ПРО ВИТОКИ ЛІСІВНИЧОЇ ОСВІТИ

Від Крайової школи лісового господарства у Львові – до Національного лісотехнічного університету України

Сучасні лісівники не часто згадують своїх попередників.
Але треба пам’ятати, що хто не знає минулого, не має майбутнього. До цієї думки я вкотре повертаюся у зв’язку з цьогорічним відзначенням 140-річчя Національного лісотехнічного університету України (НЛТУ). Йдеться, власне, про витоки лісівничої освіти, з яких університет постав як сучасний навчально-науковий заклад.  

Лісівнича освіта і наука у Західній Україні певний час була позбавлена національних ознак, а її здобутки оголошувались досягненням метрополій (Австро-Угорщина, Росія, Румунія і т. ін.). Водночас державні структури і громадськість висловлювали стурбованість занедбаним станом лісового господарства, непрофесійними діями лісовласників. 

У 1852 р. при авторитетному Галицькому господарському товаристві почала діяти секція лісового господарства. За її ініціативи проходили наукові зібрання, розроблялися проекти структурних змін у лісових службах, передбачалося створення кадастру лісів Галичини, готувалася навчальна література з лісівництва. У 1853 р. набув чинності лісовий статут, за яким до виконання обов’язків лісових господарів дозволялося допускати лише осіб, кваліфікацію яких підтверджувала урядова комісія. У 1859 р. почало діяти розпорядження міністерства про обов’язкове складання фахових іспитів адміністраторами лісів. Того ж року в Дублянській рільничій академії запроваджено курс «Загальне лісівництво». Вів його Владислав Тинецький. 

У 1871 р. Господарське товариство після неодноразових звертань до уряду нарешті одержало дозвіл і кредит на заснування при Львівській технічній школі приватних лісівничих курсів. Організатором курсів став голова секції лісівництва Генріх Стшелецький – «лісівник родом і духом», як він себе характеризував. Однорічні курси діяли до липня 1874 р. Навчальний їх план включав такі дисципліни: лісове господарство (повний обсяг), агрономія і кліматологія, ботаніка та фізіологія рослин, лісова зоо­логія, геодезія, лісова інженерія (будівництво і механізація), математика, нарисна геометрія. 

На основі лісівничих курсів у 1874 р. відкрито перший на західних територіях України середньоосвітній лісівничий навчальний заклад – Крайову школу лісового господарства. 21 учня було зараховано на перший курс, шістьох (ймовірно, випускників лісівничих курсів) – на другий.

Директором школи призначили згаданого вже Г. Стшелецького. До викладацької роботи були залучені відомі на той час науковці – спеціалісти лісової галузі В. Тинецький, Б. Блоцький, С. Соколовський, В. Шафер, Й. Пачоський, Ш. В’єрдак. Куратором школи став відомий меценат, засновник нині діючого Природничого музею у Львові В. Дідушицький. 

З перших днів існування школи значна увага приділялася науковим екскурсіям і навчальним практикам. Термін навчання спочатку визначили дворічним, потім трирічним. Згодом навчальні плани школи наблизили до лісових академій у Відні й Тарандті.

Загальна кількість учнів у лісовій школі не перевищувала 50 осіб (у ті часи це не було винятком: у лісовій академії в Марієнбрунні навчалося 95 студентів, у національному аграрному інституті в Парижі – 30). Вимоги до вступників були такими: вік не менше 16 років, 6 класів гімназії з добрими оцінками, наявність однорічної лісової практичної роботи. Серед учнів школи були українці, поляки, чехи, болгари, хорвати, євреї, росіяни.

Для учнів з незаможних родин Галицьке лісове товариство (засноване 1882 р.) виділяло стипендії, право розподілу яких належало директору школи. Контроль за діяльністю школи здійснювала рада опікунів з трьох членів.

Екзаменаційні сесії у школі проводилися в кінці кожного півріччя, до складу екзаменаційної комісії входили директор, три професори, представники крайового відділу адміністрації і сейму. Головний іспит складався з письмової роботи і публічного усного іспиту з предметів: лісовідтворення, охорона лісу, лісовпорядкування, лісове право і адміністрування, геодезія і нівелювання. Тривалість усного іспиту становила дві години, знан­ня оцінювалися за п’ятибальною системою. За цією ж системою оцінювалася поведінка і старанність учнів. Тих, хто отримав з двох предметів незадовільні оцінки, не переводили на наступний курс, а якщо це траплялося на першому курсі – відраховували. Випускні іспити з спеціальних предметів складалися в присутності такої ж екзаменаційної комісії. Випускники одержували свідоцтво і патент, а також направлення на роботу.

З часом матеріальна база і рівень навчального процесу школи фактично наближалися до європейських вищих навчальних закладів. Діяла кафедральна система, завідувачі кафедр мали наукові ступені, обиралися за конкурсом. Науковці школи підтримували контакти з лісівниками Європи і світу, брали участь у міжнародних лісових конгресах (Париж – 1900 р., Рим – 1903 р., 1907 р., Париж – 1911 р.). Лісівники з покоління до покоління передавали досвід ведення лісового господарства на засадах високого професіоналізму та любові до природи рідної землі. Тільки Г. Стшелецький, який керував школою 16 років, опублікував близько 100 праць (зокрема, навчальні посібники і монографії) з багатьох напрямків лісівництва. 

Лісова школа у Львові проіснувала до 1919 р., навіть в умовах Першої світової війни збереглася її бібліотека та майно. Наступні перипетії. З включенням Галичини до складу Польської держави Лісову школу об’єднали з Технічною та Рільничою академіями, при Львівській політехніці утворили рільничо-лісовий факультет. З 18 кафедр цього факультету 11 були лісівничого спрямування і розміщувались у Львові, решта – сільськогосподарські, розміщувались поблизу Львова в містечку Дубляни. 

Але на вступ до політехніки ввели обмеження щодо осіб не польської національності. У відповідь на дії польської адміністрації українці Львова заснували нелегальний «Український таємний університет» (під опікою наукового товариства ім. Т. Шевченка). В 1921 р. при УТУ, знову ж нелегально, засновано Українську вищу технічну школу, на одному з чотирьох її факультетів – лісовому, а з 1923 р. лісо-агрономічному – функціонувало 27 кафедр. УТУ спромігся стати університетом європейського типу, здобув популярність серед українців, його дипломи визнавалися державами Європи. 

Навчання в УТУ тривало чотири роки, кожен студент повинен був прослухати курси обов’язкових предметів, виконати, бодай, одну наукову роботу з фахових дисциплін, а також здати загальні та дипломні іспити. Станом на 1933 рік дипломи отримали 633 випускники УТУ. 

Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР рільничо-лісовий факультет у Львівській політехніці продовжував функціонувати. Наступна окупаційна німецька влада факультет ліквідувала, натомість створила лісові фахові курси, діяльність яких тривала до 1944 року. Після відновлення у Львові радянського режиму лісовий факультет політехнічного інституту продовжив роботу, з 1 вересня 1944 року розпочали навчання 44 студенти. Лісовий факультет було перейменовано на лісогосподарський, утворено сім кафедр лісівничого профілю. В 1946 році на основі сільськогосподарського і лісогосподарського факультетів Політехніки створено Львівський сільськогосподарський Інститут з чотирма факультетами, в тому числі, лісогосподарським.

У січні 1945 р. урядом УРСР прийнято рішення про заснування Львівського лісотехнічного інституту. Завданням новоствореного інституту була підготовка фахівців вищої кваліфікації для лісоексплуатації та механічної обробки деревини. Навчання почалося 1 жовтня того ж року, забезпечували його 28 викладачів і 10 лаборантів. Серед викладачів тільки троє були місцевими, а посади керівників дісталися росіянам (після 1953 р. таку ситуацію виправили). 

У 1949 р. у структурі Львівського лісотехнічного інституту заснували лісогосподарський факультет. Тобто, закладались основи комплексного підходу до лісового виробництва. Невдовзі загальна кількість студентів перевищила 1,5 тис. чоловік, а максимальна за період існування інституту досягала майже 6 тис. Поступово інститут став важливим навчально-науковим центром лісової галузі України. В галузевих освітній і науковій сферах особливо істотні кроки колективом інституту були здійснені під керівництвом ректора ЛЛТІ А.І. Яцюка, що тривало майже чверть століття. Саме за урядування А.І. Яцюка були створені матеріальні й кадрові передумови для набуття інститутом статусу Національного лісотехнічного університету України.

Володимир БОНДАРЕНКО,
© “Лісовий і мисливський журнал” 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top