Стабільно слабке

Показники життєдіяльності мисливської галузі України.

Минув мисливський сезон – складний рік для нашого мисливського господарства, рік боротьби та поразок. Але все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Мисливці отримали урок від зоозахисних організацій, а значить, – досвід, який, маємо надію, стане їх зброєю у майбутньому. А як спрацювала сама галузь, яку динаміку роботи вона демонструє?

Спробуємо оцінити мисливський сезон, що минув, проаналізувати здобутки і недопрацювання. Порівняємо з попередніми роками і з іншими країнами. А допоможуть нам у цьому звичайні цифри, але не такі, висмоктані з пальця, які демонструють наші «друзі», а офіційні.

Мисливські угіддя, користувачі та мисливці

Площа мисливських угідь в Україні порівняно з минулим роком дещо збільшилась – із 37,7 млн га до 38,3 млн гектарів, із них організаціям УТМР надано – 23,6 млн га або 61,6% (того року 62,6%), підприємствам Держліс­агентства – 4 млн га або 10,4% (10,8%), іншим користувачам – 10,7 млн га або 28% (26,1%). Як бачимо, площа м. у. «інших користувачів» невпинно росте, як і їх кількість. Ще три роки тому таких господарств було зареєстровано 560, то у цьому вже 711. Найбільша кількість таких користувачів у Житомирській області. Загальна ж кількість користувачів за рік збільшилась із 1126 до 1192, з яких 309 – УТМР, 172 – Держлісагентство, а решта – «інші». Один із головних чинників успіху країн ЄС у тому, що кожне мисливське господарство має площу від 3 до 7 тис. га, яким управляє дбайливий господар і кваліфікований штат.

За останніми даними, в Україні зареєстровано більше 750 тисяч мисливців і їх кількість росте з кожним роком. Це близько 1,5% до населення країни, що достатньо великий показник для Європи. Тільки за 2018 рік посвідчення мисливця отримали майже 16 тис. осіб. Але можна констатувати, що контрольну картку добутої дичини та правопорушень, яка є обов’язковим документом для участі у полюванні у минулому сезоні замінили і сплатили держмито тільки 254 тисячі мисливців, тобто саме така кількість брала участь у полюванні в тому році. А це в тричі менше зареєстрованих мисливців і саме про таку кількість активних мисливців можна говорити на даний час.

Штат

Кількість користувачів зростає, що неодмінно збільшує і кількість працівників, задіяних у цій галузі. Нині вона становить 6260 працівників, з яких 4830 – це штатні єгері і 485 – мисливствознавці. У системі Держлісагентства працює 782 працівники, з них 556 – штатні єгері та 180 – мисливствознавці, а це третина всіх мисливствознавців у країні. Можна констатувати, що мисливська галузь на сьогодні потерпає від нестачі кваліфікованих кадрів. Держава не підтримує цей напрямок, тому держзамовлень на мисливство­знавців немає. Відсутні також курси підвищення кваліфікації єгерів, рівень їх обізнаності ніхто не контролює. Звідси багато проблем і основна причина стагнації мисливського господарства.

Площа мисливських угідь, яка обслуговується одним єгерем у середньому становить 8 тис. га. В багатьох господарствах штатне забезпечення єгерською службою не відповідає вимогам закону. До того ж кількість не означає якість. Якщо говорити про кількість, то в системі Держлісагентства та в інших користувачів цей показник – 6,5 тис. га, а найбільшому користувачу – УТМРу, єгерський штат ще треба підтягнути, нині цей показник – 9,2 тис. га.

Дичина – це головне

У 2018 році в мисливських угіддях України чисельність копитних мисливських тварин збільшилась у порівнянні з 2017 роком на 1,8 тис. голів і становить 217 тис. Те ж можна сказати і про хутрових звірів, яких стало більше на 223 тис. голів і в цьому році зафіксовано майже 1717 тис.

Перната дичина теж збільшилась на 392 тис. голів і становить 9936 тисяч. Так, офіційна чисельність дичини, на відмінну від показників так званих екологів, зростає, але порівняно з 30-річною давністю вона менша на 25%. Не говорячи вже про показники ведення мисливського господарства в країнах ЄС, де вони у кілька разів вищі. Тому ми ще маємо величезний потенціал, до якого треба прагнути і все для цього робити. Наприклад, щорічно в Словаччині тільки оленів благородних добувається близько 20 тис. голів, а козулі у Німеччині – до 1 млн.

Наші ж користувачі не в змозі реалізувати той мінімум, що затверджено лімітами на добування. Так, при затвердженому ліміті добування копитних тварин у минулому сезоні 19 580 голів, фактично було добуто 12 962 голови, що становить 66%. По оленю європейському цей показник ще менший – 53%, по козулі – 74%, по кабану – 50%, по оленю плямистому – 54%. Мабуть, нашим мисливським господарствам непотрібні кошти. Можливо, існують інші причини… Цікаво їх почути. Мисливське господарство, яке не може або не хоче реалізовувати свої ліміти – єдине джерело доходів, не може розвиватись, це веде до банкрутства та занепаду.

Для збільшення чисельності мисливських тварин необхідно забезпечити два головні чинники: виконання біотехнічних заходів та боротьба з браконьєрством і хижаками (вовки, лисиці, бродячі собаки тощо), але для цього потрібні кошти.

Фінанси співають романси

На жаль, більшість вітчизняних користувачів мисливських угідь впевнені, що мисливське господарство не може бути прибутковим та самоокупним. Але це шлях у нікуди. Тож загальні витрати на ведення мисливського господарства по Україні за поточний рік становили 360 млн грн, а надходження – 228 млн грн або 63% до витрат.

Щоб побачити хто скільки витрачає, подивимось на витрати користувачів на 1 тис. га. Цей показник по країні становить 9,3 тис. грн, в організаціях УТМР – 4689 грн, у Держлісагентстві – 19 436 грн, а в інших користувачів – 16 395 грн.

Браконьєри наступають

Однією з найбільших проблем мисливського господарства в Україні залишається браконьєрство. У 2018 році на порушників правил полювання складено 3688 протоколів, до адміністративної відповідальності притягнуто 3654 порушники правил полювання, з них стягнуто 765 тис. грн штрафів та відшкодовано завданих збитків 376 тис. грн.

Слід відзначити активну роботу з охорони державного мисливського фонду працівників мисливського господарства Він­ницької, Волинської, Сумської областей, за минулий рік ними складено 513, 363 та 319 протоколів відповідно. Незадовільною роботою у цьому напрямку можна визнати в Закарпатській, Миколаївській, Одеській, Херсонській та Чернівецькій областях, де за рік на порушників складено менше 80-ти протоколів.

На посадах державних районних мисливствознавців працює 316 осіб (90 – за сумісництвом). Ними за минулий рік складено 1783 протоколи на браконьєрів, а це майже 50% від складених працівниками лісової охорони. Найкраще вони працюють у Вінницькій, Київській та Сумській областях. Але відсутність мотивації – достойної зарплатні та необхідного забезпечення та повноважень роблять цю службу недосконалою і не такою ефективною, як хотілося б. Нагальним залишається питання створення спеціальної служби мисливської охорони для швидкого наведення ладу в мисливському господарстві.

Хижаки, що завдають шкоди

Значної шкоди і не тільки мисливському господарству завдає лисиця. Постійно фіксуються випадки захворювання на сказ у містах та селах, вводяться карантини. Чисельність цього хижака в України сягає 50 тис. особин. Найбільша її щільність у Закарпатській, Хмельницькій та Тернопільській областях, майже 3 голови на одну тис. га. Незважаючи на те, що за рік її добувають майже 55 тис., популяція лисиці відновлюється і зростає.

Користувачі мисливських угідь практично самоусунулись від проведення активних заходів із регулювання чисельності хижих тварин у мисливський сезон і лише після його закінчення починають згадувати про необхідність такої боротьби та вимагають від Держлісагентства дозволів на створення бригад-регуляторів. Хочеться спитати: «А чим займається єгерська служба впродовж року?» Адже згідно зі статті 33 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», добування хижих та шкідливих тварин – це службові обов’язки працівників, уповноважених здійснювати охорону мисливських угідь, тобто єгерів.

Інші проблеми користувачів

Під час перевірок користувачів викликає занепокоєння якість виготовлення матеріалів мисливського впорядкування, не враховуються всі чинники, які впливають на розрахунок оптимальної чисельності тварин. Так при її розрахунку по кабану більшість користувачів беруть мінімальний рівень, за яким дозволяється полювання. Відповідно під час планування (розрахунку) ліміту добування дичини не враховується максимально можлива кількість добування зі збереженням оптимальної чисельності. Разом з тим, кудись зникає весь річний приріст. Тож про яку рентабельність мисливського господарства ми можемо говорити? Вона, звичайно, є, але у кишенях браконьєрів та єгерів.

У господарствах первинні матеріали обліку чисельності мисливських тварин не відповідають вимогам інструктивних матеріалів, а при їх оформленні використовується формальний підхід. У деяких господарствах первинні матеріали проведення обліків взагалі відсутні, а одна і та ж чисельність мисливських тварин переноситься із року в рік.

Всі давно говорять про розвиток трофейного полювання, наводячи у приклад розвинені країни. Але серйозний підхід до такого полювання вимагає підготовки та навчання спеціалістів-експертів із оцінки трофеїв, яких у нас немає.

Щодо просвітницької роботи, то тут взагалі прірва, яка призвела до втрати іміджу мисливства в Україні. Плоди цього ми зриваємо систематично. Користувачам, яких у нас більше тисячі, варто повчитись, зокрема, у організаторів закарпатського та рівненського мисливського фестивалю, які, незважаючи на складнощі організації, намагаються популяризувати мисливське господарство, продемонструвати традиції та культуру мисливства, працюють над тим, щоб змінити відношення суспільства до мисливської галузі. Тож маємо надію, що і ви – користувачі України, врахуєте все, про що ми тут говорили, і будете намагатися зробити мисливську галузь взірцем господарської діяльності не тільки в Україні, а й в Європі, як би пафосно і недосяжно це не звучало.

Роман НОВІКОВ,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top