Амбітні наміри

Про створення Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь.

Мисливська спільнота України підтримала створення Громадської спілки «Всеукраїнська асоціація мисливців та користувачів мисливських угідь». На першому з’їзді організації делегати зі всієї країни обрали президента Асоціації, його заступників, Раду та визначили свою основну мету. Сподіваємось, організація набере обертів, стане потужною та впливовою.

В Україні відбулась подія, яка має шанс змінити вже звичну кілька років тенденцію у стрічках новин, рішеннях судів, наказах міністерств та відомств, голосах нардепів, коли мова заходить за мисливство. Ставлення суспільства до мисливської спільноти стало вкрай негативним за замовчуванням і виправити це можуть тільки самі люди, яким небайдужа доля мисливської галузі. Тож вони об’єднались і оголосили намір все змінити, створивши Громадську спілку «Всеукраїнську асоціацію мисливців та користувачів мисливських угідь». Не забарились і з першим з’їздом, який пройшов нещодавно в столиці України.

Звичайно, хтось скептично ставиться до цієї події, хтось з останньою надією. Тим більше, що причин для сумнівів достатньо. Адже це не перша спроба мисливців в Україні створити подібне об’єднання, але, на жаль, суттєвих, революційних змін від їхньої діяльності мисливська спільнота не побачила. І не побачить! Поки сама спільнота не перейде до активних дій та ініціатив, а не буде з кущів спостерігати за тим, як знищують галузь. Це стосується усіх, починаючи від користувачів, закінчуючи рядовими мисливцями.

Спитаєте, чим ви можете допомогти? Думаєте, скажу: «Грошима!?» Ні! Кожен з вас фахівець у своїй справі: хтось юрист, хтось науковець, хтось адвокат, а хтось журналіст… Дехто має власні досягнення у веденні мисливського господарства і може поділитись цим досвідом, а дехто може розповісти про досвід наших сусідів з ЄС. Кожен може внести свій вклад у порятунок галузі й в її розвиток. Звичайно, кошти теж потрібні, але без відданих, завзятих людей вони нічого не варті й скільки їх не було б, вони поступово сплинуть безслідно.

Хто цікавиться фінансуванням Асоціації, то нині вона утримується засновниками, а з вступними та членськими внесками, які були затверджені на з’їзді, можна ознайомитись у Довідці. Володіючи хоча б шкільними знаннями, можна легко порахувати, що на ці внески навіть елементарної прес-служби та юридичного відділу не утримаєш, тож велика надія на ентузіастів і на вас, шановні шанувальники полювання.

А тим, кому цікаво, що ж відбувалось на з’їзді, хто приїхав та про що говорили, пропонуємо невеликий екскурс, адже на заході можна було зустріти представників мисливської галузі з усіх куточків України та з різних господарств: державних, громадських, приватних, з клубів, товариств, федерацій, а також науковців, журналістів та багато інших.

На зібранні можна було побачити і почути думки відомих і досвідчених фахівців, навіть корифеїв мисливського господарства: Валерія Лисенка, Віктора Червоного, Юрія Марчука, Анатолія Голубченка, Миколу Шуляра, Івана Шеремета, Івана Делегана та інших, а привітав усіх з подією екс-Президент України Леонід Кравчук.

Шановні мисливці-учасники 1-го З’їзду Всеукраїнської асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь!
Перед мисливським господарством України стоять серйозні завдання з приведення його до кращих зразків європейського та світового рівня. Це завдання не на один рік і навіть не на десятиріччя, але почати треба, у першу чергу, з культури ведення мисливського господарства, з культури полювання!

І цю культуру треба виховувати змалечку, базуючись на кращих традиціях нашого народу та досвіді європейських країн.

Звичайно, треба змінювати і мисливське законодавство, яке б сприяло як розвитку мисливства, так і збереженню тваринного світу.

Бажаю Вам під проводом створеної Асоціації досягти успіхів у розбудові мисливської галузі України.

З доповідей на з’їзді Асоціації:

Олег РАФАЛЬСЬКИЙ, президент Асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь:

– Вирішення проблем, що стоять перед мисливською галуззю, залежить не стільки від самих мисливців, скільки від влади та політиків. На думку фахівців, мисливська галузь нині відчуває потребу в комунікації із владою та суспільством. А в демократичних країнах існує лише єдиний спосіб такої комунікації – суб’єкти громадянського суспільства, тобто громадські об’єднання та організації.

Протистояти таким діям можна лише організовано та фахово. А іміджем, як учить політична наука, потрібно займатися постійно, потрібно в нього інвестувати. При цьому серйозну увагу варто приділяти роботі зі ЗМІ, особливо такими популярними зараз – електронними.

Вже час довести владі, політикам і суспільству, що мисливство непросто заняття, хобі, відпочинок. Мисливське господарство – серйозна галузь економіки, яка вирішує низку актуальних господарських і соціальних питань. Але для її розвитку для цього потрібно створити сучасну європейську правову базу.

Також нам необхідно створити своєрідне мисливське лобі у Верховній Раді, бо такою підтримкою користуються і європейські мисливці, і наші аграрії, промисловці та інші.

Реалізація таких масштабних і амбітних завдань не під силу одній особі чи навіть потужному мисливському господарству. Тільки об’єднані мисливці здатні протистояти викликам часу. Таким чином поява Всеукраїнської Асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь не випадковість, а закономірне явище. Наша організація створена 9 місяців тому і вона об’єднала у своїх лавах найініціативніших, фахових і авторитетних представників мисливського середо­вища.

По суті ми можемо констатувати формування суспільного запиту на появу організації, яка здатна об’єднати мисливців та користувачів мисливських угідь із метою відстоювання їх прав, забезпечення потужного впливу на удосконалення чинної та розробку нової нормативно-правової бази України з питань ведення мисливського господарства та полювання.

Віктор Червоний, віце-президент Асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь:

– Більшість наших мисливських господарств – збиткові. При загальних витратах на ведення мисливського господарства близько 400 млн грн на рік, окупність становить лише 63%, а різниця покривається за рахунок членських внесків громадських організацій та за рахунок власних коштів власників бізнесменів. Хочу наголосити, що держава не вкладає жодної копійки в мисливське господарство, натомість одержуючи від користувачів угідь плату за ліцензії, податки, нарахування до пенсійного фонду, а з недавнього часу і плату за користування угіддями.

Нам потрібно запозичувати у наших сусідів – країн ЄС їхні напрацювання та адаптувати до наших умов.

По-перше, необхідно спростити порядок надання угідь у користування: лісові – повинні надаватись лісовими управліннями, угіддя на охоронних територіях – управліннями охорони природи, польові – управліннями мисливського господарства або місцевою владою, без згоди власників землі, але із працюючою системою відшкодування збитків, завданих мисливськими тваринами.

По-друге, нам потрібен чіткий механізм оплати оренди власникам землі.

Але головне – угіддя треба передати у користування, в першу чергу, низовим мисливським колективам, які будуть юридичними особами, самі господарюватимуть на своїй землі й самі нестимуть відповідальність.

Також нам необхідно ввести штатну норму – на кожні 3 тис. га угідь має бути один фахівець-мисливствознавець із середньою спеціальною або вищою освітою, а на єгеря повинно припадати не більше 500 га угідь.

Охороною мисливських угідь повинні займатись не єгері, а державна служба з поліцейськими повноваженнями, яка утримуватиметься користувачами.

Також нам необхідно популяризувати мисливство. Перші паростки такої роботи є й у нас. Наприклад, мисливський фестиваль «День мисливця» на Закарпатті в с. Шаланки (організатор Закарпатське ОУЛМГ, ДП «Виноградівське ЛГ»), на Львівщині «Мисливська ватра», «Фестини Діани» (організатор Львівське ОУЛМГ), на Рівненщині «Мисливський форум» (організатор МСК «Сокіл»).

Ще над чим нам потрібно працювати, так це над вдосконаленням законодавства та над позитивним ставленням суспільства до мисливців.

Суспільство, на жаль, вважає, що мисливець і браконьєр – це тотожні слова, а що ж мисливці, тобто, ми з вами, мовчимо і тільки обурюємося. Ми втратили зв’язок із суспільством, ми не ведемо діалогу з громадськістю і самі інколи даємо привід так говорити.

Україна нині, як ніколи, потребує такої співпраці і допомоги європейських партнерів, оскільки досвід і традиції розвинених країн Європи нам просто необхідні.

І на останок. «Зоозахисники» нещодавно знову внесли чергові антимисливські законопроекти. Один – щодо обліків диких тварин під контролем громадських активістів, які зможуть впливати на ліміти та відкриття полювання та другий – поданий Юрієм Ти­мошенком, депутатом ВР від партії Народний Фронт, яким передбачено заборону полювання раз і назавжди.

Тож одне з головних завдань Асоціації – відслідковувати подібні законопроекти та робити все можливе, щоб вони не були прийняті.

На сьогодні членами нашої Асоціації вже стали понад 400 юридичних осіб та більше 300 фізичних. Це, звичайно, далеко не той результат, на який ми очікували, враховуючи повну підтримку наших ініціатив під час проведених зустрічей у регіонах, але це вже дає нам можливість впевнено говорити, що ми на правильному шляху і Асоціації бути життєздатною.

Юрій Марчук, голова Товариства лісівників України:

– Україна в цьому році посіла перше місце за сільгосппалами, можна тільки уявити скільки цим вогнем було знищено дичини. За це відповідає і приватний бізнес, і держава, але тільки умовно. Тому саме робота над нормативно-правовою базою нині є найголовнішою. Бо всі повинні жити і працювати за законом і відповідати за законом, а не керуватись популістськими настроями. Бо нині мода на заборону всього стала основним: «заборонити полювання», «заборонити рубку лісу», то давайте далі забороняти: «заборонити копати картоплю», бо вона гарно цвіте, «заборонити збирати пшеницю»… Ми цими заборонами дійдемо до того стану, який вигідний тільки всій Європі, але не нам: де чиста, органічна, заповідна Україна, без виробництва, без держбюджету, залежить від кредитів і розважає європейських туристів. Чи таку країну ми хочемо мати для своїх дітей?

Другий напрямок – підготовка фахівців. Відразу після заборони експорту необробленої деревини з України, в НУБіПі постановою Кабінету Міністрів було закрито спеціальність «Деревообробка», а разом з нею і «Мисливствознавство». Тепер у переліку спеціальностей Міносвіти «мисливствознавства» немає. Ось такі реформи. За два роки боротьби нам все ж таки вдалося відновили спеціалізацію «деревообробка» і тепер збираємо підписи для відновлення спеціальності «Мисливське господарство».

Невеличкий ракурс в історію. У 1988 році ініціювавши відкриття першого в Україні факультету біологів-мисливствознавців, тодішній Міністр лісового господарства Валерій Самоплавський відправив мене з цим дорученням до Москви. На прохання відкрити факультет в Україні, отримав відповідь: «А какая на Украине охота? У вас же ничего нет…». І варто було великих зусиль, щоб довести, що мисливство це не постріл, бо це кінцевий етап, а мисливство – це біологія, дичерозведення, біотехнія тощо. В результаті, в 1989 році було відкрито перший факультет, який готував мисливствознавців і до нас навчатись поїхали з Кавказу, Середньої Азії, Чукотки… Що ми маємо нині? Спеціальність «мисливствознавство» нікому непотрібна, в першу чергу – державі.

І наступний, надважливий напрямок – це робота з громадськістю. Старше покоління перевиховувати вже пізно. Всі сили і засоби необхідно вкладати в виховання молоді, в екологічну просвіту, в роботу з дітьми.

Мінприроди нині зайняло позицію заборон. Відповісти на питання: «Хто буде захищати тварин, що занесені до Червоної книги?» – не може. За останні роки по всіх тваринах, які були занесені до Червоної книги, а це і ведмідь, і зубр, спостерігається зниження чисельності популяції.

Вважаю, що професійні мисливські громадські організації, а це практика всього світу, повинні диктувати політику галузі в державі й впливати на склад Парламенту, бо саме ці організації, маючи багатотисячну армію, впливають на те, хто буде керувати країною. «Ви підтримуєте наші ідеї, ми голосуємо за вас». На жаль, ми до цього поки що не визріли. Тому вважаю – це повин­но бути пріоритетним завданням новоутвореної Асоціації.

Анатолій Голубченко, президент Федерації мисливського собаківництва:

– Хочу висловити свою позицію не як президент ФМСУ, а як користувач мисливських угідь. Мій пів віковий мисливський стаж підказує мені, на що необхідно звернути увагу.

Отже, успіх нашої роботи залежатиме не тільки і не стільки від керівників мисливських господарств, стільки від засновників організацій – користувачів мисливських господарств, від того, наскільки саме вони зрозуміють важливість того, що нині відбувається.

У нас завжди було і залишається два основних, найбільших користувачі – УТМР і Держліс­агентство. Але ще не так давно важко було собі уявити, що з’явиться така кількість нових, громадських та приватних господарств.

Що несуть нам нові власники та господарі? На превеликий жаль, у багатьох з них не має досвіду ведення мисливського господарства, а фахівців не вистачає. Більшість мають кошти з інших джерел, а бути власником мисливських угідь – престижно от і собі придбали, але що робити з цим далі? Їх мало турбують інші мисливці та й уся галузь у цілому, їм байдуже, що законне полювання у цьому році не було відкрито вчасно зі сваволі чиновників і багато господарств понесло великі матеріальні збитки.

А мене, наприклад, цікавить чому вчасно не підписується Наказ про відкриття полювання і хто за це відповість? Не раз задавав це питання представникам Мінприроди на місцях. Вони або ж прикриваються законом «про тишу», або ж просто вважають, що полювання це зло і вони таким чином з ним борються. Хочу запитати: «Хто чиновнику дав право вирішувати долю законного права громадян країни?»

Тому вважаю показником роботи цієї Асоціації буде те, чи відкриється полювання 1 травня 2020 року чи ні.

Але для того, щоб це сталося, щоб були результати роботи Асоціації в інших, не менш важливих питаннях, необхідний потужний юридичний супровід. Для того, щоб зрушитись з місця, довести свою правоту, підняти свій імідж в очах суспільства, нам прийдеться судитись чи не кожного дня. Це треба розуміти.

Друге надважливе питання для Асоціації – це медійний супровід. Якщо ми будемо виходити з новинами, інформацією про себе в ЗМІ кожного дня, якщо суспільство буде бачити, що ми готові захищати свої інтереси, що нас 800 тисяч, тільки тоді можна чекати на успіх. Треба стати авторитетами для суспільства і для журналістів, щоб вони за коментарями приходили до нас, а не до так званих екологів.

Все це можливо, але можливо за гарного фінансування. Я 15 років очолюю ФМСУ і коли вона народжувалась, більшість вважали, що організація захлинеться за п’ять років, бо в країні тоді, як і зараз, була економічна криза, у людей не було коштів. Але цього не сталося, бо я цього не допустив, допомагав кілька років власним коштом, і не для того, щоб організація виживала, а щоб вона розвивалась, перемагала і йшла вперед. І нині таке ж завдання стоїть перед нами стосовно майбутнього Асоціації. І я впевнений, що без допомоги засновників мисливських господарств ми нічого не зробимо.

Микола Шуляр, голова президії Всеукраїнської ради Українського товариства мисливців і рибалок:

– У минулому році наше Товариство уклало Меморандум про співпрацю з Асоціацією мисливців та користувачів мисливських угідь і ми будемо всіляко підтримувати її роботу.

Сьогодні наше Товариство нараховує 185 тис. членів – фізичних осіб. Хочу зазначити, що ми за останні роки теж не сиділи склавши рук, відстоювали у судах інтереси не тільки наших членів та користувачів мисливських угідь нашого Товариства, а й інтереси всієї галузі. Ми подавали до Верховної Ради ряд законопроектів з цікавими, на нашу думку, ініціативами, які могли б позитивно позначитись на розвитку мисливського господарства, але вони, на жаль, були відхилені як і всі інші, що були направлені на розвиток мисливського господарства.

Проблема, яка нині є для нас дуже болючою – це застосування у сільському господарстві заборонених у ЄС хімпрепаратів, наявність яких у рослинах на полях знищує все живе, у тому числі, зайця, козулю, кабана. Переконаний, що 50% від загиблого поголів’я дикого кабана в останні роки, сталося не з причини зараження на АЧС, а від гербіцидів та пестицидів, які містились у кукурудзі. Цьому підтвердження є результати дослідження загиблих диких тварин у лабораторіях. І цим питанням повинні займатись Мінприроди та Мінагропрод, але їм, як бачимо, байдуже.

Натомість Мінприроди нині переймається наявністю договорів між користувачами м.у. та власниками земельних ділянок. У разі відсутності такого договору вони забороняють проведення полювань. Ми, за підтримки Держлісагентства, довели неправомочність таких дій з боку Мінприроди, наприклад, по Херсонській області. Тому звертаюсь до всіх користувачів, хто стикнувся з такою ж проблемою, використовувати наш досвід і ставити на місце тих, хто займається не своєю справою.

Стосовно створення на базі нашого Товариства клубів чи то первинних організацій із самостійним балансом, то хочу сказати, що ми теж це підтримуємо, нехай мисливці пробують бути господарями на своїй землі, але, на жаль, в Україні є села, де велика скрута і люди виїхали на заробітки, там майже не залишилось чоловіків, тому там саме на наші районні організації лягає відповідальність доглядати за мисливськими угіддями. Ми готові до змін у структурі, але не задля змін, а задля людей – рядових мисливців.

Також хочу зазначити щодо міжнародної співпраці, то УТМР й донині є членом СІС, а екс-президент цієї організації Дітер Шрам розповідав, які величезні кошти надаються фондами на заборону полювання як в ЄС, так і в Україні.

Валерій Лисенко, директор Мелітопольського інституту екології та соціальних технологій Університету «Україна», професор:

– Нагальне питання: «Що відбувається у нас із фахівцями з мисливського господарства?» В 2002 році нам вдалось відкрити спеціальність «Бакалавр мисливствознавець», але, на жаль, вона попрацювала тільки вісім років. У 2010-му було підписано Указ Президента України Віктора Януковича, яким цю спеціальність було закрито. У 2012 році нам вдалось відкрили магістратуру мисливського господарства, яка, на щастя, поки що працює на базі НУБіПу.

Нині в інституті, де я працюю, є курси з підвищення кваліфікації з мисливствознавства, ми даємо гарні знання, за які я, як викладач, несу відповідальність, тож запрошуємо на наші заняття всіх охочих. Але, на жаль, попит на спеціальність та знання з мисливствознавства невеликі. От якби ми змогли підготувати 15–20 тис. спеціалістів із мисливського господарства з вищою освітою, тоді б ми могли захищатись і в судах, і у засобах масової інформації, обґрунтовано переконувати суспільство, я вже не кажу про ефективне ведення господарської діяльності, без якого розвитку галузі не буде.

Тому, якщо ми будемо «соплі жувати», пани «борейки» будуть робити все, щоб закрити полювання в Україні, а разом з цим і знищити мисливську галузь. Між іншим, не спеціальної освіти, не тим більше наукового ступеня пан В. Борейко не має. Який він «еколог»? Все, що він робить, не тільки непрофесійна діяльність, а ще й антидержавна. Тому необхідно звернутися до відповідних органів щодо з’ясування мети діяльності організації, яку очолює цей пан.

Хочу сказати пару слів про лося. Ми, у складі 11 докторів наук, зверталися до голови екологічної комісії при Верховній Раді, а також до Уряду щодо заборони полювання на лося та занесення його до Червоної книги, але наше звернення, переконаний, вони навіть не читали, бо ніяких відповідей ми так і не отримали. 27 грудня минулого року я був на зустрічі з Міністром природи, його першим заступником і начальником управління заповідної справи. Вони, крім слова «заборонити», більше нічого не знають, тому з цими панами ми ніколи не знайдемо спільної мови. Покладаю надію тільки на інших людей на цих посадах. Бо ті, що нині займають крісла Мінприроди не розуміють, що мисливствознавство – це один з напрямків екології, яке дозволяє шляхом використання ресурсів підтримати оптимальні умови в тій чи іншій екосистемі. А у нас все навпаки. Більша половина Бирючого острова нині перетворилась на пустелю з причини перевищення оптимальної чисельності диких копитних тварин у три-чотири рази. Джарилгач – така ж історія.

Хотілося б нагадати нашим екологам, що у 1992 році в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) Україна стала учасником Програми дій на ХХІ століття. У ній велика увага приділяється місцевим громадам і окремо зазначено – мисливство, як один з напрямків використання відновлювальних природних ресурсів. А ми, не дивлячись на міжнародні угоди, продовжуємо забороняти.

Також, на мою думку, в Асоціації необхідно створити Науково-технічну раду, яка має готувати науково-обґрунтовані пропозиції та ініціативи, а після громадського обговорення подавати їх на розгляд до Уряду та Парламенту, де за допомогою лобі вони набували б чинності й мисливське господарство піднімалось на нові щаблі європейського розвитку.

Володимир Нижник, журналіст, мисливствознавець:

– Мисливців 1% в нашому суспільстві, у Верховній Раді мисливців – не менше 25% і ми лобі не маємо. Вони полюють, а заступатись за мисливську галузь не бажають. Чому? Відповідь очевидна – громадська думка про мисливство – вкрай негативна,
і винні в цьому самі мисливці. Що робити? Працювати з громадськістю, створювати та розповсюджувати інформацію у ЗМІ, особливо на регіональному рівні.

Конче необхідно внести зміни до ст. 5 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» щодо заборони пропаганди мисливства в системі освіти.

Необхідно продовжити боротьбу за лося! Чому ми здались? Нам треба впертості вчитись у псевдоекологів. Я не кажу у самого В. Борейка, там вчитись немає чого. «Борейко» – це не людина, це ЯВИЩЕ! Не було б його, було б інше явище. Це називається – паразитування на екологічних проблемах.

Наступне. Чому наші торговці зброєю не беруть жодної участі у відтворенні диких тварин? У більшості цивілізованих країнах світу вони відраховують відсоток від прибутку у фонд на розвиток мисливського господарства та дикої природи. Тож цим теж повинна зайнятись Асоціація.

Ще одна проблема – це дуже низький рівень обізнаності й кваліфікації працівників мисливських господарств. Кожен користувач мисливських угідь повинен мати в штаті атестованого мисливствознавця. Тоді і попит з’явиться на таких фахівців, і попит на таку освіту.

ПРЯМА МОВА

Іван Шеремет, начальник управління мисливського господарства та полювання Держлісагентства:

– На превеликий жаль, наше суспільство в більшості має негативне ставлення до мисливців та до полювання і, в першу чергу, в цьому винні всі ми – мисливці. Вина наша в тому, що не змогли донести до суспільства просту істину або аксіому, що мисливець – це дбайливий господар, який піклується тваринним світом, його відтворенням. Усі ці заходи мисливці фінансують із власної кишені, бо більшість громадськості переконана, що саме держава з бюджету надає кошти на охорону диких тварин.

У більшості суспільства панує думка, що мисливці задля розваги та шматка м’яса знущаються над дикими тваринами. Нам дуже важко це заперечувати, бо якщо переглянути фото та відео, які викладають так звані мисливці в соцмережі зі своїх «полювань», то стає соромно, що ти мисливець. А ми мовчимо, що дає можливість зоозахисним організаціям маніпулювати ставленням громадськості до ведення мисливського господарства та полювання і підтримувати ідеї щодо повної заборони.

Ми програємо інформаційну війну цим організаціям дуже давно, ще у 2003 році, коли заборонили весняне полювання, згодом пропаганду мисливства в освітніх закладах, полювання в ПЗФ, а потім у заказниках та в період «сезону тиші», всі користувачі та мисливці мовчки все це проковтнули і були впевнені, що його це не торкнеться, буду тихенько добувати, що мені треба.

Але не так склалось, як гадалось. Громадські екоактивісти диктують нам свої вимоги і вже не тільки щодо заборони полювання, але вказують нам де розміщувати біотехнічні споруди та як проводити обліки дичини. А ми продовжуємо думати, що нас це стосуються. Це прикро. Адже це стосується кожного і створення Асоціації мисливців та користувачів мисливських угідь говорить про те, що наша свідомість змінюється. Маю надію, що ця організація стане рупором мисливської галузі й донесе до суспільства, що мисливське господарство – це, в першу чергу, галузь, яка має свою культуру, спадщину, традиції, які потрібно поважати.

Перші кроки Асоціацією вже зроблені. Це і активна робота щодо недопущення заборони полювання на вовка та обмежень до мисливського собаківництва. Це і висвітлення проблем мисливського господарства на IV з’їзді лісівників України. За ініціативи Асоціації колегією Держлісагентства прийнято рішення створити робочу групу щодо розроблення державної Програми розвитку мисливської галузі.

Сподіваюсь, що ця організація не стане, як деякі скептики вважають, кишеньковою Асоціацією Держлісагентства, бо нам зараз потрібні мисливські організації, які будуть боронити мисливську галузь.

ДОВІДКОВО

НА З’ЇЗДІ ОБРАНО:
– президента Асоціації
– Рафальського Олега
Олексійовича (1959 р. н.,
Забріддя,Черняхівський район,
Житомирська область. Український
політик і науковець. Заступник
Глави Адміністрації Президента
України (2010–2014). З 2014 –
директор Інституту політичних і
етнонаціональних досліджень ім.
І.Ф. Кураса НАН України. Член-
кореспондент НАН України та
НАПН України).
– віце-президента Асоціації
– Червоного Віктора
Олександровича
– Раду Асоціації – 43 особи
– Президію ради Асоціації
10 осіб
– Ревізійну комісію.

Щорічні членські внески на
2019 рік для членів Асоціації:
– юридичні особи – 3000 гривень;
– фізичні особи – 300 гривень;
– фізичні особи-пенсіонери –
безкоштовно.
Звільнити від сплати вступних
внесків мисливців та користувачів
мисливських угідь, які вступають
до Асоціації у 2019 році, а із 2020
року встановити вступні внески у
розмірі:
– для юридичних осіб – 1000 гривень;
– для фізичних осіб – 100 гривень;
– фізичних осіб-пенсіонерів від
сплати вступних внесків звільнити.

Роман НОВІКОВ,
“Лісовий і мисливський журнал” 

« 1 of 2 »

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top