ХТО ЗАПЛАТИТЬ ЗА КАБАНА?

І дикі свині – не винні, і селянин терпить збитки

Україні вкрай необхідне законодавство, яке б гарантувало і збереження звірини й відшкодування збитків, які завдаються нею селянам. 

Степан Миколайович Ветров, що мешкає в селі Підгірники Сарненського району на Рівненщині, все життя віддав роботі на землі. Проте завжди дружив з книгою, тож добре обізнаний з творчістю відомого письменника Олександра Купріна, бо перечитав не­одноразово і його повість «Олеся», оповідання «Серебряный волк», «Зпечатанные младенцы», «Лесная глуш», «На глухарей», «Конокрады». А такий інтерес до написаного саме цим майстром художнього слова зародився у Степана Ветрова ще змалку, адже рідна хата, де й нині живе, підпирає ліс, яким колись бродив уславлений Купрін.

Степан Миколайович охоче і мене водив місцями, змальованими письменником у цих творах. То, бувало, покаже Яринівський шлях, а то заверне в урочище Бісів Кут, Маринине болото. Якось розповів, що Казимірку, яку згадує Купрін в «Олесі», перейменували на Кузьмівку, а Переброд – це якраз його теперішні Підгірники. А скільки повідав Степан Ветров цікавих переказів, що дійшли з тих часів до нього про стосунки письменника й чарівної Олесі, про родичів цієї реальної героїні з нинішнього покоління, котрі мешкають у Кузьмівці. І хоча він аж ніяк не дозує своїх оповідок, однак якось так виходить, що при кожній зустрічі у нього є про що розповісти – порадує мене якоюсь несподіваною цікавинкою.

Десь у вересні нинішнього року, збираючись до лісу та сподіваючись на зустріч з Степаном Миколайовичем у його селі, роздумував: про що ж то на цей раз він розповість. Та по телефону, коли повідомив про свій намір побродити ще раз стежками Купріна, розмовляв він зі мною зовсім не так, як завжди, без живинки в голосі. І, як з’ясувалося згодом, «набігла» та невтішна причина його кепського настрою вночі з лісу: ранком, вийшовши на своє поле, господар завмер – там, де ще вчора добірні бульби випиналися із ґрунту, залишилася пустка – пройшли дикі свині, як зазвичай, спочатку рядочками, а там і впоперек порили, виорюючи рештки врожаю. Знищили лісові напасники таким же чином й моркву, хоч до неї і не дуже охочі, й буряки. Все виглядало так, наче тут ніяких культур й не було не те що іще вчора, а й ніколи, що пройшлися тут гусеницями танки. 

– Одразу зрозумів, що залишився на зиму без усякої городини, – схвильовано завершив співрозмовник свою телефонну оповідь.

У подібних випадках потрібно щось казати, заспокоювати людину. Тож я підшуковував потрібні слова, і вийшло щось таке:

– Та не побивайтеся так, збиток вам відшкодують. Не одинаком же ви на безлюдному острові живете…

– Хто ж відшкодує, коли немає в нас таких законів?! – звільнив мене господар знищеного врожаю від потуг заспокоїти його.

– А ви десь розпитували, як знайти вихід із такої ситуації?

– Та хіба це вперше і в мене одного таке трапилося? Тож кожного разу доводиться якось самому викарабкуватися, а на цей раз, бо хвороба підкосила, сподіваюся лише на одне: добрі люди не відмахнуться – допоможуть.

У одному з мисливських господарств я також поцікавився, як вийти з цієї скрути потерпілому, і відразу прийшло розчарування.

– Ніяких правових актів, які б регламентували відшкодування збитків у подібних випадках у нашій державі немає, – завчено відповіли мені.

– То що ж робити людям, які потрапили в таку халепу? Аби в майбутньому не повторилось, то брати вила і йти на кабана, чи стріляти серед поля в зайд?!

Після такого обурення мені порадили заглянути в законодавство. І заглянув… І вичитав там статтю 85 із змінами, внесеними в редакції Закону № 81-96-ВР від 06.03 96… Порушення правил використання об’єктів тваринного світу. 

А та стаття гласить, що «порушення полювання,… яке не мало наслідком добування, знищення або поранення тварин… тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від шести до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян…».

Як бачимо, тільки замірявся вистрілити в кабана на своїй нивці, і вже отримуєш на повну котушку. То про яке ж відшкодування тут можна говорити?

А якщо вистрілив та вцілив у ікластого, що знущається над плодами праці селянина? Та ж стаття продовжує: « …(полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами…), чи таке, яке мало наслідком добування, знищення або поранення тварин, – тягне за собою накладення штрафу на громадян від шістдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією рушниць та інших знарядь і засобів вчинення правопорушення, які є приватною власністю порушника…» У цьому місці дозволив собі поставити три крапки, бо далі йдеться ще про серйозніше покарання, а я гадаю, що й першого вистачить, аби хлібороб не взявся за рушницю, щоб захистити своє поле від лісових грабіжників.

Ще заглянув у наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 332-262 про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, завданих унаслідок порушення законодавства в галузі мисливського господарства та полювання, і прочитав, що за незаконне добування або знищення кабана за одну особину розмір стягнення становить 10 тисяч гривень. 

Хтось, прочитавши це, відчуваю, скаже: знайшов проблему. Свині – не винні, бо ж голод – не тітка. І добре, що вони захищені законом. Хіба не можна того кабана якось відігнати від поля? Врешті-решт, обвішати посіви порожніми бляшанками, щоб дзенькотом своїм відганяли напасників. Є такі, що навіть радять хліборобам обгороджувати поля штахетником, сіткою чи ще чимось, палити довкруг полів вогнища, якими відлякувати лісових зайд.

Справді, є приклади, коли реалізуються такі поради, й вони дають непоганий результат. Скажімо, біля села Залужжя Дубровицького району, де проглядається чітка розмежованість лісу і полів, споруджено суцільну захисну загорожу. Біля селища міського типу Зарічного створили колективні загорожі. Також бляшанки використовують, навішані на хмелярський дріт, натягнутий на висоті колін. Кажуть, що дає результат.

Але для встановлення згаданих перепон для захисту посівів від диких свиней можна влаштувати лише за певних умов. Та й гроші для цього потрібні чималі. А за які кошти сільський трудівник зможе, наприклад, обгородити ділянку, яка упирається в ліс, площею навіть у гектар, коли отримує мінімальну пенсію? Вогнища розводити також відпадає, адже на них і дрова потрібні, й сила. В селі ж залишилися переважно лише люди похилого віку, які кожної ночі фізично не зможуть чергувати біля вогнищ. Та й важко уявити собі, що на палаюче Полісся не звернуть уваги відповідні служби. Скоріше, застосують якісь санкції – є ж такі закони. 

І стерегти посіви з собакою теж небезпечно. У селах розповідають, що на них дикі свині реагують не більше, аніж на комарів.

Щодо останнього, то мисливствознавець Рівненського лісгоспу Степан Шершун розповів мені про пригоду, яка трапилась із Володимиром – жителем сусіднього волинського села Липне. Однієї ночі пішов цей господар вартувати свою пшеничну нивку за селом, бо діло йшло до збирання збіжжя, а тим часом нічні набіги диких кабанів на посіви досягли безміру.

Узяв Володимир із собою й вірного песика. Зробив із гілля неподалік від старої вільхи сякий-такий курінь, примостився в ньому і задрімав. А десь опівночі несамовитим гавканням розбудив його собака. Вискочивши з куреня, Володимир почав вигуками заохочувати собаку відлякувати диких свиней, що вже забрели у посів. Відчувши підтримку свого господаря, собака кинувся в бік зайд, насів на одне з поросят, і воно несамовито заверещало. За тим сигналом дикий кабан залишив «освоєння» посіву і метнувся на допомогу дитинчаті. Собаці довелося шукати захисту в свого «всесильного» господаря. Але той уже сидів на гілляці вільхи. Згодом розповідав приятелям, що навіть не пам’ятає, як там опинився.

Та й взагалі, чи ж реально відігнати тих кабанів від полів, якщо їх нині в угіддях нашого краю налічується, як розповідає голов­ний мисливствознавець області Микола Яцик, майже шість тисяч особин, що становить приблизно 70 тварин на кожні 10 тисяч гектарів зелених кварталів?

З такими роздумами, розповідями та сумнівами й пішов я шукати істини до першого заступника начальника Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Сергія Івашинюти. Виклавши зміст ситуації, задаю запитання: – Невже так усе надійно щодо захисту дикого кабана і геть безнадійно із захистом інтересів селян, поля яких постійно потерпають від набігів лісових мешканців? Хіба ж це справедливо?

– Справді, несправедливо. І щодо цього навіть інших думок немає на всіх рівнях від сільських рад і до Києва погоджуються, що з цим щось потрібно робити, необхідне в країні відповідне законодавство. Не все так гладко й у правовому захисті фауни. Навіть затриманих на гарячому браконьєрів майже неможливо притягнути до відповідальності. То з’являються якісь «високі» заступники, а то іще знаходять якісь «проволочки», аби вигородити порушників, – відповідає Сергій Володимирович. – Однак всі спроби ініціювати прийняття Верховною Радою України таких нормативних актів, які б дозволяли навести в цій справі лад, розбивається об стіну байдужості розгляд проектів, усе відкладається на невизначене потім.

– А як же з цим у західних сусідів, адже, як відомо, наші лісівники систематично спілкуються, скажімо, з польськими колегами? – допитуюся. – Невже і там дикі свині знущаються над селянами, а браконьєри над охоронцями фауни?

І тут Сергій Володимирович дуже лаконічно розповів, що в поляків зовсім по-іншому. Відповідно до законодавства при пошкодженні посівів лісовими мешканцями оперативно їх власникам за рахунок користувачів мисливських угідь відшкодовуються збитки. Такі ж чіткі оперативні дії регламентовані законодавством і стосовно браконьєрства.

Підкреслив, що вкрай необхідне законодавство, яке б гарантувало і збереження звірини й відшкодування збитків, які наносяться нею селянам.

– Гадаю, що все таки ця проблема потрапить в поле зору бодай нового парламенту України, – підкреслив на закінчення розмови Сергій Івашинюта.

І мені, авторові цієї статті, що десятки разів бачив спустошені диким кабаном селянські поля, чув нарікання хліборобів, також дуже захотілося повірити, що недалеке те майбутнє, коли права трудівників будуть таки справедливо захищатися, а браконьєрство залишиться лише у спогадах.

Петро ВЕЛЕСИК,
© “Лісовий і мисливський журнал”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top