ПРИЙШОВ ЧАС ПОЛЮВАТИ ЦИВІЛІЗОВАНО

Інтерв’ю з начальником Відділу мисливського господарства та полювання Державного агентства лісових ресурсів України Іваном Шереметом

Вже всім стало зрозуміло, що існуюча структура та методи ведення мисливського господарства в Україні не відповідають сучасним вимогам і потребують реформування.  Вочевидь видно, що без суттєвих змін неможливо вивести мисливське господарство на більш якісний рівень його ведення, в якому б переважали раціональне використання природних ресурсів, збереження біологічного різноманіття та максимальна економічна ефективність.

У минулих номерах та у попередній статті цього журналу ми розповідали про навчальний семінар у рамках Програми WWF за участі Держлісагентства з метою ознайомлення з моделями управління мисливським господарством у країнах ЄС. Про це і не тільки поговоримо з учасником цього семінару, начальником мисливського Відділу Держлісагентства Іваном Шереметом.

– Іване Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, як у цьому році розпочався мисливський сезон і, власне, відкриття полювання на пернату водоплавну дичину, яке є найпопулярнішим в Україні.

– У цьому році відкриття на пернату дичину розпочалось, відповідно до Закону України «Про мисливське господарство та полювання», 8 серпня. Для більшості мисливців відкриття полювання – це свято. Ті, хто полював на закритих водоймах, озерах та ставках, залишилися задоволеними. На Київському та Канівському водосховищах, на жаль, ситуація була дещо гіршою. Це пов’язано з тим, що у цьому році день відкриття полювання на пернату дичину випав на початок серпня, коли молодняк качки ще линяє і не стоїть на крилі. Наприкінці серпня ситуація покращилась і справжні мисливці, для яких полювання, це не тільки один раз на рік, на відкритті мали можливість отримати задоволення і на великих, і на малих водоймах.

Із позитивного можна відзначити і те, що в цьому році на поголів’я пернатої дичини вплинула відсутність «гри» з рівнем води у водосховищах, яке, зазвичай, забирає із собою тисячі кладок.

У більшості областей, суха, спекотна погода спричинила посуху і виснажила поля і річки, що негативно вплинуло на чисельність водоплавної дичини.

Враховуючи несприятливі погодні умови, пожежонебезпечну ситуацію, формування потомства пернатої дичини, деякі мисливські господарства ухвалили правильне рішення у цьому році перенести відкриття полювання на кінець серпня – початок вересня.

 – На жаль, відкриття полювання на водоплавну дичину завжди супроводжувалось нещасними, іноді навіть летальними випадками серед мисливців. Яка ситуація на сьогодні?

– Цьогоріч, на диво, під час відкриття полювання на качку не було зафіксовано жодного серйозного нещасного випадку. Основними причинами виникнення нещасних випадків завжди були грубі порушення правил полювання на плавзасобах та поводження зі зброєю. Ще одна з вагомих причин – велика концентрація мисливців у мисливських угіддях. Перша залежить від самих мисливців, а от кількість мисливців в угіддях повинно регулювати кожне мисливське господарство.

 – Яка дичина зараз популярна серед мисливців, крім качки?

– Останнім часом мисливці в Україні все більше стали цікавитись полюванням із лягавими породами собак. Все частіше можна зустріти мисливців на полі і полювання на перепілку стає все популярнішим. Це не може не радувати, адже саме цей вид полювання на пернату дичину є цивілізованішим, традиційнішим та популярнішим у ЄС.

 – З пернатою дичиною зрозуміло, а що відбувається з копитними в Україні?

– Ситуація не з найкращих, йдеться про дикого кабана та його страшну хворобу – африканську чуму свиней, яка в деяких областях знищила вщент все поголів’я цього виду. Зараз зупинити розповсюдження епізоотії в Україні дуже важко і це пов’язано, в першу чергу, з орієнтацією більшості мисливських господарств у нашій країні саме на кабана. Так, досягти оптимальної чисельності кабана легше, дешевше та швидше, ніж будь-якого іншого копитного дикого звіра, але за це, іноді, приходиться розплачуватись, адже саме кабан є мішенню для низки збудників смертоносних хвороб, таких як чума свиней, лептоспіроз, ехінококоз, трихінельоз, туберкульоз, сибірська язва тощо.

Крім того, деякі мисливські господарства взагалі не займаються селекційною роботою, а для прискорення збільшення поголів’я кабана завозять до господарств гібридні породи свиней, що ще більше ускладнює ситуацію з імунітетом популяції кабана.

Держлісагентство не раз закликало користувачів мисливських угідь спрямувати свою діяльність на розвиток мисливських видів родини оленевих, таких як олень європейський, лань, козуля; на ті види, які популярні в країнах ЄС

і на це є кілька причин. По-перше, оленячі мають поживніше і якісніше м’ясо, цінніші трофеї та більшу витривалість до інфекційних хвороб. Витрат і часу на відтворення поголів’я цих видів необхідно значно більше, але це варте того. Можливо, ця ситуація переконає користувачів мисливських угідь і вони звернуть свою увагу на мисливські види, перевірені часом і досвідом розвинених європейських країн.

Нині маємо повну депопуляцію дикого кабана у мисливських господарствах деяких областей, які межують з Росією та Білоруссю, звідки й прийшла чума. За прогнозами фахівців, повне відновлення цього виду в Україні слід очікувати не раніше як за 3–5 років. Точні прогнози можна буде зробити після проведення таксації.

 – До речі, про таксацію. Наскільки мені відомо, основним показником розвитку мисливського господарства у країнах ЄС є не результати обліків чисельності дичини, а результати реалізації ліміту добування. Якщо у господарстві кількість добутої дичини збільшується, то можна говорити про стабільність та розвиток мисливського підприємства.

– У різних країнах – по-різному, але дійсно, основним показником стану мисливського господарства є добування. Обліки проводять самі мисливці під час полювань, а також їх проводять єгері, більше з науковою метою та за допомогою затверджених методик. Таку таксацію єгері проводять у певних кварталах, які у випадковому порядку обирає комп’ютер. Всі дані збирають в єдине ціле і аналізують. Але ці дослідження не є підставою для визначення лімітів добування.

У нас же на сьогодні навіть немає затвердженої Методики, за якою проводиться таксація. Ми розробили такий документ і він зараз перебуває на обговоренні, його можна знайти на сайті Держлісагентства і надіслати свої зауваження та пропозиції. Маємо надію, що цей документ буде затверджено до проведення обліків.

 – Якщо говорити про європейську культуру полювання, то це, в першу чергу, трофейна справа, але вона у нас практично відсутня. Чи не так?

– Це справді так. В Україні можна знайти дві-три людини, які займаються цією справою, а без фахівців нічого не вийде. Створення трофейної справи – це робота, на яку піде багато часу, і започатковувати її треба вже сьогодні. Цю роботу має робити Держлісагентство разом з користувачами мисливських угідь.

Останнім часом було зроблено кілька спроб провести невеличкі виставки трофеїв у рамках мисливських фестивалів, але цього недостатньо. Необхідно проводити спеціалізовані Всеукраїнські виставки трофейної справи щорічно, залучати до них мисливців, користувачів мисливських угідь та громадськість. Адже остання Всеукраїнська виставка трофеїв була проведена більше тридцяти років тому.

Першочергове наше завдання – це створення та навчання групи експертів з оцінки мисливських трофеїв в Україні. Для цього необхідно залучити міжнародних фахівців, проводити постійні семінари та курси підвищення кваліфікації експертів. Щорічно проводити іспити експертів щодо підтвердження їх категорії, як це практикується у країнах ЄС. Необхідно, щоб в Україні у кожного користувача був такий фахівець-експерт, більше того, кожен єгер повинен миттєво, під час полювання, визначати якість і ціну трофея та давати чи не давати дозвіл мисливцю на його вилучення. У країнах з розвиненим мисливським господарством високоякісних трофейних самців, наприклад, оленя європейського, єгері не дозволяють вилучати його з природи до 8 років для того, щоб він залишив після себе потомство і покращив генофонд популяції.

Тому, користувачі мисливських угідь повинні активно займатися селекційною роботою, направленою на формування популяцій з високими трофейними якостями. Господарі угідь повинні зрозуміти, що, продаючи тільки дозволи та м’ясо, вони ніколи не будуть прибутковими, а значить, не будуть розвиватись. Якщо подивитись прайс на полювання, наприклад, у Словаччині чи Польщі, то найбільшу вартість має не дозвіл (35 євро/тиждень), не обслуговування єгеря (25 євро/доба), не м’ясо (1–2 євро/кг), а саме трофей, вартість якого може досягати кількох тисяч євро.

Мисливці теж, нарешті, повинні зрозуміти, що вони головні захисники природи і їхня місія покращувати та збільшувати, а не навпаки. Прийшов час відмовитись від загінних, колективних полювань, перейти на цивілізоване, індивідуальне полювання.

 – Так, звичайно, майбутнє мисливської галузі, насамперед, залежить від користувачів, але вони, особливо ті, що мають великі площі угідь, постійно скаржаться на недосконале мисливське законодавство, зокрема, на статтю, яка вступила в дію у цьому році, і, за їхніми словами, може призвести до банкрутства. Йдеться про статтю щодо платні за користування мисливськими угіддями.

– Дійсно, є багато нарікань щодо статті 24, але, на мою думку, аналізуючи досвід інших країн, всі вони мають таку норму і це не заважає їм розвиватися. Так, найбільше навантаження лягає на користувачів лісових угідь, де ціна за гектар у ЄС може досягати кількох євро, а от за поля – малопродуктивні угіддя, вони якщо і сплачують, то – копійки.

На даний час в Україні закон вимагає, щоб між землевласником і користувачем мисливських угідь був Договір і ціна за користування землею повинна бути зазначена у ньому. Це достатньо демократична форма співпраці, ніякий закон і ніякий орган не диктує умови і ціну, це дає можливість домовитись про взаємовигідну співпрацю.

Мінагрополітики разом із Держлісагентством запропонували внести зміни у ст. 24, виклавши її у такому форматі, щоб Договір укладався з місцевими громадами, а плата за користування мисливськими угіддями зараховувалась у місцеві бюджети, але щоб ці кошти використовувались виключно на охорону та відтворення мисливського фонду.

Але поки що продовжує діяти норма ст. 24 у тому вигляді, як вона записана у законі й виконувати її користувачам необхідно. Ще невідомо, як буде виконуватись ця норма стосовно приватних землевласників і користувачів польових та водно-болотних угідь, а що стосується державних лісів, то нині йдуть перемовини директорів держлісгоспів з користувачами цих угідь про знаходження оптимального варіанта виконання цієї статті.

 – Іване Миколайовичу, ще одна проблема, яка стоїть сьогодні перед користувачем, це компенсації за шкоду, яку наносять дикі звірі лісовому та сільському господарству. Нині ця проблема не регулюється законодавством, а вирішувати її необхідно.

– У нас були доручення щодо страхування господарств, яким може бути завдана шкода дичиною, але це не набуло широкого застосування. У деяких випадках, особливо якщо це стосувалось малозабезпечених осіб, користувачі знаходили компроміси і компенсували збитки за свій рахунок. У країнах ЄС відшкодування збитків за потрави передбачено законодавством і невиконання цих вимог, так як і вимог зі сплати за користування угіддями, є підставою до позбавлення прав ведення мисливського господарства. Таку норму необхідно передбачити і в нашому законодавстві найближчим часом.

 – Що ще гальмує розвиток мисливського господарства і з чим користувачі не можуть впоратись самостійно вже багато років – це браконьєрство. Як і хто повинен з цим боротись? Збільшення штрафів вирішить цю проблему? 

– На сьогодні всю суму збитків, завданих мисливському господарству, отримує користувач. Можливо, для мотивування служби охорони угідь є сенс кожному користувачу визначити внутрішніми розпорядженнями, що певний відсоток від цієї суми буде нараховуватись особі, що виявила і затримала правопорушника. Така практика поки що не набула популярності в Україні, але вона може бути ефективною в якості стимулювання роботи єгерської охорони.

Зараз на затвердженні перебувають нові такси за відшкодування збитків мисливському господарству по кожному виду дичини. Ці такси є мізерними і вони не змінювались багато років. Робоча комісія за участю представників користувачів мисливських угідь, природоохоронних громадських та державних організацій узгодила та затвердила нові, адекватні такси, які, можливо, зупинять деяких правопорушників. Ці оновлені такси перебувають на погоджені в Мінфіні.

 – Але браконьєра ще треба впіймати, а вони, як відомо, сьогодні екіпіровані, озброєні і мають технічні засоби за останнім словом техніки.

– В Україні вже давно з’явилась необхідність створення єдиної державної мисливської охорони, озброєної, оснащеної найсучаснішою технікою і транспортом, мобільним і швидким реагуванням, з можливістю виявлення та переслідування правопорушника, їх затримання, обшуку оселі, вилучення зброї, транспорту, незаконно добутої дичини, накладання штрафів тощо. Створення такої служби – це вимога часу.

Якщо раніше браконьєри виходили на «полювання» з ліхтариком або фарою, то зараз вони оснащені приладами нічного бачення та тепловізорами, які дозволяють їм у ночі легко знайти дичину, і заздалегідь побачити охорону та вчасно втекти, таким чином сучасні браконьєри стали просто невловимими для єгерської служби. Так, створення такої служби, це значні затрати, але такі служби є в усіх розвинених країнах і без неї здолати це руйнівне для мисливського господарства явище – неможливо.

Ми вже маємо напрацювання з цього питання і група з реформування мисливського господарства, яку я очолюю, розробила проект Концепції реформування та впорядкування мисливського господарства, де передбачено створення такої охорони. Якщо нас у цьому питанні підтримає уряд, то його можна буде зрушити з мертвої точки вже найближчим часом.

 – Як відомо, до мисливського господарства залучена і держава, бо ліси та звірі в Україні належать народу країни, і користувач, бо він веде господарську діяльність, і безпосередньо мисливець, як громадянин, що має законне право усім цим користуватись і повинен бути носієм традицій мисливської культури. Так що ж необхідно зробити Держлісагентству, користувачам мисливських угідь і мисливцям, щоб мисливське господарство в Україні хоча б наблизилось за своїм розвитком до країн ЄС?

– Користувачам потрібно почати виконувати всі вимоги мисливського законодавства. І, незважаючи на деяку критику Закону України «Про мисливське господарство та полювання», порівнюючи його з європейським законодавством, можна відверто сказати, що наш закон відповідає всім нормам і вимогам ЄС. І в багатьох моментах наш Закон більш жорсткий, особливо що стосується проведення самого полювання. Можливо, деякі статті потребують корекції, але створювати новий Закон – немає сенсу. Можна внести зміни у такі розділи, як надання у користування мисливських угідь, погодження з користувачами та землевласниками. Що стосується останнього пункту, то він пов’язаний навіть не стільки з неврегульованим законодавством, скільки з необізнаністю землевласників, які, надаючи у користування земельні ділянки, бояться їх втратити.

Громаді необхідно зрозуміти, які вона має права і можливості і не віддавати у користування угіддя приватникам, громадським організаціям-монополістам тощо, а місцевим мисливцям об’єднуватись, створювати колективи і вести мисливське господарство на своїй землі, як це відбувається в усій розвиненій Європі. Досить мисливцям покладатись на когось, треба брати все у свої руки і розвивати мисливське господарство в Україні. Як приклад, Миколаївська область, де три роки тому користувачами стали місцеві громади, результати такого реформування, я думаю, ми побачимо найближчим часом.

Без підтримки держави теж не обійтись, особливо що стосується створення державної мисливської служби охорони. На прикладі Білорусі можна бачити ефективність такої служби, після появи якої за три роки слово «браконьєр» практично забули.

Вся ця спільна робота, врешті-решт, повинна дати позитивний результат, що ймовірно змінить думку суспільства до мисливського господарства та мисливців. І мисливець, як і має бути, стане асоціюватись, у першу чергу, із захисником природи, охоронцем тварин, господарем в угіддях. Громадськість буде бачити мисливця – охайним, вихованим, носієм культури і традицій, який буде викликати повагу і довіру у людей. Маємо надію, що це все ж таки станеться. Але для цього всім, хто пов’язаний з мисливським господарством, треба змінювати свою свідомість та багато працювати задля блага нашої країни.

Користуючись нагодою, хочу привітати колег з професійним святом Днем працівника лісу, яке об’єднує людей працьовитих та відповідальних, безмежно відданих своїй справі. Зичу Вам і Вашим родинам невичерпного джерела здоров’я, щастя, радості, добра, миру і злагоди.

 – Дякую за інтерв’ю.

Роман НОВІКОВ,
© “Лісовий і мисливський журнал”

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top