Вогняний геноцид

Як мисливцям і природу, і себе вберегти.

Проблема підпалів сухостою (бур’яну, трави, стерні, очерету тощо) виникає із року в рік. Кожної весни ця тема мусується у ЗМІ, майже всі знають про шкоду підпалів та їх небезпеку, знають про відповідальність, однак кількість та площі цих пожеж збільшуються з кожним роком.

На нашу думку, існує п’ять основних причин таких загорань:

1. Випадковість. Необережне поводження з вогнем, загорання з природних причин.

2. Хуліганство. Підпали заради вражень, переважно підлітками, які ще не розуміють до чого можуть призвести ці пустощі і не бояться відповідальності. Сюди ж можна віднести дії піроманів.

3. Кримінал. Навмисні підпали з метою завдати шкоди конкурентам, провести рейдерське захоплення тощо.

4. Прагнення заощадити. Фермери палять стерню і бур’ян, щоб мати менші витрати на оранці поля.

5. Невігластво. Неосвіченість і проста дурість.

Ці причини дають можливість зрозуміти, як запобігти пожежам унаслідок підпалів, як зменшити їх кількість, що досягла катастрофічних масштабів.

Як не дивно, але ця проблема пов’язана з мисливцями та мисливським господарством. Точніше, з їхнім негативним іміджем. Як? А от дивіться. Останнім часом спостерігається зменшення польової дичини в мисливських угіддях України. А хто в цьому винен, на думку пересічних громадян? «Мисливці! Бо вони все вибили!!!» І нікого не цікавить, що під час пожеж, що виникли під час підпалів сухостою, гинуть десятки тисяч пташенят фазана, куріпки, перепела, водоплавної дичини, зайченят та інших тварин – це нікого не хвилює. «Мисливці – от біда всіх негараздів!». А те, скільки зусиль мисливці покладають на ліквідацію наслідків цих підпалів залишається, як то кажуть, за кадром.

Проблема підпалів недостатньо висвітлюється у засобах масової інформації, точніше висвітлюється не так, тому і немає результату. У нас не проводиться просвітницька робота серед населення, особливо в сільській місцевості, не проводяться профілактичні заходи (перенесення відкриття полювання в пожежонебезпечний період ми не будемо рахувати).

Хоча, цього року дещо активізувались у цьому напрямку соціальні мережі, де з’явились повідомлення, що закликали не підпалювати сухостій. Це наштовхнуло на ідею надрукувати плакати на згадану тематику та розповсюдити їх всією країною, щоб інформація про цю біду з’явилась у школах, в інститутах, у громадських місцях, на вулицях міст та сіл, скрізь, щоб всі почули про наболілу проблему.

Старт акції

Рішення було прийнято. Агітації бути! Підібрали фотографії, які найкраще передавали весь жах наслідків підпалів, адміністратор однієї з мисливських груп Ростислав Новицький люб’язно погодився допомогти з розробкою макета для друку агітплакатів. Придумали напис. Він за задумом повинен був не тільки закликати до збереження природи, а й донести до пересічних громадян, що саме ми – мисливці – турбуємось про рослинний і тваринний світ і що ми не «застерігаємо», а саме «попереджаємо», бо терпець уже урвався.

Коли макет плакатів був готовий, постало завдання знайти кошти на їхній друк. Тоді розмістили оголошення з ескізом плаката у соцмережах. Результат не забарився – впродовж доби надійшло близько 2000 гривень від людей, яким небайдужа ця тема. На зібрані кошти замовили 3000 екземплярів плакатів. За кілька днів надійшло ще більше 1000 гривень, які стали у нагоді під час розповсюдження плакатів містами і селами України. Загалом, було відправлено близько 800 плакатів. Крім друкованих плакатів, безкоштовно надавали макет всім зацікавленим в акції і люди самотужки друкували і розповсюджували агітацію. Сотня плакатів дісталась і нашим єгерям із Криворізького УТМР, які сумлінно їх поширювали.

Так скромна ідея перетворилась на всеукраїнську акцію.

Паралельно нам вдалося зацікавити ЗМІ. Сюжети та публікації про нашу акцію зробили один із криворізьких телеканалів, міський інтернет-портал новин і міська газета. Крім того, мною особисто було підготовлено та прочитано лекцію про багатство криворізької природи і шкоду підпалів у школі, де навчається моя донька.

Щодо плакатів, то мисливці розклеювали їх на зупинках громадського транспорту, на дошках оголошень, стовпах тощо. Розносили по школах, прикріпляли в місцях відпочинку. Ті, хто живуть у селах, встановлювали дерев’яні щити з плакатами біля полів. Зображення плаката миттєво розлетілось соцмережами. Було проведено величезну роботу. Але якщо ми, мисливці, дійсно хочемо звести підпали до мінімуму, зробити необхідно ще більше.

Як висновок

Взагалі, про результати говорити поки що рано. Проблему підпалів сухостою однією акцією не вирішити. Україна як горіла, так і горить. І за свідченнями небайдужих людей, у цьому році палії немов показились. Але є надія, що наочна агітація торкнеться душі і мозку хоч частини свідомих жителів нашої країни.

Під час поширення плакатів стало ясно, що клеїти їх на дошках оголошень і на зупинках малоефективно, так як через короткий проміжок часу 90% плакатів виявляються заліпленими рекламними оголошеннями або афішами – це «бізнес», якому байдуже до проблем нашої країни.

Спроб знищити плакати помічено не було, окрім планової «роботи» наших сумлінних комунальників. А ось директор школи, де я читав лекцію, навпаки, з радістю прийняла і плакати, і пропозицію щодо лекції, яка, відверто кажучи, як виявилось, не найкраща форма спілкування з дітьми та донесення до них інформації. Розмову з ними краще побудувати у вигляді діалогу, спілкування, гри, щоб максимально заволодіти їхньою увагою і перетворити пасивних слухачів на активних учасників.

Тему підпалів сухостою допомогла налагодити співпрацю з телеканалами і газетами, зробити ще один крок до популяризації мисливства і відновлення нашого доброго імені. Нехай цей крок ще маленький, нехай невпевнений, але його зроблено. І, зауважте, зроблено без залучення якихось бюджетних коштів, допомоги фондів або грантів. Можна тільки уявити, яку просвітницьку роботу можна було б розгорнути, як би ми мали хоч частину того фінансування, що мають наші противники – антимисливські організації та рухи.

Є надія, що завдяки цій акції, цим плакатам, висвітленню нашої діяльності у ЗМІ, вдасться привернути увагу людей, які небайдужі до долі мисливського господарства й до долі природи нашої країни, і які можуть допомогти у цій справі.

Що далі?

Працювати. Виявляти наполегливу активність. Проводити флешмоби та акції під умовним гаслом: «Мисливці – природі, людям, дітям». Привертати увагу ЗМІ своєю діяльністю. У суспільстві повинен закріпитися «рефлекс», асоціація, що мисливці – помічники і охоронці природи.

Наприклад, можна влаштовувати суботники силами мисливських колективів. Мисливці повинні бути ініціаторами та лідерами таких заходів серед суспільства. Йти у школи, проводити бесіди з дітьми. Організовувати пізнавальні екскурсії до лісу, річки. Мова йде не про пропаганду полювання, йдеться про любов до природи, про її збереження, про шкоду пожеж. Це ціла наука. В країнах ЄС і лісівників, і мисливців навчають на спеціальних курсах як працювати з дітьми, дорослими, зі ЗМІ тощо. Тільки так можна сформувати покоління нових, сучасних українців із європейським мисленням.

Що стосується дорослих паліїв, то з ними теж треба боротися. Хоча це робити дуже важко, інша свідомість. Декого можна навчити поважати природу і закон тільки через виклик поліції, через протокол правопорушень та через суд. До слова, коли готував цей матеріал, застав за спаленням очерету на річці свого сусіда, повідомив про це у поліцію, наряд приїхав оперативно та зафіксував факт підпалу.

Навздогін

«Ряску», яка палить тому, що «так мамка робила» – перемогти неможливо. Але, як показує досвід мисливців західних розвинених країн, можна боротися за свідомість і душі молодого покоління, щоб вони дивилися на нас і переймали досвід. Це не складно. Ви можете майструвати шпаківні або є садивний матеріал? Відмінно! Тягніть все це до школи і під об’єктиви камер, у присутності журналістів даруйте ці незабутні моменти дітям. І табличку встановіть «Від мисливців – дітям». Одним словом, робіть багато, а висвітлюйте ще більше. Кожен ваш крок має супроводжуватись наголосом на те, що робиться він саме мисливцями. Пам’ятайте: «Скромність веде до забуття».

P.S. Дякую всім за допомогу в проведенні акції. Слава українському мисливству!

Андрій АБІН,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top