«Люди йдуть туди, де їм краще»

ФМСУ – шлях не виживання, а розвитку.

Про досягнення Федерації мисливського собаківництва України та сучасний стан галузі ділиться думками її президент Анатолій Голубченко, який за свій піввіковий мисливський стаж жодного разу не пішов на полювання без свого чотирилапого компаньйона і друга.

– Анатолію Костянтиновичу, як Ви охарактеризуєте розвиток ФМСУ в останні роки, зважаючи на вимоги сьогодення і мисливства?

– Ми працюємо за тією ж системою, що була закладена ще при створенні Федерації. І вона вже почала давати результати. Раз на три роки у нас відбувається Всеукраїнська виставка мисливських собак, на якій підбиваємо підсумки розвитку окремих порід. Ми дуже серйозно систематизували правила проведення змагань з кожної породи. По кожній породі є наші українські правила. Відповідально підійшли до зміни системи прийняття рішень: ввели комісії з груп порід мисливських собак, як головний орган з прийняття рішень, який відноситься до розвитку певної породи. По кожній групі порід у нас є робоча комісія, яка збирається, підбиває підсумки, визначає напрямок. І як Федерація, вивчивши, ухвалюємо рішення і продовжуємо роботу відповідно до того, що прийняли породники. Це дає позитивні результати як з точки зору екстер’єрного рівня, так і з польових якостей мисливського собаки. І вже після цьогорічної виставки, вірогідно, у нас буде наша нова, українська порода, над якою багато років працювали, вели полеміку, що це за собака має бути. Залишилося лише затвердити стандарт породи – нашого карпатського гончака. Після цього стандарти направимо до інших організацій і вони вже хай приймають рішення за своїми правилами.

В принципі є сталі породи, які затверджені у FCI, але у кожної організації свої напрямки, погляди, політика. У нас є породи, які вони не визнають, а ми користуємося країною виведення породи. Скажімо, російського мисливського спанієля немає у міжнародному списку стандартів, але ми маємо цей стандарт і визнаємо його за країною виведення.

З іншого боку, намічаються і серйозні зміни у поглядах на мисливське собаківництво. Активніше розвивається рух змагань мисливських собак за міжнародними правилами FCI, є й наші любителі цих змагань. Наші собаки їдуть за кордон, стають чемпіонами світу, Європи, окремих порід. Безумовно, це позначається на подальшій роботі та розвитку. Скажімо, дуже серйозно розвиваються клуби континентальних лягавих. Це – німецькі клуби порід дратхаар та курцхаар. Вони істотно впливають на розвиток мисливського собаківництва й у нас. Тенденція сьогоднішніх німецьких собаководів – універсальність. Німці вважають, що цей собака має працювати по сліду, знаходити і приносити підранка, брати лисицю, робити стійку на птицю – вміти все. Серед українських власників континентальних лягавих вже є й такі, які хворіють універсальністю, їздять за кордон на рейтингові змагання. Це вже прийшло до нас і ми з цим живемо і працюємо. Наше завдання підтримати, а не гальмувати цей рух. Саме для цього ми щорічно проводимо комплексні змагання для континентальних лягавих, зробили обов’язковим для отримання класності диплом по качці. Поки ми до Європи, то вона вже до нас увірвалася і маємо з цим рахуватися.

Найсуттєвіша проблема сьогодні, яка може припинити існування такої породи, як мисливський собака, це – тенденція «усе заборонити». Новоявлені так звані «зелені» організації, які отримують і відпрацьовують гранти, ставлять собі за мету – все заборонити! Людина живе пристрастю! І вона повинна мати можливість отримувати найповніші емоції від того, чим вона займається. На рибалці – від кльову та виважування риби. Наїзник – отримує свої емоції та переживання від верхової їзди, а справжній мисливець отримує емоційний сплеск від роботи чотирилапого напарника. А нам намагаються це заборонити.

Отже, спершу заборонимо мисливських собак, потім – полювання. І штучно вилучимо його із довкілля і скажемо – природа не для тебе. Сиди вдома, займайся роботою та політикою. Тобто не даємо розвиватися людині, як істоті, котра з природою єдина. Я говорив і кажу: якщо ми хочемо, аби суспільство наше було розвинутим, людина має насолоджуватися життям. Вона для цього народилася. Саме тому й виникла сьогодні нова організація для захисту прав мисливців – Асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь. Ми підписали з нею угоду і відповідно співпрацюватимемо заради єдиної мети.

– Природозахисні організації остаточно занесли лося до Червоної книги, на черзі вовк. Вже просунули ряд законопроектів до Верховної Ради по забороні притравки собак у вольєрах, наступні – випробувальні станції для норних собак. Яким чином вплине така активність антимисливців на мисливське собаківництво? До чого ці дії можуть призвести і що у цьому напрямку робить ФМСУ?

– Сама заборона полювання на лося на собаківництво може й не вплинути. Скажімо, лайка, вона працює і по лосю, і по кабану, і по хутровому звіру. І якщо в Україні, скажімо, введено заборону полювання на лося, то її використовуватимуть по кабану, інших мисливських тваринах. Хоча загалом, за правилами, це мали б віддати на розгляд власників мисливських угідь. Адже вони, зрозуміло, не знищуватимуть власну дичину. Вони її розводять і охороняють. Якщо у власника на території лося мало, він охоронятиме його, приваблюватиме. У той же час, якщо багато цієї тварини і вона завдає шкоди насадженням, потрібно регулювати. Зникнення лосю в Україні не загрожує, це точно.

Щодо притравочних станцій. Не підготовлений відповідно собака – на полюванні смертник. З точки зору збереження тваринного світу однаково – чи собака переможе лисицю чи вона його. То до чого тут заборона полювання? Для чого тоді існують норові собаки? Якщо суть мисливського собаки наздогнати звіра і зупинити його, він має цю суть виконувати. Якщо суть собаки у норі задавити лисицю, він має це робити. Так влаштовано живий світ.

Кожен мисливець хоче, аби його собака переміг, але зробити це він в змозі лише, якщо собаку тренувати.

Коли лисиці запилюють зуби і у неї немає можливості дати відсіч, це неправильно. Тому, незважаючи на критику, я дав завдання розробити правила безконтактної натаски. Маємо бути готові до цього, якщо приймуть відповідний закон. Ми готуємося до безконтакту і з лайками, і з норовими собаками. Так, на полюванні там вже хто кого, але на притравочних станціях можна і не травмувати тварин. Можливо, не гуманне певне обмеження тварини для супротиву собаці під час притравлювання, але забороняти все теж неправильно. В усьому можна знайти компроміс, якщо підійти з розумом.

Я закликаю «зелених» до співпраці у пошуку «золотої середини». Адже не кожен з них «веган», любить поїсти чи то курку, чи то гуся. Невже це не вважається «вбивством» через законспіровані людством умовності? Таке зрозуміле, з одного боку, питання, незрозуміле з іншого, але «зелені» не хочуть із нами співпрацювати, а бажають вирішувати лише через силу – заборонити, задавити. То ж чи так усе пасує для нас європейське? Чи воно трансформується українськими реаліями? З гуманним ставленням до тварин і одночасною забороною всього і назавжди – далеко не підеш.

Мисливське собаківництво, не дивлячись на все, постійно розвивається. Кожен рік ми проводимо змагання з усіх видів дичини з усіма видами мисливських собак на всіх рівнях. У нас практично все комп’ютеризовано, ведеться чіткий перелік мисливських собак, народження цуценят, усіх змагань та випробувань. Є кінологічна Рада, де враховані всі судді. Велика зацікавленість у польових випробуваннях, навіть більше, ніж у виставках. На це, певною мірою, впливає фінансова ситуація в країні, зниження рівня життя. Адже, щоб провести змагання, маємо встановлювати ціни удвічі вищі, ніж були раніше. Намагаємося шукати спонсорів і рухаємося вперед.

– Як Ви проводите роботу з експертами, на скільки їх вистачає?

– Ми ввели третю категорію експертів, як підготовчу. І люди пішли до неї. Це вже потім друга і перша. Перша категорія – коли експерти можуть судити вже все, а потім – національна. Така система себе виправдала і ситуація покращилася. Це щодо кількості. Проте над якістю ще треба працювати.

– Нещодавно запрацював електронний реєстр домашніх тварин, зокрема, й собак. Ваше ставлення до цього нововведення влади та чи потрібно взагалі власникам мисливських собак там реєструватись? І що це дає?

– Хай би спершу навчилися людей обраховувати. Адже ніхто не знає скільки в Україні населення. У принципі, як потенціал – це правильно. Але треба зважати на те, що у нас є організації, які ведуть обліки собак. Не кажучи вже про нашу Федерацію, яка готова надати всі дані по кожній собаці, що є на обліку, як, думаю, і КСУ. У нас є чиповані собаки, є тавровані. Таврування обов’язкове, чипування – поки що ні. Але якщо хочете поїхати з собакою до Європи, чипування обов’язкове. І ця тенденція поширюється скрізь. Мине 5–6 років, і непотрібно буде Всеукраїнського центру з ідентифікації тварин. Це ще один орган держави, який потрібно утримувати. У той же час це можуть робити громадські організації.

Але такий облік потрібен для свійських тварин. Потрібно точно знати скільки великої рогатої худоби, скільки коней, овець, кіз, кролів тощо. Але створювати державний орган з переліку непродуктивних тварин немає сенсу. Скільки бігає безпритульних собак? Як їх рахувати? Це все популізм та для засвоєння коштів, що на це виділили. Якщо це кошти державні, то це неправильно. А громадські організації є і вони цим вже займаються.
І на скільки мені відомо, вже прийнято рішення про чипування всіх собак в Україні. Але яка бідна бабця із нашого села принесе вам останні 200 гривень за собаку, що у неї на цепку гавкає? Стара вам розкаже все, що про вас думає…

– Анатолію Костянтиновичу, на початку розмови Ви згадали нову українську породу – карпатського гончака. А які породи можуть відійти у минуле?

– Над якими загроза з точки зору натаски та нагонки, у тих будуть проблеми. Скажімо, заборонять полювання з норовими собаками, то кому вони будуть потрібні? Не можна все забороняти. Треба створити систему, у якій собака буде себе нормально почувати. Щоб у нього було право самовираження того, що вкладали у цю породу тисячі років тому. Скажімо, такса працює у норі, виганяє звідти звіра або витаскує. Це її робота, її суть. Гончаки – для того, щоб наздогнати звіра і утримати його. Свого часу хорти використовувалися для полювання на вовка. Зараз, до речі, вовка дуже багато і можна це відновлювати. Лайки можна використовувати по кабану, хутровому звіру. Серйозної загрози над породами я не бачу, але це прямо пропорційно рішенням, які прийматимуться. Приміром, дуже мало пойнтерів – острівних лягавих. Адже зменшується кількість мисливських угідь, дичини. Йому потрібне поле, простір.

А спанієль більш універсальний. Працює і без стійки, у комишах, у полі. Може і по перу, і по зайцю з гону. Тому острівні лягаві сьогодні страждають.

А скільки птаства гине зараз під новими комбайнами із широким захватом поля обробки. Ось туди б «зелені» звернули свою увагу, аби захистити тваринний світ. Адже там потрібно проводити комплекс заходів. Чому все більше країн Європи втрачає можливості полювання на диких птахів? Наступає фермерське господарство. Використовуються надсучасні види техніки для орання, сіяння, збирання врожаю. Усе це призводить до того, що під цією технікою гине чимала кількість тваринного світу.

Ми не панікуємо, створили нову Асоціацію, існує ФМСУ – спеціалізована організація з розвитку мисливського собаківництва, Кінологічна спілка України, яка інтегрована вже в Європу. І через неї ми всі намагаємося працювати і знайти нішу для нашої роботи.

– Ви згадали КСУ. Снують плітки, що у КСУ і ФМСУ виникли дещо напружені стосунки останнім часом, чи це правда? І які нині взаємовідносини ФМСУ з УТМР?

– У нас все життя напружені стосунки. Я вважаю, що правий, а вони вважають, що вони праві. Я вважаю, що їхнє рішення шкодить мисливському собаківництву, а вони вважають, що допомагає… Дискусія призводить до того, що десь якесь рішення приймається, аби враховувати обидві сторони. А в медицині у нас не напружена ситуація? У Кабінеті Міністрів? В освіті у нас усе злагоджено і чітко? Це життя. Як ми не будемо згодні повністю з КСУ, так і вони не будуть згодні з ФМСУ. Але головне, щоб це не перетворювалося у бійку. Точно так і з УТМРом. Якщо говорити про мисливське собаківництво, то фактично 90 відсотків членів УТМР перевели своїх собак до нас. Якщо говорити про полювання, то майже всі мисливці у Товаристві й ми туди не ліземо. Ось і все.

Собака разом із мисливцем ідуть на полювання. Але винні завжди дурні та дороги. А якщо говорити про розумне і зважене ставлення, то все іде нормально. Дехто каже, що якщо у тебе собака стоїть на обліку у Федерації, то в моїх мисливських угіддях платитимеш утричі більше. Залишайте ФМСУ та переходьте до нас. Чи можна це назвати розумним? Люди скаржаться. Я телефоную. «Ні, такого не було! Це він вигадав. У нас до всіх однаково». Насправді ж тихцем роб­лять дрібні капості. Але я стою на позиції розвитку мисливського собаківництва, а не на позиції людей з минулих часів. Тому я не воюю ні з ким.

Працюємо за принципом «люди йдуть туди, де їм краще». У нас сьогодні на обліку 30 тисяч чотирилапих, а в УТМРі якщо є 5 тисяч, це вже забагато. А в КСУ стільки ж, скільки й у нас, тому що всі наші собаки стоять у базі КСУ. Там стоять на обліку всі собаки і ми туди передаємо всі дані по мисливському собаківництву. Мене не цікавить, де вони полюють, у тебе державний квиток і можеш полювати у будь-якому мисливському господарстві.

– Як Ви бачите реформу мисливського господарства країни, аби собаківництво набуло подальшого розвитку?

– Головне, аби цією реформою не нашкодити. За цим гарним словом може ховатись повна нісенітниця, а реформа – це те, що повинно покращувати життя людей. У кожному конкретному випадку треба детально все розглядати. Я б поставив питання: «Що треба змінити?»

Сьогодні мисливське господарство серйозно потерпає від браконьєрів. Отже, потрібне законодавство, яке б дозволило ефективніше боротися з браконьєрами. Сьогодні браконьєри – це надбагаті люди. З приладами нічного бачення, тепловізорами, сучасними далекобійними гвинтівками, кулеметами, що заряджені на полювання на знищення всього. Ось із цим треба боротися. Для цього потрібне законодавство: дати мисливським користувачам можливість захищати свої угіддя. Скажімо, у Білорусі є спеціальна інспекція, яка контролює мисливську галузь.

І їх неможливо ані підкупити, ані хабара дати. Спіймався – відповідай за повною програмою! Але це не означає, що непотрібна первинна ланка охорони – мисливські користувачі.

Хто перший може спіймати браконьєра? Користувач угідь. Адже на кожне мисливське господарство не вишлеш по 20 інспекторів! А користувач усіх своїх єгерів може зробити охоронцями. Створіть умови, дозвольте відповідну зброю для оборони, дайте необхідні повноваження.

Наступне питання. Потрібна державна підтримка тих, хто займається розведенням дичини.

Наступне – виконання Закону «Про полювання та мисливське господарство». Скажіть, будь ласка, хто дав право Мінприроди затримувати по п’ять місяців погодження Лімітів на добування та відкриття сезону полювання, що передбачено законом? Для цього не реформа потрібна, а просто зняти міністра, аби інший діяв за законом. Потрібне системне виконання законів, а десь і зміни до закону потрібні.

Нам потрібен закон, який би забороняв на полюванні використання приладів нічного бачення, тепловізорів, таких порушників треба притягувати до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, користувач має сам визначати, який мисливський вид і в якій кількості йому необхідно регулювати. Через відсутність цього і виникла дурня з «червонокнижним» лосем. Держлісагентство за узгодженням із Мінприроди має лише затверджувати це у терміни, визначені законом.

Картки відстрілу дичини непотрібні нікому, адже ніхто їх добросовісно не заповнює і за ними нічого не визначити. Є мисливське посвідчення і цього достатньо. Все інше не підтвердило свою життєздатність.

Віталій ГОПКАЛО,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top