Жива корона Звенигори

У зв’язку з поширенням африканської чуми диких свиней, на Черкащині звернули увагу на розведення та утримання оленя плямистого.

Благородного звіра акліматизували в Україні з 1937 року: спершу в заповідниках, а потім і в мисливських господарствах.

Хто дарує надію в день завтрашній. Дослідників, істориків, краєзнавців Черкащини і навіть столиці здавна манить до себе нерозкритими таємницями Пехівська дача – урочище на околиці села Софіївка Ризинської сільської ради Звенигородського району. Свого часу воно належало до маєтностей відомого польського вельможі – графа Станіслава-Фелікса Потоцького. Раніше мало назву Слобода – від заселених туди людей, проте для графа, котрий створив для своєї дружини-красуні чудовий парк в Умані і назвав його Софіївкою, нічого не вартувало перейменувати й село, що розкинулося серед густого лісу. З легкої руки Потоцького почали називати його Софіївкою або ж Софіївочкою. Славилося племінним заводом великої рогатої худоби, також конюшнями відомого на той час Тальнівського племзаводу, де вирощували верхових, скакових, екіпажних коней арабської та англійської порід – чистокровних відправляли в основному до Санкт-Петербурга.

Директор Звенигородського лісгоспу Анатолій Проценко: «Вольєр дарує всім, а особливо дітям радість і щастя спілкування зі світом дикої природи».

Нині Софіївка, як пишуть місцеві журналісти, забуте Богом і людьми село й чи не єдине, що ще утримує тут людей, – це лісництво, яке дає їм роботу та надію в завтрашній день. Ідеться про Пехівське лісництво державного підприємства «Звенигородське лісове господарство», назване так на честь найбільшого в окрузі урочища, що має глибоку й багату історію – впродовж століть було пристанищем повстанців і борців за волю та незалежність України. Сьогодні сюди приїздять не лише поціновувачі давнини, а й колеги, керівники учнівських лісництв, аби почерпнути крупинки досвіду, добутого наполегливою творчою працею звенигородців, зокрема, невеличкого дружного колективу лісництва на чолі з керівником Володимиром Музиченком та помічником лісничого, незвичайною людиною-легендою краю, без якої не обходиться, як кажуть, жодна подія, жодне свято, – Миколою Бойком.

Тут вражає все: і сама садиба, перетворена на квітучу оазу, і незвична архітектура офісу, алеї низькорослих плакучих деревець, трояндова долина, оригінально оформлені панно та аншлаги… Не випадково садиба неодноразово визнавалася кращою за результатами конкурсу, який щорічно проводять напередодні професійного свята в обласному управлінні лісового та мисливського господарства. Своєрідною візитівкою лісівників Шевченкового краю став тутешній базовий розсадник площею 13 га, де вирощують як сіянці основних лісотвірних порід, так і саджанці декоративних (близько сотні видів і форм). Налагодили крапельну систему зрошення. Аби вона запрацювала, викопали криницю та встановили водонапірну башту Рожновського ємністю 10 куб. м, провели електроенергію – під тиском вода розподіляється всією мережею, забезпечуючи цільове і водночас економне зрошування всієї ділянки.

Крім того, в теплицях обладнали туманний полив, створивши оптимальні умови для ефективного приживлення живців. В одній із них навіть вдалося виростити незвичайну вербу – з пагінця тієї, яку під час заслання посадив у далекому Мангишлаку Тарас Шевченко. На честь 200-річного ювілею Кобзаря її перенесли на територію Ризинської ЗОШ, і вона вже піднялася на чималу висоту. Доглядають за родичкою Тарасової вербички члени учнівського лісництва, створеного 2007 року завдяки бажанню та наполегливості помічника лісничого Миколи Бойка та його дружини, завуча школи і незмінного керівника дитячого колективу Валентини Бойко. За власною ж ініціативою вони розробили першу в Україні профільну програму для старших класів «Основи лісового господарства», яку затвердило наказом Міністерство освіти та науки України. З 1 вересня минулого року за нею вже ведуть професійну лісову підготовку в профільних класах Ризинської школи. І приймають численні делегації педагогів, бажаючих обрати лісовий профіль профорієнтаційного навчання для своїх загальноосвітніх навчальних закладів.

А віднедавна до Пехівської дачі протоптали стежку і працівники мисливської галузі лісових господарств. Про те, за чим вони їдуть сюди, – розповідь далі.

Єгерська служба доставила чергову партію кормів

Від задуму до реалізації. Наприкінці минулої весни на базі Пехівського лісництва відбулося засідання виїзної колегії обласного управління лісового та мисливського господарства за участю директорів усіх лісгоспів. Їм було продемонстровано технологію та особливості будівництва вольєрів для утримання оленів та диких свиней – саме такі зведені на території мисливського господарства «Пехівська дача». Перший, площею 21 га, призначений для розведення оленів плямистих, інший (3,5 га) – для поповнення кількості ікластих. Після ознайомлення з об’єктами та ґрунтовного обговорення стану і перспектив мисливської галузі, очільники державних лісових підприємств області акцентували увагу на важливості нарощування поголів’я оленів в угіддях. Цей напрямок є досить актуальним у зв’язку зі зменшенням через захворювання на африканську чуму кількості диких свиней – не лише на Черкащині, а в усій країні та й за її межами. Добрим прикладом тут слугує досвід звенигородців. Підбиваючи підсумки колегії, головний лісівник області Олександр Дзюбенко зазначив: «Якщо в колективах є бажання працювати на високий результат та прагнення до нових здобутків, якщо є творчий, нестандартний підхід до будь-якого напрямку господарювання, то немає неможливих завдань. Тож нам усім є над чим працювати, до чого прагнути, використовуючи всі необхідні ресурси, знання, досвід, сучасні технології».

Цікаво, що Олександр Миколайович і запропонував працівникам Звенигородського лісгоспу зайнятися вольєрним розведенням диких тварин, передусім, оленя плямистого. В колективі, очолюваному впродовж багатьох років мудрим керівником, Заслуженим лісівником України Анатолієм Проценком, ідею підтримали. Як ішли від задуму до реалізації?

Коли ми зустрілися в кабінеті директора, він вийняв із шухляди примірник «Лісового і мисливського журналу» (№ 4-2017) з підготовленою мною статтею «Де бродить «квітка-олень» – про те, як збагачують лісові угіддя на мисливську фауну в Баранівському ЛМГ Житомирщини. «Журнал надав нам багату інформацію, назвав адресу цікавого досвіду», – сказав.

Як з’ясувалося з розмови, Анатолій Петрович навчався на одному курсі лісогосподарського факультету тодішньої аграрної академії в столичному Голосієво разом із героєм журнальної статті Борисом Яременком, котрий 1984 р. отримав направлення на роботу на Житомирщину. Баранівський лісгосп очолював тоді Валерій Самоплавський, який у майбутньому стане міністром лісового господарства. Саме за його ініціативи з’явилися в районі олені, саме він доручив молодому перспективному єгерю керувати мисливським підрозділом. Борис мріяв про створення великої оленячої ферми, але не судилося йому втілити задумане в життя – був у віці Ісуса Христа, коли в січні 1993-го загинув від браконьєрської кулі. Колеги поклялися не дати пропасти добрій справі. Диво-ферму «квітки-оленя» в Явненському лісництві розширювали, перетворивши згодом на зразкову – про неї й писав я в журналі 2017 р. Туди й поїхали за досвідом звенигородці.

– Ми вдячні директору Баранівського ЛМГ Анатолію Остудімову, головному лісничому Віктору Мірошниченку, мисливствознавцю Олександру Рибаку, лісничим, єгерям підприємства, – підкреслив Анатолій Проценко. – Колеги нас радо прийняли, надали ґрунтовні консультації з питання будівництва вольєра, утримання та догляду за оленями тощо. Тоді ж домовилися про закупівлю п’яти голів плямистих для власного господарства. Окрилені повернулися додому і приступили до роботи…

Мисливствознавець Олександр Шевченко: «Віники з липи – вітамінний делікатес для оленів».

Казка Пехівської дачі. Місце для мешкання звіра – уродженця Далекого Сходу, одного з найчисленніших у середині ХІХ ст. копитних Примор’я, звідки його розселяли в інші регіони, а в 1937 р. й акліматизували в Україні, – обрали в Пехівській дачі. До масиву вже була прокладена дорога з твердим покриттям (поруч функціонував базовий лісорозсадник), а на узліссі замість непоказної хатини, що слугувала лісовій охороні, звели капітальний будинок єгеря. Від нього й вирушаємо в мандрівку засніженими стежками вольєра, аби побачити живу корону Звенигори, зафіксувати на плівці плямистих красенів, помилуватися їхнім потомством – потішними тонконогими створіннячками з маленькими мордочками. Вирушаємо разом із заступником директора Олегом Баглаєм та головним мисливствознавцем Олександром Шевченком. Але, насамперед, наведу один факт із життя лісгоспу. Так сталося, що в «пік» будівництва вольєра директор підприємства був тривалий час відсутній, але графік виконання запланованого жодного разу не порушили. Представники лісництв працювали під керівництвом Олега Веніаміновича – мов годинниковий механізм. Пізніше Анатолій Проценко подякує всім за високу якість робіт, за справжню казку посеред Пехівської дачі – обидва вольєри, які, наче за помахом чарівної палички з’явилися за неповні два місяці й стали ще однією візитівкою господарства. Колектив же, створений директором, у черговий раз довів, що він – єдина команда, яка може успішно справитися з будь-яким завданням і за відсутності керівника. А це чи не найкраща характеристика очільника підприємства.

Олег Глієвий і Володимир Пономаренко: «У годівниці, солонці викладаємо для звірів сіль звичайну та йодовану»

Згадуючи дні минулі, Олег Баглай розповів про активну участь у будівництві працівників лісопромислового комплексу. Це справа їхніх рук – добротні склади для зберігання зерна та вітамінних віників, сінники, годівниці, сільниці… Біля біотехнічних споруд ми зустрілися з єгерями Олегом Глієвим, Петром Бучаком, Владиславом Пономаренком, вони жваво ділилися враженнями від «спілкування» зі своїми чотириногими підопічними. Тут, на лісовій дачі, і ночують почергово, аби звірок постійно перебував під охороною. Влітку заготовили лише для оленів 3 т сіна в тюках, 2 т кукурудзи в зерні та по 1 т пшениці і ячменю, 1,5 тис. віників з липи. А загалом їм тут є чим харчуватися з весни і до осені. Ліс листяний з перевагою дуба звичайного, під ним добре розвинені трав’яний покрив, підріст, підлісок з липи, граба, береста. Залюбки ласують листям, бруньками дерев.

Єгер Петро Бучак: «На зиму припасли вдосталь сіна та зерна»

– На сьогодні, – доповнив єгерів головний мисливствознавець Олександр Шевченко, – у вольєрі утримується 10 дорослих оленів, завезених з Баранівського ЛМГ та приватного мисливського господарства Канівського району. Та є ще 4 малих, народжених уже тут.

Чудовий будинок єгеря з усіма зручностями побудував лісгосп у Пехівській дачі

Поголів’я можна наростити до 50 голів – умови дозволяють, вони наближені до природних. За тваринами постійно наглядає ветеринарна служба району, здійснює відповідні профілактичні заходи. На підгодівельних майданчиках викладається сіль звичайна і йодована, до зерна додаються мінеральні біодобавки. Одне слово, все робиться для того, аби звірі не хворіли.

Олені в зимовому лісі

Варто відзначити, що добре почувають себе і дикі свині у вольєрі. Коли будували його, то самі зайшли у ворота й залишилися один самець і п’ятеро самок. Для опоросу передбачили три родильні відділення, в них молодняк перебуває до місячного віку, а тоді випускається в ліс. Що стосується оленів, то головна мета, яку переслідуємо, – відтворення поголів’я. Коли кількість його у вольєрі досягне оптимальної, також випускатимемо в природу.

Єгер Олег Глієвий у вольєрі диких свиней

…На облаштування вольєра для розведення та утримання оленя плямистого Звенигородське лісове господарство витратило майже 263 тисячі гривень. «Не сподіваємося на прибутки від нього, – сказав директор підприємства Анатолій Проценко. – Але сподіваємося і віримо, що невдовзі лісові угіддя Звенигори поповняться голосами і цього благородного звіра з гіллястими рогами, що вольєр даруватиме радість і щастя від незабутніх хвилин спілкування зі світом живої природи усім нам і особливо дітям».

Микола ПУГОВИЦЯ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top