У ЛІСІ МАЄ БУТИ ЄДИНИЙ ГОСПОДАР

Роль міністрів у історії становлення лісового господарства як самостійної галузі у народногосподарському комплексі

За останні 90 років лісове господарство реорганізовували і реформували майже 30 разів. Неодноразово центральний орган управління ліквідовували і доводили лісове господарство до катастрофічного стану. Досвід свідчить, що найкращі результати в роботі галузі були в ті періоди, коли існувало Міністерство лісового господарства і очолював його висококваліфікований, досвідчений спеціаліст-лісівник. 

Однією з особливостей роботи у лісовому господарстві є – постійність, спадкоємність, стабільність і безперервність в організації та управлінні. У 1798 р. у царській Росії було організовано Лісовий департамент і він існував до 1917 р. Більшовики знищили всі органи влади царської Росії. До 1917 р. 80% лісів належало приватним власникам і після 1917 р. у них розпочалися масові самовільні рубки. Уряд гетьмана Павла Скоропадського відновив лісові закони царської Росії. В міністерстві хліборобства почав діяти Лісовий департамент і очолював його видатний вчений-лісівник Б.Г. Іваницький. Тоді вдалося припинити самовільні рубки. Після падіння уряду Скоропадського в лісах знову розпочалися масові самовільні рубки і до середини 20-х років ніхто їх вже не міг зупинити.

Радянська влада націоналізувала всі ліси, і в 1920 р. у складі Наркомзему УРСР було створено Всеукраїнське управління лісами (ВУПЛ), а в губерніях губернські лісові управління (ГЛУ). Організатором ВУПЛу був видатний вчений-лісівник, професор О.Г. Марченко. Тоді ж на базі колишніх приватних лісів розпочалася організація державних лісництв. У Київській губернії було організовано 74 лісництва, але жодне з них не мало контори, зв’язку, коней для виїзду і робочої худоби. Тривалий час більшість лісництв існували лише на папері. Спеціалістів лісового господарства не було. На посади лісничих і помічників призначали лише членів партії. Більшість лісничих, у кращому разі, вміли читати і писати. Проте і в таких умовах О.Г. Марченко зумів поступово налагодити роботу лісництв. Надійними його помічниками – заступниками – стали відомі тоді вчені-професори: В.Я. Гурський, Б.О. Шустов і О.І. Колесников.

Олександр Григорович Марченко вирішив, що потрібно провести лісовпорядкування, насамперед, колишніх приватних лісів. Для проведення цих робіт він склав лісовпорядну інструкцію, якою керувалися в Україні десятки років. Керівники ВУПЛу поступово опрацювали необхідні нормативні й законодавчі документи. Особливу увагу звертали вони на дотримання правил рубок головного користування, але лісозаготівельники порушували їх на кожному кроці.

У 1923 р., незважаючи на велику плинність кадрів лісової охорони і наявність багатьох вакансій, органи влади вирішили очистити апарат лісництв і лісової охорони від неблагонадійних й антирадянських елементів (КОДА, ф. р – 349, оп. 1, сп. 1138, акр 102). Тоді було звільнено понад 31% лісничих, більше 29% помічників, лісників і об’їждчиків майже 40%. 

У 1923 р. О.Г. Марченка призначили завідуючим відділом лісової та деревообробної промисловості і лісового господарства Держплану УРСР, а начальником ВУПЛу призначили Шаляхіна, який колись закінчив церковно-приходську школу. Одначе всі рішення у ВУПЛі приймали професори В.Я. Гурський, Б.О. Шустов і О.І. Колесников, а Шаляхін не заважав їм працювати.
У 20-ті роки ХХ ст. на ведення лісового господарства вкрай негативно впливають стосунки з лісовою промисловістю, яку не влаштовували правила рубок головного користування та їх обсяги. Керівники ВУПЛу намагалися додержуватися основоположних принципів ведення лісового господарства, зокрема, сталості й невиснажливості лісокористування, а рубки головного користування не перевищували розрахункової лісосіки. Лісопромисловці постійно домагалися зниження віку рубки головного користування і проведення концентрованих рубок.

Керівництво ВУПЛу, незважаючи на свою колосальну зайнятість, займалися ще й науково-дослідними роботами. О.Г. Марченко написав детальну інструкцію із лісовпорядкування. Без такої інструкції не може нормально функціонувати ніяке лісове господарство. Професор Б.О. Шустов склав украй необхідні для виробництва таблиці для таксації і матеріальної оцінки для основних деревних порід України. Самі керівники ВУПЛу опрацювали всі необхідні нормативні документи, інструкції і правила, без яких не могло функціонувати лісове господарство.

У січні 1930 року ВУПЛ ліквідували і в зоні Полісся та північного лісостепу організували ліспромгоспи, а 112 лісництв перетворили на лісозаготівельні дільниці. До 1930 р. створенням лісових культур лісництва майже не займалися.
Після ліквідації ВУПЛу професорів О.Г. Марченка, В.Я. Гурського, Б.О. Шустова, О.І. Колесникова заарештували. Їх звинуватили у завищенні віку рубки головного користування з метою збереження колишніх поміщицьких лісів, у намаганні перетворення деяких масивів у заповідники, зберегти лісове господарство як самостійну галузь у народногосподарському комплексі.
Як уже неодноразово зазначалося, ліси України були доведені до катастрофічного стану. Керівні органи СРСР вирішили в 1936 р. дещо обмежити суцільні рубки в малолісних районах і водоохоронних лісах. Ці ліси виділили у водоохоронну зону і для управління ними утворили Головлісоохорону при РНК СРСР. Передбачалося, що у водоохоронних лісах суцільні рубки не повинні перевищувати розрахункової лісосіки. Всі ліси України були віднесені до водоохоронної зони, проте суцільні рубки значно перевищували розрахункову лісосіку до 1971 р.

За дорученням ГЛОХ при РНК СРСР водоохоронними лісами України керував уповноважений при РНК УРСР А.П. Ліждвой. Він був учасником громадянської війни, членом української комуністичної партії (боротьбистів). Після війни очолював Чернігівський повітвиконком і Чернігівське ГЛУ, навчався на лісогосподарському факультеті. У 1932 р., ще будучи студентом, він працював директором Боярського навчально-дослідного лісгоспу. Будучи начальником ГЛОХ при РНК УРСР, активно взявся за організацію лісгоспів і наведення порядку в лісах.

Плідна робота А.П. Ліждвоя була перервана безпідставним арештом 2.08.1937 р. Протоколи допитів Андрія Петровича, які є в СБУ, свідчать, що його безперервно катували і допитували 14 діб. На кінець він визнав себе ворогом народу. Розстріляли його 24.10.1937 р., реабілітували 9.08.1957 р. 

Після арешту А.П. Ліждвоя, уповноваженим ГЛОХ СРСР при РНК УРСР призначили Степана Івановича Чернікова – випускника Воронізького лісотехнічного інституту. В 1947 р., згідно з рішенням ЦК ВКП(б), наркомати були реорганізовані в Міністерства, і С.І. Чернікова призначили міністром лісового господарства УРСР. Працював він незадовільно і на початку 1949 р. його звільнили, а міністром призначили Анатолія Гавриловича Солдатова. Народився він на Донбасі й навчався у Великоанадольському лісовому технікумі, а потім на лісогосподарському факультеті Київського лісотехнічного інституту (з 1936 р. Київський лісогосподарський інститут). Ще студентом його обрали секретарем парткому інституту. 14 квітня 1938 року органи ДПУ-НКВС заарештували директора інституту Володимира Михайловича Крутовського за те, що він «свідомо занижував навчальний процес з метою випуску малокваліфікованих спеціалістів лісового господарства…» (ЦДАГО, ф. 263, оп. 1, сп. 4785).
Після арешту В.М. Крутовського, директором інституту призначили А.Г. Солдатова, і на цій посаді він працював до травня 1940 р. та одночасно навчався в аспірантурі. В роки війни Анатолій Гаврилович – учасник бойових дій і в чині майора був у групі радянських офіцерів, які в Сталінграді взяли у полон фельдмаршала Паулюса.

Після демобілізації А.Г. Солдатов працював директором КЛГІ до травня 1946 р. У 1949 р. його призначили міністром лісового господарства УРСР. Працюючи на цій посаді, він особливу увагу приділяв створенню системи полезахисних лісових смуг, будівництву лісозахисних станцій, закріпленню і залісненню сипучих пісків і діючих ярів, а також підвищенню якості лісових культур.

У квітні 1953 р. керівні органи СРСР вирішили ліквідувати Міністерство лісового господарства Союзу РСР і Міністерство лісового господарства УРСР, припинити роботи зі створення полезахисних лісових смуг та інших захисних лісонасаджень, відібрати від лісового господарства всі будівлі лісозахисних станцій і техніку, яка в них була, а також припинити фінансування робіт зі створення захисних лісонасаджень. Це був жорстокий і підступний удар, від якого лісове господарство і захисне лісорозведення не можуть оклигати до цього часу.

Після ліквідації Міністерства лісового господарства, у складі Міністерства сільського господарства УРСР утворили Головне управління лісового господарства і полезахисного лісорозведення. Начальником цього Головного управління з 1953 до 1959 року був Анатолій Гаврилович Солдатов. Він був далекоглядним політиком і спеціалістом, який дивився на десятки років уперед. А.Г. Солдатов організував складання Генерального плану розвитку лісового господарства на 1956–1970 рр. До складання плану були залучені всі лісництва, лісгоспи, обласні управління і Укрдержліспроект та науково-дослідні установи. У кожному лісництві тоді виявили всі ділянки малоцінних, низькоповнотних та похідних насаджень і визначили, що з ними потрібно робити. Головне завдання, наполягав А.Г. Солдатов, щоб з часом на кожній ділянці деревостани за породним складом відповідали еталонним зразкам. У 1956 р. Рада Міністрів УРСР затвердила цей Генеральний план і він став основою для складання щорічних і п’ятирічних планів робіт лісогосподарських підприємств.

Ліквідація Мінлісгоспу УРСР украй негативно вплинула на ведення лісового господарства. Керівники більшості районів, голів колгоспів і радгоспів вважали, що мають право випасати худобу скрізь, де завгодно, навіть на лісових культурах, в яких деревця ще не зімкнулися кронами. Багато полезахисних лісових смуг та інших захисних лісонасаджень було переорано або затравлено худобою. Партійні і радянські органи на ці кричущі порушення не реагували. Акти про лісопорушення, які складала лісова охорона, суди не розглядали і винних до відповідальності не притягували.

У 1959 р., зважаючи на вкрай негативні наслідки ліквідації Мінлісгоспу і підпорядкування лісового господарства МСГ УРСР, ЦК КПУ і Рада Міністрів УРСР вирішили організувати Головне управління лісового господарства і лісозаготівель, підпорядковане безпосередньо Раді Міністрів УРСР. Тоді ж у 22 областях ліквідували ліспромгоспи, хімлісгоспи і лісгоспи і на їх базі організували лісгоспзаги. В ліс прийшов єдиний господар – лісівник. У Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській областях створили комплексні лісові господарства – лісокомбінати, підпорядковані Мінліспрому УРСР.

Начальником Головного управління призначили Бориса Миколайовича Лук’янова. Народився він 18 червня 1921 р. у сім’ї лісничого. Навчався на лісогосподарському факультеті. У 1942 р. студентів мобілізували в діючу армію. Після демобілізації продовжив навчання в КЛГІ. Працював лісничим і старшим лісничим на Хмельниччині, два роки навчався на Вищих лісових курсах (м. Пушкіно, Московська область). Два роки працював першим заступником міністра лісового господарства Литовської РСР. Після повернення в Україну, працював директором Сторожинецького лісового технікуму і лісгоспу, з 1954 р. заступником міністра сільського господарства УРСР. 

Після того, як Борис Миколайович очолив лісову галузь, розпочалося її справжнє відродження і наведення порядку в лісах, розгорнулися масштабні планомірні роботи з підвищення продуктивності лісів, створення зелених зон навколо міст і робітничих селищ та полезахисних лісосмуг, заліснення Української Сахари – Олешківських пісків, закріплення і заліснення діючих ярів, механізації лісокультурних та лісозаготівельних робіт, створення захисних лісосмуг вздовж  Північнокримського каналу, каналу Дніпро-Кривий Ріг, лісонасаджень навколо штучних водойм на Дніпрі. Завдяки його ініціативі, в 60-х роках ХХ ст. розгорнулися масштабні роботи по боротьбі з водною і вітровою ерозією грунтів, будівництво земляних водозатримуючих та водонаправляючих валів, водоскидних залізобетонних споруд.

Зважаючи на величезне народногосподарське і природоохоронне значення лісів і тих робіт, які проводили лісівники, 4 травня 1966 р. Рада Міністрів УРСР реорганізувала Головупрлісгоспзаг у Міністерство лісового господарства України і Бориса Миколайовича призначили міністром. Вже на початку своєї трудової діяльності Борис Миколайович усвідомив, що ліс вимагає не лише любові, а й самопожертви, повної віддачі сил і енергії, що в лісі для досягнення в роботі позитивних результатів потрібно працювати з перспективою.

Борис Миколайович очолював лісову галузь України понад 20 років і залишив глибокий слід на землі. Для підлеглих він був мудрим наставником і порадником. Кожна Колегія, яку він проводив, була школою для підлеглих. У душах і серцях його підлеглих і сьогодні проростає насіння, посіяне його мудрою добротою.
Гідними послідовниками і продовжувачами справ, розпочатих Б.М. Лук’яновим, були міністри лісового господарства В.Д. Байтала (1980–1987 рр.) та В.І. Самоплавський (1987–1997 рр.).

Василь Дем’янович Байтала мав величезний життєвий досвід і досвід роботи в лісовому господарстві на різних посадах. Працюючи на посаді міністра, він постійно дбав про комплексне використання лісів, підвищення їх продуктивності та якості, створення повної мережі захисних лісонасаджень. Тривалий час Василь Дем’янович змушений був у різних московських інстанціях вести тривалу і непримиренну боротьбу з тими діячами, які намагалися знизити вік рубки головного користування деревних порід, наприклад, сосни до 60 років. У цьому віці сосна лише вступає в період максимального приросту деревини.
Визначальну роль у розвитку лісової галузі нашої держави мав В.І Самоплавський. 

Валерій Іванович Самоплавський народився 28 лютого 1952 року в місті Радомишлі Житомирської області. 1974 року закінчив Українську сільськогосподарську академію за спеціальністю інженер лісового господарства. Працював помічником лісничого, а з 1977 року лісничим Комарівського лісництва Тетерівського держлісгоспу Київської області. З 1981 р. – головний лісничий, з 1982 р. – директор Баранівського держлісгоспу Житомирської області. 1985 року призначений головним інженером, з 1986 року начальником Житомирського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель. З 1987 р. – міністр Міністерства лісового господарства України, з 1997 р. – Голова Державного комітету лісового господарства України.
У 1981–1987 рр. – народний депутат СРСР. У 1994 році перший віце-прем’єр-міністр України.

У 2002–2006 рр. Валерій Іванович народний депутат Верховної Ради України. Він очолював лісогосподарську галузь держави 15 років і постійно вів непримиренну боротьбу з тими високопосадовцями, які намагалися ліквідувати лісове господарство як самостійну галузь у народногосподарському комплексі.


Валерія Івановича характериризує високий загальний інтелектуальний рівень, глибока професійна обізнаність у своїй галузі, демократизм поглядів, висока моральність у поведінці з іншими. Ось тому люди вважають його особистістю не тільки в лісівничій галузі, а й у загальнодержавних масштабах.

 Варто зазначити, що працюючи, насамперед, на посаді помічника лісничого, В.І. Самоплавський серцем і душею розумів мову лісу. Глибокі лісівничі знання, любов до лісу і видатні організаторські здібності давали йому можливість успішно вирішувати всі проблеми лісового господарства за останні 90 років лісове господарство реорганізовували і реформували майже 30 разів. Неодноразово центральний орган управління ліквідовували і доводили лісове господарство до катастрофічного стану. Досвід свідчить, що найкращі результати в роботі галузі були в ті періоди, коли існувало Міністерство лісового господарства і очолював його висококваліфікований, досвідчений спеціаліст-лісівник.

9 грудня 2010 р. лісогосподарську галузь реорганізували в Державне агентство України лісових ресурсів. Ті керівники, які приймали таке рішення, не розуміли, що екологічні властивості лісів у багатьох районах України мають набагато більшу цінність, ніж деревина, яка на них може бути заготовлена. Ліс – захисник землі, річок і водойм, регулятор клімату, фільтр, який очищає повітря від пилу, сажі, кіптяви, вихлопних газів, шкідливих речовин, які попадають в атмосферу.
Отже, весь історичний досвід існування лісового господарства свідчить про доцільність перетворення Державного агентства лісових ресурсів у Міністерство лісового господарства України.

Павло ВАКУЛЮК,
© “Лісовий і мисливський журнал”  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top