Полісся, яке здивує

Що ми знаємо про охоронні території Рівненщини?

Кажуть, що статистика знає все. Але ніколи не думав, що саме статистика може так здивувати. Нещодавно довідався, що на теренах Рівненщини налічується понад 300 природно-заповідних об’єкти, з яких, як уже підрахував самостійно, 25 – загальнодержавного значення. Такі цифри не могли не вразити, тож одразу з’явилася думка, щоб хоч коротко розповісти про ці перлини нашого краю. Розуміючи, що таку масу інформації неможливо розкрити в одному журналістському матеріалі, вирішив розпочати з об’єктів загальнодержавного значення, відповідно їх площі та кількості у тому чи іншому адміністративному районі.

Роздолля для копитних

Тож, найперше, поведу мову про Рівненський природний заповідник, площа якого майже 42,3 тисячі гектарів, створений указом Президента України у квітні 1999 року. Розташований цей заповідний об’єкт у північно-західній частині області. А належать до нього масиви «Білоозерський» – у Володимирецькому, «Сомино» – у Сарненському, «Перебродський» – у Дубровицькому та «Сира Погоня» – У Рокитнівському районах.

Названий заповідний об’єкт – це науково-дослідна природоохоронна установа загальнодержавного значення, підпорядкована Рівненському обласному управлінню лісового та мисливського господарства, головним завданням якої є охорона території та збереження природних комплексів і об’єктів, дотримання встановленого заповідного режиму, проведення наукових досліджень, спостережень за станом довкілля.

Це справді мальовничий куточок поліського краю, де розміщені природні водойми неймовірної краси, зокрема, найбільше в області озеро Біле, карстового походження, що має площу 453 гектари з 26-метровою глибиною однієї з карстових лійок на його дні. Не менш унікальне і озеро Сомино, площею 56 гектарів і максимальною глибиною 13 метрів. Крім того, на болотному масиві «Сира Погоня» представлені угруповання оліготрофних боліт високого ступеня розвитку.

Завдяки незайманості території заповідника, збереглася багата флора, яка нараховує 711 видів різної рослинності. Тут росте 20 видів мохів, 26 – лишайників та 66 – справжніх грибів. Зустрічаються на території заповідника і чимало представників фауни: лось, рись, куниця лісова, норка європейська, видра річкова, борсук та горностай занесені до Червоної книги України, з птахів – лелека чорний, журавель сірий. А в цілому, на кінець минулого року в лісових угіддях Рівненщини налічувалося з копитних мисливських тварин: 1200 лосів, 786 оленів благородних, майже 15 тисяч козуль, понад 500 диких кабанів, з хутрових: більше 31,5 тисячі зайців-русаків, більше як по 4 тисячі білок та ондатр, понад 5 тисяч бобрів, майже сотня вовків та понад 500 єнотоподібних собак, по півтори тисячі борсуків та норок тощо. Звісно, що лісові мешканці полюбляють тишу, тож саме на території заповідних об’єктів їх можна зустріти найчастіше.

Півсотні червонокнижних в одному парку

Національний парк «Дермансько-Острозький» створений наприкінці 2009 року. Знаково, що він є першим таким об’єктом природно-заповідного фонду на території Рівненщини. Територія парку налічує 5448,3 гектара земель державної власності, з яких 1647,6 гектара надані йому в постійне користування, а останні включені до його складу без вилучення. Див тут чимало. Щоб пересвідчитися в цьому, варто вслухайтись у назви урочищ, наприклад, «Пекло», «Турова могила», «Зіньків камінь…»

Як свідчать відповідні джерела, в Україні мешкає 26 видів кажанів, які належать до двох систематичних родин – підковоносих та лиликових. Так ось, на території парку виявлено 15 видів із цих тваринок, які колоніями мешкають у тріщинах скель та дуплах дерев. І флора заповідного об’єкта розкішна: налічує 929 видів рослин, із яких 95 видів мають охоронний статус. Зокрема до Червоної книги України занесено 49 видів.

Де живе претендент на дуба-патріарха?

Далі – розповідь про кілька інших заповідних об’єктів загальнодержавного значення – вже Дубровицького району, яких у цьому регіоні шість, не враховуючи тих масивів, що входять до складу Рівненського природного заповідника. Це – різнопланові заказники «Озерський», що являє собою один з найбільших ягідників чорниці та журавлини в Україні, «Почаївський», де знаходяться Велике Почаївське, площа 58 га, та Мале Почаївське, плоша 21 га, озера, «Сварицевицький» – місце популяції червонокнижного рідкісного в Україні виду – хамедафни чашкової, «Золотинський» – колиска також рідкісної журавлини дрібноплідної «Висоцьки», територія якого є залишком старих поліських заплавних дібров з деревостаном віком до 200 років.

У Рокитнівському та Острозькому районах – налічується по три заповідні об’єкти загальнодержавного статусу. Тож зупинимося спочатку на ботанічній пам’ятці «Юзефінська дача» Рокитнівського району. Тут охороняється ділянка залишків старих дубових лісів, зокрема, кремезного Юзефінського дуба обхватом понад 8 метрів, якому за переказами не менше 1350 років, який дивом домінує над іншими, 600–700-річними, деревами цієї породи. А його ровесників тут жодного. Кажуть, що цей дуб – найстаріше дерево в Україні. Принаймні це стверджує і довідник «Україна в цікавих фактах». Скільки уже писано-переписано про цього лісового патріарха у різних джерелах, скільки битий він блискавицями, але, набувши статусу громового дерева, продовжує навесні викидати нові зелені пагони. Чув від людей, що якісь шибайголови, і таке було, розпалили багаття у дуплі дерева при самій землі, величезному, що кілька чоловік могло сховатися від дощу. Та, на щастя, місцеві лісівники вчасно помітили наругу, загасили вогнище, а обсмалене дупло ретельно очистили й затрамбували глиняним розчином. Після чого велетень навіть «повеселішав».

Ботанічний заказник «Бущанський», урочища «Теремно» та «Острожчин», що в Острозькому районі, також відомі своєю незвичайною рослинністю. У першому налічується 7 видів рослин, занесених до Червоної книги України, у «Теремному» багато плюсових дерев сосни звичайної, натрапляємо на черешню, а з трав – на рідкісні види: зокрема, лісову лілію, кадило мелісовидне. В урочищі «Острожчин» привітають вас першими 250-річні дубові насадження.

Маленька золотенька пташечка

Позаяк цікавлюся пригодами, пов’язаними з життям лісових мешканців, то ж із колегами-природолюбами Рівненської організації товариства охорони природи України, серед яких чимало науковців місцевих вузів відповідних факультетів, зустрівшись, обговорюємо принесені ними чи мною якісь цікаві оповіді про звірину, а чи крилатих друзів. Ось і зовсім недавно відбулася подібна дискусія. Завжди вважав, що з найменших птахів у місцевих лісових масивах є дрібнота з ряду горобиних: різні вівчарики та ремез масою до 11 грамів, тож коли голова обласної організації Українського товариства охорони природи Борис Берташ запитав: «А яка пташка в наших лісах найменша?» Звісно, називав вівчариків та ремеза… Ще й свої слова підкріпив інформацією про розміри і масу цих пташин. «Ні, найменшою пташкою в наших лісах є золотомушка жовточуба, масою всього 5–7 грамів», – співрозмовник добув із папки фотографію, яку йому передав один із колег-природолюбів, котрий повернувся із заповідного лісового урочища «Ялинові насадження», що на території Мащанського лісництва Костопільського району.

Розглядаючи знімок, одразу зауважив, що такої пташини ніколи ще не зустрічав: наче вилита із золота, на голові жовта «шапочка», облямована з двох боків чорними смужками. Низ тіла – жовтувато-білий. Знавці пояснили, що на фотознімок потрапила самка із жовтою «шапочкою», а самці золотомушки на голові мають яскраву жовто-червону «шапочку».
Тож іще раз переконався, що кожен, навіть найменший заповідний об’єкт будь-якого району, незважаючи на статус, часто може чимось здивувати.

Та на закінчення публікації хочу додати, що оберігати ці всі заповідні дива лісівникам області разом із працівниками заповідних територій непросто. То доводиться вступати в сутички з любителями легкої наживи – бурштинокопачами, які проберуться в заповідні угіддя, а то з браконьєрами з рушницями, котрі «заблукають» у мисливських угіддях і потраплять «випадково» на заборонені для полювання території. І хоча захисники лісових угідь не дають спуску подібним особам, проте, як доводиться чути від них, наше законодавство надто вже лояльне до порушників. Це – проблема, яка вимагає негайного розв’язання.

Петро ВЕЛЕСИК,
м. Рівне
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top