Збереження лісових екосистем

Непомітна та прихована трагедія.

Кожна рослина, як природний вид у барвистому вінку планети, має свою багатовікову історію і наше завдання – не дати їй обірватися.

22 травня у світі відзначається Міжнародний день біологічного розмаїття. Щоразу він присвячується іншій темі: кліматичним змінам, сільському господарству, океанам, лісам тощо. Десять років тому з нагоди 200-ї річниці з дня народження Чарльза Дарвіна ООН проголосила увесь 2009-й Міжнародним роком біорозмаїття. Із січня до грудня проходили численні заходи, покликані допомогти людству усвідомити, якою загрозою для довкілля та всієї екосистеми планети стала його діяльність. На завершення року в японському місті Нагоя під головуванням Генсека ООН відбулася конференція країн-учасниць Конвенції з біорозмаїття. Готуючись до кульмінаційної події, британський скульптор Сайлас Бертвілс змайстрував спеціально до конференції стіл і 12 стільців, та непростих, а з глибоким підтекстом – виготовив їх із зрубаних дерев, які дрейфували в річках і морях. Мертві стовбури колись живих, зелених велетнів стали символом ставлення людей до природи – бездушного, байдужого, варварського, споживацького.

Донині таке ставлення до навколишнього середовища не змінилося. Не випадково в порядку денному щорічного Всесвітнього економічного форуму, що проходив у січні ц.р. в Давосі, вперше особливе місце було відведено даним про шкоду довкіллю, яка зростає повсюди. В останньому випуску «Доповіді про глобальні виклики» ВЕФ з тривогою констатується: «З усіх ризиків саме в тому, що стосується довкілля, світ найбільш явно рухається до катастрофи». І ще: «Втрата біорозмаїття, викликана знищенням окремих видів, цілих екосистем і навіть генетичних ресурсів, є непросто екологічною проблемою. Вона ставить під загрозу глобальний розвиток, безпеку, економічне процвітання». Мав рацію відомий британський еколог, якого називають «спадкоємцем Дарвіна», Едвард Вільсон, коли сказав: «Різноманіття життя на Землі переживає непомітну та приховану трагедію, яка вимагає планетарного відгуку на рівні з тим, як тепер сприймається глобальне потепління».

Як з охороною біорозмаїття в нашій країні? Відповідь дає Червона книга України – список рідкісних і зникаючих тварин, рослин і грибів, які стали такими під впливом людського фактора. Десять років тому побачило світ третє видання її, в якому, порівняно з другим, кількість видів зросла на 456. Чергове видання, яке повинне з’явитися до кінця поточного року, поповниться, на жаль, не менш солідним списком. На думку вчених, Червона книга – єдиний чинний закон, який охороняє природу, всі інші закони, що стосуються природоохоронної діяльності, в Україні існують лише на папері. Переважна більшість зникаючих видів рослин і тварин є лісовими, тому індивідуальні умови їх повинні передбачатися лісовим законодавством, враховуватися в практичній діяльності. Але й тут маємо гірку констатацію: серед лісівників одиниці фахівців, котрі здатні визначити, бодай, десяту частку видів, занесених до Червоної книги та міжнародних конвенцій.

Слізьми білоцвіту не врятувати, тому не будемо про сумне, а звернемося до обнадійливого, повчального. Свого часу наш журнал розповідав про ужгородських лісівників, які переконливо довели, що можна вести лісове господарство без шкоди для біорозмаїття, які створили колекцію червонокнижних, що нараховує вже понад 80(!) видів. Про безпрецедентний досвід обіцяли розповісти в окремій публікації, тому запрошуємо до найзахіднішого лісового господарства країни, аби разом полистати «живі сторінки». І не тільки. Бо тут стільки цікавого та неординарного… Назву, бодай, деякі об’єкти, а читач нехай уже сам робить висновок.

На околиці села Кам’яниця, над гірським потоком, що має назву «Сирий», розташований лісовий, еколого-натуралістичний центр Ужгородського лісгоспу (скорочено «Ужліс») – займає площу майже 3 га навколо центральної садиби. Це широкоплановий пізнавально-нав­чаль­ний комплекс експонатів і колекцій живої та неживої природи, об’єкти лісівничої діяльності як сьогодення, так і далекого минулого, а також духовного спрямування. Представлено солідні колекції лісового насіння та зразків деревини, гірських порід і мінералів, а в куточку лісових мешканців – опудала звірів, птахів і риб; прокладено навчально-пізнавальні стежки з червонокнижними рослинами та індикаторами типів лісу Карпат; створено арборетум деревних і чагарникових порід; споруджено альпінарій; діє музей лісу просто неба, а для душі – «Дорога світла», «Рослини святого письма», капличка святого Губерта – покровителя лісівників і мисливців. Поруч зведено теплицю для зеленого живцювання декоративних порід, облаштовано лісовий розсадник… Перш, ніж зупинитися в деяких пунктах, коротко про саме підприємство.

– Господарство – єдине в області, де на 90% ліси охоронні – водозахисні, рекреаційно-оздоровчі та історико-культурного значення, – розповідає директор Василь Кий. – Вони утворюють зелений пояс навколо Ужгорода і є своєрідними легенями міста. Експлуатаційних – лише 10%, рубки головного користування в них обмежені, тому чимало деревостанів уже переступили столітній вік: у букових таких майже 60%, у дубових – понад 45%. В охоронних масивах застосовується спеціальний режим господарювання, проводяться лише санітарні й рубки догляду та заходи з метою підвищення естетичного вигляду. У нас знаходиться унікальний 90-гектарний буково-дубовий резерват пралісу «Тепла ямка», виділено близько 2 тис. га ділянок природно-заповідного фонду загальнодержавного і місцевого значення. Завдання лісівників – охороняти, відтворювати лісові насадження відповідно до їхнього екотипу, вести наближене до природи господарювання…

Із цим завданням в «Ужлісі» справляються. Упродовж 26 років, до виходу на пенсію, мудро керував підприємством Заслужений лісівник України Іван Костів, нині біля керма його вихованець Василь Кий, котрий продовжує чітко тримати курс на екологізацію всього виробництва. Лісгосп був і є зразком екологічно-грамотного ведення господарства, «зеленої» просвіти. Не можу не згадати про особливу гордість його – учнівське лісництво, засноване ще в 90-х роках на базі Кам’яницького лісництва і місцевої ЗОШ І–ІІІ ст.
Жодна акція в лісгоспі не обходиться без юних, на їхньому рахунку багато цікавих справ, перемоги в конкурсах і зльотах, сади і ліси, закладені в Карпатах і навіть в Альпах разом із ровесниками іноземних країн – та про це та інше з життя дітей варте того, аби розповісти окремо. Як зазначив директор Василь Кий, «діяльність учнівського лісництва, яким опікуємося, приносить і практичну користь – вихованці закінчують профільні виші й повертаються працювати на підприємство».

До речі, і нинішній керівник дитячого лісового колективу, помічник лісничого Кам’яницького лісництва Олексій Кузнєцов, пройшов його школу. «Я теж із учнівського лісництва, – зазначив при зустрічі. – Там і зародилася любов до лісу, без якого сьогодні й жити не можу. Навіть у вихідні ноги наче самі ведуть до зеленого друга». Крім Олексія, в лісгоспі працюють провідними інженерами з охорони лісу Віталій Ковальчук, з охорони праці – Роман Стегура, котрі перші ази лісівництва освоювали в Кам’яницькому учнівському лісництві. Це за їхньої активної участі прокладалися екостежки, створювалися живі колекції червонокнижних, яких, на думку спеціалістів, немає в жодному ботанічному саду чи інституті країни. Нема в словаків, угорців, чехів… Тепер і нам пора ближче познайомитися з природними реліктами.

З далеких гір і полонин. Біля витоків колекції стояв закоханий у дику природу фанат, інженер лісового господарства Василь Лиситчук.

– Разом із директором Іваном Костівим, – пригадує, – задумали створити куточок, де можна було б «погортати живі сторінки» Червоної книги, у 2007 р.
А вже наступного року перші екземпляри, зібрані в навколишніх лісах, оселилися на алеї реліктів. Ще через рік колекція збагатилася посланцями високогір’я. Едельвейс, наприклад, привезли з Рахова, під Брошневим прямо на попелищі, де хтось підпалив траву, вибрали цибулини любки дволистої – і вони ожили, дали паростки… Для кожної рослини стараємося створити мікрокліматичні умови, наближені до тих, що в ареалі зростання. Як ось, скажімо, болітце для плавуна річного, калюжниці. Відповідально ставимося до агротехніки: той же едельвейс підживлюємо мармуровою крихтою, а от удобрювати його не можна ні за яких обставин. Для штучного поливу з урочища Сирий потік провели водогін завдовжки 1,5 км… Будь-якої пори року тепер можна бачити як росте, цвіте, плодоносить, зимує певний вид. Адже далеко не кожному доводилося зустріти в природі шовкову косицю (вона ж едельвейс), ніжні котячі лапки, «золотий корінь Карпат» – родіолу рожеву чи славнозвісну «червону руту» – рододендрон східно-карпатський, квітучий кущ угорського бузку чи непоказну, але таку загадкову булатку вузьколисту, яка зацвітає лише на 11-й рік, а до того 8 років від народження живе під землею і живиться за рахунок грибниці грибів. Бувають і сумні приклади: побачити в природі первоцвіт борошнистий на теренах України вже, мабуть, не доведеться ні нам, ні наступним поколінням. Останній раз вчені знаходили невеличку популяцію з кількох десятків цих рослин 1964 р. на околиці селища Ясіня Рахівського району. Після того, як поблизу місця зростання його побудували турбазу, первоцвіт нікому на очі не потрапляв.

– Аби наша колекція поставала перед гостями краю в розквіті сил постійно, – продовжує Василь Петрович, – біля рослин встановили таблички з назвами і знімками їх у пору квітування. На них також зазначено, коли рослина потрапила до Червоної книги, а то й вибула. Саме так: волошку карпатську, анемону розлогу, арніку гірську 2009 р. вилучили зі списку зникаючих, бо популяції відновилися, а от косарика або дикого гладіолуса, навпаки, внесли. Таким чином можна бачити Червону книгу в динаміці. Серед розмаїття рослин є й такі, що віднесені до Європейського Червоного списку – це відкасник осотовидний (Україна навіть підписала конвенцію із зобов’язанням охороняти його на своїй території), холодок прибережний, астрагал шерстистоквітковий. На табличках цих видів є відповідні позначки. Особливими позначками виділені рослини, які згадуються у Святому Письмі: нарцис вузьколистий, шафран, ясень білоцвітний… Щоразу, коли ми проводимо екскурсії, то наголошуємо: кожна рослина, як природний вид у барвистому вінку планети Земля, має свою багатовікову історію і наше завдання – не дати їй обірватися, а зберегти для майбутніх поколінь. На сьогодні колекція рідкісних і зникаючих рослин навчально-пізнавальної стежки «Живі сторінки Червоної книги» нараховує понад 80 видів… Аби звернути увагу на ще один важливий компонент лісового розмаїття – чагарникову рослинність, поглибити знання фахівців та громадськості щодо неї, започаткували 2008 р. закладання ще й арборетуму, де вже налічується понад 280 деревно-чагарникових видів і форм. Представлені в ньому українські ліси від низинних до високогірних, а також екзотичні переселенці з інших країв і континентів.

Рослина не може втекти від небезпеки. До «Ужлісу» часто навідуються делегації лісівників, екологів, педагогів – добра слава про лісовий еколого-натуралістичний центр (і завдяки нашим лісовим виданням, що дуже приємно) поширилася на всю країну та за її межі: з неабиякою цікавістю гості оглядають природно-заповідні об’єкти, знайомляться з досвідом охорони червонокнижних, середовищ їх проростання. «Успіхи ужгородців не можуть не радувати, – сказав мені при знайомстві директор лісового підприємства «Кам’яниця над Цірохом» із Словаччини Антон Бондар. – У нас ситуація інша. Майже в 95% лісового фонду ми ведемо господарство – здійснюємо рубки і таке інше».

Просто приголомшені багатовидовою й рідкісною колекцією були провідні вчені-біологи України – науковий співробітник Інституту ботаніки НАН України С.М. Зиман, доцент кафедри ботаніки УжНУ Л.М. Фельбаба–Клушина, кандидат біологічних наук О.В. Булах. Після екскурсії та детальної розповіді головного лісничого Валентина Геккера про історію створення екостежок, видовий склад, перспективу розширення живих експонатів в інтерв’ю журналісту вони висловили свої захоплення: «Щира подяка лісівникам за благородну працю, за збереження біорозмаїття Українських Карпат. Навчально-пізнавальні стежки створені дуже оригінально та естетично, колекції флори лісів і полонин чудові, вони можуть бути використані для репатріації в ті місця, де зникли. Особлива подяка керівництву за високий рівень наукової роботи в лісгоспі, за те, що залучаєте до неї майбутню зміну – членів учнівського лісництва».

…До Червоної книги України занесено 826 видів рослин і грибів – більше, ніж тварин. Серед причин скорочення їх кількості – діяльність людини, брак знань. На відміну від тварини, рослина не може втекти від небезпеки. Тому якщо вирубати ділянку лісу, де ростуть певні види червонокнижних, вони можуть пропасти зовсім. Поширенню знань про зникаючі рослини серед лісівників (та й не лише серед них) і служить еколого-натуралістичний центр з його навчально-пізнавальними стежками, арборетумом тощо. Тут вони вчаться сучасним методикам моніторингу, спостережень за станом біорозмаїття, вмінню застосовувати отримані знання в повсякденній роботі, знаходити, фіксувати рідкісні популяції, відтворювати їх. Тому під надійною охороною в лісгоспі місця зростання цибулі ведмежої та білоцвіту весняного, шафрану Гейфеля та булатки довголистої… Багатство рідкісних рослин в «Ужлісі» – показник високого стану збереження лісових екосистем.

Микола ПУГОВИЦЯ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top