін’юст повернеться обличчям до громадян своєї країни, щоб захищати їхні законні права?

Про те, що відбувається в даний час у мисливській галузі, наші мисливці прекрасно бачать. Процвітає браконьєрство і не тільки на суходолі, а й в акваторіях. Наша природа терпить непоправні втрати. Всі ми розуміємо, тільки порядок в угіддях може зберегти і примножити природні ресурси, як і дику фауну. Але для цього потрібно мати такі господарства, в яких ведеться цілеспрямована робота. Тому дивно, що влада, яка демонструє свою любов до країни та її громадян, діє всупереч цієї «показухи». Наочний приклад їх прагнення захистити природу – це ставлення до ТВМР, чиї мисливські господарства були зразковими, а угіддя рясніли дичиною.

Може тім, хто вирішує долю ТВМР, підходити до розгляду питань, більш логічно, зважено і законно, а не користуватися старою народною приказкою: «Закон, як дишло, куди повернув, туди й вийшло»?

Володимир УРСУЛ,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top