«Робіни Гуди» нашої сучасності

Випатрати природу заради наживи.

Мисливці, які серйозно ставляться до свого захоплення і небайдужі до природи, можуть, не замислюючись, перерахувати всі чинники, що негативно впливають на збереження довкілля і популяцію диких тварин. Давайте поміркуємо разом.

Першим чинником, що породжує браконьєрство, безсумнівно, є байдуже ставлення влади країни до цієї серйозної і гострої теми.

Таке ставлення, в тому числі і до мисливського господарства, позначилося й на чисельності диких тварин, яка далека від оптимальної, враховуючи потенціал наших угідь.

Другим чинником, який впливає на поголів’я диких тварин, – браконьєрство. Офіційно зафіксовані випадки, що оформлені протоколами, є краплею в бурхливому морі безконтрольних, неправомірних дій. Ці незаконні дії значно знижують, зокрема, й надходження до держбюджету.

Браконьєрство, як соціальне зло, з’явилося в глибоку давнину, ще в епоху феодалізму, коли земля потрапила в приватну власність разом з її дикими мешканцями. З тих пір це негативне явище в різних масштабах супроводжує наше суспільство. Одним із перших, офіційно зареєстрованих браконьєрів, був легендарний Робін Гуд, який зі своїми вільними стрільцями переховувався в Шервудських лісах. Вони не тільки грабували на дорогах заможних людей, але й незаконно полювали на оленів, що належали, як і сам ліс, місцевим магнатам. Їх намагалася вистежити озброєна лісова охорона, за ними ганялися королівські стражники, але зловити завзятого Робіна і його вільних лучників не вдавалося.

Легенда про Робін Гуда народилася не на порожньому місці. Стародавні документи свідчать, що існував Роберт «Hobbehod» Худ, що жив в Йоркширі приблизно в 1255 році, і був вимушений ховатися за порушення законів.

Цікаво розповідав про браконьєрів Російської імперії кінця ХІХ – початку ХХ ст. громадський діяч, літератор, професор-юрист Юрій Смельницький (1851–1931) у своєму нарисі «Браконьєри»:

«Не визнають мисливського закону і його порушують не одні тільки селяни. Олександру Михайловичу відомо, як негативно і легковажно ставиться суспільство в особі видатних своїх представників до полювання взагалі, вбачаючи в ньому тільки «злу забаву» і не бачачи нічого іншого, як невиразні серед самих мисливців поняття про полювання і про те, кого слід вважати мисливцем, як безглуздо, а іноді брудно, полюють бюрократи, інтелігенти і сучасні заможні люди, що розв’язно називають себе мисливцями…».

Щось дуже схоже можна простежити і в нашому суспільстві сьогодні. Чи не так?

У наші дні все трохи по-іншому. А, тих, кого сьогодні називають браконьєрами, можна розділити в основному на два види.

Неправомірні дії перших викликані занепадом економіки в країні, через що частина населення в певних регіонах не має постійної роботи, а їхні доходи нижче прожиткового мінімуму. Тому люди для підтримки мізерного сімейного бюджету, з метою виживання, змушені займатися незаконним добутком дичини.

Другі – це люди, що мають цілком нормальний достаток (або навіть більше, ніж достатній). Багато з таких «мисливців» зневажають закон, вважаючи, що, досягнувши певного фінансового рівня, стають королями життя, і мають моральне право на неправомірні дії, тому вони не «принижують» себе придбанням необхідних для проведення полювання дозволів і документів. Вони тільки заради задоволення свого захоплення йдуть на браконьєрство. Такі люди користуються у своїх неправомірних діях не тільки дорогою мисливською зброєю, а й дорогим автотранспортом високої прохідності, оптичними прицілами, приладами нічного бачення, тепловізорами. Більшість із них після протиправних дій залишаються безкарними.

Якоюсь мірою однією з причин подібних злочинів є не здатність мисливствознавців та єгерів вчасно контролювати свою територію через брак кадрів, оснащення та фаховості цих служб. Іноді за одним мисливствознавцем закріплено кілька районів області. Незважаючи на навантаження, державні мисливствознавці вносять найбільший внесок в охорону, ніж інші відповідальні за це служби. Складається враження, що це потрібно тільки обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Підтвердженням цьому є кількість протоколів, що були складені після затримання порушників мисливського законодавства. Так, у позаминулому сезоні полювання державна лісова охорона склала 2265 протоколів, єгерська служба користувачів мисливських угідь – 615 протоколів, а Держекоінспекція лише – 312.

Міністерство природи, у підпорядкування якого входить екоінспекція, зобов’язане приділяти пильну увагу охороні диких тварин, але на практиці воно цим не займається, як не займається і боротьбою з забруднюючими викидами, незаконним видобутком піску в акваторії Дніпра, з незаконною розробкою стихійних глиняних і піщаних кар’єрів, відвалом сміття та будівельних відходів у недозволеному місці, а також контролем надання ділянок під забудову котеджними містечками в передмісті великих міст. Такі селища ростуть, як опеньки на пеньках у жовтні. А ці забудови, в цей час, забирають із дикої природи величезну кількість площ, позбавляючи диких тварин місць існування, руйнують біоценози.

Наступним чинником, який впливає на чисельність дичини – рівень культури і моральних якостей багатьох мисливців. Адже саме правильне розуміння своєї ролі в полюванні, свого ставлення до довкілля, дотримання законів і вироблених століттями традицій, в першу чергу, відбивається на веденні мисливського господарства, на порядку в угіддях, на кількості диких мешканців. Тому в своїй роботі керівництво мисливських товариств не повинно забувати про акцент на вихованні своїх членів. Цьому ж має сприяти чіткий та безапеляційний контроль державних мисливствознавців.

Безсумнівно, не можна не брати до уваги і не відзначити застарілу структуру громадських мисливських організацій, таких як УТМР, що давно перестала відповідати вимогам сучасного життя і економіки. Так само і не зовсім правильно поставлена робота в багатьох приватних господарствах. Абсурдність структури УТМР полягає в її єдиноначальності, коли кошти від членських внесків та полювання розподіляють керівні органи Товариства, а не директори мисливських господарств, які краще знають скільки необхідно і на що.

Зовсім інший підхід до ведення мисливського господарства можна побачити у наших сусідів. Що наочно нам демонструє Польща. Первинний колектив мисливців є повноправним господарем у своїх угіддях і самостійно розпоряджається своїм бюджетом. Саме первинний колектив повинен вирішувати, чи варто йому фінансово утримувати апарат, чи вартий він того. Чим і наскільки ця структура допомагає первинному колективу та його мисливському господарству у вирішенні наболілих питань, як вона відстоює інтереси мисливців.

Деякі, невеличкі кроки в цьому напрямку, з’являються й у нас. З огляду на наявність великої кількості власників сільгоспугідь, деякі райорганізації УТМР не в змозі впоратися з укладанням відповідних договорів. І тут на допомогу приходять саме члени сільських первинних мисливських колективів. Багато мисливців таких первинних колективів беруть активну участь у біотехнічних заходах, охороні. На мою думку, вони б із легкістю впоралися з функцією користувача мисливських угідь і вели господарство не гірше за деякі приватні клуби.

Створити потужну єгерську службу в тій ситуації, яка нині склалась, із користувачами не реально, натомість запозичити досвід наших сусідів і знайти кошти на державну службу мисливської охорони, обов’язком якої буде ефективний контроль за дотриманням закону – Україні під силу. Але на це потрібна воля Уряду. Ця служба має бути самостійною державною одиницею, яка не повинна підпорядковуватись іншим відомствам, тим більше Мінприроди, але при цьому мати повноваження на кшталт національної поліції. Її штат треба укомплектувати фахівцями, підготовленими фізично й інтелектуально, які повинні бути забезпечені сучасним транспортом, табельною зброєю, засобами зв’язку та виявлення правопорушників. Мобільні групи такої служби мають діяти в усіх областях. Ця служба може фінансуватись не обов’язково з держбюджету, впевнений, в ній зацікавлені всі користувачі мисливських угідь. Така служба охорони буде одним із основних стимулів підвищення культури полювання, у вихованні правильного світогляду наших мисливців у ставленні до нашої природі.

Про створення мисливської служби неодноразово говорив начальник Управління мисливського господарства та полювання Держлісагентства Іван ШЕРЕМЕТ:

«Вже давно назріло питання необхідності створення служби охорони державного мисливського фонду, яка б включала в себе і державних районних мисливствознавців. Завданням цієї служби, на мій погляд, має бути усунення головних негативних чинників, що перешкоджають швидкому росту чисельності цінних мисливських тварин, – надмірної чисельності хижих тварин і масового браконьєрства. Також треба привести до чіткої відповідності надання у користування мисливських угідь (ст. 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»), надаючи перевагу місцевим громадським організаціям та клубам. Поєднання двох чинників – створення служби охорони з чіткою вертикаллю управління та надання мисливських угідь низовим колективам, переконаний, неодмінно виведе наше мисливське господарство на європейський рівень».

Всі ми знаємо, що в каламутній воді легше ловити рибу, тим більше, за допомогою заборонених законом засобів та методів. Але маємо надію, що Уряд наведе, нарешті, лад, який вона обіцяє, згадає не тільки про власні амбіції та свій добробут, а й зробить хоч щось задля нашої природи, що починає в’янути на очах. Потрібна тільки воля.

Володимир УРСУЛ,
“Лісовий і мисливський журнал”

One Reply to “«Робіни Гуди» нашої сучасності”

  1. Пане Урсул дозвольте заперечити щодо діяльності Держекоінспекції в сфері милиського господарства :
    1.Загальна чисельність держінспекторів зайнятих у сфері контролю за дотриманням вимог законодавства при веденні мисливського господарства та полюванні в цілому складає десь близько 43-45 чоловік для порівняння в системі лісового агенства тільки мисливствознавців десь близько 300 чоловік + чисельність державної лісової охорони.(на яку теж покладено охорону мисливських угідь)
    2. Екологічна інспекція згідно діючих положень здійснює державний контроль ,а охорона мисливських угідь відповідно до ЗУ”Про мисливське господарство та полювання” покладена на користувачів мисливських угідь різної форми власності ,які зобовязані створити єгерську службу та організувати належну охорону мисливського фонду .
    3.Матеріальне Забезпечення екологічних інспекторів є відверто на низькому рівні, до тогож законодавчо неврегульовані аспекти їх роботи у вихідні дні та особливо у нічний час “час пік браконьєрства”, як зрештою і державних мислиствознавців .
    Як член УТМР погоджуюсь що реально розпоряджатися територією мисливських угідь , здійснювати біотехнію , охорону використання мисдивського фонду в межах законодавства повинні низові колективи. Районних, міжрайонних та міських організацій УТМР ,а не обласні організцііі УТМР ,як це зараз відбувається на більшій території областей центрадьної ,південноїта східноі України..
    Крім того потрібно задати питання п Шеремету куди діваються кошти від видачі державних посвідчень та щорічноі заміни контролбних карток , що є чи малою сумою із шестизначними цифрами.Що малиб якраз іти на підтримку питань боротьби із браконьєрством та розвиток матеріально-технічного забезпечення державних мисливствознавців

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top