За байраком – байрак

Коли владі не до проблем довкілля.

Про ліси природні і рукотворні, приборкані яри, бори на терасах і не залісені гірничі відвали.

У першому листі зі Січеславщини (ЛМЖ № 1–2019 р.) на прикладі одного підприємства – Верхньодніпровського лісгоспу – ми розповіли про повсякденні турботи лісівників Півдня країни та проблеми, з якими стикаються, не отримуючи впродовж трьох років ані копійки бюджетного фінансування, живучи наодинці зі своїми бідами. І навіть за такої ситуації вони творять дива. Перше таке диво, про яке йшлося в статті «Уроки піщаних кар’єрів», – оаза, яка в недалекому минулому завдяки лісівникам з’явилася на відвалах Вільногірського гірничо-металургійного комбінату.

Загалом у період 2000–2012 років у районі піщаних кар’єрів ВГМК лісівники Верхньодніпровського лісового господарства створили 540 га лісових насаджень із домінуванням акації. Створили чудову зону здоров’я, спорту, відпочинку, яка підковою оточує велике промислове місто Вільногірськ. Планували посадити 1200 га з тим, щоб повністю взяти його в зелене кільце. Та не вдалося. 2012 року вже слід було проходити тендерну процедуру на продовження робіт. «Погралися-погралися з тими тендерами, та й відмовилися, бо дуже вже багато перепонів постало на шляху», – пояснив директор лісгоспу Григорій Мороз. А тут ще й змінився власник ГМК, новий не зацікавився екологічною програмою, не забажав вкладати кошти комбінату в залісення. Державі теж не до турботи про довкілля. А що може сам лісгосп, який останніми роками функціонував завдяки фінансовій підтримці колег із ресурсних областей країни та проведенню вибіркових санітарних рубок?

Перш, ніж перейти до того, як у буквальному розумінні слова виживають степовики тепер, у другому листі зі Січеславщини зупинимося на ще кількох прикладах діяльності трудівників галузі, котрі лісистість Верхньодніпровського району довели до 16,5%, що втричі більше обласного показника. А от у сусідньому П’ятихатському районі вона лише 7% – це свідчить про ставлення до важливої справи влади двох районів. Але про все за порядком. Почнемо з байраків – «характерних, за Вікіпедією, північно-степових природно-територіальних комплексів рангу урочищ».

Де природа знайшла ос­танній притулок. Гортаючи місцеву пресу, я натрапив на цікаву характеристику байрачного лісу – дніпровський поет Віктор Начиняний порівняв байрак із біблійним човном, де природа знайшла притулок. Як писав Дмитро Яворницький, запорожці серед деревної рослинності відрізняли власне ліс, гай, чагарник і байрак. Назва останнього походить від тюркського «баїр» і це означає косогір – невеликий ліс із товстих і важких порід дерев, переважно в балках та по їх схилах. Є свідчення про особливість степових перелісків професора ботаніки О.Л. Бельгарда: «У будь-якій облісеній балці зосереджено велике розмаїття екотопів, які породжують дуже строкатий і надзвичайно різний за своїми екологічними особливостями рослинний покрив. Різноманіття це формує крутизна і експозиція схилів, мікроклімат, ґрунтова вологість, вітровий режим тощо. Тут ми маємо стик вельми різних типів рослинності степового, лісового, лугового, болотного, солончакового і навіть напівпустельного».

Сучасний ареал байрачних лісів у країні охоплює північ Одещини, Кіровоградську, Донецьку, Луганську області. На південному сході вони властиві еродованому правобережжю Дніпра та його приток на Січеславщині. У Верхньодніпровському районі такі займають понад 800 га і розкидані у 30-ти урочищах, віддалених одне від іншого. Найунікальніші знаходяться на території Бородаївського лісництва, в самісінькому центрі району. Лісництво тягнеться крутими схилами від села Дніпровокам’янка до села Домоткань.

– Маємо шість об’єктів природно-заповідного фонду, – розповів лісничий Валерій Єзерський. – Найвідоміше урочище – Паськове, яке ще в 20-х роках минулого століття було віднесене до переліку пам’яток природи як «остання ділянка старовинного байрачного лісу». Назва його походить від назви села, якого вже давно нема, а природна пам’ятка як зразок верхового байраку продовжує дивувати своєю красою та оригінальністю. В глибокому яру б’ють численні джерела, викидають пречисту воду, і вона невеличким потічком біжить до річки Домоткані й далі до сивого Дніпра.

– Тут нема рукотворних насаджень, – продовжував Валерій Миколайович, – увесь ліс площею 56,8 га природного походження. Дуб звичайний, ясен звичайний і зелений, клен гостролистий, липа дрібнолиста, горобина, ліщина, берест, інші породи… За переказами, за часів Запорізької Січі тут стояли паланки, козаки доглядали свій ліс. І ми доглядаємо, бо це справжній, класичний байрачний ліс – отакі треба заповідати і берегти, а не оголошувати скрізь і всюди об’єктами ПЗФ рукотворні насадження, які не мають ні історичної, ні природної цінності, а трактуються як зразок степового лісорозведення. А на Верхньодніпровщині всі створені насадження – це зразки.

Весняна кампанія в розпалі – в Лихівському лісництві садять ялину звичайну

Паськове – не єдине тут цінне урочище. Не меншу вагу з погляду історії, ботаніки, лісівництва, екології має балка Парна, надто Велика Парна, де теж зберігся байрачний ліс, площею 37 га на сторожі якого стоїть 400-літній дуб із обхватом 5,5 метра. Мов зіницю ока бережуть патріарха, бережуть розмаїття балок і байраків січеславці, де природа, як писав поет, знайшла останній притулок.

Карпати… серед степу.

Із Бородаївського лісництва уздовж Дніпра піднімемося вище, до межі з Кіровоградською областю, де розташоване Мишуринрізьке лісництво. Тут, у плавнях головної річки України, зростали найкращі лісові масиви – тепер на їхньому місці хлюпочуться хвилі. Бори та діброви злизали штучні моря. Починаючи з 1949 р., всі сили лісництва було кинуто на боротьбу з водною та вітровою ерозією. І люди вийшли переможцями у двобої зі стихією – приборкали понад 300 ярів. Зупинили ріст, залісили. Збудувавши лотки-швидкотоки, нагорнувши 90 км водовідвідних та водозбірних валів, передали селянам захищені, обперезані зеленими запасками поля. Саме на них відомий хлібороб Марко Озерний (старше покоління добре знає це ім’я) вирощував рекордні врожаї кукурудзи.

Нині в колективі лісництва лише 9 чоловік на чолі з Сергієм Срібним. Трудовий шлях він починав два десятиліття тому трактористом, потім лісником, любов до лісу перейняв від батьків та свого попередника, лісничого Валентина Бойчука, котрий разом із дружиною 42 роки віддали рідному лісництву. На таких трудівниках, відданих зеленому другові, своїй професії і тримається Верхньодніпровський лісгосп. У свій час були в лісництві міністри лісового господарства Байтала В.Д. та Самоплавський В.І. і дивувались роботою лісівників які створили рукотворні насадження на крутих берегах Дніпра.

У Лихівському лісництві світлу пам’ять після себе залишив Митрофан Лебідь, на жаль, уже покійний. Понад сорок років він стояв біля керма. А пам’ятником йому слугують Лихівські Карпати – так-так, не дивуйтеся, Карпатами називають високогорбисту круту місцевість біля Лихівки відтоді, як її одягли в зелене. Колись сумні лисі балки Бузова, Деркачева, Ласькова, Паська манять під свої шати молодих і старих, дарують прохолоду, гарний настрій, ягоди, гриби… На 1,5 тис. га росте рукотворний ліс із дубів (переважно), сосен, інших порід. Дві третини його посадили на нарізних терасах.

Ланка добровільної пожежної дружини в складі Анатолія Казидуба, Олександра Синєпостола та Олексія Бороха в будь-яку хвилину готова виїхати на гасіння пожежі

Добрі лісівничі традиції, започатковані Митрофаном Івановичем, продовжує лісничий Юрій Петруша. Помічником його – Антоніна Пилипенко, котра далекого 1979-го потрапила в Лихівку на виробничу практику і залишилася тут назавжди. Тепер уже сама щедро ділиться багатим досвідом зі студентами-практикантами. А в конторі лісгоспу з 1975 р. працює Людмила Федорова – з 16-ти років. Відтоді в її трудовій книжці лише один запис про прийняття на роботу, зате багато – про нагороди, заохочення. Захоплюється декоративним розсадництвом, квітникарством, крім того, ще й завідує відділом кадрів.

Як же зустріли весну на підприємстві? «З надією» – почув я від багатьох.

«Надія вмирає останньою» – відомий вислів навів і директор лісгоспу Григорій Мороз. Розповів, що наприкінці березня нарешті отримали довгоочікувані бюджетні кошти, встигли створити 4,2 га дубових і 3 га соснових культур, готують ще 12 га площ під осіннє садіння. Аби мати, бодай, якусь фінансову підтримку, збільшили на 3 тисячі штук шкілку саджанців декоративних екзотів. А ще заклали 2,5 га плантацій новорічних ялинок – цікаво, що традиції плекати живі зелені атрибути улюбленого свята малечі не полишали і в найважчі періоди. Щороку закладали не менше 2 га плантацій сосни кримської, цього року посадили 1 га ялини звичайної.

А що далі? Важко передбачити дії влади стосовно галузі. На днях (19.04.2019) «Урядовий кур’єр» під рубрикою «Офіційно» опублікував звіт уряду Гройсмана за 3 роки діяльності. На 4,5 газетних шпальт – ні слова не тільки про лісове господарство, а й загалом про екологію, за винятком кількох рядків про відновлювану енергетику. Виходить, немає чим звітувати?

…Торік восени в Києві в рамках Німецько-українського агрополітичного діалогу відбувся круглий стіл на тему: «Організація та фінансування державного лісового господарства в Німеччині – варіанти для України». В ході його проф. д-р. Франк Зетцер, який виступив із базовим звітом, висловив думку колег зі своєї країни, що їм важко зрозуміти, як лісогосподарські підприємства перераховують одноденний заробіток лісівникам Південних і Східних регіонів України, і чому функцію їх фінансування не бере на себе держава. У Німеччині таке неможливо. Коли ж здоровий глузд візьме гору в Україні і влада, нарешті, зверне належну увагу на степове лісівництво? Про виклики, які стоять перед степовиками, – в заключному листі зі Січеславщини.

Микола ПУГОВИЦЯ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top