РЕСУРС, який ми втрачаємо

Чим нагодувати людство… завдання мисливців.

Експерти вважають, що населенню землі реально світить перспектива під назвою «комахи, водорості або м’ясо з пробірки» на сніданок, обід та вечерю. Можливо, саме мисливська галузь у силі змінити цю «перспективи»?

Вже давно з моїх очей злетіли та були розтоптані реальним життям рожеві окуляри юнацької закоханості у ліс, лісівників, мисливців, лісове та мисливське господарство. Закоханість зникла безповоротно, але повага до галузі залишилася назавжди через розуміння її неповторності та значимості для людей, громадян країни, моїх дітей та онуків – з одного боку, але слабкості та беззахисності – з іншого. І ще – з роками укріпилася впевненість у необхідності серйозного захисту лісу, його мешканців від … людей. Деяких у лапках «homo».

Вкотре зі сторінок «Лісового та мисливського журналу» спілкуюсь із його читачами та намагаюся разом з ними, як співрозмовниками, вкотре – раз і ще раз, поговорити та зрозуміти – де ж воно є, та де має бути місце, та яка роль фауністичної складової лісового співтовариства (зубатих, рогатих та безрогих, крилатих та безкрилих диких мешканців лісу – звірів та птахів) у нинішньому та майбутньому благополуччі вітчизняного лісу. Благополуччі не лише деревостанів – згідно з вітчизняним законодавством, саме лісова галузь виступає «спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання». Тобто, ми – працівники лісового господарства, згідно з Законом, несемо особливу відповідальність за диких братів наших менших. В усій країні.

Наш сучасник не має права забувати, що його прадавній предок, як вид, різко відокремився від споріднених тваринних гілок та став Homo sapiens, людиною розумною, лише завдяки збільшенню кількості та якості головного мозку. Ймовірною причиною цього феномена, вважають вчені, стала зміна характеру харчування наших далеких предків: від споживання листя, через фруктову дієту – до споживання білкової їжі, зокрема – риби та м’яса. Велику роль у цьому зіграв саме процес полювання, під час якого вдосконалювався інтелект майбутньої людини: трава росте спокійно і не пручається, «м’ясо» ж, навпаки – втікає, бо не хоче, щоб його з’їли.

Про мисливське господарство я б мовчав у ганчірочку. Мовчав би, якби не знав краще, не стикався частіше, (не частіше спотикався) об це занедбане у нашій країні «господарство». Мовчав би, якби не частіше, ніж більшість читачів чи слухачів ЗМІ намагався зрозуміти, захистити, зберегти в системі вітчизняного природокористування всім світом признане (півсвітом хаяне) мисливство. Але останнім часом ЗМІїні напади несвідомих та екозадурених невігласів (цих потрібно перевчати, переконувати і пробачити), а також свідомо продажних «патріотів» (цих необхідно безжалісно карати) почастішали. Схоже – горлопанам підсипали передвиборчих грошенят.

Але – їм «триндіти», нам – працювати. Саме нам. Думати не лише про те, як Ліс, синиць, зайців, лосів (у лісі та навколо нього) захистити. Думати і творити, щоб розумних діточок-патріотів-справжніх природолюбів виховати. Щоб 10-ти мільярдне людство нагодувати. Щоб під час цього Людиною лишитися і натуральною, без «лапок».

Багато років тримається у моїй пам’яті (вражає своїм натуралізмом) епізод зі старого документального фільму про дослідження дощових лісів східного узбережжя Австралії. Низенький бушмен-провідник із пов’язкою на стегнах, із луком та стрілами у руках, прибираючи з експедиційної стежки стовбур старого дерева, натрапив на кубло крупних личинок якихось жуків і радісно гукнув. Його «колеги»-аборигени з команди носіїв хаотично поскидали додолу вантаж і стрімголов збіглися до провідника. Якби ви бачили, з яким азартом та насолодою туземці хапали та уплітали за обидві щоки цих живих (свіжих, у нашому розумінні), товстих, дебелих, білих-білесеньких хробаків!

Я не збираюся претендувати на абсолютну правоту, але реалії життя на планеті вже змусили понад 2 мільярди наших друзів-землян шукати альтернативу звичному нам харчуванню. Як стверджують футурологи, вже через 20 років комах можуть назвати «міні-худобою» і зробити одним із основних продуктів харчування. Задумався – схоже на правду: людиною відкрито вже більше 1400 видів «їстівних» комах. У комах «вища поживна цінність». Це «відмінне джерело білка» і утримувати таку «міні-худобу» менш витратно: їй необхідно менше води і вона виділяє мінімум вуглекислого газу. Вегетаріанство ридає, бо вирощування та заготівля авокадо, бобів та томатів у провідних країнах-експортерах призводить до споживання й застосування такої кількості пестицидів, води та добрив, вирубування таких площ лісів та нищення такої кількості інших біологічних видів, що куди безпечніше для планети продовжувати харчуватися м’ясом.

Відомо, що ліс – не лише «кубики» та «складометри» деревини. Це один із найпривабливіших типів угідь для проживання майже 19 500 видів (як вважав львівський професор Кость Адріанович Татаринов) диких різноманітних тваринних організмів, у тому числі – мисливських тварин, хоча основу цього видового різноманіття становлять безхребетні. На частку хребетних – ссавців, птахів, риб, плазунів і амфібій доводиться лише близько 3% загального числа видів лісових тварин. Завдяки високій категорії цінності (класу бонітету), тобто – дуже добрим та добрим кормовим та захисним властивостям, рослинні компоненти лісових екосистем відіграють визначну роль у перетворенні енергії у так званому малому колі обміну, який є ланкою великого біосферного кругообігу. Наведемо невеличкий приклад харчового зв’язку типу «лісова рослинність-лось-вовк» (Філонов К.П.; Бібіков Д.І.; Шейгас І.М.). Період зрілості і фізичного розквіту у лосів-самців настає у віці 6,5–10,5 років. Найбільш масивні представники виду в цей період досягають ваги до 500 кг. Разом із тим, річна потреба дорослого вовка в м’ясній їжі становить 500–800 кг.

З огляду на прямі додаткові втрати м’яса (подальша загибель поранених особин-жертв, відрижки, невикористані хижаками залишки здобичі тощо), вовк, безумовно, здобуває більше. Тому, якщо маса великого дорослого вовка досягає 45 кг на третьому-четвертому році життя, за умови споживання лише лосятини (за харчової різноманітності вовчого раціону – умовно), один вовк за три роки з’їдає п’ять туш дорослих лосів, потреба в рослинних кормах яких становить близько 220 тонн. Тобто для енергетичної підтримки існування одного кг ваги консументу другого порядку (хижака-вовка) лісовій екосистемі необхідно виробити близько 55 кг ваги лося, на що використовується близько 4900 кг зеленої рослинної маси продуцентів.

Але значний відсоток цієї спожитої маси становлять об’їдені тваринами пагони штучно створених молодих лісових культур, що призводить до значних економічних втрат у лісовому господарстві. Дисбаланс. Особливо у штучних сучасних лісах.

Але дисбаланс, тобто перевищення оптимальної чисельності крупних рослиноїдних тварин не вигідний нікому: ні лісівникам, ні мисливцям. Як відрегулювати конфлікт інтересів?
У сучасному мисливському господарстві Європи та світу, де користувачі мисливських угідь свідомо, наполегливо та безкомпромісно, не лише руками, а й зубами, тримаються за економічно рентабельний, стабільний та популярний мисливський ресурс, регуляція конфлікту природна: спричинив шкоду – мусиш платити. За умови цивілізованого ведення мисливства, рівень якого на декілька порядків перевершує наш, вітчизняний, економічний чинник та громадська безпека визначають пріоритети мисливства. Скажімо, у штаті Пенсильванія, США, мисливці щорічно добувають близько півмільйона оленів.

Перенаселення виду представляє великий ризик: 1,5 млн ДТП «олень-авто» щороку калічать понад 25 тисяч людей та забирають 150–200 людських життів, приблизно у 10 разів більше, ніж вбивають акули, ведмеді, пуми і алігатори разом. Крім небезпеки життю та шкоди здоров’ю, страхування виплачує щорічно близько 1,1 млрд претензійного страхування (страховки, коштів). Аналіз ситуації показує, що багато американців вважають полювання негуманним і не бачать у ньому необхідності. Але полювання продовжується, бо мисливці регулюють чисельність оленів, витрачаючи на це власні кошти, які держава може виключити з мільярдів бюджетних витрат. Мисливці створюють позитив в економіці за рахунок податкових надходжень до бюджету (4 млрд дол. США на рік).

Америка Америкою, Європа Європою, а в українському мисливстві дещо інші проблеми. Під час безкінечних спроб вивчити теорію та практику мисливствознавства, постійно був вражений багатогранністю цієї науки, яка найкраще пояснює основи комплексного природокористування, відповідно – основи виживання людства. Але коли на твоїх очах бідніють дичиною навколишні ліси, а рибою – улюблені водойми, розумієш, що навкруги діється щось не те. Коли навіть вовки покидають пусті лісові угіддя і мігрують у степи, де ще залишилися мишоподібні гризуни, коли у дніпровських заплавах на території новоствореного Національного парку постійно заплутуєшся у браконьєрських сітках, розумієш – прийшла біда.

Результатом останніх мисливських досліджень УкрНДІЛГА (2010–2014 рр. (т. № 17)) став аналіз сучасного стану ведення мисливства. Висновок такий: якість мисливських угідь України – на європейському рівні.

Середня продуктивність вітчизняних мисливських угідь, 68,7% з яких надано в користування 401 організації Українського товариства мисливців та рибалок, у 260 разів нижча, ніж у Німеччині. Все було би не так гірко, але на цих монопольних 68,7% угідь мисливство ведеться у 5 разів гірше, ніж у середньму і у 8–15 разів гірше, ніж у більш ефективних господарствах країни. На жаль, канула у минуле велич громадського мисливства. Залишилися лише грошова вертикаль, байдужість, негативний результат.

Що маємо в результаті: зростання рівню та поява різноманітних, подекуди потворних, форм браконьєрства; стабільне поголів’я вовка та інших м’ясоїдних хижаків; низький фаховий рівень ведення мисливського господарства; законодавчу неузгодженість природоохоронних принципів ПЗФ та мисливства; недоліки державної статзвітності та нормативної бази мисливського господарства; необхідність гнучкої зміни термінів полювання на територіях радіоактивного забруднення; відсутність достойного рівня наукових досліджень галузі.

На останок тези з Концепції розвитку мисливського господарства України:

– мисливське господарство, як галузь суспільного виробництва, зберігає свої основні галузеві ознаки, але має галузеві проблеми;
– засоби вирішення проблем: інвентаризація угідь усіх користувачів із проведенням  незалежної експертизи якості господарювання; утворення самостійної вертикальної  структури управління галуззю; забезпечення демонополізації мисливських угідь; створення  науково-практичного координаційного Центру;
– очікуваний результат: рентабельна галузь європейського рівня.

 

Ігор ШЕЙГАС,
“Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top