А ліс росте!

Не заважаймо фахівцям вести господарство: слідами давньої публікації.

Нещодавно, переглядаючи свій старий архів, натрапив на пожовклу від часу вирізку з газети «Сільські вісті» зі статтею під заголовком «Короїди». У ній автор малює жахливі картини «хижацького вирубування» лісу, «безжального нищення природної перлини» навколо санаторію «Синяк», що в Мукачівському районі. «Коли так піде й далі, з часом бальнеологічний курорт утратить свої оздоровчі властивості, – писав журналіст. – Уже викосила пила деревостани, що вкривали гору Буз, небагато лісу залишилося й на сусідній горі. Здається, не зупиняться, поки місцина, що породила дивовижної сили курорт, не відійде в небуття».

Знайдена в архіві стаття була опублікована майже два десятиліття тому. Що ж нині на місці «по-хижацькому вирубаного» лісу? Місяць тому я побував у куточку Карпат, про який ідеться. Оглядався навкруги, подумки порівнював бачене з описаним у «Сільських вістях» і не знаходив «слідів розбою», «глумління над природою», «хижацького вирубування пралісів». Описуване в чорних тонах урочище Обавський камінь потопає в зелені, гори Буз і Годенвальд повністю вкриті смарагдом, милують зір красою їхні сусіди. Та й будівель санаторію майже не видно – сховалися під шатами дерев. Все це я описав у статті «Як «вирубують» Карпати. Слідами давньої публікації». Тепер запрошую продовжити уявну подорож до Мукачівського лісгоспу, яким багато років уміло керує директор Василь Анталовський. В попередньому листі із Закарпаття йшлося про лісництво ім. Г. Морозова. Чим живуть колективи інших п’яти лісництв підприємства? Як плекають ліси в горах і долинах? Чи не на шкоду природі, за словами автора давньої газетної публікації, діють?

…По інший бік гори, де розташоване урочище Обавський камінь, – уже ліси Майданського лісництва. Упродовж багатьох років очолює його досвідчений лісничий Василь Граб.
– І нас не обминула «смерекоманія», – розповів. – Типовий смерековий пояс Карпат – це понад тисячу метрів. Насадження нижче цього рівня вважаються похідними деревостанами, створеними на місці корінних порід краю. В погоні за швидкими прибутками свого часу смереку почали садити на малій висоті. Звісно, на потужніших ґрунтах давала швидкий приріст, але формувала пористу деревину. За високих температур повітря верхній шар ґрунту пересихає, а саме там розташована корінна система смереки. Це призводить до ослаблення її. На ослаблене ж дерево нападають кореневі гнилі, потім стовбурові шкідники… Одне слово, культивування смереки в неприродних для неї умовах призвело до масового всихання. От і змушені були вирубувати, як і сусіди з лісництва імені Морозова. Нас теж звинувачували в знищенні Карпат, зате тепер ніхто не дорікає. Бо ліс росте. Здоровий, сильний ліс із корінних карпатських порід, а не з завезених звідкись із Альп чи Судетів…

Лісничий Василь Граб, помічник лісничого Юрій Русин, старший майстер лісу Іван Петах із задоволенням показували молоді букові ліси. Там, де ще порівняно недавно жахали своїм виглядом чужорідні ялини, тепер радують зір молоді букові масиви. Бук насіявся природним способом. Де траплялися прогалини, доповнювали сіянцями з розсадника. Бачимо й клен-явір, ясен, модрину європейську.

– Де є гарний самосів смереки, теж залишаємо для мозаїчної картини, – пояснили. – Чисті ж ялинники переформовуємо в змішані насадження з перевагою листяних. Якщо підходять умови, вводимо дуб скельний. Ця порода має свої особливості: насіння проростає на корені, тож після збирання зразу перевіряємо в зональній лабораторії на схожість і висіваємо в розсаднику.

Дорогою вдивляюся в далечінь і зліва та справа бачу зелені масиви. Хоча б десь одна лиса гора… Аж ось помічаю зовсім юний ліс на схилі. Після суцільного рубання?

– Ні, – відповів уже лісничий Кленовецького лісництва Василь Бідзіля. – Там погосподарювала стихія – на чималій площі залишив слід вітровал. Повалило багато дерев, але її оперативно розчистили, дали дорогу молодому підросту. І от результат природного поновлення – буковий лісок на схилі гори. Загалом у лісництві, в користуванні якого 4,5 тис. га, не знайти не залісених ділянок. Давно вже відмовилися від суцільних рубань, навесні лише на 4-х га провели суцільно-санітарне – в насадженні каштана їстівного, яке створили з експериментальною метою. На жаль, у зв’язку зі зміною клімату каштан почав сохнути прямо на очах. Змушені були провести санітарне рубання. По дубу ведемо вузько-лісосічні рубання, залишаючи 50-метрові смуги, які добре заліснюються від сусідніх деревостанів. З рівномірно-поступовими у 2–3 прийоми йдемо в букові стиглі ліси, кінцевий прийом проводиться тоді, коли на гектарі є в межах 15 тисяч сіянців природного поновлення. В нас зона бука лісового, умови підходять і для дуба скельного, який хоч повільніше росте, та дає цінну деревину.

– Вирощуємо в основному стійкі змішані деревостани, – підключається до розмови помічник лісничого Марина Ващинець. – Бук, як відомо, прекрасно відновлюється природним шляхом. Чудовий самосів знаходимо і під пологом дуба скельного. Коли ж створюємо культури, де основною породою є дуб, то садимо за схемою: 6–7 одиниць дуба, 1–2 бука плюс клен-явір, ясен. Частково вводимо модрину європейську, на окремих площах і дугласію. До садіння та догляду за культурами залучаємо сільське населення, учнів старших класів загальноосвітніх шкіл. На жаль, маємо проблеми – крім каштана їстівного, ще й із в’язом. Хворіють, всихають. Випробовуємо в місцевих умовах інші лісові культури.

Про це варто сказати окремо. Шість років тому до непосидючих, підприємливих очільників Кленовецького лісництва звернувся багаторічний заступник директора Карпатської лісодослідної станції (нині Закарпатське відділення УкрНДІгірлісу) Фелікс Гербут та науковий співробітник станції Василь Фенич. Запропонували закласти арборетум сосни жовтої – неординарної представниці хвойних, яка в зрілому віці сягає 70 м заввишки і 1 м у діаметрі. Охоче погодилися. Підібрали ділянку 0,4 га, що вийшла з-під сінокосу і посадили трирічки сосни за схемою 4х4 метри. Саджанці надали науковці. Як доповнення посадили модрину європейську. Тепер ведуть догляди – передусім методом обжинки, спостерігають за зміцнілими деревцятами.

– Працюємо, як писав поет, для майбутніх поколінь, – наголосив лісничий Василь Бідзіля. – Хочемо передати внукам-правнукам насіння, аби могли вводити сосну жовту в культури.
Благородна мета. На сьогодні плантація сосни радує ростом і розвитком – це видно навіть зі знімку, зробленому в арборетумі.

А роботи в лісгоспі тривають. Щоправда, виконувати значний обсяг їх рік у рік стає дедалі важче – передусім через брак робочої сили. Важко знайти кваліфікованого водія лісовоза, тракториста, лісоруба, верстатника… Молодь масово виїжджає на заробітки до Польщі, Словаччини, Чехії… Лісгосп намагається заохотити трудівників високими зарплатами, солідним соціальним пакетом, створенням відмінних умов для праці та відпочинку. Останніми роками на справжні перлини сіл перетворили колишні непоказні контори лісгоспу та лісництв, на квіткові оази стали схожі їхні садиби. Та то теми для окремої розмови, а поки що зупинюся, бодай, на одному фактові.

Офіс Кленовецького лісництва після капітальної реконструкції прикрасив би і центр Мукачевого чи Ужгорода. Тимчасово виділили в ньому місця і для працівників Лавківського лісництва, яке згідно з розпорядженням ОДА три роки тому передали зі складу облагролісу до Мукачівського лісгоспу. «І наче друге дихання відкрилося, – поділилася помічник лісничого Світлана Гальовчик. – На попередньому місці роботи навіть форменим одягом не забезпечували, а тут і зарплата вища, і премії, і умови… Щодо умов, то з нетерпінням чекаємо новосілля в новому приміщенні лісництва, де передбачено все до найменших дрібниць».

Але про те – в іншому листі із Закарпаття. На закінчення повернемося до нашої теми, до головного обов’язку мукачівських лісівників – плекання здорових, сильних, високопродуктивних лісів. Незабутнє враження залишилося в мене після знайомства з «дитячими яслами» – розсадником основних лісотвірних порід і лісонасіннєвими плантаціями модрини європейської та сосни звичайної, з якими знайомив лісничий Олександр Зварич; після побачення з сотнями інтродуцентів, багатющою живою колекцією дерев і кущів, зібраною з усього світу, в дендрарії «Березинка», яким опікуються лісничий Семен Кохан і майстер розсадника Наталія Слободянюк

Основне, що виніс я з відрядження, яке з різних причин нарешті відбулося через майже 20 років після знайомства з публікацією в газеті «Сільські вісті» про «хижацьке вирубування Карпат», – це тверде переконання, що лісівники України знають, як ростити ліс. Тому не треба їм вказувати, не треба їх вчити, як вести лісове господарство. Як писав 1913 року класик лісової науки Георгій Миколайович Висоцький, «практика неповинна спиратися на положення, що випливають із найповерховіших обивательських вражень і суджень…»

Микола ПУГОВИЦЯ,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top