ЛАТВІЯ – ЗВИЧАЙНО, НЕ УКРАЇНА, АЛЕ ДЕЩО ЗАПОЗИЧИТИ МОЖНА…

Томасс Котовіц: «При реформуванні лісової галузі варто враховувати власну специфіку, а не сліпо копіювати чужий досвід. Хоча чому б і не запозичити елементи передового досвіду у своїх колег?..»

Представництвом Світового банку в Україні (у рамках міжнародної програми FLEG II) був проведений круглий стіл «Досвід країн ЄС для реформування лісового сектору України», на якому з оглядом досвіду ведення лісової галузі в країнах Балтії, зокрема, на прикладі реформування її в Латвії, поділився заступник керівника проекту ООН/ЕКЄ Томасс Котовіц. Окрім того, нещодавно делегація українських лісівників відвідала цю балтійську країну, де наші земляки вже на власні очі оцінили рівень роботи колег та ступінь реформування галузі, у порівнянні зі спільним радянським минулим.

– Можливо, це звучить дещо пафосно, але, на мій погляд, – розповідає Томасс Котовіц, – за будь-яких варіантів реформ треба виходити з розуміння того факту, що ліс – це суспільне благо і користь від нього мусять відчувати усі громадяни. Разом з тим не можна ігнорувати й суб’єктивний чинник. Окрім регуляторної місії держави та розробки відповідної законодавчої бази, а також зовнішнього спонукання до реформування з боку Світового банку чи Міжнародного валютного фонду, для успішних змін у лісовій сфері у кожній країні має бути спільнота професіоналів, зацікавлених у змінах. На щастя, у нас у Латвії саме лісівники першими усвідомили, що далі працювати так не можна, коли досить специфічну галузь у радянські часи розглядали ледь не як складову видобувної індустрії, жити не можна.

Якимось дивом у нас у 40–80-ті роки минулого століття не були знищені галузеві архіви, тож спадкоємцям, згідно із законодавством, відійшло їхнє реквізоване в 40-і роки майно, зокрема, й лісові угіддя. При цьому, питома вага таких спадкових приватних лісів приблизно дорівнює тій, де працюють фахівці у реформованих після відновлення суверенітету ліспромгоспах. Загалом реформування лісової галузі у Латвії проходило у кілька етапів. Сказати, що все проходило гладко, без певних конфліктів інтересів, було б неправильно, але нам певною мірою вдалося їх мінімізувати… На перших порах ми вивчали досвід закордонних колег. Вже через два роки були реорганізовані усі 35 наявних на той час ліспромгоспів. За функціональним призначенням їх поділили на лісгоспи та промгоспи. В останніх залишили вирубку. Щоб успішно провести приватизацію та вийти на якісно новий рівень роботи, їм було передано закріплене за ними майно (здебільшого старі Р-66). Окрім того, держава уклала з ними довготермінові (на десять років) договори на право експлуатації закріпленої території. При реорганізації не обій­шлось без суперечок: а кому власне мусить відійти закріплений за кожним ліспромгоспом штатний автомобіль «Нива»? Втім, це був лише початок. Відразу постало більш суттєве запитання: як буде формуватися ціна на деревину? Було вирішено, що деревина з 70 відсотків закріпленої території відпускатиметься за ціною, встановленою договорами, укладеними між представником держави та 35-ма директорами. Ціна ж деревини з решти 30% лісових територій формувалась на відкритих аукціонах. Уже через кілька років різниця між договірними та аукціонними цінами становила три-чотири рази.

Проте вже тоді було очевидно, що практика, за якою держава укладає договори з 35-ма директорами та ще й з різними схемами ціноутворення, – не була оптимальною і містила у собі усі вади перехідного періоду. Тож реформа назрівала. Вже у 1996 році у нас була розроблена та презентована Державна програма «Лісова політика Латвії», яку наступного року затвердили в Уряді. Для її реалізації потрібно було оптимізувати лісовий сектор країни. Для цього була розроблена почерговість кроків впровадження нововведень, а головне – строго розподілені функції між суб’єктами відносин у лісовій сфері: регулювання, контролю, підтримки та функцій власності. У ході реалізації програми головним завданням реформування галузі ставилась вимога, щоб цінність лісів не знижувалася.

Окрім того передбачалося, що лісове господарство в цілому стане прибутковим і замість витрат з бюджету навпаки буде його поповнювати. До речі, у тій же багатій на ліси Німеччині галузь реформували пізніше, ніж у нас, і раніше вона також була дотаційною. Отже було вирішено, що 1,6 млн гектарів латвійських державних лісів має не тільки себе забезпечувати можливістю й далі функціонувати, але й повин­но робити внесок до державної скарбниці. Повертаючись до розподілу функцій зазначу, що функцію регулювання у нас покладено на Міністерство землеробства (у сусідній Естонії – на Міністерство екології).

Також, вирішено розділити функцію власності і контролю. Раніше наша Служба лісу була і розпорядником лісів, і сама себе контро­лювала. Натомість у нас утворилася єдина компанія – LVM (Latvijas Valsts Mezi) з новим офісом у Ризі, з прерогативою на виконання функцій власності. Їй виділили з бюджету мільйон латів на розвиток і згодом вона стала працювати не тільки на лісівників, але й на всю країну, сплачуючи податки до державної скарбниці. А функцію підтримки (різного роду навчальні програми) було залишено Службі лісу. Хоча зазначу, що частіше на такі цілі виділяються кошти не з бюджету, а з міжнародних грантових програм, – продовжує розповідати Томасс Котовіц. – Хочу детальніше зупинитися на питанні структури Державної лісової служби (ДЛС).

Перш за все ДЛС – це орган державного управління при Міністерстві землеробства Латвії, який відповідає за реалізацію лісової політики, веде нагляд за дотриманням положень нормативних актів і виконує програми підтримки, направлені на забезпечення сталого ведення лісового господарства.

ДЛС має центральну адміністрацію і територіальні підрозділи – головні лісництва, які виконують функції держави у сфері лісового господарства у відповідному регіоні.

У рамках своїх повноважень ДЛС: 

– Здійснює нагляд за дотриманням положень нормативних актів, що регулюють ведення лісового господарства.

– Оцінює ефективність нормативних актів.

– Вносить пропозиції Міністерству землеробства щодо підвищення ефективності законів.

– Бере участь у розробці законопроектів.

– Видає законом установлені посвідчення, ліцензії, підтверд­ження та інші документи.

– Атестує походження лісового репродуктивного матеріалу.

– Контролює якість даних лісовпорядкування.

– Веде Державний реєстр лісів.

 

Проводить екзамени мисливців і видає посвідчення на право полювання.

– Здійснює нагляд за полюванням і мисливським господарством та контролює дотримання відповідних законів і положень.

– Слідкує за дотриманням пожежної безпеки в лісах та організовує локалізацію пожеж у разі їх виникнення.

– Здійснює адміністрування державних і міжнародних програм фінансування з підтримки лісового господарства.

– Інформує і консультує лісовласників з питань лісового господарства та вимогам закону.

Як тривав процес підготовки до реформування? По-перше, він відбувався за підтримки Міжнародної організації ФАО. Ми ретельно вивчали досвід інших країн. Між іншим, я переконаний, що в ході реформування лісової сфери в Україні, вам варто враховувати власну специфіку, а не сліпо копіювати досвід інших, хоча елементи передового досвіду нікому не зашкодять. Приміром, у нас була дискусія: яку концепцію взяти за основу при утворенні управляючої компанії LVM? Можна було зробити її державним підприємством, як це популярно у багатьох країнах. Можна було піти за американським чи канадським варіантом роздачі концесій, але ми вирішили, що найоптимальніший для нас варіант – створення Акціонерного товариства. Щоб не плутати комерцію з охороною довкілля – Національні парки та резервати залишилися поза зоною відповідальності AT «LVM». А площа цих лісів у нас становить 20% від усіх лісових угідь або 320 тисяч гектарів. Однак, не дивлячись на різні форми власності, у процесі реалізації реформи наші законодавці прийняли новий єдиний рамковий закон про ліс, який поширюється на всі ліси. До речі, для запобігання можливому зловживанню та несумлінній конкуренції, ми в цьому законі записали, що 100% акцій належить державі, тобто АТ «LVM» не підлягає приватизації. Більш того, самі ліси не були поставлені на баланс компаній, а залишені у володінні Міністерства землеробства. До речі, так саме зробили і в Австрії.

Наприкінці зазначу, що завдяки запровадженню реформ у лісовій галузі нашої країни, Латвія нині входить у десятку передових країн ЄС за рівнем ведення лісового господарство.

Занотував Лесь ІВАНІВ,
© “Лісовий і мисливський журнал”  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top