УСВІДОМЛЕННЯ НОВИХ ВИМОГ

Лісовій сертифікації в Україні бути

Єдиним ринковим інструментом лісової політики переорієнтації ведення лісового господарства на засади сталого розвитку – є лісова сертифікація. Завдяки незалежній оцінці відповідності ведення лісового господарства за низкою екологічних, соціальних і економічних вимог, лісопродукція через механізм відстеження її просування від виробника до споживача та маркування отримує переваги на екологічно орієнтованих ринках розвинутих країн світу. Таким чином лісокористувачі, забезпечуючи виконання вимог стандарту лісоуправління, роблять вагомий внесок у вирішення локальних, регіональних і глобальних екологічних проблем, спричинених лісогосподарською та іншою діяльністю. Саме про ці проблеми наша розмова з директором Національного представництва FSC в Україні, доцентом кафедри лісового менеджменту НУБіП України Павлом Кравцем

– Павле Васильовичу, розкажіть, будь ласка, про ситуацію з лісовою сертифікацією в Україні?

– У 2015 році площа сертифікованих лісів зросла більше, ніж удвічі та сягнула 3,3 млн га або 31% лісового фонду країни. За темпами росту (порівнюваний період липень 2014 р. – липень 2015 р.) кількості сертифікатів лісоуправління та площі сертифікованих лісів Україна посідає друге та третє місце у світі відповідно. Правда, наприкінці минулого року через призупинення дії сертифікатів для низки лісогосподарських підприємств Івано-Франківського ОУЛМГ та усіх підприємств Рівненського ОУЛМГ ця площа зменшилася більше, ніж на 0,5 млн га (рис. 1).

Зараз ведеться активна робота із сертифікації підприємств Київської та Житомирської областей. Таким чином з урахуванням, сподіваюся, відновлення дії призупинених сертифікатів, до кінця 2016 року площа сертифікованих лісів може зрости до чотирьох млн га або 38% площі лісового фонду країни.

– Чим Ви поясните таке суттєве зростання площі серти­фікованих лісів минулого року?

– Передусім, це вплив дії Регламенту ЄС «Про зобов’язання операторів, які розташовують лісоматеріали та продукцію з деревини на ринку» від 20.10.2010 року № 995/2010, який забороняє розміщення на ринку ЄС незаконно заготовленої деревини і продукції з неї, починаючи з березня 2013 року. Відповідно до Регламенту, усі імпортери лісоматеріалів у країнах ЄС мають запровадити систему контролю законності походження деревини. Ключовим положенням Регламенту є отримання інформації про країну (регіон) заготівлі деревини та оцінка дотримання усього застосовного законодавства, яке торкається лісозаготівель. Іншими словами, імпортер має переконатися в тому, що деревина заготовлена без порушення законодавства, яке охоплює різноманітні аспекти – планування і організацію рубок, сплати належних податків і зборів, дотримання природоохоронних вимог, врахування інтересів третіх осіб (наприклад, місцевих громад), реалізацію та транспортування тощо. Таким чином європейський підхід до законності походження лісоматеріалів виходить далеко за межі усталених положень, ототожнюючи законність рубок винятково за наявності дозвільного документа – лісорубного квитка.

Регламент згадує міжнародні схеми сертифікації як один із засобів оцінки ризиків потрапляння у ланцюги постачання продукції деревини незаконного походження. 

Практика правозастосування ЄС, яка склалася в останні два роки, зводиться до того, що імпортери запитують у постачальників різноманітні свідоцтва на право заготівлі деревини (лісорубні квитки, сертифікати походження, декларації), а також різного роду транспортні і митні документи на поставлену лісопродукцію. Свідоцтвом виконання застосовного законодавства ЄС операторами, зазвичай, визнається чинний сертифікат міжнародної системи сертифікації, наприклад, сертифікат FSC з лісоуправління. Таким чином імпортер намагається убезпечити себе від придбання лісопродукції сумнівного походження. Ринковий сигнал з додатковими вимогами підтвердження законності постійно надходить до підприємств лісового господарства і створює мотивацію бути сертифікованими.

Другим вагомим чинником є переорієнтація виробників зі східних ринків, зокрема Росії, на західні ринки лісопродукції. Останнім притаманним є високий рівень розвитку сертифікованого ринку деревини і виробів із неї. Таким чином саме вимоги ринку, посилені законодавчими нормами ЄС, стали основним драйвером розвитку лісової серти­фікації в Україні.

Зверніть увагу на те, що поряд із збільшенням площі серти­фікованих лісів більше, ніж удвічі, такими ж темпами зросла кількість сертифікатів ланцюга постання. Це означає, що усе більше деревообробних компаній беруть на себе зобов’язання працювати з сертифікованою деревиною (рис 2).

– Як сприймається лісова галузь України з питань лісової сертифікації на фоні інших країн Європи?

– Варто наголосити, що в Європі поширення отримала лісова сертифікація як за міжнародною схемою FSC, так і альтернативною – PEFC (Programme Endorsement Forest Certification). Таким чином, якщо говорити про лісові країни то там, де лісовий сектор відіграє важливу роль в економіці, частка сертифікованих лісів коливається від 40 до 90% (рис. 3).

Як видно, окремі експортно-орієнтовані країни як Білорусь, Польща, Естонія, Латвія обрали сертифікацію одночасно за двома схемами – FSC та PEFC. Це підвищує їхню конкурентоспроможність, так як дозволяє швидко реагувати на різні запити споживачів сертифікованої продукції.

Загалом з урахуванням загальної тенденції розвитку зеленої економіки, роль і значення відновних ресурсів, якими є ліси, постійно зростатиме. Таким чином актуальною залишатиметься й незалежна оцінка відповідального ведення лісового господарства – лісова сертифікація.

– Як узгоджуються між собою вимоги лісової сертифікації та Угода про Асоціацію між Україною та ЄС? 

– Стаття 294 повністю присвячена торгівлі лісовою продукцією. Вона вказує, що сторони (Україна та ЄС) мають сприяти торгівлі законною та сталою лісовою продукцією. Як вже зазначалося, поняття «законності» пов’язано з реалізацією Регламенту ЄС 995/2010 про торгівлю деревиною і означає можливість вимагати інформацію про дотримання усього застосовного законодавства з питань лісозаготівель. У той час як поняття «сталості» ототожнюється з незалежною оцінкою ведення лісового господарства на відповідність вимогам стандарту, зокрема, критеріям невиснажливого і неперервного використання лісових ресурсів. Іншими словами, Угода визнає лісову сертифікацію, зокрема, за міжнародною схемою FSC, необов’язковою, але разом із тим бажаною складовою торгівельних взаємовідносин. 

Якщо до цього часу імпортери вимагали сертифікат FSC, керуючись вимогами ринку, то зараз вони вже можуть посилатися на статтю 294 Угоди та звертатися до державних органів виконавчої влади – Держлісагентства України, обласних управлінь лісового та мисливського господарства – з проханням сприяти в отриманні інформації про законність і сталість лісозаготівель на території нашої країни. З метою упередження непорозумінь, які можуть виникнути у взаємовідносинах між українськими виробниками лісопродукції та споживачами в ЄС, нами у рамках програми «Правозастосування та управління у лісовому секторі країн східного регіону дії європейського інструменту сусідства і партнерства-2» (FLEG II) та за сприяння FSC Міжнародного центру були підготовлені методичні рекомендації з оцінки застосовного законодавства з питань лісозаготівель. У них деталізовано перелік нормативно-правових актів, які складають собою застосовне законодавство, визначено документи, що підтверджують їх виконання, запропонували методику оцінки дотримання застосовного законодавства, що полегшує збір інформації та проведення оцінки зі сторони імпортера або уповноваженого ним. Методичні рекомендації та проект наказу про їх застосування передані на розгляд Держлісагентства України. Сподіваюся, що вони не залишаться без уваги та будуть використані для забезпечення виконання зазначеної вище Угоди.

– З якими проблемами стикаються лісові господарства, розпочинаючи лісову сертифікацію? 

– Незважаючи на тривалий і успішний досвід сертифікації, існує низка проблем, які потребують свого вирішення. Аналіз публічних звітів аудиторів у період 2005–2015 рр. та польові дослідження представників неурядових громадських організацій дозволив виявити характерні та системні невідповідності вимогам стандарту лісоуправління в розрізі критеріїв:

1.1 щодо дотримання усього національного законодавства. Йдеться про факти порушень, пов’язаних із: технологічним облаштуванням лісосік; дотриманням природоохоронних вимог при здійсненні лісозаготівель; охороною праці. Ігнорується норма щодо залишення на лісосіці дерев, особливо цінних для збереження біорізноманіття;

4.2 щодо відповідності або ж перевищення усіх норм законодавства з питань охорони здоров’я та безпеки виробничого персоналу. Зокрема має місце неналежне спорядження працюючих на лісосічних роботах засобами індивідуального захисту, особливо там, де лісозаготівлі здійснюють сторонні підприємці та підприємства (наймані бригади);

5.3 щодо мінімізації відходів та уникнення пошкодження інших лісових ресурсів. Мінімізація відходів лісозаготівель здійснюється переважно шляхом спалювання порубкових решток без належного використання їх потенціалу як сировини для біопалива. При цьому відбувається пошкодження ґрунтового покриву і ґрунту.

6.1 щодо оцінювання впливу на навколишнє природне середо­вище. Така оцінка не проводиться взагалі або носить формальний характер;

6.3 щодо підтримки неушкодженими, поліпшення або відновлення екологічних функцій і корисності лісу. Сприяння природним сукцесіям лісових екосистем через цілеспрямоване сприяння природному поновленню лісу, проведення складних рубок задля формування змішаних, різновікових і багатоярусних насаджень, збереження біорізноманіття шляхом залишення ключових біотопів і елементів екосистем є більше виключенням, аніж повсякденною практикою на сертифікованих підприємствах;

6.4 щодо виділення репрезентативних ділянок лісових екосистем. Така діяльність не виконується або ж носить формальний характер;

6.5 щодо боротьби з ерозією, захисту водних ресурсів, мінімізації впливу на ліс під час лісозаготівель. При здійсненні господарської діяльності мінімізація впливу на довкілля, зазвичай, не береться до уваги, зокрема мають місце випадки трелювання деревини потоками, транспортування деревини через річки та потоки без спорудження мостів чи тимчасових переправ, захаращення потоків порубковими рештками;

6.7 щодо поводження з відходами. Заходи щодо запобігання забрудненню виробничими та іншими відходами і видалення їх з лісу не можна вважати достатніми;

7.4 та 8.5 щодо доступності для громадськості інформації про ліси і лісове господарство. Рівень доступності інформації слід вважати незадовільним через ігнорування запитів або надання лише часткової інформації;

9.1-9.4 щодо моніторингу і підтримання лісів високої охоронної цінності. Заходи відсутні або ж носять формальний характер.

Причинами такої ситуації, зокрема, є: наявність протиріч між вимогами стандарту FSC та національним законодавством; відсутність галузевої політики і стратегії розвитку галузі з урахуванням факту існування лісової сертифікації як елементу організації лісового господарства; недоліки у плануванні та управлінні, низький рівень координації і взаємодії між усіма учасниками процесу сертифікації; недостатній рівень знань і навичок працівників лісового господарства щодо вимог стандарту.

– Що необхідно зробити, щоб забезпечити виконання вимог міжнародного стандарту?

– Одним із ключових завдань, яке стоїть перед лісовою галуззю, є формування стратегії розвитку. При цьому це має бути не просто черговий документ, який формально буде підготовлений для звіту перед урядом та залишатиметься декларативним. Йдеться про чіткий план дій, який включатиме питання лісової серти­фікації як одного з інструментів удосконалення ведення лісового господарства, посилення правозастосування та виходу на екологічно чутливі ринки лісопродукції. Наявність галузевої політики формуватиме дороговказ для інших учасників ринку і ланцюга постачання, створюватиме довгострокові мотиви власного розвитку та інвестицій у лісопромисловий комплекс. 

Другим важливим завданням є внесення змін до законодавства з метою його наближення до норм міжнародного стандарту. Їхня гармонізація сприятиме усуненню недоліків, які спричиняться розбіжностями в управлінні та організації лісогосподарського виробництва тощо. Досвід Білорусі вказує на суттєві переваги у разі проведення такої роботи.

Завдяки розгляду питання про законодавче і нормативно-методичне забезпечення лісової сертифікації на колегії Держліс­агентства України у жовтні минулого року, зараз продовжується підготовка пропозицій щодо внесення змін і доповнень до законодавства. Складним виявилося питання пошуку балансу між рамковим і жорстко регламентуючим характером побудови законодавства. Увесь досвід адміністративно-планової системи господарювання підштовхує до деталізації і регламентації лісівничих норм, у той час як ідеологія лісової сертифікації передбачає творчий і професійний підхід у межах рамкових обмежень. Також пропоновані зміни не можна розглядати окремо від вирішення інших нагальних проблем галузі.

Позитивним, на мою думку, є погодження з пропозицією про підготовку нормативно-правового акту про порядок організації та проведення лісової сертифікації. Його ухвалення дозволить впорядкувати діяльність усіх учасників процесу сертифікації та уникнути непорозумінь і неузгодженостей, які часом виникають між ними.

Сподіваюся, що у цьому році, незважаючи на вкрай несприятливі умови функціонування галузі, рішення, які були прийняті на колегії Держлісагентства України, будуть реалізовані, і це полегшить забезпечення виконання вимог міжнародного стандарту.

– На які нововведення слід чекати лісогосподарським підприємствам найближчим часом?

– З ухваленням нової версії принципів і критерій відповідального ведення лісового господарства, цей основоположний стандарт зазнав суттєвих змін. Хоча як і нині діюча четверта версія стандарту, нова також складається з 10 базових принципів. Найбільші зміни відбулися стосовно десятого принципу, який у чинній версії стандарту регулює питання ведення господарської діяльності на лісових плантаціях. У новій же п’ятій версії стандарту десятий принцип вже охоплює широке коло питань, пов’язаних із організацією ведення лісового господарства.

Кількість критеріїв збільшилася з 56 до 70 у новій версії стандарту лісоуправління. Таке зростання торкнулося більшості з принципів нового стандарту, тільки п’ятий принцип містить п’ять критеріїв, що на один менше, ніж у діючому стандарті. Залишилась незмінною кількість критеріїв у рамках восьмого і дев’ятого принципів FSC.

Перегляд принципів і критеріїв відповідального ведення лісового господарства зумовив відновлення роботи робочої групи з розробки національного стандарту. Така робота проводиться вже другий рік поспіль. Найближчим часом очікується, що перша редакція проекту національного стандарту буде підготовлена і спрямована на консультування серед широкого кола зацікавлених сторін, у тому числі, підприємств лісового господарства. 

Очікується, що розробка заключної версії проекту стандарту завершиться у 2017 році. А починаючи з 2018 року, підприємства зможуть користуватися ним замість тимчасових стандартів аудиторів, які використовуються.

Таким чином попереду значна робота лісівників, експертів, науковців, аудиторів задля кращого усвідомлення нових вимог, вдалої адаптації до умов і особливостей лісового господарства, надання нового поштовху для забезпечення ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку.

Валентина БОРОВА,
© “Лісовий і мисливський журнал”  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top