Як «вирубують» Карпати

Слідами давньої публікації.

Нещодавно в редакційних справах зібрався до санаторію «Синяк», що в Мукачівському районі. Перед цим заглибивсь у приємні спогади про відвідини цієї оздоровниці років шість тому: від Чинадієвого вузька асфальтівка змійкою в’ється все вгору та вгору, а обабіч, мов почесна варта, – зелені смереки, з-поза них визирають столітні буки…

Кілометр за кілометром, і ось між деревами, у царстві зелені – оздоровниця. А навколо гори й гори. З півночі – Буз та Годенвальд, із південного заходу – Обавський камінь. І з заходу та сходу – також гори. Шпилі їхні нижчі, ніж в іменитих сусідів, але всі вони утворюють мальовничу зелену тарілку, на дні якої – санаторій.
Казкові, неповторні місця. Усе тут сплелося воєдино: і ліси на горах, і пахощі трав, і сірководнева мінеральна вода типу «Мацеста».

І – тиша, яку може потривожити хіба що вітер. «Синяк» – справжня перлина карпатської природи, що дарує людям добрий настрій та здоров’я. Та цього разу моє передчуття, що знову побуваю на святі незайманої природи, було потоптано вже при виїзді з селища: зверху котилася назустріч багатотонна маса лісовоза, і нам на крихітному легковику довелося добре маневрувати, щоб не потрапити під котки-колеса. Чим далі в ліс, тим більше гуркоту: вантажівки, трактори, рев бензопилок…»

Так починається стаття, опублікована в столичній газеті. Після ліричного вступу автор малює страхітливі картини «хижацького вирубування» лісу, «безжального нищення природної перлини». «Коли так піде й далі, тобто вирубають ліс не лише на Бузі та Годенвальді, а й на інших вершинах, з часом бальнеологічний курорт утратить свої оздоровчі властивості, – пише журналіст. – Уже викосила пила деревостани, що вкривали Буз, небагато лісу залишилося й на сусідній горі. Здається, не зупиняться, поки місцина, що породила дивовижної цілющої сили курорт, не відійде в небуття».

У такому ж дусі підготовлено весь газетний матеріал. Подано в ньому і роз’яснення керівника місцевого лісництва імені Г. Морозова, у користуванні якого ліси навкруг санаторію. Що ж розповів лісничий? Цитую дослівно: «Не планова рубка, а стихія, породжена невідомим вірусом, короїди, які точать деревину й призводять до її всихання, змушують нас терміново вирубувати ліси в зоні курорту. Не можемо допустити, щоб хвороба уразила інші деревостани. Рубаємо хвойні, які переважають у мішаних насадженнях поблизу оздоровниці. Чисто букові ростуть далі, на горі». Наголошував лісничий ще й на такому: скільки лісу вирубують – стільки ж відразу насаджують. «Причому на місці смереки висаджуємо, зазвичай, перспективні породи – явір, ясен, дуб скельний і, зрозуміло, бук».

«Шукав я ті нові посадки на свіжих зрубах – нічого не виходило, – зауважує кореспондент. – У подібному затрудненні опинився й знайомий професор-біолог, з яким зустрівся в «Синяку».
Нехай дарує мені читач, але я свідомо не називаю автора та його співрозмовників – стаття була опублікована ще 2000-го року в газеті «Сільські вісті» під заголовком «Короїди» та підзаголовком «Букові праліси по-хижацьки вирубують». Коли прочитав її, перше бажання було вирушити за названими адресами і на власні очі побачити, як «чинять розбій у перлині карпатської природи» навколо оздоровниці «Синяк». Чесно кажучи, не вірилося, що лісівники на схилах гір заповідних зон шматують ліси та так, що після них навіть професори-біологи не можуть знайти тендітні пагінці. Тоді коли той же бук лісовий на зрубах і садити не треба – він прекрасно відновлюється природним способом…

Але так склалося, що не вдалося мені по свіжих слідах потрапити до перлини: стелилася газетярська дорога за іншими адресами. І ось, майже через два десятиліття переглядаючи свій старий архів, натрапив на пожовклу від часу вирізку з тією давньою публікацією. Що ж нині на місці «по-хижацьки вирубаного лісу»?

Перш, ніж запросити в куточок Карпат, про який ідеться, ще раз перенесемося на хвильку в минуле, а конкретніше в 1998 рік – тут сталася перша за часи української незалежності руйнівна стихія: ледь не все Закарпаття і частину сусідніх гірських областей залили паводкові води, спричинивши значні руйнування інфраструктури та, головне, людські жертви. Тоді досить швидко назвали винними лісівників – і пішли гуляти пресою звинувачення, які дотепер бездумно повторюють чимало журналістів, називаючи ледь не єдиною причиною паводків «хижацьке вирубування» в горах, що призвело до оголення схилів, а відтак «дерева перестали затримувати воду».

Інше лихо, вже не раптове, – інтенсивне всихання лісів, яке наприкінці минулого століття набуло масштабної епідемії, що охопила не лише території українських Карпат, а й Європи. Тоді, коли в сусідніх державах з проблемою активно боролися, в нас тривали дискусії про причини всихання лісових, передусім ялинових, насаджень та шляхи їх порятунку. В мене зберігається резолюція науково-практичної конференції з питань всихання смерекових деревостанів Карпат, яка відбулася ще 2000 року. В ній пропонувалося визнати стан у смерекових лісах (а на той час 162 тис. га, тобто 12% вкритої лісом площі, займали похідні біологічно нестійкі смеречники) стихійним лихом. У насадженнях спостерігалося масове ураження грибковими захворюваннями, поширення осередків кореневої губки, опенька, ненажерливих короїдів.

Вчені на цій та інших конференціях, нарадах пропонували низку заходів щодо запобігання всиханню лісів, боротьби зі стихією, спричиненою як зміною кліматичних умов, так і помилками у веденні лісового господарства, зокрема, захопленням згубною ялиноманією. Хто прислухався до них, той був на коні. Ось дещо з порад проректора Львівського національного лісотехнічного університету, професора Григорія Криницького: «Там, де вже спостерігається масове всихання смереки, її треба суцільно вирубати і дати можливість росту самосіву ялиці, бука, інших корінних порід дерев. Там, де мало підросту інших порід, треба підсаджувати та створювати часткові культури і таким чином відновлювати ліс. У масивах, де всихають лише поодинокі дерева, слід дуже акуратно проводити вибіркові санітарні рубки і стимулювати природне поновлення інших порід дерев та створювати піднаметові культури. Там же, де ще повністю здорові насадження, але вони через 10–20 років почнуть всихати, слід робити переформування насаджень.

Водночас потрібно від пострадянської суцільнолісосічної системи господарювання перейти до вибіркової, наближеної до природи, яка передбачає вирощування мішаних насаджень, тих, які відповідають місцевим лісорослинним умовам».

Я спеціально навів слова відомого науковця, бо в них наче сконцентровано все те, що побачив під час нарешті здійсненого колишнього бажання – подорожі слідами гнівної статті «Короїди» в столичній газеті. До «Синяка» дістався разом із головним лісничим Мукачівського лісгоспу Василем Русином, лісничим лісництва імені Г. Морозова Юрієм Меденці, помічником лісничого Михайлом Проданом.

Піднялися на високу гору в урочищі Обавський камінь, зупинилися на поляні, звідки відкривається чудовий вид на протилежну сторону, де вищі й нижчі шпилі гір, що утворюють ту саму мальовничу тарілку, на дні якої санаторій «Синяк». Так, я не помилився – місцина справді на диво мальовнича. Оглядався навкруги, подумки порівнював бачене з описаним у «Сільських вістях» і не вірив очам. Де ж сліди «розбою», «глумління над природою», «хижацького вирубування пралісів»? Обавський камінь потопає в зелені, гора Буз повністю покрита смарагдом, милують зір красою її сусіди. А сам санаторій… Його будівель майже не видно – сховалися під шатами розкішних дерев.

– Букові насадження, що навкруги, різновікові, мають від 80 до 110 років, – пояснювали, доповнюючи один одного, Василь Русин і Михайло Продан, котрі вже не одне десятиліття працюють у лісгоспі. – Лише біля підніжжя гори бачите молодий ліс, якраз там на 4-х гектарах була ділянка з перевагою смереки. Навколо неї й точилися дискусії наприкінці 90-х років. За порадою науковців та дозволами лісозахисних служб розробляли її. Під акомпанемент, звісно, різного роду псевдоекологів, некомпетентних політиків, журналістів. Вибірково вибрали уражені ялини, і на їх місці дружно пішов у ріст самосів бука. Тепер погляньте, яка здорова бучина з домішкою явора, клена, граба… Давно вже замовкли всі ті, хто звинувачував нас у вирубуванні Карпат, затихли акули пера, які поливали лісівників брудом у своїх виданнях, на радіо та телебаченні. Он серед зеленого моря осиротіло стоїть руда смерічка – в єдиному екземплярі її спеціально залишили, аби кожен міг бачити, який ліс нині був би на цьому місці, коли б вчасно не вибрали хворі, пошкоджені короїдами дерева.

– Вам дорікали ще й за рубання буків уздовж дороги до гори Буз…

– Поїхали і туди, – запропонували мої супутники.
Як з’ясувалося, дорога тягнеться від лікувального корпусу оздоровниці до урочища Ширець. Праворуч траси росли буки та ялини поважного віку, які теж почали всихати. Неабияких клопотів додавали ще й сильні снігопади, вітроломи, буреломи, що характерно для гірської місцевості. Столітні дерева не витримували натиску негоди і падали на дорогу, якою люблять гуляти відпочиваючі. Будь-якого моменту могла трапитися трагедія.

– Це нас неабияк непокоїло, – розповів лісничий Юрій Меденці. – За участю спеціалістів облуправління, Львівлісозахисту, екоінспекції, а також працівників санаторію обстежили насадження й дійшли спільної думки про потребу проведення суцільносанітарного рубання. Його й здійснили у 2012–2014 роках. Тепер там молодий мішаний ліс, де представлені бук, явір, ясен, модрина. Наступного року вже будемо проводити освітлення. Задоволені люди й задоволена природа. Твердження кореспондента, що «через господарювання лісівників незабаром пропаде відомий курорт», не має під собою жодної підстави.

…Такий от перший результат мандрів слідами давньої газетної публікації. В наступному листі із Закарпаття продовжимо розповідь про будні Мукачівського лісгоспу (про деякі аспекти з діяльності його під рубрикою «Пряма мова») нині розповідає директор Василь Анталовський, котрий вивів підприємство в число кращих в обл­управлінні лісового і мисливського господарства.

Перш, ніж поставити останню крапку, ще раз звернуся до статті в «Сільських вістях». Я свідомо (не боюся повторитися) не називаю автора її та деяких дійових осіб. Не лише тому, що стаття готувалася давно, а й тому, що публікація – непросто поодинокий приклад необ’єктивного, упередженого висвітлення праці лісівників у пресі. На жаль, негативна тенденція триває – всі ми свідки реагування ЗМІ на катастрофічні паводки цієї весни. Знову звинувачення лісівників, знову лише поодинокі застереження, що перекладати провину на лісгоспи – грішити проти істини.

 

Микола ПУГОВИЦЯ,
Газета “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top