СТРАТЕГІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

Про реформування мисливської галузі

У країна хоч і повільно, але розпочала процес реформування. Маємо велику надію, що ми стоїмо на початку кардинальних змін у багатьох галузях і на принципово якісних перетворень нашої країни. Не відстають від процесів реформування в інших сферах країни і лісова, і мисливська галузь.   

У Держлісагентстві у рамках створеної Платформи з розробки реформ лісової і мисливської галузі, працюють групи з питань: інституційно­-правового та фінансово-­економічного напрямків; розробки інструментів та заходів щодо регулювання ринку деревини; мисливського господарства; забезпечення прозорості процесу реформ.

Робоча група з питань розвитку мисливського господарства, яка створена у рамках Платформи реформ, працює над розробкою законодавчих та нормативних документів. До неї ввійшли: Шеремет І.М., Бурмас В.Р., Гринь В.А., Делеган І.В., Ісаєв О.П., Карабчук Д., Мироненко М.О., Нетудихата В.П., Новіков Р.І., Нос П.В., Скорий М.А., Смаголь В.М., Червоний В.О., Шелепило А.В., Шуляр М.С., Яресько О.П.

Основними напрямками роботи групи з реформування мисливського господарства є аналіз законодавчої бази, напрацювання змін до законодавчих актів щодо усунення найважливіших недоліків у законодавчому регулюванні мисливського господарства та його покращення (зокрема в частині користування мисливськими угіддями, охорони мисливських видів тварин, компетенції мисливських органів, компетентності посадових осіб, відшкодування збитків, завданих мисливськими тваринами, регулювання допуску мисливців до права полювання, охорони мисливських угідь від незаконного полювання тощо). По-друге, – це розробка стратегії сталого багатофункціонального розвитку мисливського господарства та механізму її імплементації.

Нинішній стан ведення мисливського господарства не повною мірою задовольняє потреби населення у полюванні та супутніх послугах через невисоку щільність мисливських тварин в угіддях та відсторонення місцевих мисливських колективів від здійснення управління.

Фахівці вважають, що першочергово слід внести зміни до Закону України «Про мисливське господарство та полювання» в частині прозорості та спрощення процедури надання у користування мисливських угідь, врегулювання відносин між користувачами мисливських угідь та місцевими громадами, удосконалення дозвільних процедур щодо проведення полювання. 

Також фахівці вбачають за доцільне підвищити відповідальність за незаконне добування тварин як мисливців, так і користувачів угідь накладанням значних штрафів на порушників, врегулювати питання компенсації за шкоду, яку завдають дикі звірі. Необхідно підвищити фахову підготовку працівників мисливських господарств та культуру мисливців.

На думку фахівці з мисливського господарства, науковців та представників мисливських організацій, першочерговим завданням реформування галузі є створення Концепції розвитку мисливського господарства.

Розроблення Концепції зумовлене новими економічними відносинами у державі, появою комплексу екологічних, економічних і соціальних проблем, необхідністю ведення мисливського господарства на засадах збалансованого розвитку, підвищення ефективності управління мисливським господарством, а також збільшення чисельності основних видів мисливської фауни, особливо копитних.

Основні проблеми мисливського господарства

Розпочинати реформу мисливської галузі необхідно з вдосконалення нормативно-правової бази, адже тільки зміни до законодавчих актів, створення нової форми господарювання та нових правил гри для користувачів мисливських господарств зможе вирішити проблему збитковості мисливської галузі України.

Недосконалість нормативної бази, неефективне господарювання користувачів, відсутність державної служби контролю за охороною державного мисливського фонду та державної підтримки програм дичерозведення, все це призвело до низької чисельності основних видів мисливських тварин, особливо копитних. Разом з тим, спостерігається дуже висока чисельність хижих і шкідливих для мисливського господарства тварин (бродячих собак, котів, вовків, лисиць, єнотовидних собак, шакалів, сірих ворон).

Залишається неврахованою роль місцевих громад у вирішенні питань з ведення мисливського господарства. У більшості країн ЄС, де мисливське господарство розвивається разом з іншими галузями, саме мисливець і колектив – є головним користувачем і господарем у мисливських угіддях.

Вже зараз, навіть за низької чисельності мисливських тварин, в Україні існує проблема з компенсацією шкоди, яку вони наносять сільському і лісовому господарству. 

У нас відсутня система відповідальності за порушення вимог чинного законодавства з питань мисливського господарства та полювання як мисливцями, так і користувачами мисливських угідь, недостатній рівень охорони мисливських угідь користувачами мисливських угідь, все це призводить до високого рівня браконьєрства.

В Україні існує монополія на користування мисливськими угіддями, порушуючи мисливське законодавство, користувачі володіють величезними площами мисливських угідь (у середньому 84 тис. га на одного користувача). Такі площі потребують великих капіталовкладень та кількості обслуговуючого персоналу, а їх відсутність, що спостерігається у нас найчастіше, не дає можливості контролювати всю територію угідь і ефективно вести господарську діяльність на ній.

До того ж персонал мисливських господарств – мисливствознавці та єгері, в більшості своїй не мають достатньої фахової підготовки та освіти, та й загалом мисливська галузь немає наукового забезпечення. 

Основні завдання Концепції

Мета створення Концепції полягає в реформуванні ведення мисливського господарства на засадах сталого розвитку, невиснажливого природокористування, підвищенні культури ведення полювання та ролі мисливського господарства в економіці держави.

До основних завдань Концепції відноситься: удосконалення нормативно-правової бази, приведення її у відповідність до критеріїв європейських стандартів, використовуючи досвіт ведення мисливського господарства розвиненими країнами ЄС, особливо з нашими сусідами Польщою, Угорщиною, Словаччиною; нарощування ресурсного потенціалу мисливських угідь за рахунок ефективного господарювання; збереження біотичного різноманіття, охорони тварин, занесених до Червоної книги України.

Наступне завдання – це ефективне використання мисливських видів тварин. У країнах ЄС це питання регулює користувач, який сам вирішує, яких тварин розводити в певних угіддях, яка повинна бути оптимальна щільність дичини, якого віку і статі дичину добувати, сам складає плани добування і слідкує за правильною і повною їх реалізацією.

Не менш важливою складовою господарювання є удосконалення фінансово-економічного механізму ведення мисливського господарства на умовах ринкових відносин, створення умов для самоокупності ведення мисливського господарства, як приклад країни ЄС, де ведення мисливського господарства є прибутковим.

Також необхідне сприяння розв’язанню соціально-економічних проблем територіальних громад, пов’язаних з веденням мисливського господарства.

Ефективність охорони угідь буде тільки при посиленні правового захисту працівників мисливського господарства. Так, наприклад, в Угорщині, працівники єгерської служби прирівнюються до працівників поліції, мають табельну зброю та всі повноваження державних стражів порядку.

Шляхи розв’язання проблем мисливського господарства

Вдосконалення законодавства з питань мисливського господарства та полювання передбачає застосування передового Європейського досвіду в запровадженні функціонування нової моделі господарювання (в тому числі, розробки програми «ENPI East FLEG II» в Україні) та включає в себе (але не обмежується) серед іншого:

1. Посилення контролю за виконанням обов’язків користувачів мисливських угідь щодо охорони та відтворення мисливських тварин та раціонального використання їх ресурсів.

2. Посилення відповідальності за порушення вимог чинного законодавства з питань мисливського господарства та полювання як громадянами, так і користувачами мисливських угідь.

3. Спрощення процедури надання в користування мисливських угідь.

4. Оптимізація площі мисливських угідь, що надаються одному користувачу.

5. Встановлення прав і обов’язків єгерів і посадових осіб користувачів мисливських угідь, а також мисливців.

6. Врегулювання взаємовідносин між користувачами мисливських угідь і власниками та користувачами земельних ділянок.

7. Вдосконалення системи управління мисливським господарством шляхом створення чіткої вертикалі від районного та обласного рівня до спеціалізованого підрозділу в центральному органі виконавчої влади.

8. Створення ринку продукції мисливського господарства.

9. Збільшення надходжень у галузь мисливського господарства, зокрема, за рахунок розвитку мисливського туризму та впровадження в практику трофейного полювання.

10. Розроблення порядку та розміру плати за користування мисливськими угіддями.

11. Опрацювання механізму відшкодування збитків, нанесених мисливськими тваринами лісовому та сільському господарствах;

12. Пропагування мисливства як елементу культури народу шляхом проведення фестивалів, ярмарок, виставок мисливських трофеїв, єгерських багатоборств, започаткування національного «Дня мисливця» та інших відповідних заходів.

13. Забезпечення галузі мисливського господарства фахівцями із середньою спеціальною та вищою освітою.

14. Підвищення ролі громадських мисливських організацій та місцевих громад у веденні мисливського господарства. Впровадження в практику надання у користування мисливських угідь  місцевим мисливським колективам.

15. Регулювання чисельності хижих та небажаних для мисливського господарства тварин.

16. Управління популяціями копитних мисливських тварин (селекційний відбір, формування оптимальної статево-вікової структури з метою підвищення відсотка самців з високими трофейними якостями).

Фінансування

Реалізація шляхів роз­в’я­зан­ня проблем мисливського господарства повинно здійснюватися за рахунок держави, користувачів мисливських угідь та інших джерел. За кошти державного бюджету повинна фінансуватися структура управління мисливським господарством, ведення кадастру мисливських тварин, утримання державної мисливської охорони (служби), розвиток мисливської науки та освіти, виховання та пропаганда екологічної культури, інформування громадськості через засоби масової інформації тощо.
Користувачі мисливських угідь повинні фінансувати ведення мисливського господарства в своїх угіддях. 

Висновки

Фахівці, які працюють над створенням Стратегії розвитку та реформування мисливського господарства, розраховують на те, що реалізація цієї програми сприятиме переведенню мисливського господарства на засади сталого розвитку та ефективного управління мисливським господарством, збереження біорізноманіття та невиснажливого мисливського ко­­ристування. Внаслідок чого, будуть задоволені потреби суспільства в мисливських ресурсах, створені сприятливіші умов для розвитку підприємництва та нових робочих місць, зменшені загрози деградації земель, зросте частка продукції мисливського господарства у внутрішньому валовому продукті, буде забезпечена зайнятість та соціальна захищеність працівників мисливського сектору, зростуть інвестиції у мисливську галузь, а також гармонізуються норми ведення мисливського господарства України до відповідних критеріїв європейських стандартів.

Підготували
Микола МИРОНЕНКО,
Роман НОВІКОВ
© “Лісовий і мисливський журнал”  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top