ЯК ВСТИГАТИ ЗА ТАКИМИ ДІТЬМИ?


За діагнозом «гіперактивність» можуть ховатися неврози, недостатність уваги з боку батьків і … талановитість

Діагноз «гіперактивність» во­сьми­річному Саші поставили ще у трирічному віці: хлопчик ріс емоційним, маму це особливо не хвилювало, але якось на прийомі педіатр помітила його збудливість і направила до невропатолога.

– Невропатолог поставила діагноз та прописала препарат. Мені його зробили за рецептом в одній із аптек Києва, – розповідає мама Валентина. – Перед тим, як давати дитині мікстуру, яку мені приготували, я сама її спробувала. І … кілька годин ходила «вимкнена»: в голові – тупість, реакції – загальмовані, хотілося спати. Дитині я його так і не давала. І більше не ходила до невропатолога.

Синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ) – неврологічно-поведінковий розлад розвитку, який починається у дитячому віці та проявляється такими симптомами: труднощі концентрації уваги, гіперактивність, висока імпульсивність, якою дитині важко керувати. Це – визначення психологів.

Саме захворювання визнали таким, що має місце, у 1970-х роках. Досі – психологи, невропатологи, психіатри – не мають що конкретно сказати з приводу його природи та методів лікування. Лікарі сходяться в одному – що вплив на дитину має бути індивідуальним. На жаль, у нас цим діагнозом стали зловживати.

Знайомі порадили Валентині психолога-арттерапевта. Психолог не підтвердила діагнозу, натомість порадила приділяти більше уваги дитині і … собі. На заняття мама з дитиною ходили разом, разом займалися: за словами Валентини, вона навчилася більше розуміти свого сина, правильно реагувати на його емоції. Хлопчик почав займатися плаванням, у дворі – футболом: знайшовся вихід енергії та емоціям.

– Коли Саша пішов до школи – почалося… Вчитель ніяк не може добитися від нього посидючості, маємо багато зауважень, критики. Він може не слухати вчительку і весь урок дивитися у вікно, викрикнути під час занять або залізти під парту. Вчителька натякає звернутися мені до невропатолога. На жаль, з її боку немає ніякого розуміння, – констатує Валентина. – До навчання в школі він ставиться не серйозно, зате удома мій син створив собі цілу майстерню: дроти, схеми, лампочки, датчики – зараз вони з татом створюють робота. Сашку не цікаво в школі, не хоче робити домашнє завдання, але читає про будову лазера.

На жаль, наша школа не сприяє розвитку індивідуальності. Для цього є й об’єктивні причини – якщо у класі 32 учні, важко до кожної дитини знаходити окремий підхід. Можливо, й через це діти бунтують – бо їх не чують? Психологи звертають увагу, що протягом життя кожна дитина отримує величезну кількість емоційних вражень. Сім’я та соціальне середовище будує і розвиває емоційну сферу дитини. Діти – це наше відображення. І коли в сім’ї негаразди, або коли ти «не вписуєшся» в колектив, емоційна сфера дитини не може розвиватися нормально. 

– Згідно з інформацією Всесвітньої організації охорони здоров’я, кожна десята дитина схильна до ризику виникнення відхилень від розвитку. В даний час спостерігається зростання кількості дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності. Вітчизняні та зарубіжні дослідники вважають, що проблеми з емоціями зустрічаються у межах від 5% до 27% дітей. Проте ставити діагноз «гіперактивність» можна тільки в тих випадках, коли дитина характеризується надмірною, нічим не мотивованою руховою активністю, очевидно, надмірною в порівнянні з дітьми того ж віку та рівня розвитку. Ще однією характерною рисою гіперактивності є занепокоєння, збудження дитини, коли її обмежують в активності, – говорить психолог, магістрант Харківського національного університету внутрішніх справ Олександр Елізаров.

Вітчизняні фахівці зазначають, що сьогодні, на жаль, від різного роду емоційних порушень страждає багато дітей. За даними Інституту охорони здоров’я дітей та підлітків НАМН України, на початку навчання у школі здоровими називають тільки 12% учнів. Серед тих, кого визнали «хворими», найбільше тих, у кого девіантна поведінка, неврози, емоційні розлади. Але щоб поставити діагноз синдром дефіциту уваги і гіперактивності, дитина має бути обстежена психіатром.

Симптоми мають бути поширеними у двох або більше важливих середовищах, в якому перебуває дитина: соціальному, сімейному та освітньому, – говорить дитячий та підлітковий психіатр, директор Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету Олег Романчук.

За словами психіатра, потрібно щонайменше шість ознак, аби задуматися ставити діагноз СДУГ (для підлітків і дорослих – п’ять): коли дитина часто замало уваги приділяє деталям або робить помилки через неуважність на заняттях у школі, на роботі чи під час іншої діяльності (наприклад, не помічає або пропускає деталі, робота є неакуратною). Другий – коли дитина часто має труднощі з утримуванням уваги на завданнях або під час гри (наприклад, має труднощі з концентрацією уваги під час лекцій, розмов або тривалого читання), коли при безпосередньому зверненні до неї складається враження, що вона блукає думками в іншому місці (навіть за відсутності будь-яких очевидних відволікань). Третій – коли дитина часто не виконує вказівок та не в змозі завершити шкільне завдання, повсякденні домашні справи або обов’язки на робочому місці (наприклад, починає завдання, але швидко втрачає зосередженість, легко відволікається). Четвертий – має проблеми із організацією завдань та заходів: наприклад, труднощі з опануванням послідовних завдань та зі зберіганням речей в порядку. Коли має місце неохайність, неорганізованість у роботі, присутнє недостатнє управління часом, дитині важко вчасно завершити роботу. П’ятий – дитина часто уникає, не любить або неохоче займається завданнями, які вимагають постійних розумових зусиль (наприклад, шкільні або домашні завдання, а для дорослих – підготовка звітів, заповнення форм, перегляд великої кількості паперів). Шостий – коли дитина забудькувата, часто губить речі, легко відволікається на сторонні подразники.

Спеціалісти наголошують: всі перелічені симптоми мають тривати, щонайменше, шість місяців і не бути проявом демонстративної непокори, ворожості або нерозуміння завдань та інструкцій. Якщо дитині все ж поставили діагноз СДУГ, батькам слід звернутися за допомогою до фахівців. Для дітей дошкільного віку передбачені тренінги, навчальні програми (медикаментозне лікування не рекомендоване), дітей шкільного віку – психологічна допомога (когнітивно-поведінкова терапія) або тренінг соціальних навичок, для дітей старшого шкільного віку ще додають індивідуальне психологічне консультування. Для батьків дітей із СДУГ також передбачені батьківські навчальні програми. Що стосується медикаментозного лікування дітей і молоді із СДУГ, то воно передбачене у випадку не легкої, а помірної ступені важкості. 

Оксана МИКОЛЮК
© “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top