Сестри богині Зевани

Все, що ви хотіли дізнатись про жіноче полюванні, але соромилися запитати.

В уяві більшості людей полювання – це суто чоловіче заняття. Але з давніх-давен жінки відігравали у полюванні чималу роль. Наприклад, у давніх римлян покровителькою мисливців була богиня Діана, а у греків – своя богиня – Артеміда. У слов’ян мисливцям допомагала Зевана (Девана). Та й загалом, більшість жінок не відмовились би від полювання разом із чоловіками, але дозволити це могли лише представниці шляхетного походження. Наприклад, цариця Єкатерина ІІ – була ще тим завзятим мисливцем. А як справа з «Зеванами» у наші часи?

Нині жінки, зокрема в Україні, мають всі можливості та права, хоча користуються ними не так й часто, як у країнах ЄС та США. Але жіноче полювання існує й у нас.

Наочний приклад таких жінок, які всупереч суспільній думці, що полювання не для тендітної статі, беруть до рук мисливську зброю й вирушають у пошуку пригод та вражень у мисливські угіддя – науковець, мисливець, справжня українська Девана та дбайлива матуся – Євгенія Яніш.

– Євгеніє, розкажіть, будь ласка, що передувало тому, що Ви стали мисливцем?

– Я народилась у родині мисливців. Мої прадіди, дідусі й тато – мисливці й рибалки. Багато часу проводили на природі. Тому завжди в родині було нормою, коли хтось йде на полювання або з нього повертається, коли дома готується дичина…

Вперше на полювання я потрапила в п’ять років зі своїм батьком. Відтоді – це стало моїм улюбленим дозвіллям. Згодом отримала посвідчення мисливця та придбала свою улюблену «подругу» – рушницю ТОЗ-34 12-го калібру. (Посміхається)

– Більшість жінок вважають, що полювати – це жорстоке та суто чоловіче заняття, деякі переконані, що це первісна розвага, яку треба заборонити взагалі.

– Я люблю природу, ходити угіддями, відчуваючи вагу рушниці на плечі… Люблю як пахне рушниця, коли нагріється на сонці, мені подобається шукати та розплутувати сліди, вирахувати, де буде вечірній проліт птахів. Підійти якомога ближче до дикої тварини… – це мистецтво.

Мешканці мегаполісів не те що дичини в природі не бачили, більшість у лісі, що росте неподалік, жодного разу не були. А хто іноді й «заблукає» до лісу, то дичини там не бачить не тому що її там немає, а тому, що люди не вміють ходити лісом (не в образу).

Щодо полювання, то на відміну від думки більшості, влучити в тварину, що біжить чи летить (до речі, наприклад, кабан інколи біжить не ВІД, а НА тебе) – не так то й просто. Мисливство – це не тир. Я не отримую задоволення від вбивства дичини, хоча нас часто у цьому звинувачують зоозахисники. Вважаю, що й людина, яка забиває тварин на фермі навряд чи полюбляє момент вбивства, бо якщо полюбляє – то це вже діагноз. До речі, мисливці регулярно проходять обстеження у психіатра, інакше отримати дозвіл на зброю та полювання не вдасться.

Я люблю, коли здобутий мною птах падає і я вперше беру його до рук. Мені подобається процес приготування дичини, і тим більше, подобається ввечері у родинному колі або разом із друзями за столом чи біля багаття скуштувати дичину, здобуту завдяки своїм здібностям, знанням та праці. Полювання – це цікавий і складний процес, це спосіб життя, без якого я себе не уявляю.

– Як до Вашої пристрасті ставляться люди з якими Ви спілкуєтесь?

– Більшість знайомих знають, що я захоплююсь мисливством. Друзі – всі в курсі. Ставлять по-різному. Значна частина – самі мисливці, інші – не мисливці, захоплення моє поділяють та розуміють. Є знайомі, які проти такого захоплення (переважно вегетаріанці), але ми з ними спокійно спілкуємось і це не розповсюджується на інші сфери нашого життя. Кілька людей, яких я знаю, відноситься до полювання категорично проти, але це їхнє право. Якщо людина не може сприймати мене такою, якою я є – це однозначно «не моя» людина, відповідно або ми не спілкуємось, або у нас виключно ділові стосунки.

– Ви ходите на полювання самі чи з колективом? Якщо з колективом, то він є жіночим чи чоловічим? Як ставляться до Вас чоловіки-мисливці, вони змінюють свою поведінку у Вашій присутності?

– Чоловіки в цілому нормально ставляться. Якщо колектив новий – спершу придивляються і це природно. Потім, коли бачать, що зі зброєю поводитися вмію, техніку безпеки знаю та виконую, полюю на рівні з чоловіками – сприймають позитивно. З жінками не полювала поки що жодного разу – нас мало (в Україні – авт.) і ми «розпорошені» по всій країні, важко контактувати, тим більше полювати разом. Хоча за останній рік стались дві знакові події. ГС «Всеукраїнська мисливська спілка» України зареєструвала підрозділ «Жіноча Ліга». Крім того, в Фейсбуці створено групу «Жіночий мисливський клуб-Діана» для об’єднання жінок-мисливців зі всієї України. Як правило, я полюю з батьком та друзями. Колективи – виключно чоловічі, вони, звісно, намагаються мене пригостити найсмачнішим під час обіду або поступитись зручнішим місцем на номері… мені в такі моменти приємно.

– Як Ваші доньки ставляться до такого захоплення? Ви їх залучаєте до лав Діани?

– Старша донька зі мною на полюванні з 11 місяців свого життя, а менша – з півтора рочків. Коли починався сезон полювання, ми з рідними та друзями розбивали табір на березі Сейму і могли жити там упродовж місяця.

До найближчого магазину близько восьми кілометрів, відповідно дичина ставала невід’ємною частиною нашого харчування. Дітей до звуків пострілу привчала поступово, починаючи з великої відстані, щоб не лякались. Приблизно так привчають і цуценят мисливських порід.

Нині доньки постійно ходять зі мною на полювання, тренуються влучно стріляти по мішенях. Звичайно, мені б хотілося, щоб вони продовжили традиції нашої родини, але якщо у дітей не буде бажання – це їхнє право. Але на мою думку, вміти поводитися зі зброєю, влучно стріляти, читати сліди диких тварин – це знання, які не будуть зайвими як для моїх дітей, так і для будь-кого. Це навички на кшталт вміння водити автомобіль чи користуватися комп’ютером.

– Ви б хотіли, щоб Ваш майбутній зять був мисливцем або хоча б рибалкою?

– Мені б було приємно, але є чудові люди – не мисливці та є мисливці, з якими не підеш на полювання… Не привиди Господь, моїм донькам пов’язати своє життя з останніми. У стосунках чоловіка та жінки важливо взаєморозуміння. Наприклад, якщо кохана людина захоплюється мисливством, то друга половинка не повинна чинити опір чи забороняти.

– Як Ви вважаєте, чи міцнішим буде шлюб, якщо дружина ходитиме на полювання разом із чоловіком?

– Будь-яка справа, яку чоловік та дружина роблять разом, зазвичай, йде на користь їхнім стосункам. Особливо, якщо це спільне захоплення.

– Щоб Ви побажали жінкам? Особливо тим, хто виступає проти полювання.

– Жінкам – сестрам богині Зевани – бажаю розуміння та підтримки з боку родини та гарних полів! А жінкам, яким мисливство не до душі, знайти таке захоплення, від якого вони отримуватимуть задоволення і будуть щасливими.

Андрій АБІН,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top