МАНДРИ І ДОСЛІДЖЕННЯ БАЛЬТАЗАРА ГАКЕТА

Природознавець, геолог, географ, лікар, педагог, учений-енциклопедист

Бальтазар Гакет свого часу започаткував дослідження рослинності і, зокрема, лісів Карпат. Як географ, був одним із останніх представників «середньовічної географії», найважливіша риса якої – описово-подорожницький та краєзнавчий характер. До описів подорожей Б. Гакет додавав карти, наприклад, карту Карпат, Галичини і суміжних територій, гірничодобувних та соляних промислів у Карпатах тощо.

Австрійський мандрівник та природознавець Бальтазар Гакет за походженням – француз аристократичного родоводу. Народився він у Нижній Бретані, це частина півострова Бретань – горбистої, порослої вересом та дубовими і буковими лісами, рівнини на північному заході Франції. Титулом родини Гакет де ля Мотт, Бальтазар, як сам пише в «Автобіографії», ніколи не користувався.

В «Автобіографії» Б. Гакет зазначає: «Хоч я провадив мандрівне життя, воно мені не перешкодило ще в ранній молодості навчитися читати й писати, і то на декількох мовах». Для моїх сучасників цікавим може бути і таке його узагальнення досвіду спілкування з тодішніми чиновниками: «…високі посадові особи обіцяли нам пожиттєве забезпечення працею на цивільній службі, та хто вірить їм – часто залишається в дурнях».

Наукові матеріали про свої дослідницькі подорожі Б. Гакет друкував німецькою, французькою, італійською, а також популярною у ті часи в наукових колах латинською мовами в університетських містах Європи. Всього опублікував понад 100 наукових праць з різних галузей знань, частина з них – доволі об’ємні монографії. Був членом більше 20 європейських наукових товариств і академій

Про різноманітність наукових зацікавлень Б. Гакета дає уявлення перелік його публікацій, наприклад за 80-і роки ХVІІІ ст.: «…про заражене молоко, про позаматкове зачаття, про рослини, отруйні для рогатої худоби, про хвороби коней, про спосіб випалювання вапна, про одержання кіноварі з ртутної руди, про сечовий осад. А ще був опис птаха рибалочки і нововиявленого морського їжака, нарис політичного становища в Хорватії, зошити альпійських рослин, аналіз кварцевого сланцю…».

Оселю Б. Гакета ще в Любляні відвідував імператор Австро-Угорщини Йосиф ІІ Габсбург, деякі інші члени імператорської родини, пізніше Б. Гакет з імператором переписувався. Серед знайомих 

Б. Гакета був майбутній російський цар Павло І, Карл Лінней та багато інших відомих науковців. 

Сам Б. Гакет мав на диво, як на ті часи, демократичні погляди, до колонізаторської політики тодішніх імперій ставився критично, критикував основні засади цієї політики, вибудовував власну програму реформ, в основі якої бачив сприяння освіті корінного населення, підвищення довіри до держави.

У кінці ХVIII ст. (1784 р.) австрійський уряд, відповідно до суспільних потреб щодо підготовки спеціалістів природничих і технічних наук, санкціонував заснування у Львові університету. Одним з організаторів навчального процесу в новоствореному університеті саме і став Б. Гакет. На той час він уже був відомий як науковець, широко обізнаний у багатьох галузях знань. Освіту здобував екстерном у різних навчальних закладах Франції, здобув, зрештою, ступінь доктора. Як військовий лікар брав участь у Семилітній війні. Після війни у Віденському університеті протягом року: «…відвідував медичні, фізичні, механічні, юридичні та інші лекції, бажаючи зміцнити пам’ять». Це з автобіографії.

18 років життя Б. Гакет провів у Львові (1787–1805). Перед тим працював у Любляні (Словенія) професором анатомії, фізіології, хірургії й акушерства. До Львова переїхав на запрошення тодішнього губернатора Галичини графа Бригідо, з яким знався з Любляни і який високо цінував його як вченого і педагога, широкоосвічену особистість, досвідченого мандрівника. Щодо медицини, то з 1776 р. Б. Гакет мав відповідний диплом Берлінської академії.

У Львівському університеті доктора фармацевтики і філософії Б. Гакета зарахували на посаду викладача спеціальної природничої історії. Через рік він обіймає посаду професора біології. В університеті урядовим рішенням було запроваджено студії українською мовою для студентів-українців. Б. Гакет знав кілька слов’янських мов, мову українців-галичан освоїв легко, викладав нею медицину і природознавство. Поза тим зацікавився природою та побутом мешканців Українських Карпат, пішки сходив майже їх всі, згодом видав чотири томи наукових описів своїх мандрів. Став практично першим дослідником Українських Карпат і Галицьких околиць України. 

Професор С. Стойко, характеризуючи доктора Б. Гакета, відзначає такі притаманні його життю і науковій творчості риси: потяг до подорожей з метою пізнання природи країн, історії та культури корінних народів; розширення кругозору у природничих і суспільних науках для розуміння природних та соціальних явищ і процесів; прагнення збагнути складні взаємозв’язки в географічному середовищі; поєднання природничого і суспільного підходів при дослідженнях природної і культурної спадщини певних регіонів і народів.

Карпатська гірська система в часи Б. Гакета була важкодоступною для дослідників, маловідомою науковцям Європи, вона й зацікавила дослідника-мандрівника як з природничої, так і з етнографічної точок зору. Б. Гакет побував на Буковині, Покутті, в Чорногорі, Горганах, на Закарпатті. Побував також у Словаччині, Польщі, Молдові, Румунії. Всюди ретельно описував рослинний покрив, зокрема ліси, тваринний світ, збирав гербарій, зразки мінералів. Констатував важливу захисну роль гірських лісів. Зазначав, що в Чорногорі водилося багато звірини і він навколо місця ночівлі змушений був розкладати 4–6 вогнищ для захисту від ведмедів і вовків.

Відвідав Передкарпаття, Болехівщину, Сколівщину, Стрийщину, Сокальщину, Волинську височину, побував у Винниках, Щирці, Шклі, Янові, Жовкві, Немирові, Любіні, Трускавці, Городку, Смільні, загалом відвідав більше 50 місцевостей Львівщини і Поділля.

На Гуцульщині відзначав уміння горян жити в злагоді з природою. У записках вживав (вперше в науковій літературі – автор) словосполучення «друг природи» (Naturfreund). 

Постійно подорожував також не малими на той час просторами Австро-Угорської імперії. Обійшов пішки дугу Карпат. Подорожі були для нього життєвим стимулом і джерелом збагачення знань. Всього по Карпатських хребтах Б. Гакет пройшов понад 1000 кілометрів. Описав рослинний і тваринний світ, природні ресурси регіонів, які відвідав, життя і побут корінних мешканців. При цьому застосував комплексний метод обстеження території, що передбачав поєднання природознавчих і народознавчих спостережень.

У 1805 р., при черговій реорганізації системи освітніх закладів, Львівський університет об’єднують з Краківським. Але, до речі, вже без Руських (тобто українських) студій. До Кракова переїжджає і професор Б. Гакет. Обіймає посаду завідувача кафедри хімії, ботаніки і природознавства. У 1810 р. на знак протесту проти зайняття Кракова прихильниками Наполеона Б. Гакет подає у відставку, переїжджає до Відня і закінчує особисту науково-педагогічну кар’єру.

Повернімося, однак, до роботи Б. Гакета у Львові. В університеті він організовує мінералогічний кабінет, впорядковує і поповнює колекцію мінералів (більше чотирьох тисяч експонатів), готує навчальні посібники, здійснює наукові подорожі. Бували і конфлікти з колегами і невиправдано категоричні оцінки діяльності університету, тогочасної дійсності. Поза всім, Б. Гакет наголошував на автохтонності українців Галичини, констатував безправність галицького селянства, економічну та культурну відсталість сільського населення, пов’язував це з пануванням польської шляхти в Галичині.

В європейському середовищі Б. Гакет поширював інформацію про природу Карпат, західного регіону України, про історичні та етнографічні особливості українців, що споконвіку тут жили. І прокладав дослідникам наступних поколінь шлях для дальших наукових пошуків.

У 1797 р. Б. Гакет здійснив подорож у щойно (1783 р.) завойовані Росією Причорномор’я і Крим. Ретельно до неї готувався: ознайомився з літературою про історію та економіку тамтешніх країв, визначив маршрут, знайшов, як тепер кажуть, спонсорів. Побував у Дубосарах, Овідіополі, Одесі, Очакові, Херсоні, Миколаєві. Через Перекоп потрапив у Крим, нарешті (цитую): «добрався до першої столиці Акмесгііда, переіменованої росіянами на Сімферополь. Слід визнати, що нинішні завойовники, штампуючи нові недоладні назви, нічого окрім сум’яття до географії не приносять». Мета перейменувань у даному разі (як згодом і за радянської влади – автор) щоб разом з назвами зникла й сама пам’ять про татар, українців, інших народів, а влада загарбників утвердилась. Але продовжимо цитування: «Як мало людей можна тепер зустріти в степах Криму! І як густо вони були заселені колись, про що свідчать численні могили у тих місцях, де колись були великі татарські села!»

Спостерігаючи наслідки окупації освоєних колись запорожцями степів Півдня, запустіння ще донедавна багатолюдних, економічно розвинутих міст Криму, нищення місцевих культурних і господарських традицій, ліквідацію козацького (протофермерського) і татарського господарювання Б. Га­кет наголошує на безплідності й злочинності завоювань народів та нищення культур. Подаючи картини спустошень, пов’язаних з російськими завойовниками він, як об’єктивний спостерігач, нагадує і про такі ж спустошливі напади кримських татар на сусідні землі. Вихід мандрівник вбачає у шануванні прав кожного народу на існування та у протистоянні будь-яким проявам деспотії і тиранії.

Згадуючи «господаря» завойованого краю – «покійного деспота Потьомкіна» автор висловлюється так: «Кінець цього пихатого… великого візира Росії мав би служити прикладом всім тим, хто не сьогодні-завтра хотів би відіграти подібну роль».

Враження від зустрічі з тодішнім кримським генерал-губернатором у доктора Гакета було таке: «Коли я вперше побачив цього могутнього затятого росіянина, обвішаного з обох боків орденами, то був вельми вражений, що сваволі цієї нецивілізованої, примітивної людини було довірено декілька сотень тисяч жителів. Перше клопотання було одержане ним від грецької громади. Губернатор пообіцяв всім по сотні батогів тільки за те, що посміли до нього звернутись». 

Інші кримські враження доктора Гакета: «Всі передмістя теперішньої Феодосії, де проживало 10–15 тисяч населення, тепер купа каміння і цегли, з яких колись були збудовані будинки. А в місті, оточенім чудово спорудженою генуезцями обвідною стіною з вежами, немає нічого, окрім кількох розхитаних кам’яних будинків, в яких розквартировані військові, або ж які правлять за житла жалюгідним грекам та їм подібним. Мечеті, храми прогнаних або убитих татар перетворено на вартівні, склади тощо. На рейді один корабель, тоді як раніше їх стояло тут сотні. Пару тисяч миролюбних татарських сімей, котрі ще тут залишилися, змушені були перебратися в неродючі степи Азовського моря, де вони або загинули від журби і нужди, або подалися на чужину». 

У Сімферополі Б. Гакет познайомився з П. Палласом – дослідником Росії (Урал, Каспій) та Криму, з ним і без нього, де пішки, де кіньми мандрував кримськими горами.

Узагальнюючи Б. Гакет підкреслює, що кримські татари запам’ятались йому як народ, який заслуговує на повагу і може служити зразком для інших народів мусульманського світу.

Повертався з Криму Б. Гакет через теперішню Кіровоградщину.

У вступному слові до опису подорожі південними степами і Кримом (написаному після завершення подорожі, перед публікацією записок) Б. Гакет зазначає, що деспотизм у будь-якій формі – загарбницьких воєн, кривавих революцій, тиранічних режимів – не сприяє історичному прогресу, суперечить його природним еволюційним законам.

Загалом, узагальнення доктора Бальтазара Гакета про подорож півднем України і Кримом у певних аспектах цілком проектуються на явища сьогодення і мають для наших співвітчизників не лише історичне значення.

Володимир БОНДАРЕНКО,
© “Лісовий і мисливський журнал”

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top