Зупинити заразу

Аналіз ситуації з розповсюдження вірусу африканської чуми свиней та сказу.

Ветеринарним службам, мисливським господарствам і всьому суспільству необхідно як найскоріше привернути увагу влади до погіршення епідеміологічного стану в країні.

Пропонуємо коментар директора Інституту ветеринарної медицини НААН України Сергія НИЧИКА.

– Одна з найбільш актуальних проблем, яка залишається донині – це відсутність своєчасної та об’єктивної інформації стосовно поширення АЧС. На превеликий жаль, такими дослідженнями і такою статистикою ніхто в Україні серйозно не займається, при тому, що смертність від цього захворювання становить, за останніми даними, 93–100%. Якщо ця інфекція виявляється у якому-небудь тваринницькому господарстві, то згідно з інструкціями, все поголів’я необхідно забити та утилізувати (спалити). Це завдає і фермерам, і тваринницькій галузі колосальних збитків. Разом із тим, існує зона осередку інфекції, зона вивчення і зона спостереження. У цих зонах так само повністю знищуються всі тварини (свині). Це призводить до серйозних економічних втрат.

На жаль, якщо не проводити відповідні профілактичні заходи, то проти АЧС, по суті, не існує ефективного захисту, вакцин чи ліків. Але наша традиційна українська безгосподарність і халатність призводить до величезних матеріальних збитків. Рахунок йде на мільйони доларів.

Питання щодо профілактичних заходів не раз підіймалось у різних інстанціях та у ЗМІ, але явного прогресу за останній рік досягнути не вдалося. Тому найближчим часом ми можемо втратити не тільки ринки реалізації свинини, а й ринки зерна.

Як відомо, хворіють на АЧС не тільки домашні свині, але й дикі. Ні ті, ні інші не мають проти цього вірусу стійкого імунітету. Проте на африканському континенті, звідки власне в Європу і прийшла ця хвороба, деякі породи диких свиней, зокрема, бородавочники, вже напрацювали певний імунітет і смертність там набагато нижча. Це захворювання визнане там ендемічним, оскільки існує в Північній Африці вже більше 200 років. Воно там не протікає так гостро і масово, як в Європі, й наше завдання не допустити в Україні такої ж ситуації, яку ми спостерігаємо в Африці.

Коли тварина носить в собі збудника хвороби і при цьому не помирає – це дуже і дуже погано, тому що вона поширює цей вірус і заражає інші особини, які контактують з нею. Врятувати Україну від ситуації, яка склалась в Африці, ще можна, але за умови відповідального відношення до проблеми на державному рівні. У нас є для цього необхідне законодавство, є служби, які повинні займатися цими питаннями, є люди, які отримують за це зарплату, є природоохоронна прокуратура… Але на практиці майже нічого не робиться. Якби природоохоронна прокуратура працювала як має – притягнула б до кримінальної відповідальності хоча б кількох осіб за бездіяльність, то все б відразу стало на свої місця.

Ми в Інституті, з свого боку, робимо все, що можемо. Найближчим часом плануємо знову зібрати Нараду або Конференцію, присвячену цій проблемі, щоб розповісти мисливцям та тим, хто займається мисливським господарством, що треба робити для порятунку від цього вірусу поголів’я диких свиней.

На що важливо звернути увагу для профілактики розповсюдження АЧС. По-перше, хвороба передається не повітряно-краплинним шляхом, а усіма шляхами, що пов’язані з кров’ю. Зокрема, й продуктами харчування м’ясного походження з недостатньою термічною обробкою або без неї, коли вірус може зберігатися довгий час в м’ясі, ковбасі тощо. Нині це найпоширеніше джерело зараження.

Може бути й інша ситуація, коли мисливець добув дикого кабана, у якого був збудник, і на взутті, разом із кров’ю, приніс вірус додому. Якщо не обробити це взуття та одяг, то вірус неодмінно потрапить до свійських свиней.

Ще один шлях перенесення хвороби – зараження через комах. Наприклад через мух, які сідали на заражений труп свині, а потім потрапили на іншу ферму чи в мисливські угіддя, де в результаті проводиться депопуляція всього поголів’я.

З найперших днів появи цієї проблеми в Україні ми були проти такого методу, як депопуляція диких свиней в мисливських господарствах. У Європі це робиться контрольовано, поступово, не шляхом відстрілу як у нас, а шляхом скорочення підгодівлі диких тварин. І це там роблять, бо щільність диких мисливських тварин вища в кілька раз за оптимальну. А у нас, при низькій чисельності (0,07 голів на кілометр квадратний), проводити такі заходи – злочин і для природи, і для держави.

Наш Інститут усі останні роки звертався з цією позицією куди тільки можна: до Президента України, до Кабінету Міністрів тощо, але безрезультатно, нас не чують.

Євросоюз, до речі, зайняв жорстку позицію по відношенню до нашої Держпродспоживслужби і вимагає від них конкретних дій, але не депопуляції, бо цей шлях ЄС визнав помилковим, його використовують все менше і тільки у разі виникнення загрози швидкого збільшення поголів’я. Відстрілюють лише маток. У нас депопуляцію теж стали застосовувати менше, але вона залишається основним способом боротьби з АЧС.

Якщо в мисливському господарстві достатньо того, що у нас прийнято називати сировинною базою, то до великої міграції кабани не схильні. У разі, якщо харчовий ланцюжок працює нормально, то сім’я диких свиней сильно не мігрує, і як правило, залишається в одному ареалі, куди чужих не пускає. На цю територію може «заскочити» домінантний самець, але за нашими спостереженнями – це одиничні випадки. А от коли сім’я вимушена мігрувати, тоді й починається поширення вірусу. Єгері та мисливствознавці повинні це знати, як «отче наш». Чим більше в угіддях поголів’я кабана, тим менше значення має депопуляція і більше – міграції.

Що ще важливо знати. У разі зараження АЧС, тварина гине впродовж 2–3 днів, а іноді й швидше. Більше того, для свиней властивий канібалізм. Відсоток його дуже малий, але такі випадки були зафіксовані. Тобто свиня поїдає померлу іншу свиню і теж миттєво заражається. Тому єгері повинні мати все необхідне на випадок, якщо вони знайдуть труп дикої свині: хлорку та горючі матеріали, щоб спалити труп, закопати залишки та знезаразити місце знахідки. Працівники мисливських господарств повинні вміти це робити.

Більшість країн ЄС знайшли правильний підхід, відпрацювали стратегію боротьби з цим захворюванням, але це, здебільшого, профілактичні заходи. На жаль, на сьогодні офіційно рекомендованих і працюючих вакцин проти африканської чуми свиней немає.

У Європі є кілька сучасних, добре обладнаних лабораторій, де працюють кращі науковці, – це й Інститут у Мадриді (Іспанія), й Інститут Лехвера в Німеччині, більше за 65% захисту поки їм добитися не вдається. Але це не високий коефіцієнт. У найближчі 3–4 роки розраховувати на вакцину зі 100% позитивним результатом – не варто. Навіть якщо з часом така вакцина з’явиться, то на її випробування і сертифікацію піде не менше трьох років.
І чи буде Україна застосовувати цей препарат, це досить серйозне політичне та економічне питання.

Натомість, якщо в ЄС не можуть знайти дієву вакцину від АЧС, то ми не можемо розібратись із елементарною статистикою. Наш Інститут постійно аналізує велику кількість інформації, проте не всім цим даним можна довіряти, бо достовірність їх збору іноді викликає сумніви.

Якщо продовжувати порівняння України та ЄС, то там 95% випадків захворювання на АЧС зафіксовано у дикій природі, у нас за статистикою – більше 80% – у приватних домогосподарствах. Це говорить про те, що в Україні та ЄС різні шляхи поширення. У Європі – через контакти в природному середо­вищі дикого кабана, тому і збитки там істотно менші. Грошей на профілактику теж витрачається значно менше. У нас, на жаль, абсолютно не ефективна робота державної ветеринарної служби, як результат колосальні економічні втрати. Особливо явно це проявилося в Агрокомбінаті «Калита», Київщина. Свого часу профілактичні заходи були проведені дуже непрофесійно (авт. там вимушені були забити 64 тис. свиней). Після Калити поширення вірусу пішло антропогенним шляхом. І продукти м’ясного походження розійшлися всією країною. Зараз ми маємо 2–3 випадки захворювання на день у різних областях. Це дозволяє говорити про те, що це не контрольована ситуація. 80% усіх захворювань на АЧС в Україні доводиться не на фермерські господарства і не на мисливські, а на приватний сектор. Що стосується тваринницьких комплексів, то там біозахист дещо кращий. У приватному секторі все складніше, руки не миють, у свинарнику з’являються сторонні люди тощо. Санітарія на первісному рівні.

На жаль, за останній рік не змінилося практично нічого. Як було 128 випадків зараження минулого року, такі показники і цього сезону. І це при тому, що державній ветеринарній службі надали 100% фінансування. З осені 2017 року по осінь 2018 рік у їхній роботі з місця нічого не зрушилось. Держава витратила на них істотні кошти, але ефекту – нуль. З одного боку, низька компетентність, з іншого – безвідповідальність. Разом із тим, влада не запитує з них за злочинні бездіяльність і халатність. Більше того, витрат на профілактичні заходи наше відомство не бачить і таких даних нам не надають. Так звана служба захисту прав споживачів перед нами теж не звітує, хоча там є і категорія засобів для ветеринарної медицини. Думка науковців нікого не цікавить.

З дикими свиньми у нас ситуація така ж, як і зі свійськими – не змінилося взагалі нічого. Спрогнозувати ареал поширення АЧС у зв’язку з сезонними міграціями та з сезонними гонами диких кабанів – практично неможливо. Тут головним антропогенним чинником є тільки людина. І тому будувати прогнози практично нереально. Коли період міграції та гону кабанів потрапляють на біологічні піки сезонної активності, тоді можна ще щось прогнозувати, але в Україні це абсолютно не прогнозовано. Тим більше, якщо дика свиня з тих або інших причин з’їсть те, що було зроблено з м’яса зараженої свині й не зазнало термічної обробки при високій температурі, більше 90–100 градусів. А це стається досить часто, адже враховуючи, що держава практично не компенсує збитків від загибелі свиней, то у нас варто почути, що в одному кінці села здохла свиня, на іншому кінці – їх вже починають розробляти та готувати.

Карта щільності дикого кабана в Європі (2018 р.) розроблена ФАО,
яка допомагає фахівцям регулювати популяцію виду та хвороби,
які він розповсюджує, у тому числі АЧС

Залежність захворювання по областях – приблизно однакова. Поширення АЧС по Україні на даний момент практично рівномірне тому, що на це впливає людський чинник. Розвиток хвороби, так само, приблизно рівномірний по усій Україні. Немає ніякої залежності від поголів’я кабана, від характеру лісів чи клімату.

У позаминулому 2016 році захворювань було менше. Але за останні два – ситуація приблизно однакова – гірша. Кількість захворювань у порівнянні з 2016 роком збільшилася практично вдвічі. При цьому потрібно розуміти, що реєстрація випадків захворювання не залежить від числа хворих особин. Це може бути і одне нещасне порося, знайдене у лісі, й 50 тисяч свиней на приватній фермі. Тобто ми не можемо сказати, скільки всього свиней загинуло або було знищено з санітарних міркувань у масштабах усієї країни.

Але не тільки африканська чума свиней атакує нині дику природу. Ситуація по сказу теж невтішна. За рік в Україні кількість зареєстрованих випадків захворювання на сказ теж збільшилася приблизно відсотків на 20, але це не означає, що популяція лисиці збільшилась на цю ж величину.

Причина погіршення ситуації з цією інфекцією така ж, як і з АЧС – відсутність проведення якісних профілактичних робіт, адже імунітет після вакцинації становить два роки. Хоча для боротьби з цим захворюванням на озброєнні в країні є все: і пероральні вакцини, і парентеральні. Є і методики, і для дикої природи, і для приватного сектору. Але рівень роботи ветеринарної служби не витримує ніякої критики – некомпетентність і безвідповідальність.

У дикій природі переносниками сказу в основному є лисиці. Якщо йдеться про домашніх тварин, то це, в першу чергу, собаки та коти.

Щодо вовка, то до регулювання його чисельності в Україні відносились і відносяться ретельніше. До 50-х років минулого століття у мисливських господарствах України популяцію вовка зменшили до мінімуму і його нішу зайняла лисиця. Крім того, розорюючи нові землі, людина створювала всі умови для збільшення чисельності лисиці і вона збільшилась, найгірше те, що лисиця перестала боятись людину і хвороба зайшла в міста та села.

Сказ можна розділити на три види: лісовий, природний і вуличний. Природний і лісовий сказ – змішалися. Лисиця потрапила в ті ареали, куди за своєю природою їй раніше не було дороги. Втративши страх до людини, вона почала контактувати з домашніми котами, які тепер за кількості захворювань стоять на другому місці. Коти не живуть на прив’язі й у контакті з лисицями теж поширюють це захворювання. Збільшились випадки, коли лисиці потрапляють під колеса автівок, і це пояснюється тим, що тільки скажена лисиця не боїться ні людини, а ні автотранспорту, почуття небезпеки у неї практично зникає.

Проте говорити про динаміку хвороби ми не можемо. Потрібна чітка перевірена інформація, якої у нас немає. Треба розуміти, скільки було проведено вакцинацій, де саме, яким чином відбувалося зараження тощо. Ось тільки тоді, наклавши усі ці дані на карту, можна щось аналізувати.

Тож за ситуацію з цими вірусними захворюваннями несуть відповідальність державні служби, які повинні займатися цим питанням. У першу чергу, це не доопрацювання регіональних ветеринарних служб, які й гроші на це отримують, й начебто приманки з вакцинами літаками розкидають… Але де результат? Ветслужбі треба більше уваги приділяти вакцинації домашніх тварин у населених пунктах. Не дика природа, а домашні господарства є нашою проблемою. Тим більше лисиці – це не свині, їхня чисельність не впливає на економіку країни, тому її треба суттєво зменшувати. Зі сказом боротись іноді важче, ніж із АЧС. Сказ передається через укус. Сказом може заразитись і людина, і тварина, і в природі, і навіть на власному подвір’ї від скаженої лисиці чи кота. До того ж інкубаційний період у сказу дуже великий, іноді він може тривати рік.

Отже, нам всім разом: і ветеринарним службам, і мисливським господарствам, і всім громадянам просто вкрай необхідно як найскоріше привернути увагу влади до цих проблем, адже вони набувають катастрофічного, епідемічного рівня. Пам’ятаймо, що запобігти захворюванню набагато легше, ніж його лікування, тим більше, що йдеться про людське життя.

Костянтин ЄГОРОВ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top