Змінімо ставлення

Щоб відродити чесне ім’я мисливця в Україні.

Про проблеми мисливського господарства та шляхи їх розв’язання – в інтерв’ю з Першим віце-президентом Асоціації користувачів мисливських угідь Віктором Червоним.

– Вікторе Олександровичу, суспільство завжди сприймало лісівників і мисливців толерантно і виважено. Сьогодні ми інтегруємося до Європи, переймаємо багато корисного. Чому ж лише у незалежній Україні почалася така своєрідна істерія навколо мисливства, враховуючи, що потужна хвиля охорони природи та тварин прийшла саме звідтіля?

– Україна взяла курс на Європу і починає запроваджувати європейські цінності. І нам інколи нав’язують те, що відрізняється від нашого сприйняття, наш менталітет дещо інший за європейський. Ми живемо в країні ще досить бідній, яка тільки-но розвивається. І сьогодні, у стрімкий час, маємо вивчати досвід цих країн, а не грубо одягати чужого капелюха на власні вуха. Так, тепер усі хочуть охороняти, забороняти та отримувати підтримку європейських природозахисних організацій, їхні транші та боротися з професійними лісівниками, мисливцями, які ефективно ведуть мисливське господарство. Раніше вважалося, що мисливське господарство – це галузь народного господарства, сьогодні ж невігласи кажуть, що мисливство – хобі окремої категорії людей, забава від нічого робити, для пиятики тощо.

Так, будемо відвертими: ми самі винні у формуванні негативної думки про мисливство, оскільки допускаємо деякі несумісні з етикетом і самим званням мисливця речі. Деякі горе-мисливці роблять це несвідомо, а дехто – свідомо, порушуючи Закон. Так створюється загальний негативний імідж мисливця, як браконьєра!

Однозначно, треба бути порядним, законослухняним. І це виховується роками. І в цьому напрямку треба працювати. Спершу, треба відновити державне замовлення на підготовку фахівців мисливствознавців, – потім – виховувати як мисливців, так і підростаюче покоління з повагою до братів наших менших, до тварин, до трофея, який добуваєш. Адже за кордоном полювання – свято, ціла культура, спілкування мисливців між собою, данина природі, яка дала тобі можливість добути звіра, повага та шана до цієї тварини.

До цього нам треба ще йти. І я думаю, що прийде час, і в Україні будуть такі мисливці, й будуть такі традиції, які сьогодні сповідуються у Європі. Адже це, у першу чергу, любов людей до природи, до можливості вкласти душу і серце у розвиток мисливського господарства, аби потім і користуватися цим виважено. Мисливці, як і лісівники – за сталий розвиток. Хочемо, щоб завжди можна було користуватися плодами своєї роботи.

Наші опоненти – псевдоекологи або антимисливці, на відміну від нас працюють наполегливо, використовуючи сучасні піар-технології всюди. Вони до свого руху залучають, у першу чергу, молодь. Ми ж сьогодні говоримо про те, що маємо виховувати у молоді любов до тваринного світу, а нам законом заборонено пропагувати мисливство. Але ж мисливське господарство це, зокрема, практична охорона та відтворення тваринного світу, а не балаканина у соцмережах та протестні акції. Молоде покоління фактично позбавлене можливості познайомитися з принципами діяльності мисливського господарства і зробити власний висновок чи доцільно це чи ні. Цю перепону ми отримали ще у 2004 році з подачі народного депутата Голуба, який «протягнув» закон, яким було заборонено пропагувати мисливство у закладах освіти.

У 2014 році голова Комітету з екології Верховної Ради Томенко «протягнув» так званий Закон про «сезон тиші». Наслідки його сьогодні відчувають лісівники, оскільки лісгоспи мають масу проблем. Адже два місяці не можна проводити санітарні рубки і держава несе величезні економічні збитки. Мисливці ж, яким дозволено з 1 травня полювати на самця косулі, не можуть до кінця червня полювати. Хоча законом це і не заборонено. Екологи це трактують інакше. А ми мовчимо. Останнім часом з’являється чимало законопроектів, частина з яких «протягується» з «благими намірами». Називають ці «закони», як імплементацію нашого законодавства до європейського та роблять красиву «обгортку». Депутати ж у більшості, на жаль, не читають цих законів, просто приймають рішення на хвилі «екологічності» та «заповідності» не розбираючись у суті, що від цього постраждає багато людей, цілі галузі… Багато подібних законопроектів готує та «підкидає» народним обранцям Володимир Борейко. Він дав нам добру науку, як одна людина, своєю системною роботою, взявши за мету знищити мисливську галузь, заручившись підтримкою «екологічних» фондів, частини народних депутатів, Мінприроди, впевнено йде до своєї мети.

– У багатьох країнах мисливство розглядається як спосіб регулювання чисельності тварин. Так, у США в 336 заповідниках, а це понад 20,5 мільйона га – дозволено полювання. У Білоруському національному парку «Біловезька Пуща» полюють на «червонокнижних» зубрів. А у нас це – крамола, оскільки у ПЗФ взагалі заборонене полювання.

– Це окрема історія. Першим Законом у 2010-му той же депутат Голуб запропонував заборонити полювання у національних парках, а у 2017 році у Законі «Про охорону пралісів у Карпатах» написали «заборонити полювання на всіх об’єктах природно-заповідного фонду»! Перепрошую, які стосунки мають ландшафтні парки, заказники усіх видів до охорони пралісів у Карпатах? Ми знову цей законопроект недогледіли і нас поставили перед фактом.

Саме під гаслами подібних законів протягується заборона полювання загалом. Вже у поточному році було запропоновано заборонити єгерям та мисливцям відлов та відстріл вовків, безпритульних собак і котів, а регулювати їх чисельність методом біостерилізації з наступною вакцинацією; заборонити притравку собак на диких тваринах та й взагалі заборонити використання собак на полюванні. А більшість користувачів угідь навіть не знає, що такі законопроекти поставлені на порядок денний і голосувалися нещодавно у Верховній Раді. Сім разів цей законопроект Парубій ставив на голосування – не вистачало голосів. І не вистачило через те, що наша асоціація попрацювала і роз’яснила депутатам що до чого. Це були наші перші успіхи – ми пояснили народним обранцям суть – за що вони голосуватимуть і до чого це призведе. Згадані законопроекти мисливці теж ледь не проґавили. А біди мисливському господарству вони завдали б чималої.

Але тиск на мисливську галузь продовжується. «Природолюби» без належних наукових обґрунтувань за допомогою Мінприроди занесли лося до Червоної книги. Багато років вже вони «працюють» по вовку. До прикладу, у Фінляндії та Норвегії вже регулюють чисельність вовків, де він був під охороною. Розглядають це питання й у Німеччині та Франції, де колись винищили цей вид. Але чисельність вовка стрімко зростає всією Європою і вони вже розглядають питання дозволити полювання на нього, бо вона досягла оптимальної. А у нас щільність сіроманців у два-три рази більша за цей оптимум. Але не дивлячись на це, «зоозахисники», зокрема той самий Борейко, наполягають заборонити на нього полювання й навіть пропонували занести вовка до Червоної книги!

– Ситуація, що склалася навколо мисливського господарства, вірогідно, є наслідком його власних проблем?

– Проблем у мисливській галузі кілька. Головна – недосконале мисливське законодавство. Вже сьогодні конче потрібні зміни щодо скорочення процедури надання мисливських угідь у користування. Й, у першу чергу, процедури погодження з користувачами-власниками земель. Місцевим громадам необхідно надати більше прав.

Далі, посилити відповідальність за браконьєрство. Тому що шляхом зміни мінімальної зарплати сьогодні збиток, за який можна притягнути до кримінальної відповідальності – 240 тисяч гривень. Це дає змогу всім браконьєрам, які незаконно добули копитного звіра, уникнути кримінальної відповідальності. Отже, треба знизити мінімальний збиток, завданий браконьєром.

Також необхідно спростити процедуру затвердження лімітів добування мисливських тварин, надавши це право регіональним органам. Адже Мінприроди останні роки порушує і процедуру, і строки затвердження. Відповідно порушуються строки полювання і користувачі несуть величезні збитки.

Необхідно також забезпечити охорону мисливських угідь саме державними спеціалізованими службами як на державному, так і регіональному рівнях, на зразок «Стражі ловецькі», у Польщі, або «Інспекції мисливської», у Білорусі, та інших європейських країнах. Треба, щоб ця служба мала функції правоохоронного органу. Тому що сьогодні єгерська служба користувачів практично безправна – не захищена законодавчо. Служба при областях, за принципом наших країн-сусідів, – має вести охорону мисливських угідь, фінансуватися за рахунок, можливо, і не держави, а як у Польщі – за рахунок користувачів мисливських угідь. Щоб була підпорядкована державним інституціям, мала форму, зброю, інше матеріальне забезпечення.

І остання проблема, – розрізненість мисливських організацій. І якраз наша новостворена асоціація, яка сьогодні розбудовується, зможе об’єднати всі мисливські сили – громадські організації, УТМР, інших користувачів усіх форм власності та рядових мисливців, аби єдиним фронтом виступити проти тих, хто навісив ярлики «мисливець-браконьєр», «лісівник-злодій». Такі ярлики нам силоміць нав’язали, отже, маємо побороти ці негативні наслідки суспільної думки про нас.

– Наріжне питання – звідки для всього цього взяти фінансування?

– Сьогодні мисливська галузь, зокрема, і охорона угідь та тваринного світу утримується виключно за рахунок коштів користувачів мисливських угідь та членських внесків рядових мисливців, без будь-якої підтримки держави.

Необхідно створити фонд розвитку мисливського господарства. Так, це складно. Але сьогодні є Фонд розвитку садівництва, куди всі виробники алкогольних напоїв відраховують на створення нових садів і виноградників. В інших країнах, приміром, у США, є фонди розвитку мисливського господарства, до яких виробники та торгівці зброєю, мисливськими набоями, відраховують відсоток від реалізації продукції. Думка проста: оскільки ви виробляєте те, чим фактично добувається тварина, дайте частинку своїх прибутків для того, щоб відновити. Так, це не одного дня питання.

Потрібно з фахівцями Мін­агрополітики, Держлісагентства, за допомогою громадських організацій, науковців підготувати «Програму розвитку мисливського господарства» та подати на розгляд та затвердження Урядом. Ми готові спільними зусиллями підготувати таку Програму. Але вона має бути затверджена, щоб мисливство було легалізовано як галузь, а не як браконьєрський промисел.

Віталій ГОПКАЛО,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top